Разместить здесь рекламу

Лiрична драма I. Франка "Зiв'яле листя"

- перлина свiтовоï iнтимноï лiрики
В зiв'ялих листочках хто може вгадати
красу всю зеленого гаю?.....
Хто взнає, який я чуття скарб багатий
В тi вбогiï вiршi вкладаю?
I. Франко
У 1896 роцi побачила свiт збiрка поезiй "Зiв'яле листя" Iвана Франка. Поява
ïï викликала неабиякий резонанс у тогочасному галицькому оточенi митця:
недуги пiдхвалювали автора, радiючи, що вiн нiбито покiнчив iз громадянською
лiрикою i перейшов до мотивiв, так би мовити, занепадницьких
- "журба", "сум", "кохання". Друзi також не зрозумiли Франка: що сталося з
поетом-борцем, "вiчним революцiонером"? Але нi першi, нi другi не вiдчули:
народилася перлина не лише Франковоï, а й свiтовоï iнтимноï лiрики,
що силою виражених почуттiв буде хвилювати серця сучасникiв i нащадкiв.
Довгi десять рокiв створювалася збiрка "Зiв'яле листя". Недаремно автор дав
ïй пiдзаголовок "Лiрична драма". Три "жмутки"
- це нiби три дiï, змiст яких
- життя i нещасливе кохання лiричного героя. Звичайно, його не можна ототожнювати
з автором, але вiдомо, що й у долi Франка було мiсце для щирого, часом трагiчного
кохання, що залишило гiркий слiд у душi поета. Iз вiршiв постає iдеал
коханоï: дiвчина вродлива, щира, розумна, цiлiсна особистiсть
- за яким, мабуть, тужив Iван Франко, але в життi не знаходив:
Я не тебе люблю, о нi,
люблю я власну мрiю.
Кохання
- порухи чутливоï душi, "тихе зiтхання", "незгоєнi рани, невтишенi жалi"...
Воно надає людинi впевненостi, смiливостi, надихає ïï:
Я понесу тебе в душi на днi,
Облиту чаром свiжостi й любовi,
Твою красу я переллю в пiснi,
Коралi уст у рими голоснi.
Але кохання
- i як той вогонь, що "враз i грiє й пожирає", якщо воно нероздiльне, нещасливе.
Мабуть, тому у вiдчаï лiричний герой вирiшує пiти з життя. Таким чином,
напруга почуттiв змiнюється так: життєствердження через кохання
- розчарування
- зневiра i розпач.
Особисто менi найбiльше сподобалася поезiя "Червона калино, чого в лузi гнешся?",
що, покладена на музику, стала вiдомою пiснею. Головнi героï
- традицiйний в украïнському фольклорi образ червоноï калини, що
уособлює жiночнiсть, красу, та дуб
- символ парубоцтва, сили, витривалостi. Твiр побудований у формi дiалогу мiж
персонажами. Калина
- нiби збiрний образ галицьких дiвчат, для яких батьки готували один шлях
- замiжжя й сiмейнi турботи. Є в них i смiливiсть, i щедрiсть душi, але для
людського щастя цього замало: на перешкодi несхитнiсть традицiй, застiй, що
панував у сiм'ях. Нездiйсненнi бажання, оманливi надiï, втраченi
iлюзiï... Дуб не може збагнути, що його мiць i воля несуть гнiт iншим,
заслоняючи вiд них життєдайне свiтло сонця:
Я вгору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара;
Та ти мене, дубе, отiнив, як хмара,
Отiнив, як хмара.
Тiльки пiсля ознайомлення iз збiркою "Зав'яле листя" я зрозумiла: I. Франко не
тiльки письменник-борець, але й людина
- лiрик, яка кохає i ненавидить, сподiвається i зневiрюється.
Кохання дає людинi натхнення, творчу наснагу. Так, кожний закоханий
- поет, тiльки не кожен може це передати вiршами. Але однаково почуття його
поетичнi.
Раздел вышеUp
НачалоTop
КонецDown
Запомнить+Marker
ВосстановитьMarker
Забыть-Marker
РекламаAdv
Font
Разместить здесь рекламу

Сказать спасибо Укоротить ссылку Нашли ошибку?

Дочитать позже / поделиться

   

Архив комментариев

См. также