IВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ
(1838- 1918)
Iван Семенович Левицький (лiтературнi псевдонiми
- I. Нечуй-Левицький, I. Нечуй тощо) народився 25 листопада 1838р. в м. Стеблевi
Киïвськоï губ. Канiвського повiту (нинi
- Черкаська обл., Корсунь-Шевченкiвський район). Змалку цiкавився звичаями i
побутом селян, пiзнавав скарби украïнського фольклору та поезiï
Шевченка, що згодом яскраво вiдбилося в його творчостi.
Навчався Нечуй-Левицький в Богуславському училищi (1848
- 1852), потiм у Киïвськiй семiнарiï (1853
- 1859) та Киïвськiй духовнiй академiï (1861
- 1865). Перед ним вiдкривалася духовна кар'єра, але юний магiстр богослов'я
рiшуче вiд неï вiдмовився i, пориваючи з сiмейними традицiями, викладав
росiйську мову, лiтературу, iсторiю, географiю, логiку в Полтавськiй
семiнарiï (1865
- 1866), гiмназiях Калiша, Седлеця (1866
- 1873), Кишинева (1873
- 1884). 1885р. письменник вийшов у вiдставку, оселився в Києвi i, ведучи досить
замкнене життя, повнiстю вiддався лiтературнiй працi.
Вступивши на лiтературну ниву в 60-тi рр. XIX ст., Нечуй-Левицький одразу
привернув до себе увагу читачiв i критики. Вже першi його твори
- ЇДвi московки
- (1868) i
ЇРибалка Панас Круть
- (1868), повiсть
ЇПричепа
- (1869)
- вiдзначалися новизною характерiв, яскравiстю барв.
Пiсля перших крокiв письменника, що свiдчили про появу сильного, молодого таланту
на теренi украïнськоï прози, виходять з друку його новi, розгорненi
полотна. В 70-тi рр. художник створює класичнi твори з народного життя:
ЇНе можна бабi Парасцi вдержатись на селi
- (1874),
ЇБлагословiть бабi Палажцi скоропостижно вмерти
- (1875),
ЇМикола Джеря
- (1878),
ЇКайдашева сiм'я
- (1879),
ЇБурлачка
- (1880).
У наступнi роки, хоч творчий пульс письменника дещо слабне, вiн створює ряд
цiкавих, визначних творiв (
ЇСтарi гультяï
Ї, 1897;
ЇЧортяча спокуса
Ї, 1885;
ЇНе той став
Ї, 1896;
ЇСiльська старшина бенкетує
Ї, надруковано 1911р.). Окремо стоïть казка
ЇСкривдженi та нескривдженi
- (1892), де письменник у фантастичних образах показує суперечностi мiж народом i
самодержавством.
Багатi спостереження побуту, моралi i звичаïв духовенства знайшли повнокровне
втiлення у великiй повiстi Нечуя-Левицького
ЇСтаросвiтськi батюшки та матушки
- (1884р. надрукована в
ЇКиевской старине
- в росiйському перекладi, в 1888р.
- у журналi
ЇЗоря
- мовою оригiналу).
Якщо в
ЇСтаросвiтських батюшках...
- гумор i сатира поєднанi з легким сумом, то в наступних повiстях i оповiданнях
- ЇАфонський пройдисвiт
- (1890),
ЇПомiж ворогами
- (1893),
ЇКиïвськi прохачi
- (1901, надрукована 1905р.)
- на перший план в малюнках характерiв виступає авторський сарказм.
Погляд письменника неодноразово звертається до освiчених кiл, до украïнськоï
iнтелiгенцiï. Рiзноманiтнi типи людей цiєï суспiльноï групи,
ïх iдейнi прагнення, суперечки постають у романах
ЇХмари
- (1874) i
ЇНад Чорним морем
- (1890), а також у творах iнших прозових жанрiв (
ЇНавiжена
Ї,
ЇНеоднаковими стежками
Ї,
ЇГастролi
Ї,
ЇНа гастролях в Микитянах
Ї,
ЇДивовижний похорон
Ї).
Не лише сучаснiсть, а й сторiнки украïнськоï iсторiï знайшли
вiдображення у творах Нечуя-Левицького, що належать до рiзних жанрiв: казка
ЇЗапорожцi
- (1873), повiстi i науково-популярнi нариси (
ЇГетьман Iван Виговський
Ї,
ЇПершi киïвськi князi
Ї,
ЇТатари i Литва на Украïнi
Ї,
ЇУнiя i Петро Могила
Ї,
ЇУкраïнський гетьман Богдан Хмельницький i козаччина
- та iн.). Серед iсторичних художнiх творiв письменника перше мiсце займає роман
ЇКнязь Єремiя Вишневецький
- (1897, вперше надруковано 1932р.). Образи минулого Украïни Нечуй-Левицький
вiдтворював i в драматичних творах (
ЇМаруся Богуславка
Ї, 1875;
ЇВ диму та полум'ï
Ї, 1911).
Письменник активно цiкавився розвитком украïнського мистецтва: театру,
музики, живопису (
ЇЗ Кишинева
Ї, 1884;
ЇВ концертi
Ї, 1887;
ЇМарiя Заньковецька, украïнська артистка
Ї, 1893, та iн.).
Крiм згаданих iсторичних драм перу Нечуя-Левицького належать комедiï з
мiщанського побуту (
ЇНа Кожум'яках
Ї, 1875;
ЇГолодному й опеньки м'ясо
Ї, 1887), якi мiстять цiкавi характеристики типiв мiщан, торговцiв, дрiбних
чиновникiв, ïх звичаïв, моралi й психологiï. Найбiльш вдалою є
перша п'єса, яка у переробцi М. Старицького пiд назвою
ЇЗа двома зайцями
- набула бiльшоï сценiчностi й досi живе в украïнському театрi.
У творчiй спадщинi письменника є також лiтературно-критичнi й лiтературно-публiцистичнi
статтi. У вiдомiй статтi
ЇСьогочасне лiтературне прямування
- (1878
- 1884) мiстяться цiкавi роздуми про специфiку художньоï творчостi та роль
усноï поетичноï традицiï в лiтературi.
У працi
ЇУкраïнство на лiтературних позвах з Московщиною
- (1891) Нечуй-Левицький досить виразно висловлює нацiоналiстичнi погляди на
iсторiю i культуру Украïни.
Нечуєвi-Левицькому належить кiлька статей i рецензiй про украïнську
лiтературу. Вони присвяченi поезiï Шевченка (
ЇСорок п'ятi роковини смертi Шевченка
Ї,
ЇХто такий Шевченко
Ї), повiстi Д. Яворницького
ЇДе люди, там i лихо
Ї, дають широкий огляд творчостi класикiв i сучасних йому украïнських поетiв
i прозаïкiв вiд Шевченка до А. Кримського, В. Самiйленка i Б. Грiнченка (
ЇУкраïнська поезiя
Ї). Чималий iнтерес має велика стаття
ЇУкраïнська декаденщина
- (надруковано вперше 1968р.).
В роки iмперiалiстичноï вiйни I. Нечуй-Левицький жив самотнiм, голодним
життям. На початку 1918р. в умовах кайзерiвськоï окупацiï Києва
письменник тяжко захворiв, згодом потрапив до Дегтярiвськоï богадiльнi
(будинок для перестарiлих), де й скiнчив життя 2 квiтня 1918р.
