Микола Iванович Костомаров
(1817- 1885)
Костомаров Микола Iванович [псевдонiми i криптонiми
- Iєремiя Галка, Иван Богучаров, Николай Н., Равви, Н. К., Н. К-ва та iн.]
- украïнський i росiйський iсторик, громадсько-полiтичний i культурний дiяч,
письменник, публiцист, критик, етнограф i фольклорист, член-кореспондент
Петербурзькоï АН з 1876р.
Народився 4(16) травня 1817р. в слободi Юрасовцi, тепер Ольховатського р-ну
Воронiжськоï областi в сiм'ï росiйського помiщика, мати
- украïнка з крiпакiв.
Закiнчив 1837р. iсторико-фiлологiчний ф-т Харкiвського унiверситету. Пiд впливом
украïнських фольклорних збiрникiв захопився збиранням та вивченням
народноï поезiï, 1844р. захистив магiстерську дисертацiю "Об
историческом значении русской народной поэзии". По закiнченнi унiверситету деякий
час служив юнкером в уланському полку, потiм викладав iсторiю в гiмназiях Харкова,
Рiвного, Києва, зокрема 1845р.
- ст. учитель Першоï киïвськоï гiмназiï, з 1846р.
- ад'юнкт-професор кафедри росiйськоï iсторiï Киïвського
унiверситету.
У 1845
- 46 рр. разом з М. Гулаком i В. Бiлозерським заснував Кирило-Мефодiïвське братство, де брав активну участь у складаннi програмних документiв
- "Книг буття украïнського народу", "Статуту Слов'янського товариства св.
Кирила i Мефодiя", вiдозв "До братiв-украïнцiв", "До братiв-росiян", "До
братiв-полякiв"; автор записки про об'єднання слов'янських народiв.
Весною 1847р. Костомарова арештовано. Пiсля рiчного ув'язнення в казематi
"Третього вiддiлу", а потiм у Петропавловськiй фортецi його вислано до Саратова.
Тут вiн служив (1848
- 1857) у Статистичному комiтетi; у 1848
- 1850 рр. був перекладачем при губернському управлiннi, редактором
неофiцiйноï частини "Саратовских губернских ведомостей", близько зiйшовся з
М. Чернишевським, О Пипiним, Д. Мордовцем. 1856р. Костомарова амнiстовано.
З 1858р. жив у Петербурзi. В 1859
- 1862 рр.
- екстраординарний професор кафедри росiйськоï iсторiï Петербурзького
унiверситету. Влаштовував лiтературнi "вiвторки", куди сходилися земляки-украïнцi
(П. Кулiш, О. Стороженко, В Горленко та iн.). Пiдтримував тiснi зв'язки з М.
Добролюбовим, В. Стасовим, М. Ге, О. Бодянським; спiвробiтничав у журналах
"Современник", "Вестник Европы" (один iз його засновникiв), "Отечественные
записки", "Русское слово", "Русская старина", "Киевская старина" та iн. Виступив
iз статтєю "Украïна" у журналi "Колокол". Брав дiяльну участь у створеннi
журналу "Основа", у виробленнi його нацiонально-культурноï програми. На
початку 1862р. залишає працю в унiверситетi i зосереджується на науковiй роботi.
Був членом-редактором Киïвськоï археографiчноï комiсiï; за
його редакцiєю у 1863
- 1884 рр. видано 12 томiв "Актов Южной и Западной России" з iсторiï
Украïни i Бiлорусiï 14
Ї17 ст. Показуючи близькiсть iсторичноï долi i культурного життя
украïнського та росiйського народiв у ст. "Две русские народности" (1861),
Костомаров розрiзняв визначальнi риси нацiонального характеру украïнцiв та
росiян. Автор праць з iсторiï: "Начало Руси" (1860), "Мысли о федеративном
начале в древней Руси" (1861), "Севернорусские народоправства во времена
удельно-вечевого уклада" (1864), "Вече и вечевое устройство в древней Руси" (1864)
та iн. Написав "Русскую историю в жизнеописаниях ее главнейших деятелей" (т. 1
Ї7, 1873
- 88). Працi з iсторiï Украïни присвяченi здебiльшого перiодовi 15
Ї17 ст.: "Иван Свирговский, украинский гетман XVI века" (1855), "Богдан
Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России" (1857), "Черты народной южнорусской
истории" (1861), "Южная Русь в конце XVII века" (1867), "Руина" (1879
- 80), "Мазепа" (1882) та iн. Науковi дослiдження Костомарова здобули широке
визнання, його обрано почесним членом Югослов'янськоï академiï наук i
мистецтв, сербського вченого товариства "Друшество" й iн. Iсторичнi працi вченого
вiдзначаються образнiстю викладу.
В iсторiю украïнськоï лiтератури Костомаров увiйшов як письменник-романтик:
вiршовi збiрки "Украинские баллады" (1839), "Вiтка" (1840), iсторичнi п'єси.
Поезiя Костомарова характеризується широкою проблематикою i розмаïттям
жанрових форм: вiршi-балади, в основу яких покладено народнi вiрування, легенди та
iсторичнi перекази ("Стежки", "Посланець", "Мана", "Брат з сестрою", "Ластiвка",
"Явор, тополя й береза" та iн.); ремiнiсценцiï на iсторичнi теми (вiршi
"Згадка", "Могила" та iн.), вiршi-пiснi романсового характеру, стилiзацiï
народноï лiричноï пiснi ("Стежки", "Поцiлунок", "Рожа", "Горлиця",
"Голубка", "Нiчна розмова", "Вулиця", "Зозуля"), особистiсно-психологiчна лiрика з
ïï нарiканням на життя, тугою за недосяжним щастям, молодiстю ("Туга",
"Дiвчина", "Сон", "Ой iшов козак...", "Зiрка", "Зорi" та iн.).
Громадянська лiрика Костомарова пройнята мотивами боротьби з тиранiєю, поетизацiєю
козацькоï слави Украïни ("Давнина", "Дiти слави, дiти слави!", "На
добранiч"). Твори на iсторичнi теми нерiдко у формi алюзiй спроектованi на
проблеми сучасностi ("Юпитер светлый плывет по зеленым водам киммерийским",
"Спiвець Митуса" та iн.).
Костомаров одним з перших в украïнськiй поезiï запровадив гекзаметр
(вiрш "Эллада") та елегiйний дистих (вiрш "Нiчна розмова"), п'ятистопний ямб.
Особливостями його вiрша є багатство ритмiки, вiдсутнiсть регулярноï
строфiки, чергування коломийкового вiрша з говiрним вiршем. Для громадянськоï
лiрики характернi ораторсько-публiцистичнi iнтонацiï, риторичнi засоби.
Костомаров - автор iсторичних трагедiй "Сава Чалий" (1838) i "Переяславська нiч" (1841), якi
вiдзначаються новизною проблематики. Романтичнi драми "Кремуций Корд" (1849),
"Эллины Тавриды" (1883), "Украинские сцены из 1649 года" (незакiн.) позначенi
тираноборчими мотивами.
Костомаров вiдомий як прозаïк: повiсть "Сорок лет" (1840, переробл., доп. й
видана 1902р. Л. Толстим), "Казка про дiвку-семилiтку" (1840; опубл. 1860),
лiтературнi казки "Торба" й "Лови" (обидвi
- 1843), повiсть з часiв повстання С. Разiна "Сын" (1865), iсторична хронiка з
часiв Iвана Грозного "Кудеяр" (1875), повiстi "Холуй" (1878), "Черниговка" (1881)
- з украïнського життя 17
Ї18 ст. По смертi Костомарова 1886р. вийшла в Петербурзi збiрка його прозових
творiв "Рассказы И. Богучарова (Николая Костомарова)".
М. I. Костомаров переклав частину "Краледворського рукопису", окремi твори Дж.
Байрона, В. Шекспiра (пiсня Дездемони з трагедiï "Отелло"), з чеськоï
("Ягода", "Рожа") i польськоï ("Панич i дiвчина") народноï поезiï.
Костомаров
- один з перших украïнських лiтературних критикiв. З його iсторичних i
суспiльних поглядiв випливає розумiння народноï поезiï як втiлення
нацiонального духу, а також iндивiдуальноï творчостi як продовження
фольклорного процесу на новому рiвнi (ст. "Об историческом значении русской
народной поэзии", 1843; рецензiя на "Кобзар" Т. Шевченка, 1860). З дiяльнiстю
Костомарова пов'язана поява в Украïнi культурно-iсторичноï школи у
лiтературознавствi. Ст. "Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке" (1843)
є по сутi першою професiйною критичною працею в украïнському
лiтературознавствi. Костомаров придiляв увагу проблемi самобутностi
украïнськоï лiтератури, ïï народностi, з'ясуванню
iдейно-естетичних функцiй комiчного в лiтературi
- на прикладi творчостi I. Котляревського i М. Гоголя ("Обзор сочинений, писанных
на малороссийском языке"; рецензiя на росiйський переклад "Народних оповiдань"
Марка Вовчка, 1859; "Воспоминание о двух малярах", 1861; "Слово о Сковороде по
поводу рецензии на его сочинения в
ЇРусском слове
Ї", 1861; "Малороссийская литература", 1871, та iн.).
Костомаров знав Т. Шевченка з 1846р. У рецензiï на "Кобзар" (1860),
"Воспоминании о двух малярах" (1861), книзi "Поэзия славян. Сборник лучших
поэтических произведений славянских народов в переводах русских писателей" (1871)
та в "Споминках про Шевченка" в празькому виданнi "Кобзаря" (т. 2, 1876) оцiнював
творчiсть Т. Шевченка як всенародний скарб.
У численних публiцистичних статтях ("Ответ на выходки газеты
ЇCzas
- и журнала
ЇRevue Contemporaine
Ї"; "Правда полякам о Руси: по поводу статьи в
ЇRevue Contemporaine
Ї", "Правда москвичам о Руси", усi
- 1861; "Мысли южно-русса", 1862; "О преподавании на народном языке в Южной Руси",
1863, та iн.), спрямованих проти реакцiйноï полiтики росiйських i польських
шовiнiстичних кiл, Костомаров вiдстоював iсторичне право украïнськоï
мови на самобутнiй розвиток. Але у перiод заборони украïнського друкованого
слова в 70
- 80-i pp. та звинувачень Костомарова в "украïнофiльствi" й "сепаратизмi" вiн
приєднується до слов'янофiльськоï концепцiï "лiтератури для домашнього
вжитку". Цим вiн "можливо спрощував i звужував украïнську проблему,
- писав М. Грушевський,
- стараючися пропхнути ïï через урядове вухо" (Науково-публiцистичнi i
полiтичнi писання Костомарова. К., 1928, с. XVIII).
Помер Микола Костомаров 7(19) квiтня 1885 року в Петербурзi.
150-рiччя вiд дня народження М. I. Костомарова за рiшенням ЮНЕСКО широко
вiдзначено у всьому свiтi.
