Олекса Влизько (1908-1934)
Влизько Олекса Федорович народився 17 лютого 1908 року на станцiï БоровйонкаКрестецького повiту Новгородськоï губернiï, де його батько служив дяком,
псаломщиком. Там i почав навчання, а продовжив його на батькiвщинi дiда - в с.
Сингаïвка на Звенигородщинi. У 13 рокiв важко перехворiв на скарлатину i
втратив слух. Ця травма компенсувалася вольовим розвитком пам'ятi, начитанiстю:
книжка стала для нього одним iз основних джерел формування художньоï та
соцiальноï свiдомостi. Вiн закiнчив мовно-лiтературний факультет
Киïвського iнституту народноï освiти. 1928 року подорожував по
Нiмеччинi, згодом - по нагiр'ях Памiру. В лiтературу його ввiв Борис
Антоненко-Давидович, надрукувавши в Киïвському журналi "Глобус" (1925, ч. 22)
вiрш "Серце на норд". З того часу вiршi Влизька починають систематично друкуватися
у рiзних журналах i газетах УРСР. Найчастiше - у футуристичному органi Михайла
Семенка "Нова Генерацiя". Влизько належав до лiтературноï органiзацiï
"Молодняк" i УСПП.
У першому номерi органу ВУСППу "Лiтературнiй газетi" були надрукованi напутнi
рядки вiрша О. Влизька "Поетовi". "Не лицемiр, поете, серцем, i не роби iз нього
шарж, - замало глянути крiзь скельця, на бунт, виспiвуючи марш" (1927).
Книжка "За всiх скажу" сприймається як вiдповiдь на гострi питання, поставленi
дискусiєю 1925-1928 рокiв, про шляхи розвитку украïнськоï лiтератури.
Тогочаснi критики дали напрочуд високу оцiнку поетичному дебютовi молодого автора.
Визнання перспективного таланту засвiдчила i третя премiя Наркомосу УРСР,
присуджена поетовi за збiрку "За всiх скажу".
1927 р. у пресi з'явилося повiдомлення про загибель Влизька в хвилях Днiпра.
Вiстка справила приголомшливе враження. Провiдний радянський критик Володимир
Коряк у некролозi, вмiщеному в харкiвськiй центральнiй газетi, навiть оплакував
смерть юного поета, говорячи про загибель на самому стартi "украïнського
Пушкiна" (В.Коряк "Олекса Влизько" // Комунiст. - 2 серпня 1927р.). Однак
iнформацiя виявилася неточною, а сам Влизько спростував некрологи весело-iронiчною
заявою в пресi та новими книжками: "Живу, працюю!" (1930), "Книга балад" (1930),
"Рейс" (1930), "Моє ударне" (1931), "П'яний корабель" (1933), "Мiй друг Дон-Жуан"
(1934).
Однак рання смерть таки була долею Влизька. Як i всi представники демократично
мислячоï iнтелiгенцiï потрапляє за грати, адже бачив в УРСР не що iнше,
як "рай за дротами". Москвi не сподобалось його розумiння iндустрiалiзацiï -
оновлення, модернiзацiя, визволення. Його оголошено "ворогом народу". Виïзною
сесiєю вiйськовоï колегiï Верховного Суду СРСР на закритому засiданнi 14
грудня 1934 року, в числi 28-ми iнших, О.Влизьку було винесено смертний вирок,
який того ж дня було виконано.
Ю.Лаврiненко у книзi "Розстрiляне вiдродження" зазначає, що "Влизько-поет - це
тiльки обiрваний початок. Або, як вiн сам про себе писав у передмовi до "Живу,
працюю!", - "тiльки етап i шукання нових форм... До синтетичноï рiвноваги ще
далеко..." З його жадiбнiстю, темпераментом, естетичним полiморфiзмом не легко
дiйти "синтетичноï рiвноваги" за кiлька даних йому долею лiт. А все ж
елементи власноï синтези в ньому вже починали проявлятися. Якiв Савченко
писав з приводу Влизьковоï "Дев'ятоï симфонiï": "Я не знаю нiчого
кращого в украïнськiй поезiï останнього десятилiття щодо такоï
шляхетностi думок, такого мiцного й суцiльно-пафосного пiднесення i, нарештi,
такоï широти й людяностi мислення. Це тим паче вражає, що Влизьковi всього 19
рокiв". Коротенький восьмирiчний лiтературний шлях Влизька позначений динамiчними
шуканнями, рiзнорiднiстю форм, жанрiв, тем. Класицизм, футуризм, "виробнича
поезiя" й агiтка, а над усiм i, передусiм, активний вiтаïстичний романтизм.
Твори: "Вибранi поезiï" - К.,1963; "Вогонь любовi" - К.:1968.
Критика: Новиченко Л. Поет недоспiваноï пiснi // Влизько О. Вибранi
поезiï.
