Василь Чумак
(1901- 1919)
Три першi вiршi поета
ЇДо працi
Ї,
ЇНе вам
Ї,
ЇДалi
- були опублiкованi в листопадi в 1917p., a 1918p. пролунав свiжий, бадьорий голос
поета:
Бiльше надiï, брати!
Мiсця сумнiву нема
- смiло i прямо iти,
ширше ступать до мети
з мiццю, що скелi лама.
Цi рядки, згодом покладенi на музику, стали однiєю з улюблених пiсень повстанцiв,
що бачили в революцiï визволення вiд соцiального й нацiонального гнiту. Проте
самого поета серед них уже не було. Разом з Г. Михайличенком i К. Ковальовою в нiч
з 20 на 21 листопада 1919р. Василь Чумак був розстрiляний денiкiнцями в Києвi. На
той час поетовi не сповнилося й дев'ятнадцяти рокiв.
Народився В. Чумак 7 сiчня 1901р. в мiстечку Iчня на Чернiгiвщинi.
ЇБатьки
- небагатi селяни-хлiбороби
Ї, як зазначав сам поет, вiдповiдаючи на запитання анкети товариства
ЇЧас
Ї. Навчався пiсля початковоï школи в Iчнянському чотирикласному училищi (1910
- 1914) та Городнянськiй гiмназiï (1914
- 1918), щороку приносячи батькам похвальнi листи. Дуже рано вiдчув нахил до
поетичноï творчостi. Перший вiрш у прозi
Їнаписав у 1910 роцi на мiсцевому жаргонi
Ї.
Рано сформулювалася й нацiональна свiдомiсть поета, про що свiдчать уже першi
вiдомi нам вiршi (
ЇПiснi минулих часiв
Ї, 1913):
Пробудiться, орли сизi,
Славнi козаченьки,
Завернiть колишню славу
Украïни-неньки.
Швидко проминає пора учнiвства, i за три роки (1917
- 1919) В. Чумак стає першорядним поетом, громадським й культурним дiячем. Перша i
єдина книжка вiршiв
ЇЗаспiв
- була пiдготовлена ще самим автором, але побачила свiт уже пiсля його
трагiчноï загибелi вiд рук денiкiнцiв. Книжка справила великий вплив на
розвиток революцiйно-романтичного напряму в украïнськiй поезiï, а iм'я
ïï автора ставили поряд з П. Тичиною, В. Елланом, М. Семенком.
Засвоïвши уроки модернiстiв, вiн зумiв уже пiсля М. Вороного, О. Олеся та Г.
Чупринки створити щось принципово нове. Це був поет, у творчостi якого вже чiтко
окреслився демократичний iдеал:
...Хай летять моï думи-пiснi-метеори
- Не в палаци гучнi, не в безмежнi блакитнi простори,
А в хатину людську, де в кутках оселилися злиднi.
Моï спiви простi i робочому серцевi рiднi.
Книжка починається циклом
ЇЗ ранкових настроïв
Ї, потiм поет нiби повертається до своïх модернiстських настроïв,
вплiтаючи у цикли
ЇМрiйновтома
- й
ЇОсiннє
- мiнорнi мотиви суму, вмирання, навiть певнi релiгiйнi асоцiацiï. Однак тут
є i натяк на лютнево-березневi подiï, й заперечення декадентських мотивiв:
В перебiжнiм шумовиннi
ланки-бризки марсельез:
хай загине, хай загине
мрiйновтома сонних плес.
(
ЇБерезневий каламут
Ї)
Рвучкий ритм, мелодiйнiсть iнтонацiï, оригiнальнi метафори, благозвучнi рими
та асонанси, характернi епiтети-прикладки, лаконiзм виразу
- все це виказує природний поетичний талант, який спирається на нацiональнi
художнi традицiï i збагачений усiма здобутками поетичноï, художньоï
культури, У своïх творчих пошуках поет часом досягав вiртуозностi, як у вiршi
ЇОй, там у полi
- на обнiжку
Ї:
Ой та й погасли...
- тi жарини
- змерзли волошки в межi...
...Бiлий метелик лине та лине,
бiлий метелик снiжин.
Не менш довершений i вiрш
ЇОбнiжок
Ї, де в однiй строфi передано цiлу гаму настроïв:
Вранцi
- роси. Марити. Мовчати.
Колос. Шум. Волошки. Знов волошки.
Материнка. Конюшина. Смутку трошки.
Вранцi
- роси. Марити. Мовчати.
У поезiях
ЇОблетiли пелюстки моïх Гiрлянди тьмяного намиста
Ї,
ЇНесли твою труну
- виразно помiтнi впливи естетики модернiзму i, ясна рiч, враження вiд перебування
у в'язницi та пiдпiллi.
I, нарештi,
ЇЦикл соцiального
Ї. Триптих
ЇЧервоний заспiв
- згодом посяде своє мiсце в усiх хрестоматiях та антологiях цього перiоду:
Риємо-риємо-риємо
землю неначе кроти;
з кутiв плазуємо змiями,
сiємо-сiємо-сiємо
буйнi червонi цвiти...
У 1918
- 1920 pp. Киïв дванадцять разiв переходив iз рук в руки найрiзноманiтнiших полiтичних i вiйськових сил. Ось чому
Їдесь поза гратами-мурами... ранки конають яснi
Ї, ось чому треба було кидати в лице можновладцiв:
ЇВладарi свiту з коронами, вже непотрiбнi ви нам
Ї. Таким же закликом до боротьби є i другий вiрш триптиха, а третiй закiнчується
лiвацьким рефреном
Їми гiмни тобi заплели, червоний тероре!
Ї. Подiбна лiрика заохочувалася бiльшовицькими iдеологами.
Цикл
ЇРеволюцiя
Ї, що вмiщує п'ять восьмирядкових вiршiв-мiнiатюр,
- це своєрiдний лiро-епос доби, що однозначно вiтається поетом. Знайдемо тут
широко цитованi рядки:
Їна кремiнь
- крицю: буде свiт! Ми непохитнi, мов гранiт
Ї, бо
Їтворим блиск, i творим днi!
Ї. Це i був манiфест нового революцiйного мистецтва. Цiкаво, що в четвертому вiршi
(вiн, до речi, має два варiанти), як i перший, змiнюється символiка кольорiв; якщо
в першому:
ЇВище ïх! До блакитi! Ми птицi!
Ї, то в другому
- ЇТуди
- в червонi береги
- з низин. Туди! Ми
- крила! Птицi!
Ї. Якщо у поетичних циклах
ЇЗ ранкових настроïв
Ї,
ЇМрiйновтома
Ї,
ЇОсiннє
- переважають
Їбiлi-бiлi душi нарцисiв
Ї,
Їблакитна далечiнь
Ї,
Їзлотнi тополi
Ї, то у
ЇЦиклi соцiального
- домiнує червоний колiр. Дуже характерний передостаннiй твiр циклу (
ЇОфiра
Ї), провiдна думка якого
- виправдання самопожертви (i жертв?) в iм'я революцiï, революцiйного
мистецтва:
На плакатах не атрамент. I не фарби. Кров.
Пензлi-пучки умочайте в колектив-цебро.
А ось як це обiграно в програмнiй статтi В. Чумака
ЇРеволюцiя як джерело
Ї:
ЇТремтять незримi струни поєднання, i молекула-мистецтво горить, ятриться, бризкає
кров'ю i погасає, i знов горить
- сипле iскрами слiв, фарб, згуку, черпаючи творчий матерiал з джерел
революцiйноï дiï...
- Талановитий поет, юнак, по сутi, був захоплений магiєю перетворень, i його
вiзiï майбутнього оповитi серпанком утопiï. А проте,
- слiд визнати тепер,
- вони ховають у собi й
Ївишкiр розбудженого звiра
Ї. Чи не тому його поезiя, хоч мала i свiй нацiональний, народотворчий смисл бодай
завдяки потенцiï живого художнього слова, була так високо пiднесена в
наступнi страшнi часи?
В. Чумак був не лише поетом, а й здiбним прозаïком. Три оповiдання
- ЇТоварищ
- (росiйською мовою),
ЇЩо було
- i
ЇПожовклi сторiнки
- - присвяченi старiй школi, середовище якоï автор добре знав. Етюд
ЇБризки пролiсок
- вiдбиває настроï учнiв гiмназiï пiсля Лютневоï революцiï.
Шкiц
ЇБратовi
- руку
- мiстить полемiку з пролеткультiвськими поетами, якi стверджували, що
Їтолько в городе возможны и движенье, и борьба
Ї. Як своєрiдну мемуарну прозу слiд розглядати й тюремний щоденник В. Чумака
ЇЗа гратами
Ї.
С. Крижанiвський
Iсторiя украïнськоï лiтератури ХХ ст.
- Кн. 2.
- К.: Либiдь, 1998.
Заголовок 1
