Катря Гриневичева
(1895- 1947)
Катря Гриневичева належить до того кола письменникiв, яке з'явилося на обрiï
украïнськоï лiтератури на початку XX ст. Вона формувалася у колi
прогресивних, демократично настроєних лiтераторiв Захiдноï Украïни,
пiдтримувала дружнi стосунки з В. Стефаником, Марком Черемшиною, О. Кобилянською,
О. Маковеєм, Г. Хоткевичем. Найбiльше орiєнтувалася вона на I. Франка, який перший
помiтив ïï небуденний письменницький талант i почав друкувати
ïï твори у редагованих ним виданнях.
К. Гриневичева (Катерина Василiвна Гриневич) народилася 19 листопада 1875р. у
мiстечку Винники бiля Львова в родинi дрiбного службовця. Коли дiвчинцi минуло три
роки, ïï батьки переïхали до Кракова. Тут i минули дитячi й шкiльнi
роки, тут закiнчила польську вчительську семiнарiю й розпочала писати польською
мовою. У семiнарiï було заведено факультативне вивчення украïнськоï
мови для тих майбутнiх учительок, що мали працювати в Галичинi, i К. Гриневичева
починає вивчати рiдну мову. На цей час припадає ïï зустрiч iз В.
Стефаником, який схилив молоду письменницю до украïнськоï лiтератури.
Пiсля закiнчення семiнарiï дев'ятнадцятилiтня вчителька повертається до
Львова, де й прожила майже усе життя. Крiм лiтератури, займалася редакцiйно-видавничою
справою, стала однiєю з активних дiячок жiночого руху в Галичинi. Останнi роки
прожила в Нiмеччинi, де й померла 25 грудня 1947р.
Перша збiрка К. Гриневичевоï "Легенди i оповiдання" (1906) була популярним
чтивом, основу книжки становлять оповiдi, присвяченi тяжкому й безпросвiтному
життю бiдарських дiтей. Письменниця добре знала дитячу психологiю, бачила, за яких
тяжких умов зростали й виховувалися дiти галицькоï бiдноти, тому багато сил
вiддала народному вихованню, формуванню шкiльноï лектури. У 1910 — 1912 pp.
вона редагувала дитячий журнал "Дзвiнок" (Львiв 1890
- 1914).
Враження, пережитi пiд час першоï свiтовоï вiйни, покладенi в основу
збiрки "Непоборнi" (1926), яка принесла письменницi широке визнання поряд з
творами на антивоєнну тему В. Стефаника, М. Черемшини, М. Яцкiва, О.
Кобилянськоï, повiстю О. Турянського "Поза межами болю".
Основою iсторичних повiстей К. Гриневичевоï "Шестикрилець" (1935) та "Шоломи
в сонцi" (1928) стали подiï на Галицько-волинськiй землi другоï половини
XII
- початку XIII ст. Авторка спирається на iсторичнi джерела, а також використовуєтогочаснi працi М. Грушевського, I. Линниченка, М. Кордуби, I. Шараневича, Д.
Зубрицького. Увага письменницi зосереджується на основних подiях життя князя
Романа Мстиславича: подорож до Угорщини, одруження з Рюрикiвною, похiд на ятвягiв,
боротьба з великим боярством, укрiплення захiдних кордонiв, змiцнення зв'язкiв iз
пiвднем, боротьба з половцями, посилення єдностi Русi, незгода з Рюриком
Киïвським, похiд на Польщу i смерть володаря. Повiсть склав своєрiдний цикл
оповiдань, об'єднаних спiльним героєм та iдейним пафосом. Письменниця творить
культ свого героя
- людини, воïна, князя, розумiє й виправдовує духовну самотнiсть, твердiсть у
боротьбi з боярською опозицiєю. Романа Мстиславича зображено за рiзних обставин, i
скрiзь вiн
- розумний полiтик i дипломат, хоробрий воïн, лицар честi й доброти, великий
будiвничий своєï держави.
Боротьба за спадщину Романа Мстиславича була не менш тривалою i жорстокою, нiж та,
яку вiн вiв, об'єднуючи i змiцнюючи Галицько-Волинське князiвство. Про це йдеться
у повiстi "Шоломи в сонцi", яка хронологiчно продовжує "Шестикрильця", але має вже
iншу тональнiсть. Головним героєм твору виступає народ, вiн дає вiдсiч угорським
окупантам Галича, стримує польський натиск на Волинь, розбиває Рюрика
Киïвського з його найманцями. Героïчною смертю у цiй битвi гине i
дiвчина Ясиня, один iз найсвiтлiших жiночих образiв К. Гриневичевоï.
К. Гриневичева виробила власний стиль письма, ïï мова дещо
архаïзована, як це й належить iсторичному полотну, збагачена давньоруською
лексикою, взiрцями давньоï календарно-обрядовоï поезiï. Сучасники
докоряли ïй за iсторизм мовлення, ускладненiсть образно-стильовоï
системи. Письменниця дещо вiдiйшла од традицiйноï оповiдальностi. Їï
стиль розрахований на емоцiйне, образне сприйняття подiй. Можна визнати, що К.
Гриневичева свiдомо культивує стиль лiтературного бароко з його багатою
орнаментикою, вишуканiстю й вибагливiстю вислову, високою поетичною насиченiстю
образу. Динамiчний сюжет ïï традицiйноï iсторичноï повiстi
заступають ряди розрiзнених величних i барвистих картин. Сучасного читача,
призвичаєного до ясного й прозорого тексту, можуть вразити незвичайнi художнi
засоби письменницi, ïï примхливi синтаксичнi конструкцiï, iнодi
досить заплутанi структури, оригiнальний словник. Багатий i розмаïтий
декоративний реквiзит є складовою частиною лiтературного мислення письменницi.
Повiстi К. Гриневичевоï вияскравлюють цiкаву й напружену сторiнку
iсторiï нашоï батькiвщини. Письменниця оживила iсторiю, привернула увагу
до тих iсторичних осiб та безiменних героïв, якi в грiзну годину будували
свою державнiсть, захищали ïï вiд ворожих нападiв i внутрiшнiх чвар.
О. Мишанич
Iсторiя украïнськоï лiтератури ХХ ст.
- Кн. 2.
- К.: Либiдь, 1998.
