Разместить здесь рекламу

ЛIНА КОСТЕНКО

(рiк народження 1930)
Лiна Василiвна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищевi на
Киïвщинi в родинi вчителiв. У 1936р. родина переïхала до Києва, де Лiна
закiнчила школу на Куренiвцi i ще школяркою почала вiдвiдувати лiтературну студiю
при журналi "Днiпро", який редагував Андрiй Малишко. У 1946р. опублiкованi першi
вiршi Лiни. Дiвчина поступила в Киïвський педагогiчний iнститут iм. М.
Горького (тепер педагогiчний унiверситет ïм. М. Драгоманова), але залишила
його i поïхала навчатися в Московський лiтературний iнститут iм. М. Горького.
Лiна Костенко закiнчила iнститут у 1956р., а наступного року вийшла перша книжка
ïï поезiй "Промiння землi".
Друга збiрка "Вiтрила" була опублiкована в 1958р., згодом
- збiрка "Мандрiвки серця" (1961р.).
У 1962р. збiрка "Зоряний iнтеграл" була розсипана iдеологiчною цензурою i свiту
не побачила. Потiм поетичному слову Лiни Костенко було оголошено заборону,
ïï твори не виходили окремими виданнями до 1977-го, до появи збiрки "Над
берегами вiчноï рiки". Твори й навiть саме iм'я авторки зникли зi сторiнок
перiодики. Поетеса писала "в шухляду". Це тодi були написанi й "Берестечко", i
"Маруся Чурай", i вiршi, що склали книжки "Над берегами вiчноï рiки" та
"Неповторнiсть". У 1963р. разом iз А. Добровольським Лiна Костенко створила
сценарiй фiльму "Перевiрте своï годинники". 1964
-1965 pp. були, очевидно, часом переоцiнки цiнностей, зокрема свiтоглядних. Л.
Костенко не належала до якихось дисидентських органiзацiй, але коли в 1965 роцi
почались арешти украïнськоï iнтелiгенцiï,
- пiдписувала листи протесту, коли у Львовi судили В. Чорновола i його друзiв,
вона була на процесi. У 1969р. Осип Зенкевич видав у дiаспорi велику збiрку
"Поезiï", до якоï ввiйшло все краще, створене на той час поетесою,
зокрема поезiï, якi поширювалися у "самвида-вi" через заборону комунiстичною
цензурою.
.Ще одна збiрка "Княжа гора" була розсипана у 1972 р. Це не було дивним, адже
звучання поезiй збiрки було настiльки смiливим для того часу, що не можна навiть
уявити, що цi твори могли бути надрукованими. Ось, наприклад, рядки з вiрша
"Райська елегiя": .
Бог ïй каже: о жiнко! Ти ж тiльки слабке створiння.
Ти забула, що я у нашу рив тебе iз ребра?
Не скузуйся зi мною, бо iз того варiння.
Бо iз того варiння не буде тобi добра.
А вона йому каже:
- На те ж воно. Господи, й лiто,
Щоб плоди достигали. I що ж ти створив за свiт?
Ще ж немає нi людства, нi преси, нi головлiта,
А цензура вже є, i є заборонений плiд!
У 1977р. надрукована збiрка Лiни Костенко "Над берегами вiчноï рiки", через
два роки роман у вiршах "Маруся Чурай", а у 1980р.
- збiрка "Неповторнiсть".
У 1987р. вийшла збiрка "Сад нетанучих скульптур". За роман у вiршах "Маруся
Чурай" та збiрку "Неповторнiсть" поетеса отримала Державну премiю Украïни
iменi Т. Г. Шевченка.
Збiрка "Вибране" побачила свiту 1989р.
За книжку "Iнкрустацiï", видану iталiйською мовою, Лiнi Костенко 1994 р.
присуджено премiю Франческа Петрарки, якою Консорцiум венецiанських видавцiв
вiдзначає твори видатних письменникiв сучасностi. У 1998 р. у Торонто Свiтовий
конгрес украïнцiв нагородив Л. Костенко найвищою своєю вiдзнакою
- медаллю Святого Володимира. У 1999 р. був написаний iсторичний роман у вiршах
"Берестечко" i окремою брошурою видана лекцiя "Гуманiтарна аура нацiï, або
Дефект головного дзеркала", прочитана 1 вересня 1999р. в нацiональному
унiверситетi "Києво-Могилян-ська академiя". У 2000р. Лiна Костенко стала першим
лауреатом Мiжнародноï лiтературно-мистецькоï премiï iм. Олени
Телiги.
Пiд час Помаранчевоï Революцiï поетеса була довiреною особою лiдера
опозицiï Вiктора Ющенка.
Уже в раннiх вiршах Лiни Костенко владарювали глибокi фiлософськi пiдтексти, що й
досi змушують замислитись над не сказаним безпосередньо, але легко вгадуваним.
Дебютувавши трохи ранiше за "шiстдесятникiв", вона стала ïхньою "предтечею",
однiєю з тих, хто повертав поетичному слову естетичну повноцiннiсть, хто рiшуче
ламав звичнi художнi критерiï. Вихiд книжки "Над берегами вiчноï рiки"
став справжньою лiтературною сенсацiєю. 1 не тiльки тому, що нею Лiна Костенко
поверталася в поезiю: читач вiдчував справжню тугу за книжками, в яких проступає
абсолютно незалежне художнє мислення без авторових оглядань на цензорiв i
редакторiв. "Вiчна рiка"
- вмiщує в собi життя окремоï людини, помножене на ïï збагачену й
вигострену iсторичним досвiдом пам'ять, "вiчна рiка"
- це масштабне рiчище, в якому злилося й нерозривно поєдналося суто особисте й
загальнолюдське.
Лiна Костенко
- одна з тих, хто не втратив людськоï гiдностi в часи випробувань, i
ïï шiстнадцятирiчне мовчання не виглядало як слабкiсть чи компромiс з
владою, бо свою позицiю поетеса завжди виражала прямо i вiдкрито:
/ не боюсь донощика в трактирi, бо все кажу у вiчi королю.
ïï принциповiсть i прямота настiльки лякали й дратували представникiв
влади, що вони з величезним задоволенням у будь-який спосiб примусили б
ïï мовчати. Але Л. Костенко користувалась такою великою популярнiстю i
любов'ю читачiв, що чиновники просто боялись ЇЇ чiпати.
Твори Л. Костенко на лiтературнi теми активiзують самоусвiдомлення поезiєю
своєï ролi в системi справжнiх духовних цiнностей. Достатньо ïх i в
збiрцi "Над берегами вiчноï рiки", а ще бiльше в книжках "Неповторнiсть" i
"Сад нетанучих скульптур" (1987). А поряд чимало творiв, у яких авторська думка
звернена до вiчних сюжетiв мистецтва й мiфологiï, до iсторичних подiй та
епiзодiв iз бiографiй видатних людей. Цi вiршi всуцiль перетканi цiкавими
паралелями, ремiнiсценцiями, часто зарядженi полемiкою, в якiй багато тонких
iронiчних випадiв
- один iз улюблених лiтературних прийомiв Лiни Костенко. I в цьому, здається,
нiхто не може на рiвних конкурувати з нею.
ЧУ книжцi "Над берегами вiчноï рiки", а далi й у наступних духовному зоровi
читача широко розкривається нацiональна iсторiя ("Лютiж", "Чигиринський
колодязь", "Стара церковця в Лемешах", "Князь Василько", "Чадра Марусi
Богуславки", "Горислава-Рогнiда", "Древлянський триптих", драматична поема "Дума
про братiв неазовських"-).
Надзвичайний, безпрецедентний успiх мав iсторичний роман У вiршах "Маруся Чурай".
Цей твiр не має нiчого спiльного з усiм тим, що досi було написано про легендарну
поетесу, i представляє в украïнськiй лiтературi рiдкiсний жанр. Працюючи над
ним, Лiна Костенко використала тi скупi iсторичнi, а по сутi, напiвлегендар-нi
вiдомостi про спiвачку-поетесу з Полтави Марусю Чурай, що з плином часу дiйшли до
нас.
Образ Марусi Чурай, ïï пiснi надихали багатьох митцiв i до Л. Костенко:
О. Шаховеького, Л. Боровиковського, С. Рудан-ського, В. Самiйленка. О. Кобилянська
поклала сюжет Маруси-ноï пiснi "Ой, не ходи. Грицю..." в основу своєï
повiстi "У недiлю рано зiлля копала"..., а М. Старицький
- в основу п'єси. .
Роман у вiршах "Маруся Чурай"
- це художня трансформацiя вiдомого сюжету про нещасливе кохання дiвчини до
хлопця, якого вона отруïла за те, що той, зрадивши ïхнє кохання, пiшов
до iншоï. Роман Лiни Костенко невичерпний своïм змiстом, багатством
поетичних тем, фiлософсько-моральних колiзiй, загальнолюдською та нацiональною
проблематикою. Серед тем, що звучать у романi "Маруся Чурай", насамперед варто
вирiзнити тему нелегкоï, але й високоï водночас, мiсiï митця та
його слова в життi й долi украïнського народу. Якби Лiна Костенко писала лише
про трагiчне кохання дiвчини та ïï зраду, то роман закiнчився б разом
iз роздiлом "Страта". Але таке могло бути в тому разi, коли героïня була б
людиною звичайною або ж, принаймнi, не мала iскри рiдкiсного поетичного хисту.
Маруся Чурай цiлком могла б сказати про себе словами одного з лiричних вiршiв Л.
Костенко: "Я тiльки iнструмент, в якому плачуть сни мого народу".
Незвичайнiсть любовного сюжету (здавалося б, досi традицiйного, добре вiдомого в
украïнськiй лiтературi) починається з незвичайностi самоï Марусi Чурай.
В ïï глибокiй та щирiй натурi живе дуже сильне максималiстське начало:
"Все
- або нiчого". Грицева мати каже про ïï серце, що воно "горде i
трудне". Трудне
- бо не визнає компромiсiв, вiдкидає напiвпочуття, мучиться самотою, вимагаючи
справжностi й повноти в усьому. I насамперед у коханнi. Марусина любов зустрiлася
з роздвоєною, розчахнутою душею Гриця Бобренка. Так з'являється в романi Лiни
Костенко драма "нерiвнi душ"
- поетично-максималiстськоï та буденно-прозаïчноï, в якiй
зникають, гинуть зачатки чогось високого й справжнього, того, що змушувало Марусю
думати про козака Гриця Бобренка як про лицаря. Передумуючи у в'язницi свою
Любов, Маруся Чурай находить вельми точнi слова, якi пояснюють колiзiю двох
нерiвновеликих сердець:
Моя любов сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землi.
Важливо зрозумiти, що в цих словах
- не стiльки докiр чи осуд, скiльки скрута, зiтхання, туга...
Отже, небо
- i земля. Поезiя
- i проза. Максималiзм
- i прагматизм. Душевний порив
- i практичний розрахунок. Безогляднiсть
- i та "тверезiсть", яка багатьма i розумiється як умiння жити...
Вiчна колiзiя людського життя...
I якщо для Галi Вишнякiвни не iснує моральних альтернатив (вона цiлковито належить
буденщинi, матерiально-прозаïчнiй су- -єтi, яка не передбачає якихось
духовних зусиль чи напруг), то Iриць Бобренко воiстину завис мiж "небом" i
"землею"., Маруся чи Галя
- ось його цiлком реальний вибiр. I, зрештою, "земне" тяжiння бере гору,
- перед нами постає драма людини, яка не вiдбулася.
Згадаємо Мавку з "Лiсовоï пiснi" Лесi Украïнки, яка дорiкнула Лукашевi
за те, що той "життям не змiг до себе дорiвнятись".. Так i Гриць Бобренко: було
йому дано якусь людську неординар-нiсть, але
- характеру не вистачило; висоти злякався; свiт ловив i таки впiймав... Обiймами й
статками Галi Вишнякiвни, спокусою бiльш простого й зрозумiлого (нiж у випадку з
Марусею) життя-буття...
Багато перед ким лукаво й невидимо постає в життi оцей "бо §ренкiвський" вибiр, i
складнiсть його ще й у тому, що вiн ** не однократний, а щоденний, повсякчасний,
довiчний...
Згадка про "Лiсову пiсню" не є випадковою: iсторичний роман Лiни Костенко
багатьма мотивами, колiзiями, характерами близький до драми-феєрiï Лесi
Украïнки. "Трикутник" Маруся
- Гриць
- Галя нагадує "трикутник" Мавка
- Лукаш
- Килина. Аналогiï проглядають i при зiставленнi "Марусi Чурай" з драматичною
поемою Лесi Украïнки "Бояриня". Вельми близькi натури, козачка Маруся i
"бояриня" Оксана з ïхнiм моральним максималiзмом, загостреною патрiотичною
свiдомiстю, постають як опозицiя компромiсностi, нецiльностi й тiй
двоïстостi, з якоï виростає зрада
- в одному випадку коханiй, в iншому
- Украïнi (але й у певному розумiннi коханiй жiнцi теж). Образ Марусi можна
сприймати як апологiю людськоï цiльностi, а це дуже важлива якiсть у системi
моральних цiнностей поетеси Лiни Костенко. Свiдченням цiльностi героïнi
ïï роману є й нерозривнiсть житейських i творчих принципiв Марусi
Чурай. У таких випадках iнколи говорять про єднiсть етичних та естетичних начал,
що означає: в ж,иттi вона така сама, як i в своïй творчостi, а в творчостi
- як i в життi.
"У тебе й мука пiде у пiснi",
- каже одного разу Гриць Марусi. I цiлком має рацiю. Розумiє, вiдчуває, що для
Марусi пiти на угоду з власною совiстю, змусити себе забути про Грицеву зраду й
стати з ним пiд вiнець
- означало б щось неможливе; неможливе
- бо неприродне для неï.
Це ж цiлий вiк стоятиме мiж нами. А з чого ж, Грiщю, пiсню я складу?!
Вона навiть якась беззахисна в цьому своєму здивовано-змучено-му запитаннi. Якщо
говорити високими словами, то пiсня для неï
- такий же самий священний олтар, як i любов. Це великi стихiï однiєï
великоï душi, якi зливаються в цiле, що його несила роздiлити.
I при цьому цiльнiсть Марусi Чурай зовсiм не схожа на "стале-вiсть" монумента. Нi,
i ще раз нi
- вона жiнка, а значить, буває нiжною та беззахисною, зачарованою i змученою,
пристрасною
- i з випаленою душею... I саме в цьому сенсi можна говорити про велич душi
цiєï полтавськоï козачки, образ якоï спiвмiрний з най-принаднiшими
жiночими образами свiтовоï лiтератури.
Творчiсть Лiни Костенко
- визначне явище в украïнськiй лiтературi новiтнього часу. В добу жорстокого
iдеологiчного насилля над мистецтвом i митцями ïï слово звучало як бунт
проти покори й компромiсностi, ерзацiв i стандартiв, завдяки чому виходило за
межi суто лiтературнi, стаючи духовно-суспiльним чинником. У ïï
поезiï прекрасно згармонiзованi лiричне й епiчне начала: одкровення
авторського "я" поєднується зi словесним живописом, об'єктивною, зiпертою на
картини та сцени, розповiддю, сюжетнiстю, умiнням малювати характери,
вiдтворювати колорит далеких та близьких часiв. Найбiльшою мiрою це виявилося в
поемах Лiни Костенко, i передовсiм у ïï iсторичному романi у вiршах
"Маруся Чурай".
Прикметною рисою творчостi поетеси є iнтелектуалiзм
- рух, поезiя, злети думки, яка осягає великi iсторичнi простори, напружено
шукаючи ключiв до таємниць буття людини, нацiï, людства... Пошук цей нерiдко
пов'язаний з "iнтенсивним переживанням культури", а не лише з безпосереднiм
спогляданням плину життя. Спiлкування з великим культурним досвiдом людства та
його творцями, осмислення парадоксiв iсторiï, у школi якоï сучасна
людина далеко не завжди виглядає розумним учнем, загострюють вiдчуття
дисгармонiйностi й невлаштованостi свiту наприкiнцi XX ст., яке в поезiï Лiни
Костенко постає як вельми драматичний акт у життi людськоï цивiлiзацiï.
З подiбних вiдчуттiв та висновкiв виникають апокалiпсичнi мотиви в ïï
поезiï. Але кiнцева зупинка в цьому прямуваннi до нелегких iстин нашого
драматичного часу
- все ж не вiдчай та безнадiя, а гостре жадання краси/досконалостi, затишку,
людяностi, бажання пропекти байдужу свiдомiсть, достукатися до розуму, пробудити
людську гiднiсть...
На однiй з прес-конференцiй Лiна Костенко нагадала, що поклик письменника
- писати, а останнiм часом вона мрiє писати вiршi не з полiтичним забарвленням, а
"малювати птиць срiбним олiвцем на лляному полотнi":
Я дерево, я снiг, я все, що я люблю. I, може, це i є моя найвища сутнiсть.
ОСНОВНI ТВОРИ:
Драматична поема "Снiг у Флоренцiï", "Дума про братiв не-азовських", роман у
вiршах "Маруся Чурай", iсторичний роман "Берестечко", вiршi "Страшнi слова, коли
вони мовчать", "Украïнське альфреско", "Виходжу в сад, вiн чорний i худий",
"Хай буде легко. Дотиком пера", "Недумано, негадано".
ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА:
1. Брюховецький В. Лiна Костенко.
- К., 1990.
2. Гусар-Струк Д. Iсторичний роман Лiни Костенко // Сучаснiсть.
- 1990.
- - 5.
3. Кудрявцев М. Митець i час: iдейна проблематикапоетичноïдрами Лiни
Костенко//Дивослово.
-1998.
- Ї8
4. Панченко В. Поезiя Лiни Костенко.
- Кiровоград, 1997
5. Клочек Г. Iсторичний роман Лiни Костенко "Маруся Чурай".
- Кiровоград, 1998.
6. Бажан М. Поема про кохання i безсмертя //Дивослово.
- 2005.
- - 3.
7. Панченко В. Самотнiсть на верхiв'ях: Поезiя Лiни Костенко в часи "вiдлиги" i
"заморозкiв" //Дивослово.
- 2005.
- - 3.
8. Савка М. Життя на барикадах поезiï //Дивослово.
- 2005.
- - 3.
Раздел вышеUp
НачалоTop
КонецDown
Запомнить+Marker
ВосстановитьMarker
Забыть-Marker
РекламаAdv
Font

Сказать спасибо Укоротить ссылку Нашли ошибку?

Дочитать позже / поделиться

   

Архив комментариев

См. также