Разместить здесь рекламу

ПОЕТИЧНА ЗНАЧИТЬ ДРАМАТИЧНА

Лiризм неодмiнна риса багатьох, лiтературних жанрiв. Без лiризму  епопея
i  драма  були  б  надто  прозаïчнi  й  холодно  байдужi  до  свого
змiсту…   2   писав   В.   Бєлiнський.   Стосовно
драматичноï поеми наведена думка правомiрна подвiйно. Разом  з  тим
до неï цiлком пiдходить подальше мiркування  великого  критика  про
те,
що  й  епопея,  i  драма  …стають  повiльнi,  нерухливi  й   бiднi
дiєю, як тiльки лiризм робиться ^^переважаючим  елементом  ïх
*. Отже, потужний лiричний струмiнь не повинен заглушувати в драматичнiй
поемi драматичний, котрий також  є  вельми  iстотною  ïï
прикметою.
Без  боротьби,  без  драматизму  немає  драми  то  давня   iстина.
Немає без них i драматичноï поеми. Ж.-Б. Мольєр надiлив
Лiiiдас.а, одного
1 Б е л и н с к и Й В. Г. Эстетика и литературная  критика  в
2-х томах, т. 1, с. 480.
Теорiя драми ^ iсторичному розвитку, с. 132.
з персонажiв  своєï  Критики  Школи  жiнок,  такими  словами:
…назва драматичноï iгоєми походить вiд грецького слова,
яке означає дiяти, чим  вказується  на  те,  що  властивiсть
цiєï поеми полягає саме в дiï…  2
Певно, мольєрiвський герой не мiг  мати  на  оцi  драматичноï
поеми в  пiзнiшому  ïï  розумiннi,  та  суть  кожного  справдi
драматичного твору вiн пiдмiтив досить тонко.  Не  мав  також  на  увазi
драматичноï поеми Г. Iбсен, коли говорив про комедiï та  фарси
з народного життя, в яких заперечувалася драматична дiя, але визнавалися
значнi поетичнi достоïнства:  Абстрактно  поетичне  взагалi  завжди
ставиться вище драматичного начала (N6, заднiм числом, пiсля  закiнчення
спектаклю); втiм, очевидно, ранiше треба було б вирiшити,  в  якiй  мiрi
драма, позбавлена драматизму, має
хоч яке-неоудь  право  вважатися  поетичною…  Та,  наголошуючи  на
специфiцi  драматичного  твору,  славетний   норвежець   допомагає
визначити одну з найосновнiших ïï рис: драматична  поема  лише
тодi поетична, коли драматичнi
Отже, драматична поема пiдлягає тому ж  зi  кону,  що  й  драма  в
широкому розумiннi, в ïï основу покладенi  конфлiкт,  боротьба
протилежностей. Однак на  вiдмiну  вiд  драми  вона  завжди  надає
перевагу» конфлiктам iдейного порядку,  точнiше  кажучи,  в  центрi
ïï iдейна боротьба, iдейнi поєдинки антагонiстiв.
Ще  К.  Маркс  та  Ф.  Енгельс  розмежовували   драму   реалiстичну,   з
шекспiрiвською жвавiстю i дiйовiстю, i драму  iдей,  написану  по-шiлле-
рiвськи, та закликали …за iдеальним не забувати реалiстичного,  за
Шiллером Шекспi- ра… .  Подiбне  розмежування  здiйснював  А.  Лу-
начарський: Трагедiя першокласних майстрiв усiх часiв розпадається
на  два  типи:  на  тпп,  що  наближається  до   Фауста   iдейний,
символiчний, в точному  розумiннi  слова  фiлософський,  i  на  той,  що
наближається до Отелло, житейський, реальний .
У Показовим є такий  факт,  що  в  драматичних  I  поемах  нерiдко
фiгурує слово iдея, а вiдтак i по- / няття, що за ним стоïть.
Скажiмо, його раз по ‘-'раз зустрiчаємо в Брандi Iбсена.  Це
слово звучить на сторiнках Дон-Жуана О. К. Толстого, Руфiна i  Прiсцiлли
Лесi Украïнки. Особливо часто чути його в  драматичному  етюдi  Три
хвилини,  бо  й  основою  цього  твору  є  непримиренна  суперечка
Монтаньяра й Жiрондиста про роль iдеï в суспiльному життi.
Та справа, звичайно, не  в  уживаннi  слова.  ~Т?ажливо,  що  героï
драматичних  поем,  як  правило,  дебатують  найрiзноманiтнiшi   питання
iдейного, фiлософського змiсту. I це помiтно з найперших  крокiв  жанру.
Так, у творi Лессiнга Натан Мудрий, що утверджував iдеï  гуманiзму,
свободи, рiвностi, не раз виникають  суперечки  мiж  апологетами  рiзних
релiгiй,  проводиться  думка  про  ïх  тенденцiйнiсть,  класовiсть.
Iдейний  поєдинок  тиранiï  i  вiльнолюбства   наснажує
драматичну поему Дон Карлос Шiллера. Так само iдейний конфлiкт, але  вже
мiж двома душами, що живуть в одних грудях (О. Бiлецький), пошуки  сенсу
буття  становлять  суть  Фауста  Гете.  Яскравим  взiрцем   гостроï
боротьби iдей є Бранд Iбсена.  Зразки  високоï  духовноï
паснаги та iдейноï боротьби лишили вiтчизнянi майстри о, Пушкiн  та
Леся Украïнка,
‘ Починаючи вiд Одержимоï i закiнчуючи  Оргiєю,  гостра
фiлософська дiалектика (М. Рильський) нуртує  в  кожному  з  майже
двох десяткiв вiршованих драматичних творiв великоï письменницi.  В
Одержимiй це iдейний поєдинок Мессiï та Мiрiам поєдинок
християнськоï   покори,   всепрощаючоï   любовi   й    любовi,
узброєноï  в  (…)  ненависть,  тобто   такоï,   що
неодмiнно  включає  непримиреннiсть  до  ворога.  У  Вавiлонському
полонi зiткнення рiзних поглядiв на пригноблене становище народу та його
мистецтва.  У  драматичному  етюдi   На   руïнах   двобiй   дiяння,
активностi, пориву в  прийдешнє,  виразником  чого  виступає
невгамовна пророчиця Тiрна, з фiлософiєю рабства, замилування лише
давнiми святощами. В Осiннiй казцi двобiй  мiж  лицарями  опортунiзму  i
лицарями революцiйноï звитяги, лицарями справжнiми,  без  страху  й
догани  робiтниками  на  чолi  з  Будiвничим.  У  драматичному  етюдi  В
катакомбах, що, за словами  М.  Рильського,  …вiдкриває  ряд
фiлософських речей, дедалi глибших, яскравiших i  виразнiших,  становить
нiби браму, якою входимо ми в Лесине царство боротьби людей  i  боротьби
iдей , сходяться  у  герцi  проповiдувана  пископом  iдеологiя  рабства,
богобоязнi i прометеïзм  та  волелюб-  ство  Неофiта-раба,  духовно
розкрiпаченого й нездоланного:
А я пiду за волю проти рабства,
Я виступлю за правду проти вас!
У драматичному етюдi В дому роботи, в краïнi неволi сутичка рiзного
розумiння працi, обумовленого соцiальним та нацiональним  гнобленням.  В
Айшi та Мохаммедi змагання краси зовнiшньоï i  внутрiшньоï  та
перемога  останньоï,  яка  має  щось  вiчне*  В  Кассан-  дрi
протиборство   правди,   речницею   якоï   виступає   головна
героïня,  i  брехнi,   проповiдуваноï   i   проваджуваноï
ïï братом Геленом. ;У Руфiнi  i  П  рiсцiллi  iдейна  полемiка
протилежних поглядiв на християнство. В драматичному етюдi На полi кровi
непримиренна битва запроданства  й  честi,  цинiзму  й  благородства.  В
драматичнiй поемi У пущi бiй релiгiйного фанатизму й незалежностi думки,
утилiтарного призначення мистецтва i його високоï мiсiï. В Йо-
ганнi, жiнцi Хусовiй  суперництво  вiрностi  й  розпусти,  людськоï
гiдностi й рабського плазування, запобiгання  ласки  в  завойовникiв.  У
Лiсовiй пiснi поєдинок  добра  i  зла,  високоï  мрiï  i
засмоктуючоï буденщини, скороминущостi дрiбного,  егоïстичного
й вiчностi життя справжнього, в якому кiнець стає початком, про що
проникливо мовиться в заключному монолозi Мавки. В  Адвокатовi  Мартiанi
боротьба славолюбства (Валепт), жадання розкошiв, щоб жити,  як  царiвна
єгипетська (Аврелiя), з аскетичною вiдреченiстю вiд усього  цього,
фанатичною вiрнiстю обовязковi, безмежною вiдданiстю  iдеï,  котра,
щоправда, зовсiм не варта  того  (Мартiан).  I,  нарештi,  в  Оргiï
двобiй  нацiонального  ренегатства  з  беззавiтним   служiнням   рiдному
народовi.
Ос^Звiсна  рiч,  названi  конфлiкти  далеко   не   вичерпують   iдейного
багатства,      фiлософськоï      наснаженостi       поетичноï
драматургiï Лесi Украïнки. Адже  в  нiй  тою  чи  iншою  мiрою
знайшла вiдбиток цiла низка важливих питань фiлософiï, починаючи  з
найiстотнiшого   про   вiдношення   мислення   до   буття.   Своïми
драматичними поемами письменниця  безпосередньо  втручалася  в  змагання
сучасних ïй фiлософськи^ течiй. Так, зокрема, було  з  ïï
Кассандрою, що, крiм усього iншого, викривала  пiдвалинiГ~фiлософiï
прагматизму,  якому  завдав  нищiвного  удару  В.  I.  Ленiн   у   працi
Матерiалiзм i емпiрiокритицизм.
Продовжуючи кращi традицiï класичноï лiтератури, радянськi поети-
драматурги звертаються до тем глибоко  духовних,  фiлософськи  значущих,
будують твори на iдейних конфлiктах,  на  протиборствi  думок.  Яскравим
прикладом цього  є  драматичнi  поеми  I.  Кочерги.  У  Свiччиному
весiллi, побудованому на винятково майстернiй антитезi свiтла й темряви,
що вжитi в найшнр-
шому, фiлософському розумiннi,  це  iдейний  двобiй  мiж  Воєводою
киïвським i киïвським зброярем Iваном  Свiчкою.  Розпочатий  у
другiй дiï, вiн досягає  апогею  в  четвертiй,  де  увязнений
Свiчка здобуває духовну перемогу над своïм супротивником:
Немав в свiтi бурi, щоб огонь Могла задути вiчний та  правдивий.  Задути
можна  свiчку,  загасить  Пожежу  навiть  можна,  навiть   всi   Жаринки
найдрiбнiшi затоптать,
Але живий огонь i в кремiнцi Чекає лиш. щоб ми його збудили.
Драма Ярослав Мудрий увiбрала  ряд  конфлiктiв  iдейного  порядку.  Крiм
внутрiшнього, що нуртує в душi Ярослава, як  зiткнення  бойових  i
будiвничих поривань,  яскраво  подано  конфлiкт  зовнiшнiй,  суть  якого
виражена в князевих словах, звернутих до Журейка:
Ти, каменщик, коли будуєш церкву, диний кут свiй бачиш, я ж упю Вiд самого пiдмурка до хреста.
Це також зiткнення палкого патрiотизму,  любовi  до  Руськоï  землi
(Ярослав) з намаганням образити  це  почуття,  приписати  Киïвськiй
державi варязьке походження  (Iнг^ерда).  Вкладаючи  в  Ярославовi  уста
рядки:
Менi не треба пишних тих казок,
Що предкiв нам шукають десь за морем.
ТУТ> на рiдних цих простораХi  Вiд  Києва
до Ладоги живе,
Фiлософських узагальнень прагнув досягти в Пророковi I. Кочерга, у творi
теж  побудованому  на  конфлiктах   свiтоглядного   плану.   Це   двобiй
лiберальноï помiркованостi (Гармонiï i миру  для  душi  Кулiш,
Анненков) i революцiйноï нескореностi (Шукають хай гармонiï  в
пiснях  поети  iншi  я  ж  шукав  свободи…   Шевченко),   конфлiкт
нацiоналiстичноï     обмеженостi,     хуторянства     (Кулiш)     з
iнтернацiональним поглядом, фiлософiєю братання народiв (Шевченко)
.I.  Кочерга   художньо   заперечував   норманську   теорiю   походження
Киïвськоï  Русi,  висунуту  ще  у  XVIII  столiттi  нiмецькими
дворянськими iсториками й узяту на озброєння фашистами у  столiттi
двадцятому. У творi також дебетуються  проблеми  влади,  миру,  мудростi
тощо.  Отже,  як  визнавав  сам  автор  стосовно   центрального   образу
драматичноï   поеми,   …треба   було   прагнути   не   тiльки
iсторичноï та художньоï правди, але  й  якогось  фiлософського
узагальнення… (Пiдкреслення наше. Б. М.).
Iдейна дискусiя мiж бiльшовиком Ваграмом i анархiстськи настроєною
Марiєю Вечорою покладена в  основу  поєдинку  найкращоï
драматичноï поеми Л. Первомайського Ваграмова нiч. I навпаки, автор
недостатньо використав можливостi зiткнення  героïв-антагонiстiв  у
гострому конфлiктi, що стало однiєю з iстотних причин  вразливостi
iншоï його драматичноï поеми Невiдомi солдати.
Запеклий двобiй iдей, у  якому  зiйшлися,  з  одного  боку,  революцiйна
одержимiсть, ненависть до самодержавства, вiра  в  перемогу  робiтничого
класу (Камо, Джаваïра), а з iншого  страх  перед  революцiєю,
прислужництво  тиранiï  (Слiдчий,  Прокурор),  є   серцевиною
драматичноï поеми О. Левади Камо.
Яскравий зразок боротьби iдей являє собою драматична поема  Левади
Фауст i смерть *. Справа, звичайно,  не  лише  в  зовнiшнiй  насиченостi
пєси фiлософськими поняттями: iдея, фiлософема, матерiя, проблема,
закон буття, субстанцiя, абсолют,  абстракцiя,  в  символiчних  постатях
Цiолковського, Ейнштейна,  Марiï  Склодовськоï-Кюрi,  Iрен  та
Фредерiка Жолiо- Кюрi, Фауста i Мефiстофеля тощо. Усiм своïм ладом,
своєю  суттю  драматична  поема  О.   Левади   полемiзує   з
фаустiвською фiлософiєю, проявленою в намаганнi зупинити  мить.  А
ще тут  битва  iдеï  ентропiï  фатальноï  загибелi  життя
(Вадим)  з  iдеєю  його  неминущостi  (Ярослав,  Роман  та   iн.),
iдеï божества (Чернець) з iдеєю все
сильностi людини та ïï розуму (Ярослав), iдей  гуманiзму  (той
же Ярослав) з мiзантропiєю (Чернець, Вадим та Механтроп). Отже,  в
поемi  Фауст  i  смерть   втiлена   одна   з   найприкметнi-   ших   рис
драматичноï поеми ïï фiлософiчнiсть, наснаженiсть iдейним
протиборством, риса, що спорiднює  ïï  з  низкою  творiв
цього жанру,  починаючи  вiд  гетевського  Фауста  та  байронiв-  ського
Манфреда.
V Досвiд класичноï драматургiï  засвiдчує,  що  визначнi
поети-драматурги в центр своïх  творiв  завжди  ставлять  конфлiкти
високого iдейного звучання, стикають  у  протиборствi  героïв-анта-
гонiстiв.  Це  iнодi  знаходило  своє  вiдбиття  навiть  в  iменах
конфлiктуючих осiб. Так, iдейним антиподом  гетевського  Фауста  є
Мефiстофель, а, на думку О. Бiлецького, на зiпсованiй грецькiй  мовi  це
може означати: не друг Фауста *. Або iнший приклад: у Фаустi i смертi О.
Левади одним з головних Ярославових iдейних  противникiв  виступає
Вадим, а етимологiя цього iменi звязана зi словами: баламут, суперечник.
Для досягнення яскравого драматичного конфлiкту замало тiльки  зiткнення
персонажiв   в   iдейному   поєдинку.    Драматизм,    ппсав    В.
Бєлiнський, полягає не в самiй розмовi, а  в  живому  впливi
спiврозмовникiв один на одного.
Якщо,  примiром,  двоє  сперечаються  ггро  якийсь  предмет,   тут
немає не тiльки  драми,  але  й  драматичного  елементу;  та  коли
сперечальники, бажаючи  здобути  один  над  одним  зверхнiсть,  прагнуть
зачепити один в одному якiсь сторони характеру  або  торкнутися  слабких
струн душi й коли через це в суперечцi Ш!являються ïх характери,  а
кiнець суперечки ставить  ïх  у  новi  стосунки  одного  з  одним.-
— це вже свого роду драма .  Сказане  про  драму  стосується
також i драматичноï  поеми:  конфлiкт  має  бути  гострим,  i
запеклим, а в фiналi має визначитися перемо-
4 жений i переможець. Звернемось  знову  до  драматургiï
Лесi Украïнки. ïï драматичний етюд  В  катакомбах  досить
промовисте пiдтвердження попереднiх мiркувань. На початку поеми пископ i
Неофiт-раб ще не супротивники. Останнiй висловлює  лише  своï
сумнiви, здивування тим, що i в царствi божому теж є  раби.  Та  з
кожною реплiкою пископа  Неофiт-раб  пересвiдчується  в  тому,  що
перед ним ревний апологет християнськоï покори. Конфлiкт  мiж  ними
загострюється   до   того,   що   героï   стають    запеклими
антагонiстами, непримиренними  ворогами.  До  того  ж  єпископська
фiлософiя духовного рабства виявляється остаточно викритою.
А ось iнший етюд На полi кровi. Спершу
‘Бєленский В. Г.  Эстетика  и  литературная  критика  в  2-х
томах, т. 1, с. 527.
його герой,  Прочанин,  адресує  Юдi  звертання  мiй  брате!,  мiй
друже!,  далi  ж,  дiзнавшись,   хто   перед   ним,   крок   за   кроком
розвiнчує Юдину фiлософiю запроданства, кидаючи наприкiнцi в нього
разом iз презирливим гад, сатана вбивче: Будь проклят!
Дiалектику стосункiв персонажiв, що ворогують, спостерiгаємо  i  в
рештi драматичних творiв Лесi Украïнки. Закохана в  полумя  iдейних
поєдинкiв (навiть саме слово поєдинок  зблискує  то  в
Кассандрi, то в У пущi), письменниця сама наголошує, що  початковi
стосунки конфлiктуючих осiб кардинально змiнилися. Згадаймо звернутi  до
Лицаря слова Принцеси в фiналi Осiнньоï казки:
Ти, певне, знов здоровим, дужим станеш, але для  мене  ти  вже  вмер.  Я
друга сьогоднi поховала, може, завтра зустрiну ворога. Бувай здоров *.
Згадаймо також багато чим подiбне Рiчардо- ве звертання до  Джонатана  в
драматичнiй поемi У пущi:
Колись у тебе iнший погляд був.
Я так утiшився, як ти приïхав до нас в колонiю!  Вiтав  я  друга  в
тобi, мiй Джонатане! Чи ж тепер я бачу вороге перед собою? 2
Украïнка Леся. Твори в iО-ти томах, т. З, с. 221.
Або ще кiнцевi реплiки з напруженого дiа, логу Антея i Федона
в Оргiï:

АНТЕЙ


Прощай, Федоне.

ФЕДОН


Ми вже не друзями розстаємось?

АНТЕЙ


Боюсь, коли б не стрiлись ворогами*.
Секрети справжнього драматизму осягнули й  кращi  продовжувачi  традицiй
Лесi Украïнки радянськi поети-драматурги. У згадуваних  вже  творах
I. Кочерги, Л. Первомайського, О. Левади та iнших бачимо не просто обмiн
| думками, не просто розмови, а, за словами В. Бєлiнського,  живий
вплив спiврозмовникiв один на одного. -
На  жаль,  цю  вимогу  памятає  далеко  не  кожен  сучасний  поет-
драматург. Через це зявляються нерiдко поеми та  етюди,  персонажi  яких
лише обмiнюються iнформацiєю, дiють  за  принципом  невтручання  в
справи один одного. Ця  вада  характерна  для  творiв  Л.  Забашти  Квiт
папоротi й Тернова доля? I. Хоменка Правда  не  вмирає,
Н. Приходько Днiпровi зорi,
В. Зубаря Вiтрова Донька й Живокiсть-зiл-
ля, Г. Донця Серце Прометея,  Повiй,  вiтре…,  Остання  нiч,  Орел
вилiтав у Росiю та iн. Читаючи подiбнi поеми та етюди, доходиш висновку,
що ïм не дуже пасує означення драматична i драматичний…
Уповiльненiсть драматичноï  дiï  одна  з  iстотних  вад  низки
сучасних вiршованих пєс.
Та  й  не  тiльки  вiршованих^  Тож  невипадково  на  Пятому  зïздi
письменникiв СРСР наголошувалося на значеннi  конфлiкту  в  драматичному
творi. Сцена, говорив О. Салинський, громадська трибуна. Театр це  арена
громадськоï думки, це дискусiйний клуб. ^Конфлiкт у драмi це  пошук
iстини…  До  кiнця  i  з  презирством   розвiнчуючи   в   практицi
драматургiï горезвiсну  теорiю  безконфлiктностi,  розробляючи  все
новi конфлiкти, видобутi з надр життя, ми повиннi тверезо i  недвозначно
уявляти, ради чого ми ратуємо за гостроту драматичного  конфлiкту.
Найвища мета конфлiкту драми утвердження i поетизацiя  самовiдданоï
боротьби радянського народу за комунiзм.  Нехай  герой  твоєï
пєси пройде через найскладнiшi життєвi перипетiï, через
трагедiйнi подiï, через гiркоту розчарувань,  стоïть  на  краю
загибелi i навiть загине, але всiм ходом  своєï  думки,  всiм
образним ладом, стираючи, за висловом Блока, випадковi риси,  ти  покажи
долею свого героя, який прекрасний наш свiт, де є мiсце для аодви
гу, де мужнiсть i честь стали  моральною  нормо  не  вибраних  людей,  а
всього народу!
Драматична поема то передусiм драма по- ; даних  у  зiткненнi
iдей, поглядiв, думок. А дум- ка набирає особливоï сили, коли
стає афори- ;  стичною.  *.Кращi  драматичнi  поеми  не
бiднi на такi думки. Тому, гадаємо, є пiдстави говорити  яро
афоризм як про одну з прикмет поетик?
I цього жанру. Афоризми  драматичних  поем  на-  i  1  роджуються  не  В
СПОКIЙНIЙ, iнформативнiй роз- I I мовi, а в процесi  гострого  зiткнення
протилеж-  1  I  них  поглядiв.  Так,  в  творi  Лесi  Украïнки  На
руïнах Старий, що ворогує з пророчицею Тiр- цою, вiддає
ïï анафемi:
Проклятий той, хто будить подоланих, проклятий  той,  хто  краде  сон  в
рабiв…
Пророчиця вiдповiдає афоризмом:
Хто раб? Хто подоланий? Тiльки той, хто самохiть несе ярмо неволi.
Не один афоризм драматичних поем та етюдiв Лесi Украïнки  народився
в дискусiйних битвах героïв. Примiром, слова служити двом богам  не
можна, що належать Прiсцiллi (Руфiя i Прiсцiлла), сприймаються  також  i
як  викриття  пристосуванськоï  позицiï  Пробста:  Панам  двом
слугувать не важко з Iбсенового Еран-
11 Литературная газета, 1971, 7 июля.
да твору, вiдомого письменницi. А фраза Убий, зарiж, втопи,  продай,  та
хоч без поцi- I лункiв! то не тiльки вiдповiдь Прочанина Юдi з етюда  На
полi кровi, то й вiдсiч самоï Лесi Украïнки апологетам  зради,
яких   не   бракувало   пiсля   поразки   першоï    росiйськоï
революцiï.
О. Левада вустами астрофiзика Ярослава, головного героя драматичноï
поеми Фауст i смерть, полемiзує з  вiдомим  гетевським  афоризмом:
Спинись, хвилино, ти прекрасна!* I в цiй полемiцi зринає  не  один
крилатий вислiв, помiж яких й оцей:
Закон буття це дiяння закон!
V  Роль  афоризму  в  драматичних  поемах  та  етюдах  рiзна.   То   вiн
пiдсумовує  розгортання  певноï  думки,  то  вказує  на
завершення тоï чи iншоï сцени або акту. Та  найiстотнiше  його
призначення акумулювати весь змiст твору, бути концентрованим виразником
iдейного змiсту поеми.
Ось деякi приклади з драматичних  поем  та  етюдiв  Лесi  Украïнки.
Слова  Мiрiам  з  Одержимоï:  …Я  любить  не   вмiю   ворогiв
засуджують  абстрактний  гуманiзм,  утверджують  людинолюбство  активне,
войовниче. Вислiв Неволяча, в неволi сам загине з драматичного етюда  На
руïнах  спрямований  проти  нацiонального  гноблення.  ^  Над  всiх
старших найстарша
правда… в цих словах  виражено  пафос  Кас-  сандри,  ïï
iдейне навантаження. : Життя i мрiя -в згодi не бувають в цьому афоризмi
розкрито  одну  з  причин  трагедiï  скульптора   Рiчарда   Айрона,
головного героя драматичноï поеми У пущi. Нi! я жива! Я буду  вiчно
живi! Я в серцi маю те, що не вмирає! в цих крилатих словах Мавки,
що набули  значення  заповiту  самоï  Лесi  Украïнки,  вiдбито
провiдну думку Лiсовоï пiснi про невмирущiсть людських поривань  до
водi, до краси, до щастя.
Любив акумулювати в афоризмi  iдейне  багатство  своïх  драматичних
поем I. Кочерга. Часто вдається до цього автор Фауста i смертi  О.
Левада. Не був байдужий до крилатих висловiв татарський поет М. Джалiль.
Як i в низцi вже названих творiв, афоризм є iдейним стрижнем  його
драматичноï поеми  Алтинчеч,  концентрованим  виразом  ïï
основноï думки:
Чем на коленях жить на свете,
Достойней стоя умереть!
Отже, драматична поема не тiльки твiр лiричноï схвильованостi, а  й
драматичноï напруженостi, твiр, заснований на змаганнi фiлософських
концепцiй, на гострiй боротьбi  iдей,  якi  дуже  часто  знаходять  свiй
концентрований ви- ^раз в афористичностi мови.
К. Маркс и Ф. Энгельс об искусстве в 2-х томах, Т.1. М 1957, с. 31.
Луначарский А. В. О театре и драматургии. Избранные статьи в 2-х  томах,
т. 2. М. 195′
Про це, зокрема, йдеться в статтi К. П. Фроловоï Дiалог а  доктором
Фаустом (Радянське лiтературознавство, 1967, 4),
Бiлецький О. Зiбрання праць у 5-ти томах, т. 5. К., 1966, с. 454.


Раздел вышеUp
НачалоTop
КонецDown
Запомнить+Marker
ВосстановитьMarker
Забыть-Marker
РекламаAdv
Font

Сказать спасибо Укоротить ссылку Нашли ошибку?

Дочитать позже / поделиться

   

Архив комментариев

См. также


Новости партнеров