Аркадiй КАЗКА
Казка Аркадiй Васильович народився 23 вересня 1890 року в мiстi Седнiв наЧернiгiвщинi в родинi шевця. Батько поета за походженням козак, любив спiв та
музику, керував церковним хором. Цю пристрасть до пiснi перейняв i син.
Закiнчив Чернiгiвське реальне училище. Пiд час навчання заприязнився з Павлом
Тичиною, з яким мешкав в iнтернатi при монастирi, разом спiвали в хорi,
вiдвiдували славнозвiснi "суботи" Михайла Коцюбинського.
Навчався Аркадiй Казка в Киïвському комерцiйному iнститутi, але не закiнчив
його через нестатки. Повернувся до Чернiгова, працював креслярем у земськiй
управi. Згодом учителював у селах Киïвщини та Днiпропетровщини, в Одесi,
викладав спiви та украïнську мову.
Ще до Жовтневоï революцiï Казка перекладав iз захiдноєвропейських та
росiйськоï лiтератур. У радянський час власнi вiршi i поеми друкував у
журналах "Лiтературно - науковий вiсник", "Нова громада", "Плуг".
На початку 20-х рокiв пiдготував рукописну збiрку поезiй "Lamentabile"
("Сумливе"), яку подарував Григорiєвi Верьовцi. З листа до Тичини вiд 11 лютого
1925 року видно, що Казка готував до видання збiрку "Розiрване намисто", а в листi
до свого учня Василя Мисика писав про пiдготовку збiрки "Васильки".
Та цим творчим планам не судилося здiйснитися: вночi 10 вересня 1929 року Казку
було заарештовано у справi так званоï СВУ й вiдправлено до Одеськоï
в'язницi. Не вiдаючи за собою вини, у вiдчаï Аркадiй Казка 23 листопада того
ж року наклав на себе руки.
Матерiалiв слiдства в архiвах не виявлено.
Видати збiрку свого друга мрiяв Павло Тичина ще на початку 60-х рокiв, хоча iм'я
Казки, як i всiх репресованих у справi СВУ, було пiд забороною. Лише 1965 року у
збiрнику "День поезiï" Василь Мисик опублiкував добiрку вiршiв незабутнього
свого вчителя.
1989 року у видавництвi "Радянський письменник" побачила свiт книжка Аркадiя
Казки "Васильки" (упорядкування i вступна стаття С. Тельнюка). Там подано
оригiнальнi вiршi, поеми, листи до Павла Тичини та Лiдiï Папарук, переклади з
I. Бунiна, В. Маяковського, В. Мюллера, Г. Стефанi.
Архiв Казки втрачено пiд час Великоï Вiтчизняноï вiйни.
Тичина, який називав Казку "дивовижно совiсним i щирим поетом", засвiдчив, що
дружба з цiєю людиною дала йому безмiрно багато. У зв'язку з трагiчною смертю А.
Казки у в'язничнiй камерi вiн писав до Дружини Лiдiï Петрiвни: "Так не
повелося йому в життi (...) i таланту не розвинув. I свiту бiлого не випив".
Ця сумна сентенцiя звучить болiсно й символiчно, адже "свiту бiлого не випив"
кожен, кого вшановуємо в цьому мартиролозi.
Iван Iльєнко
ЛУ 34 (4443) 22.08.1991
