Разместить здесь рекламу

Доля рiдного краю й украïнського народу в поезiï Iвана Франка.

Вболiвання за долю рiдного краю i. Франко винiс ще з батькiвськоï кузнi, яка
була його першим унiверситетом.
-На лнi моïх спогадiв, - згадував вiн потiм,
- i досi горить маленький, але мiцний вогонь. Це огонь iз кузнi мого батька. I
менi здається, що запас його я взяв дитиною на далеку мандрiвку життя. I що вiн не
погас i досi
Символом увiйшла батькова кузня у його поезiю
- як iдеал громадського i морального виховання:
Усе життя Iвана Франка пройшло пiд знаком любовi до рiдного народу. Вiн не тiльки
вважав за святий обов'язок служити людям, а й благословляв добровiль-но взятий на
своï плечi тягар.
Своєю творчiстю I, Франко звершував безнастанний подвиг
вiв свiй народ до щасливоï долi. Вже друга поетична книга
З вершин i низин - (1887) засвiдчила, що у лiтературу прийшов мужнiй поет-громадянин, якому болiли
кривди свого уярмленого, роздертого ворожими кордонами народу.
У вiршi Гiмн - мiльйони пригноблених i скривджених покликав голос
вiчного революцiонера, що не мириться з неволею. Розiйшовшись
по курних хатах мужицьких, по верстатах ремiсницьких, цей голос
дає людям наснагу, породжує в них силу й завзяття:
Не ридать, а добувати хоч синам, як не собi, кращу долю в боротьбi.
Важливо, що поет наголошує не на руïнницьких закликах, а на великiй
перетворюючiй силi науки, думки, волi. Саме вони протистоять тiй
пiтьмi, що з давнiх-давен принижувала людину, надломлювала ïï сили, зводила
до становища раба. Енергiйний ритм, закличнi iнтонацiï, високий
гуманiстичний пафос твору вiдбивали визвольнi настроï не тiльки окремих
соцiальних верств, а й усього нацiонально "поневоленого народу. Вiрш I. Франка
Гiмн, як i Шевченкiв Заповiт, був одним iз неофiцiйних гiмнiв бездержавного народу.
Поезiï з циклу Веснянки пронизанi пафосом торжества весняних, тобто справедливих сил. Вони утверджували
непереможнiсть нового у суспiльствi. У вiршi Дивувалась зима люта зима дивується,
чому почали танути снiги i скресати рiки". й важко
зрозумiти причини своєï слабкостi, причини появи того леготу, що
теплом пронима. Зимi нестерпно бачити первоцвiт, пролiски, дрiбнi квiтки, якi посмiли
проклюнутись, пробитись крiзь снiгову кору.
Зима дмухає на них морозом, жбурляє снiгом. Здавалося, що вже смерть обняла квiти:
вони прив'яли, похилилися пiд жорстокими ударами, Та минула буря. i вони знову
ожили, пiднялися. Усi алегоричнi образи прямо вказували на нездоланнiсть молодих
суспiльних сил, якi, незважаючи на опiр, репресивнiсть антинародноï
полiтичноï системи, продовжували свою боротьбу за краще майбутнє
украïнського народу.
За принципом паралелiзму побудовано поезiю
Гримить!.
Весняний грiм символiзує прихiд
благодатноï пори, котра вiдроджує природу. Грiм соцiальних виступiв є провiсником благодатних,
щасливих подiй у суспiльному життi, яких чекають мiльйони.
Лiричний герой
-Веснянок
- розумiє, що бажанi суспiльнi змiни можливi за умови, коли i вiн, i його
однодумцi набиратимуться сили в народi. Така iдея проймає поезiю
-Земле моя, всеплодющая мати...
-. Щоб бути нездоланним у боротьбi iз тими силами, якi спричиняють нещастя у його
рiдному краï, герой просить у рiдноï землi i краплю сили, яка живе в
ïï глибинi, i теплоти, що
-розширює груди, чистить чуття
-, i вогню, щоб ним
-слово налити
-,
-правдi служити
-. Усi животворнi якостi акумулюються у заключному катренi.
Завершується цикл вiршем
-Vivere Memento!
-, який усiма трьома дванадцятирядкивими строфами конкретизує смисл
латиномовноï назви
-пам'ятай, що живеш!
Весна пробуджує до активностi навiть збайдужiлих, тих. хто
-вчора тлiв
-
-в горя домовинi
-. Весна змиває з людини смуток та безнадiю, дає ïй новi сили. Такою
впевненiстю наснаженi заключнi рядки твору.
У поезiï
-Наймит
- iз циклу
-Excelsior
- створено образ безправноï людини, Франко у
-Зiв'ялому листi
- створює узагальнений i досить абстрактний жiночий образ, дбаючи про цiлiсть,
про єдиний монументальний портрет коханоï, до якоï постiйно звертається
його трагiчне

-,
Виразним автобiографiчним моментом позначена поезiя iз третього
-жмутку
-
-Тричi менi являлася любов
-. Знаємо його три любовi: одна
-
-лiлея бiла
-,
-невинна, як дитина
-; друга
-
-гордая княгиня
-,
-тиха та сумна
-,
-мов святиня
-: третя
-
-женщина чи звiр
-,
-сфiнкс
-,
-мара
-,
-з гострими кiггями
-. Силою своєï майстерностi Франко творить не три особи, а три силуети
однiєï й тiєï ж постатi.
Поезiя
-Чого являєшся менi...
-, що належить до другого
-жмутку
-
- це монолог-сповiдь зболеноï душi лiричного героя. В його уявi обличчя
коханоï, ïï постава, рухи, хода. Художнi засоби поезiï
- епiтети, порiвняння
- мають подвiйне значення. Вони малюють чудову жiночу вроду i водночас передають
крижаний холод у ставленнi до лiричного героя:
-уста твоï нiмi
-, очi
-
-немов криницi дно студене
-. Серце закоханого лiричного героя,
-неначе перла у болотi, марнiє
-. Поезiя сповнена великого самозреченого почуття:
-Являйся, зiронько, менi хоч в снi!
-
Бiльшiсть поезiй другого
-жмутку
- витримана в дусi народноï творчостi. У вiршi
-Ой ти, дiвчино, з горiха зерня
- врода коханоï певною мiрою протиставля-ється характеровi дiвчини. Серце
-
-колюче терня
- чи слово гостре,
-як бритва
-, не свiдчать про черствiсть i жорстокiсть героïнi. Суть у тому. що вона не
любить. Лiричний герой не осуджує ïï, навпаки, вiн захоплений красою
очей,
-темнiших ночi
-, ïï чаром,
-що то запалює серце пожаром
-. У вiршi багато пестливих форм: серденько, устонька. Збентежена душа лiричного
героя ще сподiвається на взаємнiсть. Поєднання контрастних оцiнок (
-Ой ти, дiвчино, ясная зоре! Ти моï радощi, ти моє горе!
-) передає збентеженiсть лiричного героя. Цей твiр I.Франка покладений на музику
А. Кос-Анатольським.
Яскравою народнопоетичною символiкою вiдзначається поезiя
-Червона калино, чого в лузi гнешся
-. Червона калина
- молода, вродлива дiвчина, дуб
- могутнiй, дужий юнак. Твiр має форму дiалогу мiж калиною i дубом. Вiдповiда-ючи
на зверхнi, несправедливi запитання дуба, калина ïх спростовує: в неï
немає сили тягнутися вгору, тому й своï ягiдки схиляс додолу. Повторення в
кожнiй строфi закiнчення попереднього непарного рядка концентрує увагу на
висловле-нiй думцi, посилює мелодiйнiсть звучання твору.
Генiй Франка найповнiше розкрив себе у другому
-жмутку
- вiршiв
-Зiв'ялого листя
-. Обробки народних пiсень чи вiршi, написанi спецiально в народнопiсен-ному
ключi, мiнорнi й драматичнi за змiстом, входять у
-Зiв'яле листя
-, за словами Д. Павличка,
-як сонячнi променi в осiнню галузку
-. Тут є речi такоï простоти i глибинностi, що ïх можна зарахувати до
най генiальнiших поетичних творiнь свiтовоï любовноï лiрики.
Лiричний герой Франка тут маiiже непомiтно iронiзує: не тривожся, це не сирота, не
жебрак, а всього-на-всього прийшла любов. Цей вiрш
- як дiамант-самородок, без нього важко уявити собi гiгантський материк
Франковоï поезiï.
Раздел вышеUp
НачалоTop
КонецDown
Запомнить+Marker
ВосстановитьMarker
Забыть-Marker
РекламаAdv
Font

Сказать спасибо Укоротить ссылку Нашли ошибку?

Дочитать позже / поделиться

   

Архив комментариев

См. также