Символiчний змiст назви новели Василя Стефаника "Камiнний хрест"
Прочитавши новелу Василя Стефаника "Камiнний хрест", О. Кобилянська писала йому:"Страшно сильно пишете Ви. Так, якби-сьти витесували потужною рукою пам'ятник
свого народу... Гiрка, пориваюча, закровавлена поезiя Ваша, котру не можна
забути..."
I справдi, ця новела заворожує правдивим зображенням людськоï злиденноï
долi. Таке вiдчуття, що ти знаходишся поруч з обездоленими героями твору,
переймаєшся ïхнiми стражданнями i болем. Менi здається, це вiдчувається
невипадково, бо цiєю новелою Стефаник передав своï власнi страждання вiд
картин страшноï правди. Письменник, проводжаючи на Кракiвському вокзалi
землякiв у далеку Америку, бачив опухлi од плачу очi, спеченi губи, чув захриплi
вiд стогону голоси.
Виïжджали десятками тисяч украïнцi, гнанi нестатками i голодом, зi
страхом у душi i вiдчували, що вже назавжди прощаються з рiдною землею.
Новела "Камiнний хрест" i стала тими "сльозами та кривавим криком" народу, якi
Стефаник передав через монолiтний образ Iвана Дiдуха. У лiтературу ж вона увiйшла
вражаючим документом трагiчноï для украïнського народу дiйсностi кiнця
ХIХ - початку ХХ столiття. Менi здається, що в образ Дiдуха Стефаник саме i вклав
усi тi почуття, що не давали новелiсту жити, гнiтили його вразливе серце i
примушували братись за перо. В образi Iвана розкривається письменницький
задум-показ трагедiï селян-емiгрантiв у пошуках кращоï долi за океаном.
Iван Дiдух залишає на полi, рясно политому його потом, пам'ятник по собi i
своïй дружинi. Йому нiби легше вiд того: не зникне безслiдно, не розвiється,
як лист по полю. Пам'ять про нього залишиться на рiднiй землi. Так камiнний хрест
переростає в образ-символ, що уособлює важку долю народу-трудiвника. Вiн з
вражаючою силою символiзує пам'ятник тисячам украïнських селян, якi так i не
повернулись додому, засiваючи чужi землi своïми кiстьми.
Стефаник надзвичайно переконливо переплiтає трагедiю Iвана Дiдуха з трагедiєю
всього краю, який несе камiнний хрест нестаткiв i вiдчаю. Поступово я зрозумiв, у
чому найголовнiша сила образу Iвана: в ньому втiлений образ цiлого народу, який
прагне власним трудом заробити собi i своïй родинi добробут.
Коли я читав новелу, то розумiв, що селяни з вiдчаю шукали порятунку в
емiграцiï. Чому ж тодi так багато болю i трагедiï в рядках новели
"Камiнний хрест"? Тому, що це був тiльки пошук порятунку, пiдсвiдомi сподiвання на
краще життя. Знедоленi емiгранти знали, що вороття до минулого вже не буде, i з
цiєï хвилини рiдна земля перетворилася на мачуху, бо не були ïï
працьовитi сини господарями на нiй. I тут мене вражає ще одна особливiсть задуму
автора - показ взаємозречення. За соцiальних обставин рiдна земля не була
годувальницею своïм дiтям, i вони покидають ïï...
Новела звинувачує i кличе до роздумiв. Знову емiгранти сьогоднi покидають
Украïну, тiкаючи вiд безробiття, безглуздя, якого, на жаль, ще й досi досхочу
в новiй державi, хоч i стала вона на шлях незалежностi. Знову - людськi
трагедiï, розлуки, зневiра. Але разом з головним персонажем новели ми
усвiдомлюємо: чужа земля - "далека могила". Треба, долаючи труднощi, творити щастя
на своïй прабатькiвський землi.
