ГАЙВОРОНСЬКИЙ ВАСИЛЬ АНДРIЙОВИЧ
1906 (14.01)- 1972 (13.11)
Василь Андрiйович Гайворонський потрапив за кордон вже сформованим
письменником, на творчому рахунку якого було кiлька оповiдань i повiстей,
надрукованих у журналi "Лiтературний Донбас" та в iнших перiодичних виданнях. У
1933 роцi Державне видавництво у Харковi видало його книгу "Пугачiвська рудня",
але до читачiв вона не дiйшла: головного редактора журналу "Лiтературний Донбас"
Г. Баглюка та його заступника В. Гайворонського було заарештовано i звинувачено в
троцькiзмi. А щоб широким масам було зрозумiлiше "моральне падiння" цих
письменникiв, у редагованому вже iншими редакторами журналi з'явилося таке
роз'яснення: "Троцькiстськi дворушники знайшли тепле мiсце у донецькiй
письменницькiй органiзацiï. У 1933 роцi були розвiнчанi троцькiсти Баглюк,
Соболенко та iншi, а також ïхнi поплiчники Гайворонський i Западинський.
Заклятi вороги, якi пролiзли в донецьку органiзацiю, прагнули вiдiрвати
письменницьку органiзацiю Донбасу вiд мас, не допускали талановиту лiтературну
молодь до органiзацiï i журналу, настирливо друкували в "Лiтературному
Донбасi" такi контрреволюцiйнi твори, як роман "Гута" Ковалевського i "Темпи"
Соболенка..."
Троцькiзмом як ширмою прикривався лише зовнiшнiй фасад репресiй в Донбасi на
початку 30-х рокiв. За цим явищем стояло одне: знищення украïнськоï
культури, i про це говорить хоч би той факт, що пiсля арешту Баглюка i
Гаиворонського журнал було повнiстю русифiковано. Уже в сьомому номерi за 1935 рiк
украïнською мовою було надруковано лише одного вiрша М. Рудя "Нареченiй". Цю
ситуацiю коментує В. Гайворонський у своïй автобiографiчнiй довiдцi на адресу
видавця з Буенос-Айреса Юлiана Середяка: "На кiнець 1933 року у нас у Донбасi мав
вiдбутися з'ïзд письменникiв. Але нi менi, нi Баглюковi, нi комусь iншому з
украïнських письменникiв бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва
проектує формальне приєднання Донбасу до Росiï, а тому можна сподiватися
репресiй проти всього, що украïнське.
I цей сподiваний наступ почався з того, що одного дня ГПУ закрило полотнищами
машини, на яких друкувався "Лiтературний Донбас", присвячений з'ïздовi,
поставило бiля машин озброєну охорону, а вже вночi почалися арешти. Арештовано
кiлька душ, в тому числi Баглюка i мене. А решту узяли, пiд догляд. Звичайно, хто
мав можливiсть, то повтiкали.
I в такий спосiб, позбувшися украïнцiв, купка росiян-письменникiв (П.
Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у своï руки, зрусифiкувала його,
назвавши по-росiйському- "Литературный Донбасс"...
Пiдтверджують висновки Гайворонського щодо репресiй саме украïнських
письменникiв опублiкованi в журналi у кiнцi 1933 року "заходи" по полiпшенню його
роботи, де серед кiлькох пунктiв значилось таке: "...В 1934 роцi журнал, який в
основному буде виходити росiйською мовою, значно полiпшить вiддiл художньоï
прози i поезiï..."
Отак у нашому краï сфабрикований проти троцькiзму процес перетворився в
репресiï над дiячами украïнськоï культури.
Звiдки ж прийшов у лiтературу В. Гайворонський i якою була його подальша доля?
Як повiдомляє "Украïнська енциклопедiя", що видана у Торонто (Канада) у 1984
роцi, Гайворонський Василь (псевдонiм Гайдарiвський) народився 1 грудня 1906 року
у Костянтинiвцi на Донбасi. Був членом лiтгрупи "Забой" i Всеукраïнськоï
асоцiацiï пролетарських письменникiв. Висланий 1933 року за межi
Украïни. Утiк i жив, переховуючись на Кавказi. У 1944 роцi переïхав до
Львова. Звiдти емiгрував до Сполучених Штатiв Америки".
Багато його оповiдань було надруковано у захiдноукраïнськiй емiграцiйнiй
перiодицi. Вiн автор оповiдань i новел "Пугачiвська рудня" (1933). "Ще одне
кохання" (1946), "А свiт такий гарний" (1962), "Заячий пастух" (1962). Помер 13
листопада 1972 року в Фiладельфiï. Похований на украïнському кладовищу у
Баунд-Бруцi.
До сказаного в енциклопедiï необхiдно додати, що, крiм названих творiв
Василя Гайворонського, в його доробку є ряд оповiдань та повiстей, виданих у
рiзний час. Так, 1963 року в Буенос-Айресi (Бразилiя) у видавництвi вже
згадуваного Юлiана Середяка надруковано в календарi альманасi "Мiтла" гумористичне
оповiдання "Сенсацiя знiчев'я". А в 1986 роцi у штатi Колорадо (США) вийшов
збiрник оповiдань i повiстей "Циркачка".
Як бачимо, географiя видань В. Гаиворонського дуже широка. Це свiдчення є перш
за все ознакою непересiчного обдарування письменника, творчiсть якого була в
Украïнi пiд забороною.
Про високе поцiнування письменника емiграцiйною громадою може свiдчити i
той факт, що вiдомий украïнський культурний дiяч з Австралiï Дмитро
Нитченко включив у виданий ним збiрник листiв до нього видатних письменникiв
дiаспори i кореспонденцiï нашого земляка. Так, серед прiзвищ Iвана Багряного,
Володимира Винниченка, Анатоля Гака (Мартин Задека), Анатолiя Галана
(Калиновського), Олекси Кобця (Варавви), Уласа Самчука i Володимира Гжицького
(недiаспорянина) бачимо i прiзвище В. Гайворонського. Автор вступноï статтi
до цього видання Марко Павлишин зокрема пише, що вона, ця збiрка, являє собою
"збiрний автопортрет" украïнських письменникiв, якi творили нашу лiтературу
на одному з найтяжчих етапiв нашоï iсторiï, в емiгрантських скитаннях i
дiяспорних скрутах".
В цiлому творчiсть Гайворонського можна подiлити на два великi перiоди: перший,
коли вiн почав друкуватись у 20-х роках в перiодицi Донеччини, а пiзнiше став
заступником редактора журналу "Забой"
- "Лiтературний Донбас"; другий
- не початок сорокових рокiв в Украïнi i далi
- до кiнця життєвого шляху в Америцi.
Кожен з цих умовно визначених вiдтинкiв має кардинальнi вiдмiнностi у змiстi
написаного письменником. Так, у творчостi В. Гайворонського двадцятих-початку 30-х
рокiв переважає виключно виробнича тематика.
В цю пору особливого значення набирає в лiтературi тема Донбасу
- в Москвi наш край оголошується стратегiчною базою побудови спочатку соцiалiзму,
а пiзнiше й комунiзму. То ж є закономiрним, що молодий Гайворонський був
захоплений хвилею iндустрiальноï теми в лiтературi. Так, зокрема сторiнки
його повiстi "Розминовка", яка друкувалася в журналi "Забой" у 1931
-1932 роках, сповненi робiтничого ентузiазму V виконаннi та перевиконанi всiляких
планiв: на виробництвi (шахта Пугачiвська) чи в робiтничiй казармi розмови
точаться навколо одного й того ж: план, план, план... Виглядає це так, що люди
нiби втратили нормальну людську мову, i всi ïхнi проблеми, iнтереси зводяться
тiльки до вболiвань за шахту. Хоча автору не можна вiдмовити в умiннi зображувати
сцени на виробництвi, будувати дiалоги та давати досить влучнi характеристики
героям (правда, як правило, одноплановi).
Iншоï якостi змiсту i тематичноï спрямованостi набувають твори
Гайворонського у сороковi та наступнi роки, хоча тема Донбасу i залишається
провiдною. Так, в оповiданнi "Циркачка" перед читачами постає рiдна письменниковi
Костянтинiвка, в центрi твору
- доля дружини репресованого радянського службовця, артистки цирку Марусi,
ïï прагнення простого людського щастя в екстремальних умовах сталiнських
репресiй.
У повiстi "Свiт такий гарний", написанiй за кордоном, читачам розкривається
картина рiдного краю Гайворонського
- це доля простих людей невеликого селища Кiндратiвка над Торцем i в Слов'янському
курортi, вiдомому на увесь Донбас. Рiдний край письменник не забуває до свого
останнього подиху.
У закордонний перiод своєï творчостi звертався В. Гайворонський i до теми
життя украïнцiв у Сполучених Штатах. Зокрема, у цих творах розвинувся талант
письменника як гумориста. Так, в оповiданнi "Двоє друзiв i мiстер Пiт" показана
комiчна ситуацiя, в яку потрапили два емiгранти з Украïни Якiв Куценко i його
друг Гаррi Брус, до емiграцiï
- Грицько Брусниця. Уявлення про капiталiста, сформованi у комунiстичному
суспiльствi, виявились непридатними для оцiнок американськоï дiйсностi. Герой
з оповiдання "Сенсацiя знiчев'я" Василь теж потрапляє в смiшну iсторiю на
американськiй землi, де його хоча й зустрiли привiтно, все ж не розумiють
украïнськоï сентиментальностi i кепкують з нього.
...Далеко, аж за Тихим океаном, в американськiй землi, покоïться прах
нашого земляка Василя Гайворонського, якому не пощастило побачити вiльну,
оновлювану Украïну. Та вже летить у наш край його талановите слово, сповнене
любовi до рiдноï землi й вiри у людське щастя.
В.В.Олiфiренко
