ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО Я...

Оригинал

Вiн дивився на мене тупо
Очицями, повними блекоти:
— Дарма ти себе уявляєш пупом,
На свiтi безлiч таких, як ти. —
Вiн гримiв одержимо i люто,
I кривилося гнiвом лице рябе,
Вiн ладен був мене розiпнути
За те, що я поважаю себе.
Не стала навколiшки гордiсть моя.
Лiниво тяглася отара хвилин...
На свiтi безлiч таких, як я,
Та я, ïй-Богу, один.
У кожного Я є своє iм'я,
На всiх не нагримаєш грiзно,
Ми — не безлiч стандартних я,
А безлiч всесвiтiв рiзних.
Ми — це народу одвiчне лоно,
Ми — океанна вселюдська сiм'я.
I тiльки тих поважають мiльйони,
Хто поважає мiльйони я.

Висновки

Вiрш В. Симоненка — лiрична сповiдь поета про своє я — горде, безкомпромiсне, гiдне звання людини. Бездушне чиновництво намагалося зробити з народу сiру слухняну масу, бездумного гвинтика великоï машини, що ïде у якесь мiфiчне свiтле майбутнє. Кращi представники нацiï протестували проти цього, боролися, бо кожна людина — неповторна, i Ми — не безлiч стандартних я, а безлiч всесвiтiв рiзних. То ж треба навчитися поважати себе, тому що тiльки тих поважають мiльйони, хто поважає мiльйони я.

Метки

Я..., ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА ДРУГОÏ ПОЛОВИНИ ХХ-ПОЧАТКУ XXI СТ, Я, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ