Євген Маланюк (1897-1968)
Євген Маланюк - один з небагатьох, кому вдалося, емiгрувавши, уникнутитрагiчноï долi, що спiткала найкращих представникiв новоï
украïнськоï культури. Вiн народився в Ново-Архангельську (тодi -
Архангород) на Херсонщинi 20 сiчня 1897 року. Як пише сам Євген Маланюк, його
прiзвище фiгурувало ще в реєстрах старшини часiв Богдана Хмельницького. Батько
Євгена помер, коли письменнику виповнилось 20 рокiв. Саме йому завдячує письменник
своïми основами iнтелектуального та свiтоглядного розвитку. В колишньому
Єлисаветградi Маланюк закiнчує реальну гiмназiю (ранiше тут навчалися брати
Тобiлевичi, Марко Кропивницький, Є. Чикаленко та Юрiй Яновський). Потiм вчиться у
Полiтехнiчному iнститутi в Петербурзi. Мобiлiзацiя у зв'язку з першою свiтовою
вiйною, Киïвська вiйськова школа i поручник Євген Маланюк стає командиром
сотнi 2-го Туркестанського стрiлецького полку.
Далi - повне пригод i романтики життя: демобiлiзацiя в Луцьку, бiльшовицький
ревком, нiмецькi окупанти i, врештi, у листопадi 1917 року молодий офiцер з
росiйського солдата перетворюється на украïнського вояка. Зi встановленням
Гетьманщини вiн переходить у розпорядження полковника Мєшковського, керiвника
оперативного вiддiлу Генштабу, i стає старшиною армiï УНР. Болiсно сприймає
молодий офiцер поступовий занепад УНР. У 1920 роцi, пiсля трагiчних спроб
реставрацiï державностi, разом з тисячами таких як сам, подається на
емiграцiю. У Калушi, в польському таборi для iнтернованих, разом з Юрiєм Дараганом
засновує лiтературний журнал "Веселка" (1922-1923). Далi - новi поневiряння. В
Чехо-Словаччинi вiн навчається в Подебрадськiй академiï (отримує диплом
iнженера), потiм - робота в Польщi.
У тi часи з'являється перша поетична збiрка Є.Маланюка - "Стилет i стилос" (1925).
Їï назва нiби ввiбрала в себе програму життя i творчостi письменника: стилет
- зброя в руках воïна, стилос - перо лiтописця. Яскравою сторiнкою його
творчостi стала "Варязька балада", написана 26-28 червня 1925 року. У цiй поемi -
вся трагiчна iсторiя Украïни та заклик до ïï пробудження. Апогеєм
балади є типове для творчостi поета дiалектичне сплетiння любовi та ненавистi, що
будить свiдомiсть землякiв виконати найвищий заповiт: здобути волю i державнiсть.
У червнi 1949 року поет переïжджає до США. Спершу працює фiзично, потiм - в
iнженерному бюро в Нью-Йорку. В цьому мегаполiсi 16 лютого 1968 року Є.Маланюк i
помер. Похований на Нью-Джерському Бавнд-Бруку (цей цвинтар американськi
украïнцi називають "нашим пантеоном").
Творча спадщина поета, визнаного за украïнського класика, iдейно та тематично
досить розмаïта. Збiрки поезiй та есе були виданi у багатьох мiстах Європи й
Америки: "Гербарiй" (Гамбург, 1926), "Земля й залiзо" (Париж, 1930), "Земна
мадонна" (Львiв, 1934), "Перстень Полiкрата" (Львiв, 1939), "Вибранi поезiï"
(Львiв, Кракiв, 1943), "Влада" (Фiладельфiя, 1951), "Поезiï в одному томi"
(Нью-Йорк, 1954), "Остання весна" (Нью-Йорк, 1959), "Серпень" (Нью-Йорк, 1964),
поема "П'ята симфонiя" (Нью-Йорк, 1953). Пiсля його смертi вийшла книжка "Перстень
i порох" (Мюнхен, 1972). Есеïстику зiбрано в двох томах "Книги спостережень"
(Торонто, 1962, т. 1; 1966, т. 2). Домiнуючою iдеєю як поезiï, так i прози
поета була державнiсть Украïни, прагнення iсторичноï справедливостi.
Твори: Нариси з iсторiï нашоï культури (К., 1992); Поезiï (Львiв,
1992).
