Конотопська вiдьма
Категории
Оригинал
Сумний та невеселий сидiв на лавцi у свiтлицi конотопський сотник Микита Уласович Забрьоха. Вiн iз славного козацького роду, усi його дiди й прадiди були сотниками. Коли не стало батька, Микита схаменувся, що йому вже двадцять п'ять, а вiн i досi не одружений. Вирiшив поïхати свататися до багатоï i вродливоï хорунжiвни Олени, яка жила одна з братом, що збирався у ченцi.Забрьоха приïхав на хутiр Безверхий буцiмто за брагою для волiв. Побачивши хорунжiвну, не мiг до ладу сказати, що хоче свататися. Вранцi на снiдання подали печеного гарбуза, i сотник iз соромом зрозумiв, що йому вiдмовлено. Тому-то вiн i був такий невеселий.
До смутного й невеселого Забрьохи прийшов сотенний писар Прокiп Ригорович Пiстряк, щоб скласти рапорт про наявнiсть козакiв на черговiй перевiрцi. Писар був
ученоюлюдиною i говорив такою сумiшшю канцеляризмiв, що його мало хто розумiв. Щоб не збитися з лiку, рахуючи козакiв, Пiстряк робив зарубки на хворостинi, яка була така довга, що вiн нiяк не мiг занести ïï до хати. Забрьоха порадив переламати хворостину, i вийшло так, що саме на за-• рубцi. Почали рахувати — не вистачає одного козака. Вийшов писар на вулицю, склав хворостину, перерахував козакiв — усе сходиться. Зайшов в хату з переламаною лозиною — знову немає, вийшов — є. Розсердився, лається, хто з козакiв од нього ховається, Забрьоха здогадався, що одна зарубка губиться на переломi, пiдняв на глум приятеля. Той дуже розсердився, викинув хворостину, вiдмовився обiдати iз сотником i задумав йому помститися.
Прийшов Пiстряк до сотника, спочатку вiдмовився обiдати, а потiм сiв i почав
сокрушативсе пiдряд. Розговорилися про те, чому довго немає дощiв. Писар сказав, що це через вiдьом, — ïх треба викоренити, випробовуючи водою. I порадив послати кривого Iлька до вищого начальства з рапортом про те, що вони не можуть виступати iз сотнею у похiд, як наказано, бо будуть топити вiдьом, сподiваючись таким чином усунути Забрьоху iз сотникування.
Вранцi у
славному сотенному мiстечкуКонотопi всi зiбралися бiля ставка дивитися на вiдьом. Зв'язали сiм баб. Одна з них, Прiська-знахарка, якось дала писаревi замiсть приворотного зiлля проносне, то вiн
став на неï гонитель. Друга, Химка, могла вiдгадати, хто що вкрав i коли збрехав. На неï пан Ригорович був злий за те, що сказала, нiби вiн у сусiда бджоли вкрав.
Третя — Явдоха Зубиха, яка вдень була стара-стара, а вночi молодiла. Четвертою була Пазька, яка нишком чаклувала, п'ятою — Домаха, що капостi людям тайкома робила. Були ще Векла, котра мала грошi, та не позичила чи не дала Пiстряковi, й Устя, дочка якоï пiднесла писаревi гарбуза. Жiнок кидали у воду. Котра тонула — витягали, бо не вiдьма, i, якщо вдавалося, вiдкачували. Уже кинули шiстьох, а вiдьми все немає. Взялися за Явдоху Зубиху. Вкинули у ставок, а вона все плюсь-плюсь, як рибонька, плаває та смiється. Стали ïï ловити, поклали на лавку та й б'ють рiзками. А вона глузує з усiх. Тут з'явився старий чоловiк Демко, що знався на чаклунствi. Одвiв од усiх ману, тодi люди побачили, що б'ють не вiдьму, а колоду. Схопили Явдоху й дали добре хльосту, поки попросилася, закричала, що поверне дощi й роси, ще, може i йому, Ригоровичу, в пригодi стане. Писар подумав, що дiйсно вiдьма може йому допомогти, тому наказав вiдпустити ïï.
По обiдi заявився Пiстряк до сумноï пiсля прочухана Явдохи Зубихи, принiс подарунки й попросив, щоб допомогла йому стати сотником, а вiн дозволить ïй вiльно чаклувати.
Тут прийшов Забрьоха, теж iз подарунками, й попросив вiдьму приворожити до нього хорунжiвну. Явдоха зажадала, щоб вигнали з Конотопа Демка, який одвiв ману од людей, i через це ïï впiймали та побили насправдi.
Бiля хати у своєму Безверхому хуторi сидiла Олена Йосипiвна й сумувала за своïм коханим, що пiшов у похiд iз козаками. Раптом перед нею невiдомо звiдки з'явилася бабуся i сказала, що все в неï буде добре, ïï судденко Дем'ян Халявський скоро прийде. I вони пiшли в хату чаклувати, а потiм хорунжiвна заснула.
Смутний та невеселий стояв перед сотнею Микита Уласович. Писар повiдомив, що треба йти до Чернiгова, а сотник вiдмовився, звелiвши козакам розходитися вечеряти.
Раптом щось сталося: пан Уласович закричав, пiднявся в повiтря й полетiв на Безверхий хутiр, де чаклувала Явдоха. Вiдьма зробила I так, що хорунжiвна у снi зреклася Дем'яна i попросила вiддати ïï за Микиту. Пiсля того Зубиха вiдправила сотника додому у ступi й велiла чекати, коли по нього пришлють.
Оленi вiдьма порадила послати брата до Забрьохи, а самiй готуватися до сватання.
Дуже засмучений був пан судденко Дем'ян Омелянович Халявський: хотiв засилати старостiв до панни Олени, а йому сказали, що вона вже просватана за сотника Забрьоху. Тут прийшла Зубиха й наказала Дем'яновi готуватися до весiлля.
Повiльно й неохоче збиралася панна хорунжiвна до церкви на вiнчання. Явдоха ïй допомагала, потiм вискочила надвiр. Знайшла стару бiдну дiвку Солоху, прибрала ïï, привела до церкви й сказала, щоб чекала нареченого. Який козак вiзьме, хай смiливо за нього йде замiж.
Тим часом Зубиха зняла чари з хорунжiвни, i та вiдмовилася вiд Забрьохи. Хотiла йти додому, а вiдьма сказала, щоб вiдмовилася у церквi привселюдно. Прийшли — а там пан судденко у наречених. Схопила його Олена, та й обвiнчалися вони.
Микита Уласович теж готувався до весiлля — гарно вдягнувся, чистенько виголився, пiдстриг чуба. Пiстряка запросив старшим боярином. Хотiли вийти з хати, а дверi пропали — суцiльна стiна. Та ось увiйшла Зубиха, що дверi сховала, сказала йти мерщiй до церкви й брати, незважаючи нi на що, ту дiвку, що стоятиме на рундуку. А вона потiм знiме всi злi чари. Взяв Забрьоха криву й слiпу дiвку Солоху, повiв вiнчатися, а пан Пiстряк
кишки рве зо смiху.
Стали грати весiлля, аж тут прийшов лист iз Чернiгова, що за невиконання наказу Забрьоху знiмають iз сотникiв, а призначають Дем'яна Халявського.
Пiстряк пiшов вiтати нового сотника, а той його прогнав i зняв iз писарiв. Повернувся Прокiп Ригорович до Микити Уласовича, й запили вони з горя.
Пан сотник Халявський побув при владi недовго, бо щось там процвиндрив. З жiнкою його поєднала вiдьма, тому недовго вони в мирi жили. Демян побив Олену через ревнощi до нового молодоï i р писаря, якого одразу ж прогнав.
Найбiльше дiсталося Зубисi,
конотопськiй вiдьмi, котра при Халявському була.в розкошах i почотi, а потiм
на неï увесь мир плюнув, то вона швидко й померла.
Коментар
Гумористично-сатирична повiсть
Конотопська вiдьмає найвизначнiшим бурлескно-реалiстичним твором письменника. У ньому висмiюється неосвiчена, нiкчемна частина козацькоï верхiвки, якiй чини дiставалися не за дiйснi заслуги, а в спадщину. Основнi заняттю сотника Забрьохи, писаря Пiстряка — ïжа, випивка, iнтриги,
боротьба з вiдьмами, до яких вони потiм не цураються звертатися. Фантастичнi елементи у повiстi тiльки пiдсилюють комiчнiсть постатей головних героïв. ГРИГОРIЙ КВIТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО
(1778-1843)
Народився майбутнiй письменник у слободi Основа бiля Харкова (звiдси i його псевдонiм — Основ'яненко) в дворянськiй родинi. Спочатку навчався вдома, потiм у Курязькiй монастирськiй школi.
Був i на вiйськовiй службi, i послушником монастиря, i комiсаром народного ополчення, i директором Харкiвського театру, чотири рази обирався Предводителем дворян Харкiвського повiту. Г. Квiтка-Основ'яненко органiзував видання перших в Украïнi громадсько-лiтературних журналiв
Харкiвський Демократi
Украïнський вiсник. Вiн збирав кошти на вiдкриття публiчноï бiблiотеки, Харкiвського унiверситету.
Має значну лiтературну спадщину, написану украïнською та росiйською мовами, у якiй можна видiлити кiлька напрямiв: бурлескно-реалiстичний, сентиментально-реалiстичний, публiцистичний та драматургiчний.
У багатьох творах письменника проходить просвiтительська думка про те, що причиною суспiльних вад є неуцтво, недостатнiсть виховання. Найпопулярнiшi його твори — - повiстi
Маруся,
Конотопська вiдьма, якими вiн продемонстрував високi естетичнi можливостi украïнськоï лiтературноï мови, ïï придатнiсть для розробки Серйозних тем в оповiдних жанрах i започаткував розвиток новоï украïнськоï прози.
