Разместить здесь рекламу

3. Подвоєння приголосних в иншомовних словах

Чуже берiмо, але своє вознесiмо. Iрина Фарiон У
Проектi 1999 р. запропоновано не передавати подвоєння  приголосних
у загальних назвах иншомовного походження: тона, нето, бруто тощо;  а  у
низцi загальних назв зберiгати подвоєння, щоб уникнути у  мовленнi
омонiм-  ности  чи  дуже  близького  звучання  з  иншими   словами   або
словоформами  на  зразок   бiлль   (пор,   бiль),   вiлла   (пор.   вiла
«русалка»), манна (пор. мана), пеннi  (пор.  пеня  пенi),  але
чомусь  ще  й  авва,  аллах,  мулла,  бонна}  Думаю,  що  апелювання  до
омонiмности не так обґрунтовує потребу  подвоєння,  як
виправдує нашу  узвичаєну  нерiшучiсть.  Бо  ж  омонiмiя  це
природне мовне явище, якого, за цiєю самою логiкою, треба  б  було
позбу- ватися i в инших випадках:  як  (прислiвник)  як  (iменник),  бал
(оцiнка) бал (урочис- тiсть), засипати (вiд спати) засипати (вiд сипати)
тощо. Хоч у Правописах 1929,1946 i 1960 рр.  за  вихiдну  позицiю  узято
неподвоєння приголосних, однак у формулюваннi лише в окремих  сло-
вах,  як  1929  р.,  або  ж  у  примiтках,   як   1946   i   1960   рр.,
спостерiгаємо тенденцiю до збiль-  шення  подвоєнь.  Зокрема
Правопис 1929  року  подає  такi  запозичення  як  винятки:  авва,
барокко,  бонна,  брутто,  ванна,  вiлла,  гаяло,  геєнна,  донна,
мадонна, манна, мотто, осан- на, нетто, панна; раввi, а  у  позицiï
Увага 2 зазначено: Не треба аналогiчно з цими  випад-  ками  (на  зразок
суддя, Iлля) переносити под- воєння на чужi слова  та  ймення'  ,'
Право- пис 1946 р. поповнюється ще на:  аннали,  пен-  нi,  тонну,
бiлль, буллу, дурру, мiрру, а  також  у  примiтцi  подано  невiдмiнюванi
слова iталiйсь- кого походження: барокко, iнтермеццо,  лiбретто,  нетто,
фортiссiмо, стаккато ; у Правописi 1960 р. маємо ще,  крiм  цього,
беладонну, фiнна, брутто i поновлену вiл- лу^ . Як бачимо, що ближче  до
сьогодення, то бiльше  вiдбiгає  мова  вiд  давньоï  практики
неподвоєння.  Леонiд  Булаховський,  очiльник   двох   правописних
комiсiй 1946 i 1960 рр., навiть ставив за приклад  украïнську  мову
росiйськiй,  остання  з  яких,  уживаючи   подвоєн-   ня,   щоразу
вiдхиляється з тих або тих, часто дуже сумнiвних навiть  у  вузько
фiлоло- гiчних мотивах мiркувань, наприклад, ко- миссия, а не  коммиссия
(< лат. соттiззiо), атака (< фр. аНж^ие), а не аттака, а  у  словi
суббота у живому мовленнi подвоєння не  чути  взагалi.  Недаремно,
пiдсумовує уче-  ний,  вiдчуваючи  недоречнiсть  такоï  прак-
тики, всi слов'яни, навiть тi, що здавна  мали  в  124  Украïнський
правопис —  К,  1929  —  С  19-20  65  125  Украïнський
правопис — К, 1946 — С  102  126  Украïнський  правопис
— К, 1960 — С 115-116 [Комiсiя]  зобов  ‘язана  пильно
оглядати цих новоселiв, причiсувати ïх так, аби написання, скажiмо,
лауреата не суперечило написанню лавра чи лаврового листа, щоб  целюлоза
не сперечалася з целулоïдом, майстер iз  гросмейстром,  Гренландiя,
Голландiя чи Iсландiя з Фiнляндiєю, аби дитячi вiчка яе  вiдбирали
очки, щоб ойконiм Кошiце писався i вiдмiнювався за  тим  зразком,  що  й
Пардубицi, аби дiєслово потуреччити писалося  через  два  чч  ж  i
Туреччина, аби  антонiмiчнi  прислiвники  додому  та  з  дому  так  само
писалися за одним принципом  тощо  Павло  Чучка.  З  приводу  пiдготовки
новоï редакцiï  Украïнського  правопису-//  Мовознавство.
1995. 1С25. 91 Взорованiсть на чужi мови  це  щоразу  бiльше  нехтування
законами своєï.  Iрина  Фарш  себе  середню  школу  з  добрим
знанням євро- пейських мов, вiдмовились у  своïй  правописнiй
практицi вiд збереження подвiйних лiтер при передачi iншомовних написань
i  тим  позбавили  своï  народи  вiдповiдних  труднощiв.  Росiйська
правописна практика в цьому вiдношеннi,  отже,  аж  нiяк  не  може  бути
визнана здоровою, i було б краще покiнчити з нею раз i назавжди  .  Отож
мотивацiю щодо неподвоєння при- голосних у загальних назвах  можна
визначити  дуже  просто:  подвоєння  приголосних  на   письмi   не
вiдповiдає вимовi в украïнськiй мовi, де воно  позначає
одну подовжену приголосну. А взо-  рованiсть  на  чужi  мови  це  щоразу
бiльше нехтування законами своєï. I тим паче тодi, коли  таке
слово могло дiйти до нас iз других або третiх рук себто через мову посе-
редницю. Iснує й инший погляд на цю  проб-  лему.  Зокрема  Богдан
Задорожний уважає вилучення подвоєних приголосних  у  словах
анали, бароко, беладона,  бравiсимо  курйоз-  ним  випадком  повноï
самостiйности, позаяк, по-перше, це провокує омонiмiю (? /.Ф.),  а
по-друге, подвоєння (подовження) властиве питомим украïнським
формам: у картоп- линi у картоплиннi, через те воно впи- сується у
фонологiчну систему украïнськоï мови  .  127  Булаховський  Л.
Загальне мовознавство //Вибранi працi в п'яти томах. К.,  1975.  —
Т. 1. — С. 259-260. 128 Самiйленко Володимир. Iз статтi  Чужомовнi
слова в украïнськiй мовi //Урок украïнськоï. 2002. 11-12.
— С. 43. 129 Думки з приводу появи Украïнського правопису  C-
тє вид. випр. i доп.). К.. 1990 //Записки наукового товариства iм.
Т.Шевченка. Працi  фiлологiчноï  секцiï.  Т.  ССХХIУ.  —
Львiв, 1992. — С. 422. Щодо неподвоєння у власних назвах, то
Проект залишає до роздумiв i такий варiянт: вiдповiдно  до  живого
мовлення не вiдбивати подвоєння приголосних в  иншомовних  власних
назвах антропонiмах: Тромбетi, топонiмах: Голая  дiя.  Переконливi  щодо
цього зiставлення, якi  пропонує  Iван  Ющук:  Назву  французького
мiста  ми  пишемо  з  подвоєнням  Нiцца,  а  французи…   без
подвоєння  Л/ïсе,  ми   пишемо   Марокко,   французи   Матос.
Стародавню Францiю ми, йдучи за римлянами, називаємо Галлiя…
, а французи Саиiе. I навпаки, ми пишемо  без  подвоєння  Марсель,
Версаль,  а  французи  з  подвоєнням  МагзеiНе,  Уег-  ваiiiсз  (а
вимовляються  цi  французькi  назви   ще   iнакше).   Американцi   назву
своєï рiчки пишуть з трьома подвоєннями Мiззiззiррi,  а
ми  лише  з  одним  Мiссiсiпi.  Назву  столицi  Куби  нiмцi   пишуть   з
подвоєнням Наиаппа, ми без подвоєння Гавана,  назву  столицi
Португалiï росiяни передають з подвоєнням  Лиссабон  (бо  так
нiмцi пишуть), а ми без подвоєння Лiсабон. А болгари, серби,  якi,
як  i  ми,  ко-  ристуються  кирилицею,  взагалi  не  зберiгають  жодних
подвоєнь. I очевидно, незручностей  вiд  цього  не  вiдчувають.  А
може, й навпаки: у них менше можливостей наробити помилок  .  1  њ  Ющук
Г.П. Правопис повинен бути  стабiльний,  але..  //Мовознавство  ~  1995.
— 1. — С. 10.
Раздел вышеUp
НачалоTop
КонецDown
Запомнить+Marker
ВосстановитьMarker
Забыть-Marker
РекламаAdv
Font

Сказать спасибо Укоротить ссылку Нашли ошибку?

Дочитать позже / поделиться

   

Архив комментариев

См. также