УЛАС САМЧУК

(1905
-1987)
Лiтературнi псевдонiми
- В. Данильчук i В. Перебендя, псевдонiми, якими письменник користувався в
публiцистицi 1930
Ї40-х рокiв,
- Iван Влодко, Ольга Волинянка, Кай, Ф. Грак; криптонiми, якими письменник
користувався в публiцистицi 1930
Ї40-х рокiв

- УС, М.П., П.Б., Б.П., В.Р., М.К., Ф.Н.

Також цiлком офiцiйно митець мав впродовж життя два прiзвища
- Самчук i Данильчук (метричний запис про народження у церковнiй книзi зроблений
на прiзвище Самчук, а паспорт громадянина Канади 1975р. виписаний на Данильчука).

Улас Самчук народився 20 лютого 1905 р. у с. Дермань на Волинi теперiшньоï
Рiвненськоï областi у порiвняно заможнiй селянськiй сiм'ï. Село вiдоме
православним монастирем, збудованим князями Острозькими. З ним пов'язана
дiяльнiсть Iвана Федорова, Дамiана Наливайка, Мелетiя Смотрицького.

Батько Уласа
- Олексiй Антонович Самчук
- мав вiд двох шлюбiв п'ятеро дiтей. Улас був серед них середульшим.

У 1913р. сiм'я у пошуках землi переïхала в Тилявцi Кременецького повiту, де
хлопець розпочав своє навчання. Цiкаво, що анi цiєï початковоï школи,
анi початковоï у Дерманi, анi украïнськоï гiмназiï в
Крем'янцi, анi вищих шкiл
- Бреславльського та Украïнського вiльного в Празi унiверситетiв

- вiн уповнi так i не скiнчив: у перших двох випадках завадили Перша свiтова вiйна
й польська окупацiя, потiм
- арешт i мобiлiзацiя до польського вiйська, згодом
- лiтературна дiяльнiсть.
Навчаючись у Кременецькiй гiмназiï, Самчук редагував рукописнi журнали
"Юнацтво" i "Хвиля". Вiн був головою лiтературного гуртка "Юнацтво", яке видавало
однойменний журнал. Тут Улас почав писати малi оповiдання, три романи, вiршi та
публiцистичнi твори. У 1922р. у журцалi "Юнацтво" Самчук помiстив вiрш "Не
любити не можу свою я краïну...". У 1923 р. вiн вступив до кременецькоï
органiзацiï "Просвiта". Наступного 'року зробив спробу переходу
польсько-радянського кордону, яка скiнчилась ув'язненням до польськоï
в'язницi (причина нелегального подолання кордону пояснювалась дуже просто: Упас
хотiв "стати письменником", а це, на думку 19-рiчного Самчука, могло
зреалiзуватись тiльки в Києвi). У 1926 pp. у с Дерманi Самчук органiзував школу
"украïнського нацiонального танку", квалiфiкацiю для чого отримав перед тим'
на курсах митця народного танцю В. Авраменка.
У 1926 р. у варшавському журналi'"Наша бесiда" Улас Самчук опублiкував перше
оповiдання "На старих стежках". За полiтичними мотивами вiн залишив Польщу Г
переïхав до Нiмеччини.
Але в передвоєннiй Нiмеччинi важко було знайти цiлiсне украïнське середовище,
тому згодом вiн; переïжджає до? Праги. Прага привела Самчука у велику
лiтературу i велику полiтику; Протягом- Г929
Ї193Г pp. Самчук навчався в Бреславському унiверситетi та в Украïнському
вiльному унiверситетi в Празi.

У 1931

-1935 pp. у нелегальних революцiйио-пропагандист-ських журналах УВО-ОУН "Сурма" i
"Украïнський нацiоналiст" Самчук помiстив 25 полiтичних "фейлетонiв", частина
яких була у 1932р. видана пропагандистським вiддiлом УВО (украïнська
вiйськова органiзацiя) окремою книжкою пiд псевдонiмом Ольга Волинянка (ОУН

- органiзацiя украïнських нацiоналiстiв, полiтична партiя, яка виникла у
Вiднi 1929р. УВОфактично стала ïï бойовим пiдроздiлом).

У 1932 р. написаний роман "Кулак"-, перша частина трилогiï' "Волинь" ("Куди
тече та рiчка"), наступного року повiсть "Марiя"
- твiр, що висвiтлює подiï страшного голодомору в Украïнi в1 1932

-1933 роках. У 1936 р. Самчук видає збiрку раннiх оповiдань "Вiднайдений рай" i
роман "Тори- говорять", що був присвячений боротьбi закарпатських украïнцiв
за незалежнiсть.
1937 р. була створена Культурна референтура Проводу украïнських
нацiоналiстiв на чолi з О. Ольжичем. Центром Культурноï референтури стала
Прага, а однiєю- з головних установ
- Секцiя митцiв, письменникiв i журналiстiв, де головував: Самчук. У 1938

Ї-1939Г pp. письменник ïздив Закарпаттям, агiтуючи за проголошення
незалежностi Карпатськоï Украïни, посiдав мiсце референта пропаганди УНО
(украïнське нацiональне об'єднання) в Хустi, будучи одночасно "звiтодавце"
командування Карпатськоï Сiчi" до нью-йоркськоï "Свободи" i паризького
"Украïнського слова". В Чехiï, Нiмеччинi, Польщi об'ïздив протягом

1940

- 1941 pp. з виступами десятки украïнських мiст, мiстечок, селищ, сiл, громад
i органiзацiй.
У J941
-1942 pp. У. Самчук редагував газету "Волинь", згодом працював у Нiмецькому
пресовому бюро. У березнi 1942 р. його заарештувала нiмецька влада за
звинуваченням у тому, що вiн надав редагованiй ним газетi небажаного для окупантiв
самостiйницького характеру. Проте незабаром Самчука випустили.
У 1943 р. письменник повертається до Львова, але наступного року знову опиняється
в Нiмеччинi, рятуючись вiд радянськоï влади. Тут включається в роботу,
присвячену згуртуванню письменницьких сил, яким належало творити на
емiграцiï "велику лiтературу". Саме так називалася i доповiдь Уласа Самчука
на вiдкриттi першого з'ïзду МУРу, головою правлiння якого вiн був обраний 22
грудня 1945р.

1944

-1987рр.
- перiод "другоï-емiграцiï" письменника. У 1946 р. пiд час перебування
Самчука в таборах для перемiщених осiб виходить друком його повiсть "Юнiсть
Василя Шеремета". У 1948р. вiн переïздить до Торонто (Канада).

Пiсля переïзду основна частина творчих зусиль Самчука припадає на написання
спогадiв: "На бiлому конi" (1955), "Чого не гоïть огонь" (1959), "На конi
вороному" (1975), "Плянеiа Дi-Пi" (1979).-У 1980р.
- вийшов останнiй з розпочатих! вивершених за океаном романiв Самчука "Слiдами
пiонерiв", присвячений життю заокеанськоï украïнськоï
емiграцiï.
Роман "Втеча вiд себе" (остання частина трилогiï "Ост"), у якому Iван Мороз
знаходить свою другу домiвку
- канадську, виходить у 1982 р.
Письменник помер у Торонто 9 липня 1987р.
Про свiй рiд i своє життя Улас Самчук розповiв у книгах спогадiв "На бiлому конi"
та "На конi вороному", як i в iнших книгах мемуарного характеру

- "П'ять по дванадцятiй" (1954), "Планета Дi-Пi" та романi-хронiцi "Чого не
тоïть огонь". Цими книгами Улас Самчук здобув собi в лiтературi тривке мiсце
талановитого письменника-мемуариста. Окрiм названих творiв, письменник написав
роман "Юнiсть Василя Шеремети" i до кiнця життя працював над проблемним романом
"Ost". Перша книга трилогiï "Морозiв хутiр" (1948) написана талановито,
по-мис-тецьки вражаюче. Дещо поступаються у художньому вiдношеннi наступнi книги
"Темнота" (1957) i "Втеча вiд себе". Роман "Ost" був висунутий спiвробiтниками
росiйського емiгрантського журналу "Современник", з яким активно спiвпрацював У.
Самчук, на Нобелiвську премiю. Одержати цюпремiю вiн не мiг, оскiльки положенням
про премiю вимагається, щоб письменник жив аi своïм народом, на рiднiй землi,
у своïй державi. Одним з найкращих творiв Самчука по праву вважають повiсть
"Марiя"
- про воiстину страшнi метаморфози людського <5уття в умовах бiльшовицького геноциду, серед сили-силенноï грiхiв якого був i чи не
найбiльший
- Голодомор. Жах цiєï трагедiï подається крiзь призму образу Марiï,
яка на сiмдесятому роцi життя зазнає разом з рештою украïнцiв страшного
геноциду. З огляду на похилий вiк головноï героïнi, ця трагедiя, може,
i не виглядала б такою вражаючою, якби читач з кожною сторiнкою твору усе чiткiш
не усвiдомлював, що у цiй старiй жiнцi уособлена сама Украïна. Несхитна в
моральних своïх навичках та переконаннях, але беззахисна перед злом.

Найвiдомiшим твором письменника є трилогiя "Волинь". "...Я ставив i зараз ставлю,

- писав Самчук,
- собi досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути лiтописцем
украïнського простору в добi, яку сам бачу, чую, переживаю". Чи не
найповнiше конкретизує це завдання саме "Волинь"
- розлоге епiчне полотно, що унаочнює шлях сiльського хлопченяти, а потiм юнака
Володьки Довбенка (в образi якого яскраво простежуються автобiографiчнi мотиви)
крiзь вiйни, революцiï до себе самого. Але попри все це особистi образи
повiстi розширюються до загальнонацiональних i загальнолюдських масштабiв.
Украïна, якою та постає зi сторiнок "Волинi", безперечно ж, не нагадує
приналежнi рiзним державам клаптi етносу, який, за твердим переконанням Самчука,
уже побачив себе в дзеркалах рiзноспря-мованого (iмперiалiзм
Їкомунiзм) прогресу i рано чи пiзно, але почне
- зобов'язаний почати!
- пошук порятунку власним, так би мовити, духовним ресурсам. Рiвнозначним
остаточнiй смертi був би для нього впокорений послух порядковi, котрий робить
розбiй соцiальною нормою, як то бачимо в епiзодi, де за-блукалий чужинець забирає
у селянина найцiннiше
- його коня:
"
- Дєд! Давай лошадь! Выпрягай, раз-два.
Матвiй зупиняється. Випростався. Глянув. Володько ще тримає в руках чепiги.
Большевик обриває посторонки, рве лошицю, скидає з неï шлею.

- Стiй!
- крикнув Матвiй.
- Ти куди? Твоє?
- Большевик висмикнув з кобури нагана.
- А вот!.. Не хочеш в лоб?
- Очi його, мов шротини.
- Падайдi только, кулацкая морда! Ето тебе не старий ре-жiм...".
Без останньоï фрази грабiжника епiзод мало чим вiдрiзнявся б вiд здавна
усталених стосункiв вандала та його жертви, однак тепер вандалiзм одержує iдейне
виправдання, яким усе ставиться з нiг на голову: людська праця, право на
ïï результат. Так утверджувався свiтоустрiй, де хлiборобська душа не
має умов для повноцiнного самовияву i де слово "хазяïн" є лише синонiмом або
владно сполiтизованоï, або напханоï грiшми сили. Змiст трилогiï цим
далеко не вичерпується, про що свiдчать назви окремих ïï частин: "Куди
тече та рiчка" (1928
-1933), "Вiйна i революцiя" (1929
-1938), "Батько i син" (1935
-1937), кожну з яких можна вважати своєрiдною сходинкою до остаточноï i
художньо доказовоï переконаностi автора в спромозi украïнського
селянина закласти своєю працею i Духом фундамент рiдноï держави.

ОСНОВНI ТВОРИ:
Повiсть-хронiка "Марiя", роман "Юнiсть Василя Шеремета", трилогiï "Волинь" i
"Ост".
ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА:
1. Iсторiя украïнськоï лiтератури XX столiття: У 2 кн./ За ред. В.Г.
Дончика.

- К.,1993, 1998.

2. Усе для школи. Украïнська лiтература: програмнi тексти, iлюстрацiï,
пояснення, завдання, тести: 11 кл.
- К., Львiв, 2001.
3. Волинськi дороги Уласа Самчука. Збiрник.
- Рiвне, 1993.