М. С. Грушевський
АВТОБIОГРАФIЯ, 1926 р.
Я походжу з давньоï (звiсноï з ХVIII в.), але бiдноï духовноï
родини Грушiв, пiзнiше Грушевських, що загнiздилася в Чигиринськiм повiтi.
Були се переважно дячки, паламарi, але дiдовi мойому Федоровi вдалось дiйти
священства i перейти пiд Киïв, до села Лiсникiв, i се помогло батьку мойому
Сергiю вийти на дорогу, хоч вiн рано зiставсь сиротою, але завдяки енергiï й
здiбностям осягнув вищу освiту й, не принявши священня, вiддався дiяльности
педагогiчнiй, був спочатку "професором" в семiнарiях переяславсько-полтавськiй i
киïвськiй, потiм директором народнiх шкiл на Кавказi, а бувши автором одного
популярного в Росiï пiдручника слов'янськоï мови, не тiльки мiг
забезпечити нам, дiтям, можливiсть, не журячись за хлiбом насущним, вiддаватися
науковiй роботi замолоду, а й зiставив по собi досить значний маєток
- в значнiй части призначений ним знов-таки на цiли гуманiтарнi (стипендiï й
школу). Мати
- Глафiра Опокова (recte* (*Правильно
- лат.) Опоцкевич)
- походила з широко розгалуженоï в полуднево-захiднiй Киïвщинi
священичоï родини. Я був ïх старший син, роджений 17 вересня ст. ст.
1866р. в Холмi, де батько був тодi (дуже коротко) учителем "греко-унiятськоï"
гiмназiï. Виростав на Кавказi, куди батько перейшов в 1869р.: в Ставрополi
(1870-8), потiм Владикавказi, зрiдка звiдуючи Украïну. Одначе, пiд впливом
оповiдань батька, що заховав тепле прив'язання до всього украïнського
- мови, пiснi, традицiï, в менi рано збудилося й усвiдомилося нацiональне
украïнське почуття, пiддержуване книжками, тими рiдкими поïздками на
Украïну, що малювалася тому в авреолi далекоï "вiтчини", i контрастом
чужеплеменноï й чужомовноï "чужини". Рано набравши охоти до читання,
позбавлений дитячого товариства, вiдiрваний вiд грунту, я виростав серед мрiй i
фантазiй, замкненим в собi вiдлюдком. В тифлиськiй гiмназiï, куди вiддано
мене в р. 1880, я з запалом читав все, що мiг дiстати з iсторiï: iсторiï
лiтератури й етнографiï Украïни, i, скрiпивши книжними джерелами те
знання украïнськоï мови, яке винiс з дому, став пробувати своï сили
в белетристицi
- прозi i вiршах. 1884р. вислав я перший транспорт сих своïх проб пера Iв.
Сем. Левицькому-Нечую, якого адресу вичитав в Очерках iсторiï укр. лiтератури
Петрова. Заохочений ним, я далi працював над виробленням своєï мови й
белетристичного хисту; з сих часiв надрукованi були моï оповiдання:
"Бех-аль-Джугур", написане на поч. 1885р. пiд впливом справоздань з тодiшньоï
Суданськоï кампанiï, пiдогрiтих близшими
- кавказькими вражiннями (друк. в "Дiлi", лiтом 1885р.) i "Бiдна дiвчина"
- написане на тлi близьких менi з батькiвських оповiдань обставин сiльського
учительства (вони передрукованi в збiрцi моïх оповiдань, тим часом
видрукованi против моєï волi й вiдомости першi проби з 1884р. не були в нiм
повторенi). Моєю мрiєю в тих часах стає зробитися з часом украïнським
лiтератом, видавцем i
- ученим. Украïнознавство являєтся для мене будучою спецiяльнiстю, лише я
вагався, з котрого боку пiдiйти до нього: чи вiд славистики, чи вiд iсторiï.
Монографiï Костомарова, Записки о Южной Руси Кулiша, Збiрники Максимовича i
Метлинського, Iсторiя Сiчи Скальковського, Iсторiя слов'янських лiтератур Пипiна,
першi рiчники Киïв. Старини, перечитанi мною в pp. 1881
Ї5, послужили провiдними нитками моïх iнтересiв i планiв. Нарештi iсторiя
бере гору над славистикою; полємiка про початки Руси, рiжнi теорiï
княжоï Руси, полємiка слов'янофiлiв з западниками, теорiï початкiв
козацтва, не кажучи про спори украïнофiлiв з централистами, оборону i
заперечування прав украïнськоï лiтератури i нацiонального розвитку
викликали в менi, гiмназистi V
- VII класи, велике зацiкавлення. Я читав з сеï сфери багато, виробляючи собi
з сеï лiтератури, без чужого проводу (мiж учителями чи знайомими в Тифлiсi не
було кому дати в сiй сферi), певнi провiднi iдеï iсторiï, i, збiраючися
в унiверситет, розпоряджав солiдним запасом знання фактичного i теоретичного.
Тим сильнiше мрiяв я, як скорiше попасти до Киïва, що представлявся менi
огнищем украïнськоï науковоï й лiтературноï роботи; але
батько, боячися мого украïнського запалу, а настрашений тодiшнiми
студентськими "iсторiями", довго не годився на се, i дав згоду, тiльки зв'язавши
мене обiцянкою, що я не буду брати участи в нiяких студентських гуртках. Тi роки,
1886
Ї90, коли проходив я унiверситетський курс (на фiлологiчному факультетi), належали до сумних часiв росiйських унiверситетiв, i киïвський не робив мiж ними
виïмку. На перший план висунено класичну фiлологiю, все инше зiпхнено на
другий план, обкраєно i обмежено загальними курсами; сi виклади не багато могли
дати по тiм, що приносив з собою добре розвинений i обчитаний в якiйсь
спецiяльности гiмназiст. Семiнарiï поставлени були незвичайно слабо. Система
нагiнок за всякою вiльнiшою гадкою зi сторони уряду й власних чорносотенцiв
витворяла задушливу атмосферу. Найбiльша окраса тодiшньоï украïнськоï
науки проф. Антонович робив вражiння чоловiка утомленого сими нагiнками; вiн
ухилявся вiд близших зносин з студентами й все бiльше вiдсувався вiд iсторiï
в "спокiйнiшi" як на тi поганi часи сфери археологiï, iсторичноï
географiï, нумiзматики.
Першi роки унiверситету я вiддав працi в семiнарiях (практич. заняттям) i
викладам; з тих семiнарiйних праць була видрукувана потiм одна (писана 1887p., а
кiлька разiв потiм перероблена): "Южно-русские господарскiе замки в половине XVI
века"
- моя перша iсторична "праця" (перед тим було кiлька iсторичних i
iсторико-лiтературних статей i рецензiй в журналах i газетах
- вони вказанi в покажчику "Наукового Збiрника" 1906р.). З курсiв i приватноï
лєктури на розвiй мого наукового свiтогляду й iнтересiв мали особливо курси й
працi з сфери суспiльноï економiï, економiчноï iсторiï,
археологiï, державного права й iсторiï права. На третiм курсi я взявся
до бiльшоï працi на предложену факультетом (проф. Антоновичем) тему: "История
Киевской Земли от смерти Ярослава до конца XIV века". Праця дiстала золоту медаль,
i я був зiставлений при унiверситетi професорським стипендистом по катедрi
руськоï iсторiï. Се була вже робота досить дозрiла: викiнчена в 1890
роцi й потiм видана (Киïв, 1891, ст. XVI
Ї520), вона викликала дуже похвальнi вiдзиви в наукових сферах, i на ïï
пiдставi пiзнiше я був предложений кандидатом на катедру iсторiï у Львовi.
Пiд кiнець унiверситетського курсу я почав бiльше зближатися з людьми, бував в
лiтературних i полiтичних украïнських кружках молодiжи, займався ïх
органiзацiєю, читав в них виклади, брав участь в заграничних украïнських
виданнях (Правдi й Зорi), в укладенню перших книжок Записок Наукового тов. iмени
Шевченка. Перша книжка ïх, випущена 1892р., була розпочата моєю статтєю:
Громадський рух на Вкраïнi-Руси в XIII вiцi. В украïнських кругах
Киïва, де обертався я, прив'язували тодi велике значiння реформi Товариства
iм. Шевченка, ждали помочи зi сторони Полякiв украïнському культурному й
освiтньому руховi по т. зв. "угодi" украïнських народовцiв Галичини з
правительством. З початком 1891р. проф. Антонович, вернувшися з подорожi в
Галичину, розповiв менi про план катедри украïнськоï iсторiï на
львiвськiм унiверситетi: сю катедру пропоновано проф. Антоновичу, але вiн не хотiв
брати на старi плечi сього тягару, й рекомендував мене. План сей був прийнятий
мною з ентузiязмом, з огляду на те значiння, яке надавалось тодi в киïвських
украïнських кругах галицькому руховi: Кияне сподiвалися сотворити в Галичинi
всеукраïнське культурне огнище, лiтературне й наукове, працею письменникiв i
учених всеï Украïни, i здобутками його проломити систему заборони
украïнського слова й нацiональности в Росiï, пiдняти в нiй нацiональний
рух i т.д.
Та що заснування катедри украïнськоï iсторiï зiставалося в сферi
планiв i навiть пiшло в проволоку, треба було думати про дальшi стадiï
академiчного стану, i я ладився до магiстерського iспиту (зданого в 1893р.) та
працював над магiстерською дiсертацiєю. Тема
- пiддана менi тим же В. Б. Антоновичом
- була вибрана досить нещасливо. Прийшлося вложити масу працi, щоб зробити з
неï щось вiдповiдне, i хоч в результатi вийшла книга досить цiнна (хоч i дуже
спецiяльна) з дуже мало обробленого поля суспiльно-нацiональноï iсторiï
Подiлля XIV
ЇXVIII в.в. (Барское старовство. Исторические очерки, К. 1904), i два томи актових
матерiялiв Архив Юго-Зап. России, ч. VIII, т.т. I i II, виданих разом з працею,
але результати роботи розмiрно до вложеноï в неï працi були досить
невеликi, i треба було великого завзяття, щоб не кинути сеï роботи серед
дороги. Щоправда, дуже тверда школа архивальноï роботи, яку я мусiв для
неï перебути,
- сотки переглянених актових книг, робота в архивах Киïва, Варшави, Москви не
пiшла марно i вiддала своï услуги менi потiм.
В маю 1894р. я оборонив ту працю, як дiсертацiю на степень магiстра, a 1/IV того ж
року "цiсарським рескриптом" була заснована на львiвським унiверситетi катедра
"Всесвiтньоï iсторiï з спецiяльним оглядом на iсторiю Схiдноï
Европи" (так змiнено первiсний план заснування катедри украïнськоï
iсторiï, а тодiшнiй магiстр Гауч мотивував сю змiну тим, що украïнська
iсторiя не може уважатися конкретною наукою
- ruthenische Geschichte ist keine konkrete Wissenschaft), i тодi ж на сю катедру
iменовано мене (офiцiяльну пропозицiю було зроблено рiк скорше). Докiнчуючи
видання дiсертацiï й актiв (останнi глави дiсертацiï й II том актiв
вийшли лiтом 1894p.), треба було забратися заразом до приготовлення курсiв
викладiв. Я кинувся в сю роботу з молодечим завзяттям, не передчуваючи ще тих
розчарувань i трудного положення, яке чекало мене в Галичинi. За приïздом
моïм до Галичини слiдом умер проф. Огоновський, i на мене спало, так сказать,
наукове представительство галицькоï Украïни. Окрiм унiверситетських
курсiв, якi мусiли забирати на перших роках дуже багато часу, я повiв публичнi
виклади, взявся за органiзацiю науковоï роботи в недавно зреформованiм, але
зовсiм ще не виведенiм на наукову дорогу Науковiм Товариствi iмени Шевченка.
Перейняв на себе редакцiю Записок (формальним редактором став з 1895р., фактичним
же
- скорше), зреформував ïх з однорiчника на квартальник, потiм двомiсячник,
сам давав до них багато праць, справоздань i рецензiй, а поруч них заложив
(1895р.) в Товариствi иншi, спецiяльнi публiкацiï
- Жерела до iсторiï Украïни-Руси, Етнографiчний збiрник й ин., сам
займаючися редакцiєю ïх перших томiв. При тiм показалося, що надiï на
участь украïнських учених з Росiï в сiй (мовляв так пожаданiй для
росiйськоï Украïни i потрiбний) науковiй роботi були марнi: однi обiцяли
й не давали нiчого, иншi викручувалися рiжними вимiвками. Навiть книжки чи справки
тяжко було допроситися, хоч як смертельно тяжко було працювати в тодiшнiм Львовi,
при браку якоï-небудь бiбiлотеки з порядним добором лiтератури й перiодик до
украïнськоï iсторiï чи иншоï украïнськоï дiсцiплiни.
Ще прикрiше було переконатися, що тi надiï на прихильнi обставини для
украïнського культурного й спецiяльно-наукового розвою, на прихильнiсть до
нацiональноï украïнськоï iдеï зi сторони правительства й
Полякiв, з яким я йшов до Галичини, покладаючися на запевнення лiпше обiзнаних з
галицькими обставинами Киян старшоï генерацiï,
- опираються на фальшивих запевненнях зi сторони Полякiв, якi дорогою "угоди" i
цiною деяких подачок на культурно-iсторичному полi хотiли задавити всякий
опозiцiйний, свободолюбний рух серед "галицьких Русинiв". Скоро прийшлося
переконатися, що моï киïвськi приятелi глибоко помилялися в своïх
симпатiях до "угоди" й "угодовцiв", що Поляки нiчим не хочуть поступатися в
своïм пануванню й не розумiють инших вiдносин до Русинiв, як вiдносини
пануючоï народности до служебноï. На сiм пунктi прийшлося менi бiльше
або менше рiзко розiйтися навiть з найблизшими приятелями, зблизившися з кругами
рiзкоопозiцiйними. З другого боку, вiдносини до польськоï унiверситетськоï
колегiï, якi хотiли мати в менi покiрного послушника польського панування,
скоро зiпсувалися вповнi i давали чимало прикростей. Я сильно з того всього
захворiв, так що ледве мiг працювати.
На полi суспiльно-полiтичнiм я вкiнцi рiзко виступив проти угодовцiв i зблизившися
до елементiв радикальних, разом з ними взяв участь в реформi галицького
народовецтва в дусi бiльше радикально-поступовiм. Реформа була переведена з кiнцем
1899р., i разом з кiлькома виднiшими радикалами я увiйшов в екзекутивний комiтет
реформованоï партiï, як мiстоголова (головою зiстався старий проводир
народовцiв пос. Романчук). Одначе, переконавшися скоро, що переведена реформа не
увiльнила народовецьку партiю вiд ïï старих прикмет, я по кiлькох
мiсяцях виступив з комiтету, разом з д-ром Франком, вiдсунувся вiд участи в
партiйнiй дiяльности народовцiв, i не раз виступав против похибок ïх
полiтики, являючися разом з д-ром Франком й молодшими товаришами репрезентантами
лiвiшого напряму, який заступав заснований в 1898р. журнал ЛНВiсник. Спецiяльно
поведена в 1904
- 5 р. кампанiя против грання деяких людей на нацiональних струнах суспiльности
стягнула на мене тяжкi громи зi сторони офiцiяльних проводирiв народовцiв. В
польських кругах становище моє в унiверситетськiй справi, близкiсть до
украïнськоï унiверситетськоï молодiжи i рiшучiсть, з якою я
проводив iдею нацiональноï рiвноправности украïнського елементу з
польським (i росiйським), накликали на мене особливо сильнi атаки пiд час боротьби
за унiверситет 1901
- 3 pp., коли польськi нацiоналiсти обсипали мене рiжними iнсiнуацiями в уличнiй
пресi, жадали усунення з унiверситету, вiддання пiд суд i ин.
Одночасно московфiльськi й слов'янофiльськi "дiячi" киïвськi й львiвськi
мастили мене з свого боку, як проводиря украïнського сепаратизму, вказуючи,
напр., на мiй пiдпис пiд манiфестом реформованого народовства, що ставив оконечною
цiлею нацiональноï програми полiтичну самостiйнiсть Украïни, i т. д. На
ново пiдогрiв сi напади виданий в 1904р. в Росiï "Очерк истории украинского
народа", в якiм вороги украïнства справедливо добачили iсторичне оправдання
нацiональних украïнських змагань та програми украïнськоï
автономiï, i статтi, якi з початком визвiльного руху в Росiï я друкував
по росiйських газетах по украïнському нацiональному питанню. В сих роках
приятелi з офiцiяльних росiйських кругiв остерегли мене, що менi не можна
приïздити до Росiï, i я кiлька лiт не приïздив, аж до р. 1905, i се
було дуже прикро i трудно для мене (весь час свого львiвського професорства я
зiстававсь росiйським пiдданим i за росiйським паспортом приïздив, звичайно 2
- 3 рази до року для наукових занять i громадських зносин).
В такiй трiвожнiй воєвничiй атмосферi не легко було вести наукову роботу, що
вимагає спокою й скуплення. Тим часом ïï не убувало, а прибувало. З
початком 1897р. я став головою Товариства iмени Шевченка (проводив ним фактично
вiд часу свого приïзду), i заразом далi зiставався головою його
iсторичноï секцiï й археологiчноï комiсiï та редактором
"Записок", куди вкладав багато працi й редакторськоï, й авторськоï.
Окрiм викладiв i семiнарiйних занять, на унiверситетi (до семiнарiйних занять
прив'язував я все особливу вагу, стараючися впровадити здiбнiших слухачiв в
самостiйнi науковi заняття), вiв я приватнi науковi заняття по-за унiверситетом з
студентами
- своïми слухачами i стороннiми (роздавав книжки до рефератiв i оцiнок, потiм
вiдчитувано тi реферати, розбiрано, а по оправленню друковано котрi лiпшi). Тим
способом вправлялися охочiшi слухачi до науковоï роботи, переходячи вiд
рефератiв в бiблiографiчнiм вiддiлi Записок Наук. Тов. iм. Шевченка до самостiйних
оцiнок, вiд дрiбних праць в Miscellanea до самостiйних розвiдок. Хоч галицькi
обставини зводили в значнiй мiрi сю роботу до роботи Данаiд, бо пiдхованi молодi
адепти iсторичноï науки мусiли потiм iти в глуху провiнцiю, i часто якраз
науковi надiï, якi вони подавали, служили мотивом для предержащих властей
держати ïх в чорнiм тiлi, все-таки з мого семiнара i з тих privatissima
повиходило чимало людей, якi полишили де-який, а часом i досить значний слiд в
науковiй роботi, а де-якi роблять науково й далi, не вважаючи на тяжкi обставини
(iдучи в хронологiчнiм порядку, були то: Омел. Тер-лецький, Д. Коренець, Мир.
Кордуба, Стеф. Томашiвський, Стеф. Рудницький, Ол. Целевич, Юр. Кмiт, Зен. Кузеля,
Ос. Чайкiвський, Вас. Герасимчук, Ол. Сушко, Фед. Голiйчук, Iв. Джиджора, Iв.
Кревецький, Iв. Крипякевич й ин.).
З кiнцем 1897р. пiднiс я справу зреформовання iлюстрованого тижневика "Зоря" на
лiтературно-науковий мiсячник; проект був прийнятий вiддiлом Наук. Тов. iм. Ш., i
з 1898р. почав виходити "Лiтературно-Науковий Вiсник", а в число редакторiв
вступив вiд початку i я (заразом з Маковеєм i Франком, пiзнiше з Гнатюком i
Франком). Брав у нiм дiльну участь, особливо в перших роках, коли видавництво
ставилося на ноги i менi приходилося грати ролю головного редактора (сам я мiстив
статтi по лiтературi i суспiльно-полiтичнi огляди), i в останнiх, 1905
Ї6,
- коли писав в нiм публiцистичнi статтi в рiжних питаннях дня.
При кiнцi 1898p., з нагоди святкування столiття украïнськоï лiтератури,
я виступив з проєктом заснування осiбного видавничого товариства, головно для
публiкацiй белєтристичних i популярно-наукових, що не входили в круг дiяльности
Наук. Тов. iм. Шевченка. Товариство мало бути завязане в формi акцiйноï
спiлки, щоб оперти видання украïнських книжок не на жертвах i субвенцiях, як
звичайно видавано ïх дотепер, а на доходах розпродажi. Коли сума акцiй дiйшла
3 тисяч гульденiв, завязано весною 1899р. "Украïнсько-руську видавничу
спiлку"* (*Украïнсько-руська видавнича спiлка
- популяризувала кращi твори свiтовоï та украïнськоï лiтератури. До
1912р. працiвниками й редакторами ïï були I. Франко та В. Гнатюк. З
1899р. по 1917р. випустила понад 300 видань белетристичноï i
науково-популярноï лiтератури)
- товариство, яке пiд формою акцiйноï, промисловоï органiзацiï все
змагало до просвiтних i культурно-нацiональних цiлей i згодом стало найбiльшою
украïнською видавничою iнституцiєю, перейнявши в 1904р. i "Лiтературно-Науковий
Вiсник" (якому фiрма Наукового Товариства iм. Шевченка
- науковоï iнституцiï, пiдпомаганоï субвенцiями краю i
мiнiстерства, не рiдко ставала на завадi в свобiднiм висловi своïх гадок). В
сiй Спiлцi я з початку займав мiсце голови надзорчоï ради, а пiзнiше, коли
надзорчу раду злучено з дирекцiєю,
- голови дирекцiï, й брав i досi беру дiяльну участь в видавничiй i в
адмiнiстрацiйнiй дiяльности.
У власнiй науковiй роботi, окрiм поменших наукових статтей, рецензiй, бiлших або
менших матерiялiв, мiщених головно в Записках, я з початку львiвського життя
багато вiддавав часу археографiï, продовжуючи архивнi заняття, веденi в
попереднiх роках. Засновуючи в Наук. Тов. iм. Шевченка археографiчну комiсiю, я
предложив ïй план видань, i з того плану забрався до видання люстрацiй i
iнвентарiв королiвщин Захiдньоï Украïни XVI в.
- незвичайно важного джерела для iсторiï суспiльних, економiчних i
нацiональних вiдносин того часу. Для сього вiдбув я в 1895р. нову подорож по
архивах i починаючи з року 1895 видав чотири томи в серiï: "Жерела до
iсторiï Украïни-Руси", що мiстять люстрацiЇ 1564
Ї5 i 1570 p.p. королiвщин галицьких, холмських i подiльських; зiбрана-ж мною
тодi-ж колекцiя iнвентарiв в переважнiй части зiсталася невиданою, за браком часу:
видав я з неï лише кiлька найстарших iнвентарiв в Записках Наук. Тов. iм. Ш.
Вiдiрваний иншою роботою
- головно коло Iсторiï Украïни-Руси, я вернувся до архивальних занять
потiм, збираючи матерiял для огляду суспiльно-економичного життя Украïни в XV
ЇXVI в. i разом з друком V т. Iсторiï випустив перший випуск тих матерiялiв.
Написання суцiльноï iсторiï Украïни рано, ще в киïвських
часах, стало моєю задушевною гадкою, до певноï мiри питанням чести своєï
й свого поколiння, супроти того, що й найвиднiшi репрезентанти украïнськоï
iсторiографiï старшоï генерацiï тодi ще вважали се рiчею, для
якоï час iще не наспiв, бракує матерiялу, зiстаються величезнi прогалини i т.
д. В своïх гадках мав я тодi написання iсторiï короткоï й
загально-приступноï, в трьох невеликих томиках, якi-б обiймали старий,
литовсько-польський, i новий перiод. Зайнявши катедру, я сiм семестрiв з ряду
(1894
- 7) читав загальний курс iсторiï Украïни. Повторений потiм вдруге ще
раз в р. 1898
- 1901, курс сей мав послужити мов би скелетом тоï задуманоï
iсторiï. Кажу: скелетом передовсiм тому, що курс сей слiдив лише провiдну
нитку полiтичноï iсторiï, не вдаючися в iсторiю культурну, огляди
устрою, економiчного життя i т. д., що потiм зайняли таке важне мiсце в остаточнiй
реалiзацiï плану. (Курс сей вiдповiдає в томi I гл. З, 5 i 6 i 1 екскурсу, в
т. II гл.
- 1
- 3, в т. III гл. 2 - 3, цiлому т. IV, потiм наступала iсторiя козачини до знесення автономiï
Украïни; а гл. 1
- 2, 4 i другий екскурс тому I, гл. 4
- 7 тому II, гл. З i 4 тому III i цiлi т. v i VI зовсiм або майже зовсiм не
входили тоди, а й те, що потiм увiйшло в Iсторiю, увiйшло в далеко повнiшiй i
детальнiшiй формi). Близше розглянувшися, прийшов я скоро до переконання, що
розпочати дiло треба не такою популярною й короткою, а ширшою й строго-науковою
iсторiєю Украïни, яку-б потiм можна переробити в коротку й популярнiшу. З
початком 1897р. я приступив до занять для сього курсу, вiйшовши в менше звiснi
менi перед тим сфери передiсторичноï колонiзацiï Украïни,
iндо-европейськоï гльотики i старинностей та слов'янськоï
праiсторiï. Протягом 1897 i 1898р. був написаний I том i при кiнцi 1898р. був
видрукований
- вихiд його припав на час грандiозного, як на тодiшнi галицькi обставини, i
поважного святкування ювiлею украïнського вiдродження, урядженого Наук. Тов.
iм. Шевченка, в органiзацiï якого я брав дуже дiяльну участь, i, як казали,
мав велике вражiння зробити своєю промовою на комерсi на тему ваги моменту й
потреби iнтензивноï нацiональноï поступовоï роботи.
В Галичинi сей початок Iсторiï був прийнятий з великим заiнтересуванням, можна сказати, з ентузiязмом. Але на прозьбу про допущення до Росiï
вiдповiддю була абсолютна заборона. В наукових кругах росiйських i польських книгу
грунтовно замовчано, як i взагалi цiлу Iсторiю; та i з украïнських
iсторикiв-спецiялiстiв нiхто не дав оцiнки чи навiть статтi про неï. Не
вважаючи на се, я вiв з цiлим напруженням розпочати дiло i протягом 1899р. був
написаний i виданий т. II, протягом 1900р.
- том III, що закiнчував собою давнiй перiод украïнськоï iсторiï.
Цiлiсть зпочатку я надiявся вложити в 5
- 6 томiв, пiзнiше, коли на сам давнiй перiод пiшло три,
- числив на 7 до 8, аж доки огляд суспiльно-полiтичного, економiчного й
культурного життя XV
- XVII в.в., розрiсшися на цiлi два томи, не переконав мене, що ще багато томiв
буде потрiбно, аби довести iсторiю Украïни до початкiв XIX в.
Супроти сеï роботи, яку я вважав, так казать, задачею свого життя, вiдсував я
все, що можна було вiдсунути; але не можна було вiдсунути роботи в Наук. Тов. iм.
Шевченка, Записках i ЛНВiснику, а хвиля приносила часом i иншi роботи. Так, коли в
1899р. мав вiдбутися в Киïвi археологiчний з'ïзд з участю також
галицьких учених, я видвигнув i поставив ребром питання про допущення рефератiв на
украïнськiй мовi. Було то перше гостре поставлення украïнського питання
на росiйськiм грунтi (воно й дало привiд всiм ворогам украïнства в Росiï
вилляти потоки яду й помий на мене, як провiдника в сiй справi), i треба було
задокументувати, що за сими претензiями на признання науковоï
украïнськоï мови стоïть i дiйсна наукова робота. Для того
органiзоване було бюро в Наук. Тов. iм. Ш., зiбрано 30 наукових рефератiв, якi по
недопущенню украïнськоï мови на з'ïздi в цiлости або в резюме були
видрукованi в Записках (в двох спецiяльних великих томах i в инших книжках
Записок), а в тiм було й власних моïх кiлька бiльших рефератiв, окрiм
дрiбнiших комунiкатiв. З другого боку, богато спокою й нервовоï сили забрали
непорозумiння, якi виникли в р. 1901 в Наук. Тов. iм. Ш. зi сторони людей
невдоволених чи то концентрацiєю засобiв i енергiï Наук. Тов. iм. Ш. в тiм
науковiм планi, який був переведений в попереднiх роках, чи то подражненних
рiжними особистими моментами. Атака була поведена на людей, близьких менi, яким я
хотiв за помiчю дрiбних подмiг i занять в Товариствi забезпечити можнiсть
науковоï роботи; розжалений тим, я скинувся лiтом 1901р. головства й инших
занять в Товариствi. Але коли показалося, що опозицiя зовсiм не має охоти
забратися сама до органiзацiï науковоï роботи хоч би по свойому плановi
i почала мене просити вернутися, а до сього також нахиляли мене й голоси
Украïнцiв з рiжних бокiв, вернувсь я знову до роботи в Товариствi,
постановивши не звертати по можливости уваги на виходки опозицiï; що, правда,
супроти пiддержки, яку давала менi переважна маса членiв, ся опозицiя потiм значно
слабла з року на рiк, зчаста повторюючи зрештою, що против мене самого нiчого не
має. За всiм тим дало се багато прикрого, а певною компензатою служила менi лише
моральна опора, яку давала сiм'я i кружок iнтелiгентних i характерних людей,
спiвробiтникiв в науковiй, культурнiй i громадськiй роботi, що окружив мене i
пiддавав духа в роботi для культурного подвигнення украïнськоï
народности.
Серед описаних клопотiв написаний був протягом 1901р. IV том Iсторiï i
розпочатий V (1902); четвертий том я хотiв видати разом з п'ятим, по укiнченню
його. Але 1903р. принiс рiжнi иншi справи й плани. З початком того року я дiстав
вiд вiльноï росiйськоï школи в Парижi запросини прочитати в нiй курс з
украïнськоï iсторiï. Я прийняв радо сю пропозицiю: в менi в тих
роках виросло переконання про крайню потребу популяризувати й манiфестувати
украïнську наукову роботу й ïï результати супроти умисного
iгнорування, яким, очевидно, надiялися ïï на смерть замовчати
неприхильники украïнства, та дорогою видань на инших мовах постаратися
проломити заборону наукових украïнських публiкацiй в Росiï. З тою цiлею
вже в 1900p. i пiзнiше удававсь я до рiжних нiмецьких видавничих фiрм з
пропозицiєю нiмецького видання своєï Iсторiï, але незвичайнiсть предмета
(порiвняти аргумент Гауча!) i великi розмiри працi ставали на перешкодi
- видавцi вiдповiдали вiдмовою. Тепер пропозицiя паризькоï школи вiдогрiла сi
плани i гадки, i я постановив прочитати в паризькiй школi короткий загальний курс
украïнськоï iсторiï, i слiдом обробити його для видання в
росiйськiй i якiйсь европейськiй
- напр., французькiй
- мовi, а заразом використати сю подорож для завязання особистих зносин для
популяризацiï украïнськоï iдеï (так я заразом дiстав запросини
прочитати вiдчит в Берлiнi в товариствi росiйськоï молодiжи i т. и.) Сi
надiï на популяризацiю украïнства вiдчитами мало справдилися; молодь
росiйська iнтересувалася питаннями економiчними й полiтичними, а украïнська
iсторiя й украïнство для неï були рiчами мало цiкавими; але навязанi
були деякi зносини в Парижi й Лондонi, уложенi умови про французьке видання
малоï iсторiï й нiмецьке великоï (щоправда
- на мiй кошт). Вернувшися з подорожи в травнi 1903р. (вiдчити в Парижi читалися в
квiтнi i початок травня, потiм я був ще в Лондонi, Липську й Берлiнi), я засiв з
завзяттям за оброблення росiйського курсу украïнськоï iсторiï,
якому дав назву "Очерка истории украинского народа"; протягом лiта вiн був
написаний майже весь. Але сю amore* (*Любов (iт.)), в надiï великоï
користи для зросту украïнськоï iдеï, написану роботу стрiли зараз
всякi трудности
- з перекладом на французьке i з виданням росiйського тексту. Видавцi не хотiли
брати такоï непевноï з цензурного i навiть нецензурного погляду книжки.
Один з дуже лiберальних видавцiв вiдмовлявся побоюванням, що схема
украïнськоï iсторiï, розходячися рiзко з принятою схемою
руськоï iсторiï (напр., включення давньоï Руси), накличе на книжку
некорисий осуд зi сторони росiйських наукових кругiв. Нарештi по довгих митарствах
я рiшив друкувати й Очерк на свiй риск; лiтом 1904р. вiн був видрукуваний i
завдяки тому, що пiд той час зачалася "весна" Святополка-Мирського,
- був випущений i в свiт, з огляду
- як зазначила резолюцiя цензури
- на спокiйний i обєктивний тон, яким був висловлений сам на собi нецензурний
змiст.
Пiдкинчуючи "Очерк", я в осени 1903р. взявся до перегляду I тому Iсторiï для
нового видання (перше, друковане лише в 600 примiрниках, розiйшлося вже в 1901р.),
- тому що треба було зачинати нiмецький переклад
- з справленого тексту другого видання. Була се тяжка робота, бо бiльшу половину
тому переробив майже наново (в зв'язку з рiжними доповненнями i використанням
нового або в I вид. не використаного матерiялу). Вона зайняла цiлу зиму й весну
1903
Ї4 року; за той же час було написано кiлька статей з цiлею популяризацiï украïнськоï науковоï роботи: статтi для петербурського академiчного
збiрника, у редакцiï якого я допросився, що ïх надруковано
украïнською мовою, i статтi про Наук. Тов. iм. Шевченка для Журнала Мiн. Нар.
Просв. i Archiv'a fьr slav. Phil.* (*Архiв слов'янськоï фiлософiï
(нiм.)), та де-якi дрiбнi працi.
Лiто 1903 року зайняли публичнi курси, урядженi у Львовi, головно в iнтересах
украïнськоï молодi, що мала прибути
- й дiйсно прибула з Росiï. Тодi ж випустив я IV том Iсторiï i взявся до
V-го. Кiнець 1904p. принiс менi радiсну вiстку
- допущення до Росiï Iсторiï, наслiдком горячого й рiзкого листу,
написаного мною до тодiшнього мiнiстра Святополк-Мирського. Але се допущення
задавало нову роботу; тт. II i III Iсторiï розiйшлися, треба було ладити нове
видання, яке я хотiв основно переглянути. Стративши надiю докiнчити т. v, я
переглянув i дописав глави, що мiстили в собi огляд суспiльно-полiтичного устрою
украïнських земель пiд польсько-литовським режiмом i випустив ïх як
першу частину тому п'ятого весною 1905р.; за тим пiшло нове видання II тому, а з
кiнцем року
- III тому.
Тим часом хвилi визвiльного руху в Росiï пiдiймалися все вище й вище. В
Галичинi з кiнцем 1904p. розпочав я був в Л.-Н. Вiснику кампанiю з проводирями
украïнськоï нацiонально-демократичноï партiï, яку пiдозрiвано
тодi в планах нового компромiсу з польськими панами ситуацiï. Виступив против
занедбування реальних потреб украïнськоï людности, заслiплювання
суспiльними ефектовними фаєрверками, що закривали очi на тi потреби (притоку дала
справа будови театра i закладання приватних шкiл, але полємiка мала загальнiший
пiдклад). Але ще частiше тепер став вiдкликатися на питання дня в Росiï, в
листах i в статтях
- в Л.-Н. В., i в росiйських газетах
- в "Синi Отечества" i "Киевских Откликах", по украïнському питанню в
Росiï й польсько-украïнським вiдносинам в Галичинi (бiльша стаття: К
польсько-украинским отношениям в Галицiи, вийшла осiбно, иншi вичисленi в хронiцi
Л.-Н. Вiсника за той рiк). Тодiж (лiтом 1905р.) приладив я нове видання "Очерка",
де розширено огляд новiшоï iсторiï й сучасного стану украïнства
(випустив я його в квiтнi 1906, не чекаючи розпродажу старого
- бо бажав ним вiдiзватися на питання дня), й статтю про украïнське питання
для збiрника Russen ьber Russland. Та нацiональне i спецiяльно украïнське
питання не мало симпатiï в росiйських лiберальних кругах, i писати в чужих
газетах було трудно: прийшлося стрiнутися з браком спiвчуття у редакцiй i залишити
ïх. Вирисувалася крайня потреба в росiйськiм органi для украïнського
питання, i сю потребу я дуже пропагував в листах до землякiв, а пiд осiнь 1905p.
вибрався на Украïну, щоб позондувати украïнський рух i поагiтувати за
заложеням органу. Побувавши в Киïвi, Одесi й Харковi, я набрав надiï на
можливiсть зреалiзування сього плану i збiрався виïхати в сiй справi до
Петербургу. Але страйки, манiфест 17 жовтня, чорно-сотеннi погроми, вкiнцi
(псевдо) лiберальний курс i новi постанови про пресу змiнили зовсiм ситуацiю: на
першу чергу виступило заснування украïнських газет, що закладаються з
початком 1906p. по рiжних мiстах, а брак усякого порядку, урядовий терор i т. и.
та повна непевнiсть завтрiшнього дня не дають iще можности нiякоï
трiвкоï органiзацiï.
Тому з осiнню 1905p. вернувся я до роботи коло Iсторiï, докiнчив давно
розпочату II частину V тому (випущену на початках 1906 року) i прийнявся за том VI
вилучивши туди огляд економичного й культурного життя, яке первiсне надiявся
змiстити в томi п'ятiм, та спiшачися швидше приступити до часiв i подiй, вiд яких
рахують украïнську iсторiю в звичайних поглядах на неï. Пiд початок
лiтнього курсу огляд економичного життя, розпочатий ще в 1904р. i потiм залишений,
був скiнчений. Разом з тим займався я органiзацiєю роботи коло спорядження корпусу
актiв до iсторiï козаччини, неминуче потрiбного супроти того, що вiд кiнця
1880-х pp. перервалася всяка систематична робота на сiм полi. Проект такий був
мною предложений в Товариствi iм. Шевченка ще весною 1905р. (видрукований в 24
випуску Хронiки Товариства). Молодi археографи, пiдхованi в моïм семiнарi,
мали розiбрати мiж собою поодинокi партiï в iсторiï козаччини й
зайнятися призбиранням до них актового матерiялу в невикористаних або мало
використаних рукописних збiрках Киïва, Харкова, Петербурга, Москви, Кракова,
Варшави i т. и. Вiд лiта 1905р. органiзовано археографичнi експедицiï до
Харкова, Москви, Кракова, Варшави, Петербурга, а члени ïх мали приступити
слiдом до оброблення й приготовання до друку тих колєкцiй.
Велика честь i утiха в тiм часi стрiла менi зi сторони моïх ученикiв i
прихильникiв, що з нагоди десятилiття моєï науковоï й громадськоï
працi в Галичинi пошанували мене виданням розкiшного збiрника: задуманий вiн був в
осени 1904, коли десятилiття скiнчилося, а вийшов в лютiм 1906р. i на комерсi в
тiснiшiм кружку ученикiв i товаришiв був менi доручений. Припало се як раз на
вихiд II частини V тому i першого тому нiмецького видання Iсторiï.
Львiв, 1906, березеньЗ 1906р. дiяльнiсть Грушевського стала все бiльше переноситься на Велику
Украïну, до Киïва. З трiвогою помiтивши, що новонароджена тамошня преса
не досить використовує зроблене за останню чверть столiття на галицькiм грунтi
спiльними силами робiтникiв цiлоï Украïни i замикається в тiснiшiм крузi
мiсцевих iнтересiв, Гр. агiтував за перенесення до Киïва "Лiт.-Наук. Вiсника"
й инших видань, вiдкриття в Киïвi вiддiлу львiвськоï книгарнi Наук. Тов.
iм. Шевченка, переселення до Киïва молодих галицьких публiцистiв i
дослiдникiв, а також старався i про вiдновлення i поширення своïх
персональних зв'язкiв з новим полiтичним рухом. Лiтом 1906р. Гр. виïхав до
Петербургу, де тодi засiдала Перша Державна Дума, брав живу участь в життю Укр.
Фракцiï, Укр. Клуба i в редакцiï заснованого тодi "Украинскаго
Вестника". Статтi, друкованi в тих роках, 1905
Ї6, вiн випустив слiдом осiбною книжкою п. з. "Освобожденiе Россiи и украинскiй
вопрос", i окремими вiдбитками. З кiнцем 1906р. видання "Лiт.-Наук. Вiсника" було
перенесене до Киïва, i в нiм звичайно щокнижки появлялись статтi Гр. на тему
украïнського життя та будили чималий iнтерес. Статтi з попереднiх рокiв (1905
Ї6) на сi теми вiн видав також пiд заг. "З бiжучоï хвилi". Брав якийсь час
близьку участь також в редакцiï щод. часописи "Рада". З органiзацiєю
Украïнського Наукового Товариства в Киïвi (весною 1907р.) був вибраний
його головою i дбав про можливо тiсний контакт обох наукових товариств,
львiвського i киïвського, котрих був головою i редактором, або спiвредактором
видань. Тогож (1907) року, на бажання петербурського добродiйного товариства
написав популярну iсторiю Украïни "Про старi часи на Украïни", яка з
того часу багато разiв передруковувалась i перекладалась на иншi мови. Захопившися
в тих роках украïнським i свiтовим мистецтвом, став пiдготовляти видання
iлюстрованоï iсторiï Украïни
- котре випустив потiм, 1911р., i воно мало великий успiх: протягом пiвроку
розiйшлося перше видання в 6 тис. примiрникiв, i було повторене слiдом, ще з
бiльшою скiлькiстю iлюстрацiйного матерiялу. Паралєльно готовив книгу з
iсторiï европейськоï культури, в формi подорожнiх замiток (друкувалися в
Лiт.-Наук. Вiснику пiд заголовком "По свiту"), задумуючи так само багато
iлюструвати ïï
- але сей план розбила вiйна. Вернувся також до белєтристичних iнтересiв
своєï молодости, друкуючи в Лiт.-Наук. Вiснику пiд iнiцiялами М. З. короткi
начерки й оповiдання, котрi пiзнiш, в 1918р., зiбрав у двох серiях "Sub Divo" i "З
старих карток".
Серед сих рiжноридних iнтересiв i занять i частих переïздiв i подорожей
головне наукове дiло "Iсторiя Украïни-Руси" посувалось в дещо помалiшiм
темпi.
В 1907p. вийшов том шестий
- присвячений економичному й культурному життю; 1909p. том семий
- з iсторiєю козаччини до р. 1625; перша частина VIII тому (pp. 1625
- 1638)
- тiльки 1913. Сi останнi томи вимагали iнтензивноï архивальноï роботи;
крiм того багато часу було вiддано перерiбцi для нового видання т. iv (1907) i т.
I (третє видання 1913р.), а також перекладам. Помiчаючи, що його украïнське
видання не поширюється в наукових кругах росiйських i всiх тих, що звикли черпати
своï вiдомостi тiльки з росiйських видань, Гр. почав видавати в перекладi
поодинокi частини "Iсторiï Украïни". 1910 випустив п. з. "Кiивская Русь"
частину першу I тому, далi, в pp. 1913
- 14 два томи "Исторiя Украинскаго Казачества" (переклади з VII i VIII тому, до р.
1623); редакцiя сих перекладiв забирала багато часу. Випустив в сих роках також
два переробленi i доповненi видання "Очерка iсторiи Украинскаго Народа" (1911 i
1913). Далi займався також популяризацiєю ("Про батька козацького Богдана
Хмельницького" в вид. "Лану", в р. 19), а в pp. 1911
- 12 з гуртком молодших популяризаторiв (Ю. Сiрий, Г. Терниченко й ин.) видавав
тижневик для селян "Село"* (*"Село"
- украïнська щотижнева iлюстрована газета. Видавалася в Києвi з вересня
1909р. по лютий 1911р. На базi "Села" з березня почала виходити газета "Засiв"
(1911
- 1912 рр.)). Своï статтi, друкованi там 1912р., випустив окремою книжкою п.
з. "Про украïнську мову й укр. школу", яка була арештована цензурою, але
випущена постановою Киïв. Судовоï Палати. Випустив тогож року розкiшно
видану i багато iлюстровану старим украïнським графiчним матерiялом,
популярну перерiбку вiдповiдних роздiлiв своєï iсторiï п. з.
"Культурно-нацiональний рух на Украïнi XVI i XVII вв.", що мав чималий успiх,
завдяки також композицiям В. Г. Кричевського, що брав дiяльну участь в
iлюстрацiï сих видань.
Одночасно не переставав займатися галицькими справами, рiзко виступаючи против
опортунiстичного курсу нац.-демократiв. Статтi на сю тему випустив весною 1911р.
пiд заголовком "Наша Полiтика", яка викликала доволi сильне вражiння, але була
прийнята за виразний casus belli* (*привiд для вiйни (лат.)) провiдниками
нац.-демократiв, якi всевладно правили львiвською укр. громадою. Доходячи в тiм
часi новоï угоди з польськими кругами, вони рiшили за всяку цiну зробити
Гр-го "нешкiдливим" i дали йому битву на грунтi "Наук. Тов. iм. Шевченка". На
загальнi збори весною 1913р. була випущена анонiмна брошюрка, наповнена
фантастичними цифрами i вимислами, i зiбрано всiх, хто стояв пiд керуванням тих
н.-дем. провiдникiв. Гр-го обрано головою, але всiх його спiвробiтникiв з
попереднiх рокiв провалено. Гр. прийняв вибiр на кiлька мiсяцiв, щоб докiнчити
де-якi розпочатi видання, i в осени зрiкся головства i редакторства, скiнчивши на
116 т. "Записок". З огляду на такi прикрi вiдносини, постановив зрiктися також
катедри в унiверситетi, коли скiнчиться 20 лiт служби: 1 вересня 1914 року, се
дасть йому право на зменшену пенсiю, i змогу вповнi перенести свою роботу до
Киïва. В зв'язку з сим запроєктував Киïвському Науковому Товариству
використати юбiлейний
- 1914 рiк (столiття народин Шевченка) для поширення своєï науковоï
органiзацiï. Тому, що новий видiл Н. Тов. iм. Шевченка рiшив своï
"Записки" з наук. часописи, якою вiв Гр., перетворити на збiрку самих тiльки
розвiдок (скасувавши вiддiли хронiки i бiблiографiï), Гр. запроєктував
Киïвському товариству приступити до видання наукового трьох-мiсячника
украïнознавства п. з. "Украïна" i взяв на себе редакцiю (вiдповiдальним
редактором згодився стати К. П. Михальчук, технiчну редакцiю взяв Д. I.
Дорошенко). Також рiшено було приступити до видавання матерiялiв археографiчних i
етнографiчних. Пок. Семиренко, що рiкрiчно пiдтримував видання Товариства грiшми,
згодився збiльшити на се свою пiдмогу.
Але тут прийшла вiйна i поруйнувала всi плани. Вона застала Гр-го на лiтнiм
спочинку в Карпатах, вiдти, не моючи змоги нi виïхати до Киïва нi
вернутись до Львова, вiн виïхав iз сiм'єю до Вiдня; виïхавши потiм до
Iталiï, списався з киïвською рiднею i знайомими, i рiшив через Румунiю
виïхати до Киïва. Але вже з початком вiйни був виданий секретний наказ:
коли-б приïхав, обшукати i без огляду на результати трусу вислати на Сибiр.
Коли в серединi листопаду Гр. приïхав з сiм'єю до Киïва, Гр. арештовано,
помешкання ошукано, а потiм, в груднi дано наказу обшукати також i помешкання у
Львовi
- що був тодi в росiйськiй окупацiï. Хоч сi труси не дали нiяких обтяжуючих
вислiдiв, в лютiм 1915р. Гр. призначили на висилку етапом на Сибiр, але
петербурським знайомим, як iронiзувало "Н. Время" в останнi хвилi вдалось
"вставити букву М": замiсть до Сибiри призначено на висилку до Симбiрська i пiд
охороною городового вивезено i вiддано симбiрськiй полiцiï, а слiдом
виïхала туди-ж його родина. В Симбiрську Гр. прожив до осени того р.,
- за проханням росiйськоï академiï восени його переведено до Казани, як
мiста бiльш придатного до унiверситетських занять, а рiк пiзнiше до Москви, все
пiд "явний нагляд полiцiï", що позбавляли його права педагогiчноï i
рiжноï иншоï дiяльности. В Симбiрську i Казани Гр. взявся до оброблення
популярного курсу всесвiтньоï iсторiï, в двох цiклях узшому
(популярнiшому) i ширшому (бiльш науковому). З переводом до Москви мав змогу
взятись до продовження своєï "Iсторiï Украïни", яку вiйна перервала
на описi Зборiвськоï битви. Оброблену частину, 1638
- 1648, випустив, живучи в Казани, як II частину VIII тому в р. 1916, в Москвi
докiнчив iсторiю вiйни 1649р. i довiвши огляд до весни 1650 року видрукував в
Москвi, як третю частину VIII тому (видання се було закiнчено вже по виïздi
Гр-го з Москви i властиво не вийшло в свiт, i потiм Гр. передрукував, його в Виднi
в 1922р., з одинокого примiрника, одержаного з Москви з оказiєю). Почав друк також
своєï "Всесвiтньоï Iсторiï", котроï I ч. вийшла в Петербурзi в
р. 1916. В Москвi брав участь в редакцiï "Украïнской Жизни" й тижневика
"Промiнь", займався органiзацiєю украïн. видавничоï спiлки i наукового
товариства.
Революцiя визволила Гр-го з сього заслання i перервала сi заняття. Вибраний
головою Украïнськоï Центральноï Ради при ïï
органiзацiï й викликаний ïï телєграмами до Киïва, Гр.
приïхав у березнi, потерпiвши в дорозi нещастя: вагон, в котрiм вiн
ïхав, згорiв в дорозi, i в нiм значна частина рукописей i книг. Ще бiльше
подiбне нещастя спiткало його рiк пiзнiш, коли фамiльний дiм Гр-х був спалений
пiдчас обстрiлу Киïва, i в нiм згорiли всi рукописи, цiннi колєкцiï укр.
мистецтва i бiблiотека.
Чотирнадцять мiсяцiв iснування Укр. Центральноï Ради (березень 1917
- квiтень 1918), котрого Гр. був весь час головою, наповнили його час перед усiм
полiтичною роботою, але поруч того вiн писав i на бiжучi полiтичнi питання,
друкуючи статтi (спочатку в час. "Нова Рада", потiм в "Народнiй Волi") й окремi
брошюри ("Хто такi Украïнцi i чого вони хотять", "Звiдки пiшло
украïнство", "Вiльна Украïна", "Якоï ми хочемо автономiï i
федерацiï", "Украïнська Центральна Рада й ïï унiверсал").
Друкував також популярно-науковi рiчи (Всесвiтня Iсторiя, кн. 2 i 3,
"Переяславська умова Украïни з Москвою"), та передруковував своï давнiшi
писання новими виданнями. Робив се не тiльки з огляду на вимоги моменту, але i для
заробiтку, бо стратив всi иншi джерела своïх прибуткiв i жив виключно
лiтературним заробiтком, бо праця в Ц. Радi нiякого доходу не давала.
Пiсля гетьманського перевороту Гр. жив у Киïвi iнкогнiто, зчаста мiняючи
мiсце прожитку i шукаючи спочинку вiд тяжких переживань в лiтературно-науковiй
працi. Виготовив за сей час частини 4, 5 i 6 "Всесвiтньоï Iсторiï", i в
ширшiй серiï книги: "Старинна Iсторiя. Античний свiт", "Середнi вiки Европи".
З упадком гетьманщини брав участь в засiданнях Наук. товариства, де тодi
дебатувалось питання про реорганiзацiю академiï, був вибраний також членом
Трудового конгресу. З початком лютого 1919р. виïхав до Камiнця, де редактував
якийсь час газету "Голос Подiлля" i займався роботою над укр. пiдручниками
(Iсторiя Украïни для трудовоï школи). З кiнцем березня через Галичину
виïхав за кордон, в делегацiï вiд партiï укр. соц. революц. на
конференцiю II Iнтернацiоналу, i взяв участь в люцернськiй конференцiï
(докладне звiдомлення про сю делегатську дiяльнiсть надр. в "Борiтеся поборете" ч.
3). В осени того ж 1919р. виступив з проєктом органiзацiï "Украïнського
Соцiологiчного Iнституту" i одержавши деякi кошти для цього занявся цiєю
органiзацiєю. Жив у Празi, Берлiнi, Вiднi, Женевi, Парижi; брав участь в
органiзацiï часописи Europe Orientale* (*"Схiдна Європа" (фр.)), "Борiтеся
поборете", "Наш Стяг", друкував в них багато статтей i окремi брошури. В 1921p.
виступив з делегацiєю с-рiв в II Iнтернацiоналу, 1922p. зложив i делегацький
мандат, з огляду на принцiпiяльнi розходження, i вiддався виключно науковiй роботi
в "Укр. Соц. Iнститутi". Видав в сiм часi книги: Abrege de l
ЇHistoire d
ЇUkraïne, Antologie de litterature ukraïnienne* (*"Коротка iсторiя
Украïни", "Антологiя украïнськоï лiтератури" (фр.)) (спiльно з
донькою своєю К. Грушевською), "Початки Громадянства (Генетична Соцiологiя)",
"Початки соцiялiстичного руху на Украïнi й женевський соц. гурток" (сюспiльно
зi спiвробiтниками), "З iсторiï релiгiйноï думки на Украïнi". З
1922р., оселившися в Баденi, пiд Вiднем, занявся виключно "Iсторiєю
украïнськоï лiтератури"
- написав чотири томи, з котрих тодi-ж видав три першi у Львовi, четвертий
докiнчив i видав уже на Украïнi, в 1925р. Вибраний з кiнцем 1923 року членом
Украïнськоï Академiï й, одержавши дозвiл на поворот, в березнi 1924
вернувся на Радянську Украïну, до Киïва, сподiваючись повести iнтенсивну
наукову роботу в нових умовах на безпосередню користь украïнських
робiтничо-селянських мас та соцiялiстичного будiвництва Украïни. Двохрiчне
перебування на Радянськiй Украïнi вповнi доказало можливiсть
продуктивноï науковоï працi в сих умовах.
(Iз книги:
ЇМихайло Грушевський
- - Киïв:
ЇБiблiотека украïнця
Ї, 1998.
- С. 26
- 57.)За життя Михайла Грушевського в Радянськiй Украïнi, 1928 року, уся його
художня проза i його драматичнi два твори були зiбранi докупи в книжцi
ЇПiд зорями
Ї, яку критика вiдзначила як дуже визначне явище.
Помер М. Грушевський 1934 року.
