Анголенко В'ячеслав Володимирович
Вiд шкiльноï парти В'ячеслав закоханий в украïнську поезiю, а потiм iсам став писати.
"Його вiршi не писалися для демонстрацiï свого вмiння або з метою вразити
когось. Їх диктувала одна тiльки глибока душевна потреба... Вiд перших рядкiв вони
приваблюють пружним ритмом, добiрною мовою, глибиною настрою...
Ваговитiсть i неминучiсть вiршованих рядкiв випливали з напружених, часом болiсних
переживань i роздумiв людини, надзвичайно чутливоï до краси й до
несправедливостi, до гармонiйного свiту природи й до дисгармонiï слiпоï
жорстокоï поведiнки людей. Художнiсть натури молодого автора сумнiву не так
написав про молодого красноградського поета у лiтературному журналi "Березiль"
лiтературний критик Спiлки письменникiв Украïни Володимир Брюгтен. Високу
оцiнку збiрцi вiршiв Анголенка дав украïнський поет Iван Драч.
Молитва
Я молюсь на цей вечiр,
На тихе його, iдилiчне,
I на приспане сонцем,
Вколисане вiтром лице.
Я молюся так гречноI благаю, благаю про вiчне:
Про дiтей i про вечiр,
Про тебе й про вечiр оцей.
Це ж я щойно ослiп,
Я вiд щастя ослiп, бо солоний,
Як сльоза, слiпий дощ Надвечiр'я розраяв сухе,
Я молюся про хлiб,
Про бабусю мою на ослонi,
I про вечiр молюсь,
I про добре молюсь i лихе.
I нехай цю мою,Цю молитву мою безсловесну
Ткаля-нiч загортає У чорну свою пелену
- Я молюсь на цей вечiр,
А вiн поряд сидить
- не шелесне
-Вже заснув, вже заснув,вже засну...
