Леонiд Смiлянський
(1904- 1966)
Леонiд Смiлянський прийшов у лiтературу в другiй половинi 20-х рокiв, одразу
приставши до iдейно-естетичних платформ ВУСППу i "Молодняка". Тож письменник не
був вiльним вiд тогочасних лiтературних стереотипiв, пробував виводити "на чисту
воду" буржуазних спецiв, розвiнчував непманiв, художньо осмислював "реакцiйну суть
дрiбновласницькоï стихiï". Усе це є в його першiй збiрцi оповiдань "Новi
оселi" (1928). Тодi ж письменник почав освоювати "велику" прозу, написавши повiсть
"Машинiсти" (1927), присвячену складним подiям громадянськоï вiйни в
Украïнi.
На перевалi 20
- 30-х рокiв творчою уявою Л. Смiлянського повнiстю заволодiла iдея "жити
комуною". Одна за одною пишуться повiстi "Мехзавод" (1930), "Периферiя" (1933),
"Полонений" (1934), пiзнiше дописана i трансформована в роман "Зустрiчi" (1935).
Другим "масивом" творчостi Л. Смiлянського є проза про Велику Вiтчизняну вiйну. За
перiод з 1941 по 1950 рiк вiн присвятив цiй темi роман, п'ять повiстей, ряд
оповiдань i новел, ставши чи не найплiднiшим лiтописцем вiйни в 40-вi роки.
Першi ж повiстi
- "Золотi ворота" i "Дума про Кравчиху" (1942) засвiдчили, що прозаïк
виразного реалiстичного стилю вдався до лiрико-романтичноï манери письма. У
"Золотих воротах"
- своєрiдному лiричному етюдi
- найперше приваблює щирiсть почуттiв "я
- героя", котрий став на захист рiдного Києва. Але пунктирно окресленi характери
героïв, як i "пунктирний" сюжет та очевидна приблизнiсть фактажу, дещо
знижують естетичну цiннiсть повiстi. Цiлiснiше враження справляє "Дума про
Кравчиху", виразна патрiотична iдейнiсть якоï досить органiчно переплiтається
з народнопiсенною символiкою, "думнiстю", що допомогло авторовi створити
переконливий образ матерi, в якому вмiщуються поняття i жiнки-матерi, й
матерi-Вiтчизни.
У романi "Євшан-зiлля" (1943) прозаïк знову повертається до реалiстичного
стилю художнього мислення i вiдображає боротьбу народних месникiв в окупованiй
фашистами Украïнi. Дослiдники слушно вказували на вториннiсть деяких
персонажiв, надмiрну белетризацiю зображуваного.
Лише недавно знято тавро забуття з повiстi "Софiя", яка була надрукована тiльки в
журнальному варiантi (Укр. лiт. 1944.
- 1). У центрi уваги автора повiстi
- представники украïнськоï iнтелiгенцiï архiтектори, науковцi,
дiячi культури, митцi, якi евакуювалися з Украïни за Урал. Одним iз могутнiх
життєдайних джерел у повiстi виступає нацiональна самосвiдомiсть героïв,
ïхнi поривання до рiдноï землi.
Устами Софiï письменник висловлює заповiтну мрiю, що пiсля переможного
завершення вiйни почнеться незрiвнянно краще життя, нiж було до вiйни: "Змiняться
нашi серця, в наших поглядах i вимогах до життя станеться нове вiдродження". Ця
думка-мрiя в Л. Смiлянського була вистражданою, не випадковою, бо суголоснi
ïй зустрiчаємо i в наступнiй воєннiй повiстi "Зеленогорський хрест" (1945),
герой якоï командир партизанськоï групи Григорiй Ромашка переконаний, що
пiсля вiйни "iнших людей родитиме земля i все кращих i кращих, наче пшеницю...".
Повiсть "Сашко" (1950), популярна й досi серед школярiв, стала останнiм твором
письменника про вiйну.
Третiй цикл творчостi Л. Смiлянського
- iсторико-бiографiчна проза i драматургiя. На вiдмiну вiд попереднiх двох
- робiтничого i воєнного
- творився вiн у рiзнi перiоди письменницького життя. Iсторико-бiографiчна тема,
починаючи вiд повiстi "Михайло Коцюбинський" (1940), була для письменника
своєрiдним прихистом, певним вiдходом од немилосердноï сучасностi. Л.
Смiлянського привабили найбiльшi постатi в украïнському письменствi
- Шевченко, Франко, Леся Украïнка, Коцюбинський. "Вiчнi огнi вершин"
- так називав ïх автор. Характерним для творiв було те, що письменник обирав
для зображення невеликий, але вагомий часовий вiдтинок у життi Украïни,
такий, що давав змогу показати кожного з героïв митцем i громадянином.
Водночас у цих творах маємо надмiрну привнесенiсть iдеологiчних, полiтичних
акцентiв у вiдтвореннi як головних персонажiв, так i оточення, особливо
"лiберально-буржуазного".
Найкращим твором письменника на iсторико-бiографiчну тему є роман у двох книгах
"Поетова молодiсть" (кн. I
- 1960, кн. II
- 1963). Авторовi пощастило органiчно поєднати тут iсторичну фактологiю з
обгрунтованим i достовiрним художнiм домислом.
Леонiд Смiлянський залишив по собi досить значну i нерiвноцiнну мистецьку
спадщину. Його перу належать i кiносценарiï та цiла низка зразкiв
"малоï" прози.
В. Полiщук
Iсторiя украïнськоï лiтератури ХХ ст.
- Кн. 2.
- К.: Либiдь, 1998.
