Iлля ДУБИНСЬКИЙ
Дубинський Iлля Володимирович народився 29 березня 1898 року в селi Бутенки наПолтавщинi в сiм'ï службовця. В 1917 роцi закiнчив Кобеляцьке комерцiйне
училище. Наступного року був прийнятий в мiсцеву пiдпiльну бiльшовицьку
органiзацiю i добровольцем вступив до партизанського загону пiд командуванням
Упиря.
З травня 1919 року воював проти Денiкiна, Врангеля, Петлюри, отаманiв Махна,
Тютюнника, Палiя, командував кавалерiйським полком, а затим кавдивiзiєю Червоного
козацтва. Був тяжко поранений. З 1924 по 1927 рiк навчався у Вiйськовiй
академiï iменi Фрунзе (Москва), пiсля чого служив начальником штабу
кав-дивiзiï (Проскурiв), вiйськовим iнспектором Наркомосу Украïни
(Харкiв), спецкомiсаром Раднаркому УРСР (Киïв), командиром важкоï
танковоï бригади (Киïв), заступником начальника Вищого бронетанкового
училища (Казань).
Лiтературна дiяльнiсть Дубинського почалася в 1923 роцi, коли вiн став
спiвробiтничати в газетi "Красная звезда" i журналах "Армия и революция", "Война и
революция". У 20-30-х роках з'являються друком його книжки, присвяченi ратним
подвигам Червоноï Армiï: "Рейды конницы" (1927), "Национальные войска"
(1928), "О войне будущего" i "Перелом" (1930), "Залiзнi бiйцi" i "Контрудар"
(1931), "Вiдвага" (1932), "Корпус Червоного козацтва" (1932), "Золота Липа"
(1933), "Броня Советов" (1936).
У липнi 1937 року був репресований у Казанi у так званiй "справi вiйськових" i
заочно засуджений Верховним судом СРСР на п'ять рокiв таборiв суворого режиму.
Пiсля вiдбуття покарання зiсланий на безстрокове поселення в Сибiр, де працював
трактористом i комбайнером у Танеєвськiй МТС Красноярського краю.
Пiсля смертi Сталiна справу Дубинського було переглянуто Верховним судом СРСР, i в
липнi 1956 року вiн був повнiстю вiдновлений у громадянських правах i вiйськовому
званнi полковника.
Пiсля звiльнення жив i працював у Києвi.
Помер 7 жовтня 1989 року.
Олекса Мусiєнко
