Тодось Осьмачка (1895-1962)
Народився Тодось Осьмачка 4 травня 1895 року в селi Куцiвка на Черкащинi в родинiсiльського робiтника Степана, який працював у маєтку помiщика Терещенка, а потiм
самотужки здобув фах i славу хорошого ветеринара. З великого гурту своïх
дiтей батько спромiгся дати середню освiту лише найстаршому синовi - Тодосю. Вищу
Осьмачка здобував уже самотужки. Замолоду Осьмачка вчителював у народних школах.
Пiд час свiтовоï вiйни за свою поему "Думи солдата" був вiдданий пiд
вiйськово-полiтичний суд. Але революцiя внесла своï корективи. З 1920 року
вiн iнструктор з пiдготовки робiтникiв освiти в Кременчуку. Навчається в
Киïвському Iнститутi народноï освiти (так тодi звався унiверситет). В
студентськi роки почалася його участь у лiтературному життi. Спершу вiн був членом
Асоцiацiï Письменникiв (АСПИС), яку очолював Микола Зеров, а потiм "Ланки"
(МАРС), до якоï входили Г.Косинка (найближчий товариш Осьмачки),
Б.Антоненко-Давидович, Є.Плужник, В.Пiдмогильний.
Перша збiрка поезiй Т.Осьмачки "Круча" з'явилася друком 1922 року, засвiдчивши
"може, одну з найнадiйнiших сил", писав С.Єфремов у "Iсторiï
украïнського письменства". Їï вiдзначала глибина образностi, блискуча
народна мова та епiчний стиль дум. 1925 року виходить друга книжка поезiй -
"Скитськi вогнi", яку можна було б назвати гiмном украïнському степовi:
Гей, степе мiй,
Пiдпер ти рiками моря,
Щоб не схитнулися вони
На ниви хлiбороба
- Поет прагне образно простежити iсторичний шлях Украïни - пройти "по шляху
вiкiв" i таким чином усвiдомити, куди ж летить новий вiк, i як буде стелитися доля
украïнського народу. Поета огортають тривожнi передчуття нових кривавих
збурень, якi зачаïлися в iдилiчних пейзажах. Та вiн зберiгає вiру в
можливiсть утримання рiвноваги завдяки утвердженню сильного "Сьогоднi". Однак те
"сьогоднi" накочується на нього страшними звiстками iз рiдного села Куцiвки вiд
батька, який просить чим-небудь допомогти, бо в селi голод, а вози з мертвими
риплять сiльськими дорогами, як журавлi. Осьмачка-студент також голодний i
обдертий, з мiзерним заробiтком за вчителювання в однiй iз киïвських шкiл,
вимiтає цвiлi крихти хлiба з шухляд, i прагне виповiсти гiрку пiсню рiдного села:
А тi ж крихти, в ногах живi,
З стола небес
Хай рiдний вiтер на папiр
Менi зiдме!
Разом iз побратимами з "Ланки" Тодось Осьмачка подiляє бiль i тривогу за долю
украïнського села. Любить i поважає Павла Тичину, щоправда не раз дорiкаючи
йому за незрозумiлi компромiси. Радить "взяти у торбину запасу та ходити по селах,
а потiм уже комiнтерн воспiвати. А то добре, сидiвши в Києвi, обклавшись книжками,
бути революцiонером". На останнiй закид Тичина образився. Можливо й через те, що
Тодось Осьмачка дорiкав йому за помiтне "позичання" в нього образiв. 1922 року
Тичина записав: "Осьмачку не люблю. Хай собi вiн буде генiй, а не я - не в тiм
рiч".
Останньою книгою Осьмачки, яка була надрукована в пiдрадянськiй Украïнi, була
збiрка "Клекiт" (Киïв, 1929). Вона побачити свiт у розпал пiдготовки процесу
над украïнською iнтелiгенцiєю - Спiлкою Визволення Украïни, коли
iдеологiчний прес затискав iндивiдуальну свободу творчостi, до абсурду були
розпаленi лiтературнi суперечки.
У цiй збiрцi Осьмачка друкує вiрш "Деспотам", в якому звертається до закутого в
ланцi, працьовитого свого народу, який годують у казармах на зарiз i чию працю
забирають "розбоєм в бiлий день", передрiкає йому падiння "пiд кригу ланцюгiв" i
спiв "присмаглими губами чужих пiсень iз городiв". Осьмаччинi книжки пiдтвердили
прогноз Сергiя Єфремова про нього, як про "одну з найнадiйнiших сил" серед
тодiшнього лiтературного молодняку. Пiсля Шевченка, вiн вище за будь-кого iншого
пiдняв у поезiï могутнiй i трагiчний образ украïнського селянства, що
було найбiльшою рушiйною силою революцiï, а потiм стало найбiльшою
ïï жертвою
- Цiй трагедiï вiн надав космiчних вимiрiв.
У 1930 роцi ще вийшов друком Осьмаччин переклад Шекспiрового "Макбета", а поему
"Дума про Зiнька Самгородського" так i не була надрукована. Пiзнiше вона ввiйшла
до збiрки "Сучасникам" (1943). Тим часом кривавi тридцятi роки вже забрали перших
близьких друзiв поета - Григорiя Косинку, Дмитра Фалькiвського, Валерiана
Пiдмогильного. Хвиля доносiв у виглядi лiтературно-критичних статей затаврувала й
самого Осьмачку: "ворог народу", "бандит". Вiн розумiв, що на нього чекає трагiчна
доля його друзiв. Рятуючись вiд репресiй, Осьмачка пробирається на Подiлля, маючи
намiр нелегально перейти через польський кордон. Його заарештовують i вiдправляють
пiд конвоєм аж у Свердловськ, але дорогою Тодось Степанович втiкає i знову прямує
на Подiлля з тим самим намiром. Цього разу його вiдправляють в тюрму за
звинуваченням у шпигунствi.
Очiкуючи цiлком ймовiрну кулю в потилицю, Осьмачка приймає останнє рiшення -
боротися далi, але "не засобом сили, а засобом слабостi" i симулює божевiлля. Його
переводять в психiатричну лiкарню в Києвi. Усю моторошнiсть тiєï
ситуацiï пiзнiше вiн змалював у повiстi "Ротонда душогубцiв" (1956).
1943 року у Львовi вiн видає свою четверту книжку "Сучасникам". 1944 року Осьмачка
пише повiсть "Старший боярин" - першу свiтлу книгу, позбавлену страшних картин
пекельного та жорстокого життя. Однак лише через рiк поет повертається у "проклятi
роки" у поемi "Поет", сповненоï особистiсними враженнями й переживаннями
круговертi репресiй. 1947 року поема на 23 пiснi вийшла в свiт у чудовому
мистецькому оформленнi художника М.Дмитренка з присвятою "Пам'ятi єдиного мойого
друга i найблагороднiшоï людини мiж людьми, менi знаними, мойого батька
Степана Осьмачки".
У 1953 роцi вийшла збiрка "Китицi часу", де було зiбрано вiршi 1943-1948 рр. Пiсля
цього письменник ще активнiше працює у жанрi прози: повiсть "План до двору"
(1951), книжка "Ротонда душогубцiв" (1956), перекладає О.Уайльда i У.Шекспiра,
виступає з есеïстичними роздумами про Шевченка й природу мистецькоï
дiяльностi. Однак нерозумiння землякiв-критикiв, глуха й байдужа читацька
аудиторiя, до якоï апелював Тодось Осьмачка в надiï зiбрати кошти на
видання своïх творiв, посилювали вiдчай i безвихiдь письменника.
В своïх мандрiвках по свiту вiн нiколи не зупинявся, переслiдуваний, немов
хворобою, страхом розправи над ним агентами КДБ. Переïхавши з Нiмеччини до
США Тодось Осьмачка прагне зосередитися на творчих справах. Часто виступає перед
украïнськими громадами, та страх i пiдозри змушують його знову зриватися з
мiсця, й переïжджати вiд краïни до краïни.
6 липня 1961 року на однiй з вулиць Мюнхена вiн упав пiд ударом нервового
паралiчу. Стараннями друзiв його лiтаком перевозять до США i кладуть на лiкування
в психiатричну лiкарню "Пiлгрiм Стейт Госпiтал" поблизу Нью-Йорка. Та вийти з
госпiталю хворому поетовi, який вимрiював нову збiрку поезiй i афоризмiв "Людина
мiж свiдомiстю i природою", не судилося. 7 вересня 1962 року на 67 роцi життя
Тодось Осьмачка помер.
Лiтература: Поезiï (К., 1991).
