Смiху iскорки яснi...
Їх залишив по собi класик сучасного украïнського гумору, справдi-бо народний
улюбленець Павло Глазовий
Знаю: славi, що прийшла до нього, вiн не прагнув запобiгати. Пошуковцем посад,
звань, нагород нiколи не був. Тим надiйнiшою постає ця слава тепер. А народна шана
- це передовсiм природне вiдлуння на добро, яке нiс Павло Глазовий у свiт...
Високий, поставний, з красивим вiдкритим обличчям, що ледь-ледь (наче здалеку)
пiдсвiчувала тепла усмiшка, навiть на людях вiн здавався самiтником, зосередженим
на своïх думках - наче над отiєю книгою, що кожен Майстер пише все життя.
Павло Глазовий створив у своïх творах строкату й рiзноманiтну галерею
персонажiв, що самi промовляють за себе, живуть своïм життям, постають
такими, якими є: не кращими й не гiршими, але скрiзь - справжнiми. Котрi, то на
жаль, то на радiсть, втiлюють риси, характернi для свого часу i свого народу.
У гумористицi Павла Глазового, в єдностi вiршованих iсторiй, ситуативних
подробиць, постає широка картина народного життя та його особливостi: духовнi,
моральнi, етичнi й побутовi...
Про все це автор веде мову з усмiшкою, iронiєю, часом легким сарказмом
(гуморист!). Але ширше й важливiше - з великим i щирим уболiванням за людину.
Їï життя, мову, Батькiвщину... З гарячими думками про майбутнє: чи збережуть
украïнцi своє рiдне - слово, культуру, пам'ять, звичаï?
Цi тривоги чим далi сильнiше переймали старого-старого письменника, поставали у
нових i нових вiршах.Вiн поспiшав i - встиг! Останнє десятилiття стало прощальним
злетом. Благословенна доля берегла пам'ять, талант, гострий розум, зацiкавлення до
сущого навколо - i до останнiх днiв на землi.
Вiсiмдесятидволiтнiй мудрець (не лише письменник, а й великий читач з назавжди для
душi обраним Шевченком) Павло Прокопович пам'ятав усе життя:
"Раз добром зiгрiте серце
вiк не прохолоне..."
...Нехай цi слова завжди звучать услiд добрiй пам'ятi про нього, хай вплiтаються у
них "смiху iскорки яснi", якi Павло Глазовий лишив по собi. Добрий чоловiк -
добрим людям.
Життя ж - вогонь. У тiм вогнi
Серця людськi палають,
А смiху iскорки яснi
Над полум'ям лiтають:
Смiшнi пригоди i слова,
Подiï та картини.
Я сам згоряю у вогнi
Й збираю тi iскрини.
Якби не мiг збирати я
Веселого й смiшного,
Давно розпалась би душа
Пiд тягарем страшного.
Сонце нашоï свободи
Йде все вище й вище,
Вiльно дихаєм сьогоднi -
Аж у носi свище...
Нам недавно комуняки
Дихать не давали,
А жiнки й дiвчата груди в пазусi ховали.
I до чого ж були справдi
Нерозумнi люди!
Не дай Боже, якась дiвка
Оголила б груди, -
Їй би всипала матуся
Ще й додав би тато.
Чи не тому й дiтей колись
Родилось багато?
Там, де влада потрапляє в благороднi руки,
Розвиваються мистецтва,
Буяють науки,
А як вискочать угору
Бовдури й нахаби,
Їх нiчого не цiкавить, крiм голоï баби...
(Фрагмент)
Анатолiй Скрипник
