МАРКО КРОПИВНИЦЬКИЙ
(1840- 1910)
З iм'ям М. Кропивницького пов'язанi створення украïнського професiонального
театру й наступний етап розвитку реалiстичноï драматургiï.
Марко Лукич Кропивницький народився 7 травня 1840р. в с. Бежбайраки на Херсонщинi.
Батько його
- Їчоловiк труда, труда мозольного
Ї,
- досяг достатку й становища в суспiльствi (мав посаду управителя панських
маєткiв). Освiту М. Кропивницький здобував без будь-якоï системи
- то у приватнiй школi шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищi.
Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькiй повiтовiй школi, яку юнак
закiнчив iз похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним рiзнi
вокальнi партiï. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському
гуртку, в якому ставили п'єси украïнських i росiйських драматургiв.
Пiсля невдалоï спроби продовжити навчання в гiмназiï в Києвi юнак
повертається до Бобринця i вступає на службу до повiтового суду.
З 1862р. М. Кропивницький вiдвiдує заняття на юридичному факультетi
Киïвського унiверситету як вiльний слухач. Пiд враженням однiєï з
перекладних мелодрам, побачених у киïвському театрi, вiн пише п'єсу
ЇМикита Старостенко
Ї. То був твiр недосвiдченого автора (згодом вiн сам критично оцiнив цю спробу).
Тепер вона вiдома у варiантi, який зазнав численних Aрунтовних авторських доробок.
Так i не завершивши з рiзних причин освiти, М. Кропивницький поповнював своï
знання самостiйно, особливо з переïздом до Єлисаветграда, куди у 1865р. було
переведено повiт, i де були бiблiотеки. Там вiн i I. Тобiлевич
Їзнайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Мiллем,
Спенсером, Молешоттом i iншими; читали дещо i iз Шекспiра, Байрона, Гете, Гейне,
Дюма, Жорж Занд, Теккерея
Ї. На казеннiй службi вiн не просувався, а часто зовсiм втрачав заробiток через
захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871р. Кропивницький перейшов у професiональнi актори, погодившись працювати у
трупi графiв Моркових (Одеса). Протягом десяти рокiв роботи в росiйських
театральних трупах вiн набув величезного сценiчного досвiду, глибоко вивчив
специфiку й закони театрального мистецтва, виробив своï творчi принципи,
розумiння мiсця театру в життi суспiльства.
У 1872р. в одеськiй газетi
ЇНовороссийский телеграф
- було опублiковано водевiлi М. Кропивницького
ЇПомирились
- i
ЇЗа сиротою i бог з калитою, або ж Несподiване сватання
Ї.
Важливим етапом у творчому життi Кропивницького та iсторiï украïнського
театру були його гастролi 1875р. у Галичинi, де, працюючи актором i режисером
театру товариства
ЇРуська бесiда
Ї, вiн доклав зусиль до змiн у репертуарi й художньому стилi театру, у наближеннi
його до реалiзму й народностi.
Пiсля скасування (1881) заборони украïнського театру (хоча ще залишились
численнi обмеження й застереження) почали виникати украïнськi трупи
- у Києвi, Харковi, Одесi. Та робота в них не задовольняла Кропивницького, який
прагнув кардинальних змiн у сценiчнiй творчостi. У 1882р. вiн органiзовує свою
трупу, яка приблизно через рiк зливається з трупою М. Старицького, де
Кропивницький стає провiдним режисером. Починається нова епоха в iсторiï
украïнського професiйного театру, на сценi якого виступали, визначаючи його
творче обличчя, М. Заньковецька, М. Садовський, а дещо пiзнiше
- М. Садовська-Барiлоттi, Г. Затиркевич-Карпинська, П. Саксаганський, I.
Карпенко-Карий. Виставляючи твори I. Котляревського, Т. Шевченка, Г.
Квiтки-Основ'яненка i власнi, видатнi митцi утверджували принципи народностi й
реалiзму.
Збiрка творiв М. Кропивницького, що вийшла у Києвi в 1882р., включала п'єси
ЇДай серцю волю, заведе в неволю
Ї,
ЇГлитай, або ж Павук
- та
ЇНевольник
Ї.
У перше двадцятилiття Кропивницький писав переважно твори комедiйних жанрiв
- ЇПомирились
- (1869),
ЇЗа сиротою i бог з калитою, або ж Несподiване сватання
- (1871),
ЇАктор Синиця
- (1871)
- переробка водевiлю Д. Ленського
ЇЛев Гурич Синичкiн
Ї,
ЇПошились у дурнi
- (1875),
ЇПо ревiзiï
- (1882),
ЇЛихо не кожному лихо
- iншому й талан
- (1882),
ЇВуси
- (1885)
- за оповiданням О. Сто-роженка. Цим водевiлям, як i створеним у цей перiод драмам
ЇНевольник
- (1872) за поемою Т. Шевченка,
ЇБеспочвенники
- (1878, остаточна редакцiя
- 1898),
ЇДоки сонце зiйде, роса очi виïсть
- (1882),
ЇГлитай, або ж павук
- (1882), притаманнi жанрова визначенiсть, традицiйнiсть системи художнiх засобiв
(зокрема, розгортання конфлiкту навколо головного героя або головноï пари,
яким протиставленi iншi персонажi). У драмах
ЇДе зерно, там i полова
- (
ЇДвi сiм'ï
Ї) (1888),
ЇЗайдиголова
- (1889),
ЇОлеся
- (1891),
ЇПеред волею
- (1899),
ЇРозгардiяш
- (1906) поряд з основним конфлiктом розгортається додаткова сюжетна лiнiя.
У 900-тi рр. Кропивницький не раз своï п'єси називає малюнками
- Їмалюнки сiльського руху
- (
ЇКонон Блискавиченко
Ї, 1902,
ЇСкрутна доба
Ї, 1906),
Їмалюнки сiльського життя
- (
ЇСтарi сучки й молодi паростi
Ї, 1908),
Їмалюнки сiльського каламуту
- (
ЇЗерно i полова
Ї, 1910),
- iнтуïтивно вiдчуваючи iстотнi вiдмiнностi ïх структури, в якiй важко
визначити початок, середину й кiнець дiï, бо зав'язка в них, по сутi,
вiдбулася ще до початку твору, а конфлiкт фiналом не вичерпується.
Своєрiдним явищем є комедiï Кропив-ницького
ЇЧмир
- (1890),
ЇНа руïнах
- (1900),
ЇСупротивнi течiï
- (1900),
ЇМамаша
- (1903),
ЇСтарi сучки й молодi паростi
Ї, як i водевiль
ЇДiйшов до розуму
- (1909). У деяких з них наявнi ознаки трагiкомедiï, що була новим для того
часу жанровим утворенням.
Незлостивою iронiєю позначено комедiю
ЇГоломозий
- (1908), названу автором драмою. Серед авторських жанрових визначень є й
Їетюд
- (одноактiвки
ЇПо ревiзiï
Ї,
ЇЛихо не кожному лихо...
Ї).
Прагнення драматурга до жанровоï рiзноманiтностi знайшло свiй вияв i в двох
останнiх його творах, позначених трагедiйнiстю (
ЇСтрачена сила
Ї, 1903;
ЇЗерно i полова
Ї, 1910).
Час вiд часу письменник звертався до iнсценiзацiï та переробки вiдомих
лiтературних творiв (
ЇНевольник
- за Шевченком,
ЇВiй
- i
ЇПропавша грамота
- за Гоголем,
ЇВергiлiйова Енеïда
Ї,
ЇЧайковський, або Олексiй Попович
- за Гребiнкою,
ЇПiдгоряни
- за Гушалевичем,
ЇВуси
- за Стороженком,
ЇХоть з мосту та в воду головою
- за Мольєровим
ЇЖоржем Данденом
Ї).
Iнтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рiк) й органiзаторська
дiяльнiсть Кропивницького, розгалуженiсть театральних маршрутiв
- не тiльки гастрольних, а й тих, що були зумовленi вiдсутнiстю стацiонарного
театру (численнi мiста Украïни, Росiï, Молдавiï, Закавказзя,
Польщi, Бiлорусiï),
- лишали небагато часу для лiтературноï творчостi. Але настiйна потреба у
повноцiнному репертуарi, вiдданiсть улюбленому мистецтву, рiзностороння
обдарованiсть породжували величезний ентузiазм, який давав змогу Кропивницькому
долати i всi труднощi
Їакторського напiвциганського життя
Ї, i тимчасовi (iнодi навiть конфлiктнi та тривалi за часом) розходження з
однодумцями. Вiн написав бiльше сорока п'єс рiзних жанрiв, включаючи переробки та
iнсценiзацiï, перекладав Шекспiра, деякi твори росiйськоï
драматургiï.
Навiть в останнi роки життя, змушений через рiзке погiршення стану здоров'я
оселитись на хуторi Затишок, Кропивницький досить часто виïжджав брати участь
у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободеннiшi,
найгострiшi теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про органiзацiю
школи для селян та ïхнiх дiтей, створює двi дитячi п'єси, використовуючи
мотиви народних казок (
ЇIвасик-Телесик
Ї,
ЇПо щучому велiнню
Ї), та працює над ïх постановкою в себе на хуторi.
Помер М. Л. Кропивницький 21 квiтня 1910р. по дорозi з Одеси, де був на гастролях;
поховано його в Харковi.
