Разместить здесь рекламу

ВIДОМОСТI ПРО АВТОРIВ

Категории

  1.     Скорочено

Бiографiï

Емма Андiєвська

(1931р. н.)
Народилася 19 березня 1931 р. у м. Сталiно (нинi Донецьк).
Емма Андiєвська — украïнська письменниця (поетка, прозаïк), малярка. Член Нацiональноï спiлки письменникiв Украïни (вiд 1994 р.). Член Мiжнародного ПЕН-клубу.
Вiд 1943 живе в емiграцiï: у Францiï (Париж), США (Нью-Йорк), вiд 1961 р. — у ФРН (Мюнхен). 1957 р. закiнчила Украïнський Вiльний Унiверситет. 1955-1995 рр. — режисер i редактор украïнського вiддiлу радiо Свобода.
— стала лауреатом лiтературноï премiï Фундацiï Тетяни та Омеляна Антоновичiв.
Для творчостi Андiєвськоï характерна поетика сюрреалiзму, ускладненiсть композицiï й тексту в прозi. Як живописець працює вiд 1956 р. — дебютувала виставкою в Мюнхенi. Наступнi виставки вiдбулися США, Канадi, Францiï, Нiмеччинi, Австралiï, Бразилiï, Швейцарiï.
Основнi твори: збiрки вiршiв Поезiя, Народження iдола, Риба i розмiр, Кути опостiнь, Первнi, Базар; збiрки новел Подорож, Тигри, Джалапiта; романи Герострати, Роман про добру людину, Роман про людське призначення.

Андрухович Юрiй

(1960 р. н.) - вiдомий також як Патрiарх
Юрiй Iгорович Андрухович народився 13 березня 1960 р. в Iвано-Франкiвську.
— р. разом з Вiктором Небораком та Олександром Iрванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу, котра одною з перших почала вiдновлювати в украïнськiй лiтературi карнавальнi та буфонаднi традицiï, продемонструвала успiшний приклад творення соцiокультурного мiту. З 1991 р. Андрухович — спiвредактор лiтературно-мистецького журналу Четвер, спiвпрацював також iз журналом Перевал, виступивши упорядником двох його чисел.
У часопису Сучаснiсть вперше побачили свiт найвагомiшi прозовi твори письменника: Рекреацiï 1992, Московiада 1993, Перверзiя 1996, виданi у 1997 р. окремими книгами, есей Центрально-схiдна ревiзiя (Сучаснiсть, 2000).
Живе i працює в Iвано-Франкiвську. Вiце-президент АУП.
Основнi твори: поетичнi збiрки Небо i площi, Середмiстя, Екзотичнi птахи i рослини, Екзотичнi птахи i рослини з додатком Iндiя: Колекцiя вiршiв, Пiснi для мертвого пiвня; оповiдання Злiва, де серце, Трицилiндровий двигун любовi (Харкiв: Фолiо, 2007) (разом iз Сергiєм Жаданом i Любком Дерешем); романи Рекреацiï, Московiада, Перверзiя, Дванадцять обручiв, Таємниця. Замiсть роману; збiрки есеïв Дезорiєнтацiя на мiсцевостi, Моя Європа (спiльно iз Анджеєм Стасюком), Диявол ховається в сирi.

Антонич Богдан-Iгор

(1909-1937)
Богдан-Iгор Антонич народився 5 жовтня 1909 р. у с. Повиця Горлицького повiту на Лемкiвщинi (тепер — територiя Польщi) в родинi священика Василя. Справжнє прiзвище батька було Кiт, яке родина змiнила перед народженням єдиного сина.
Початкову освiту майбутнiй поет здобував пiд наглядом приватноï вчительки. Упродовж 1920-1928 р. навчався у гiмназiï гуманiтарного типу iменi Королеви Софiï у Сяноку. Протягом 1928-1933 рр. Антонич — студент Львiвського унiверситету Яна Казимира, де навчався на фiлософському факультетi (спецiальнiсть — польська фiлологiя).
Деякий час редагував журнал Дажбог i також, з Володимиром Гаврилюком, журнал Карби.
Помер Антонич на 28 роцi життя. Пiсля перенесеного запалення апендициту та наступного перитонiту, котрий лiкарi все-таки здолали, перевтомлене довгою i високою гарячкою серце не витримало.
Основнi твори: Привiтання життя: книжка поезiй, Велика гармонiя, Три перстенi: поеми й лiрика, Книга Лева, Зелена Євангелiя, На другому березi (незакiнчений роман), Полiтик (сатиричний гротеск), Три мандолiни (новела).

Багряний Iван

(1906-1963)
Iван Павлович Лозов'яга народився 19 вересня (за старим стилем) 1906 р. у мiстi Охтирка в сiм'ï муляра Павла Петровича Лозов'яги. Iван навчався в церковнопарафiяльнiй школi, потiм закiнчив в Охтирцi вищу початкову школу, пiзнiше — технiчну школу слюсарного ремесла, Краснопiльську школу художньо-керамiчного профiлю.
З 1922 р. працює на рiзних посадах: замполiт цукроварнi, окружний полiтiнспектор в Охтирськiй мiлiцiï, вчитель малювання в колонiï для безпритульних i сирiт, iлюстратор у газетi Червоний кордон у Кам'янцi-Подiльському.
1945 р, Багряний емiгрував до Нiмеччини. Як свiдчить у Листах до приятелiв Юрiй Лаврiненко, в емiграцiï теж не було свободи.
Iван Багряний написав брошуру — програмний для нього памфлет Чому я не хочу повертатися до СРСР?, де виклав полiтичну декларацiю нацiональноï гiдностi й прав людини, яка пережила примусову репатрiацiю, насильство, тортури, приниження як колишнiй в'язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного iменi.
Помер Iван Багряний 25 серпня 1963 р. Похований у мiстi Новий Ульм (Нiмеччина).
1992 р. постановою Кабiнету Мiнiстрiв Украïни Iвановi Багряному посмертно присудили Державну премiю Украïни iменi Тараса Шевченка за романи Сад Гетсиманський i Тигролови.
Основнi твори: романи Сад Гетсиманський, Тигролови, Людина бiжить над прiрвою, Золотий бумеранг, Рiдна Мова, Огненне коло, п'єси Генерал, Морiтурi, Розгром.

Близнець Вiктор

(1933-1981)
Вiктор Семенович Близнець народився 10 квiтня 1933 р. у с. Володимирiвцi на Кiровоградщинi в багатодiтнiй селянськiй родинi. Немовлям мало не помер, бо в Украïнi були часи голодомору. Середню школу закiнчив iз золотою медаллю. Потiм навчався на факультетi журналiстики Киïвського державного унiверситету iменi Т. Шевченка. Дозвiлля проводив або в бiблiотецi, або на природi. Пiсля унiверситету працював редактором у редакцiях газет, журналiв, видавництвах.
Публiкуватись вiн почав з 1959 р., а перша книжка оповiдань Ойойкове гнiздо вийшла в 1963 р. Близнець найбiльше вiдомий в Украïнi завдяки творам, написаним спецiально для дiтей. Спецiально для дiтей вiн переклав з давньоруськоï сучасною украïнською мовою лiтопис Повiсть минулих лiт.
Письменник страждав через складну ситуацiю в краïнi, i це роз'ятрювало його надзвичайно вразливу душу, розхитувало нервову систему. Доведений до вiдчаю, Вiктор Близнець власноруч обiрвав своє життя в 1981 р.
Основнi твори: повiстi Паруси над степом, Землянка, Древляни, Звук павутинки, Мовчун, Женя i Синько, Як народжувалася стежка, Золота гора до неба, Золота павутинка, повiсть — казка Земля Свiтлячкiв.

Величковський Iван

(близько 1630(1651) — 1701(1726) )
I. Величковський — украïнський письменник, поет, священик. Яскравий представник стилю бароко в украïнськiй поезiï. Автор панегiрикiв, епiграм, курйозних та лiричних вiршiв релiгiйного i свiтського змiсту, перекладач, теоретик фiгурного вiршування.
Усi вiдомi на сьогоднi його твори видано у кн.: Величковський Iван. Твори. — К., 1972.
Автор перших в украïнськiй лiтературi палiндромiв (називав ïх раками лiтеральними). Писав здебiльшого польською i давньоукраïнською мовою.
На початку 1680-х рокiв належав до складу спiвробiтникiв чернiгiвськоï друкарнi Лазаря Барановича; трохи пiзнiше, в серединi 1680-х рокiв, оселився в Полтавi, де зайняв посаду пресвiтера, а потiм протопресвiтера Свято-Успенськоï церкви. На цiй посадi i помер 1726 р.
Основнi твори: збiрники Зегар з полузегарком та Млеко, повнiстю ïх було видано лише 1972 року.

Винниченко Володимир

(1880-1951)
Володимир Кирилович Винниченко народився 26 липня 1880 р. у мiстi Єлисаветград у селянськiй родинi. У 1901 р. вiн вступив на юридичний факультет Киïвського унiверситету i того ж року створив таємну студентську революцiйну органiзацiю, яка звалась Студентською громадою.
На початку Першоï свiтовоï вiйни Винниченко повернувся до Росiï i жив до 1917 р. пiд чужим iм'ям переважно в Москвi, займаючись лiтературною дiяльнiстю.
Одразу пiсля Лютневоï революцiï Винниченко переïхав в Украïну i взявся до активноï полiтичноï роботи. Став членом Центральноï Ради. Згодом очолив Генеральний секретарiат i став генеральним секретарем внутрiшнiх справ.
У серпнi 1918 р. Винниченко очолив опозицiйний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Украïнський нацiональний союз, рiшуче наполягав на вiдновленнi УНР, створеннi ïï найвищого органу — Директорiï, головою якоï став у листопадi 1918 р. Незабаром через суперечностi iз Симоном Петлюрою Винниченко пiшов у вiдставку та виïхав за кордон.
Помер Володимир Винниченко 6 березня 1951 р., похований у французькому мiстi Мужен.
Основнi твори: Бiля машини, Божки, Голод, Голос, Дим, З Костем сталася чудна комедiя, Записки Кирпатого Мефiстофеля, Заручини, Зiна, Контрасти, Салдатики, Сонячна машина, Федько-халамидник, Чеснiсть з собою, Чорна Пантера i Бiлий Медвiдь, Умiркований та Щирий.

Вiнграновський Микола

(1936-2004)
Микола Степанович Вiнграновський народився 7 листопада 1936 р. у мiстi Первомайську на Миколаïвщинi. Закiнчивши школу, вчиться у Всесоюзному iнститутi кiнематографiï. Пiсля закiнчення iнституту 1960 працює на Киïвськiй кiностудiï iм. О. Довженка як кiносценарист, режисер, актор. Першi вiршi поета почали друкуватися ще в 1957 р. За збiрки творiв для дiтей Лiтнiй ранок,Лiтнiй вечiр, Ластiвка бiля вiкна, На добранiч поет удостоєний Державноï премiï iм. Т. Г. Шевченка 1984. Член Нацiональноï Спiлки письменникiв Украïни. Помер 26 травня 2004 р.
Основнi твори: поетичнi збiрки Атомнi прелюди 1962, Сто поезiй 1967, На срiбнiм березi 1978, Губами теплими i оком золотим 1984; збiрки для дiтей Андрiйко-говорiйко 1970, Мак 1973 та iншi; повiстi Первiнка, Сiроманець 1977 та iншi, роман Северин Наливайко 1996.

Вороний Микола

(1871-1938)
Вороний Микола Кiндратович народився 24 грудня 1871 р. на Катеринославщинi. Навчався в Харкiвському реальному училищi, пiзнiше — в Ростовському реальному училищi, звiдки був виключений за зв'язки з народниками, читання i поширення забороненоï лiтератури. Переслiдувався полiцiєю. Член РУП. Жив в емiграцiï у Вiднi та Львовi. Працював у пресi. У 1920-1926 рр. — знову в емiграцiï. У 1926 р. повернувся в Украïну.
Репресований у 1934 р. Розстрiляний 7 червня 1938р. Архiв Вороного зберiгається в Iнститутi лiтератури iменi Т. Г. Шевченка АН Украïни. Я. Ярославенко.
Основнi твори: Євшан-зiлля, Iвановi Франковi, До моря, За Украïну, Серце музики, Чи зумiєш?.

Герасим'юк Василь

(1956 р. н.)
Герасим'юк Василь Дмитрович народився 18 серпня 1956 р. у м. Караганда (Казахстан), куди були висланi його батьки. Незабаром родина повернулася в рiдне село Прокурава на Гуцульщинi.
Закiнчив фiлологiчний факультет Киïвського унiверситету. Автор i ведучий радiопрограми На межi тисячолiть. Живе i працює в Києвi в Держтелерадiокомпанiï Украïни.
Лауреат Нацiональноï премiï Украïни iменi Т. Г. Шевченка, премiй Благовiст, iменi П. Тичини, iменi В. Свiдзiнського, Князь Роси iменi Тараса Мельничука та Мiжнародноï лiтературноï премiï Корона Карпат.
Основнi твори: збiрки Смереки, Потоки, Космацький узiр, Дiти трепети, Осiннi пси Карпат, Серпень за старим стилем, Поет у повiтрi, Була така земля, Папороть.

Глазовий Павло

(1922 р. н.)
Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 р. у селi Новоскелюватцi Казанкiвського району, Миколаïвськоï областi, в родинi хлiбороба. Вчився у Новомосковськiй педагогiчнiй школi на Днiпропетровщинi. Учасник Великоï Вiтчизняноï вiйни. 1950 р. закiнчив фiлологiчний факультет Киïвського педагогiчного iнституту iм. О. М. Горького. У 1950-1961 рр. — заступник головного редактора журналу Перець, згодом заступник головного редактора журналу Мистецтво. Друкується з 1940 р.
Основнi твори: поема Слався, Вiтчизно моя!, поетичнi збiрки сатири та гумору Великi цяцi, Карикатури з натури, Коротко i ясно, Щоб вам весело було, Мiнiатюри та гуморески, жартiвлива поема Кумiада, Усмiшки, книжки для дiтей Пушок i Дружок та Старi друзi, написанi в спiвавторствi з Ф. Макiвчуком, Про вiдважного Барвiнка та Коника — Дзвоника — у спiвавторствi з Б. Чалим, Iванець-Бiгунець, Як сторiнка, то й картинка, Про Сергiйка-Нежалiйка та клоуна Бобу, Перченя.

Голобородько Василь

(1945 р. н.)
Голобородько Василь Iванович народився 7 квiтня 1945 р. у с. Адрiянопiль Перевальського району Луганськоï областi. Закiнчив Луганський державний педагогiчний унiверситет iм. Т. Г. Шевченка. Лауреат Нацiональноï премiï Украïни iменi Тараса Шевченка, премiï iменi В. Симоненка.
Основнi твори: поетичнi збiрки Зелен день, Iкар на метеликових крилах, Соловейкiв теремок, Калина об Рiздвi, Летюче вiконце, Слова у вишневих сорочках, Украïнськi птахи в украïнському краєвидi,' Дохла кiшка.

Гуцало Євген

(1937-1995)
Євген Пилипович Гуцало народився 14 сiчня 1937 р. у с. Старий Животiв (тепер Ново-животiв Оратiвського району Вiнницькоï областi).
Закiнчив 1959 р. iсторико-фiлологiчний факультет Нiжинського педагогiчного iнституту. Працював у редакцiях газет на Вiнниччинi, Львiвщинi, Чернiгiвщинi, в Лiтературнiй Украïнi, редактором у видавництвi Радянський письменник.
Бiльша частина творчостi Гуцала припала на радянськi часи, коли неминучими були бiльшi або меншi самообмеження. Але в останнi роки Гуцало звертається до еротичноï тематики (Епос — ерос, Блуд), до полiтичноï публiцистики (Ментальнiсть орди). Вiн виступав також з нарисами, лiтературно-критичним статтям.
Лауреат таких премiй: лiтературна премiя iм. Ю. Яновського 1982; Державна премiя Украïни iм. Т. Шевченка 1985; Мiжнародна премiя фундацiï О. i Т. Антоновичiв 1995.
Помер 4 липня 1995 р. у Києвi.
Основнi твори: поетичнi збiрки: Письмо землi, Час i простiр, Живемо на Зорi, книжки для дiтей: Олень Август, Пролетiли конi, З горiха зерня, У лелечому селi, Дениско, збiрка оповiдань Люди серед людей.

Дiмаров Анатолiй

(1922 р. н.)
Дiмаров Анатолiй Андрiйович народився 17 травня 1922 р. у м. Миргородi на Полтавщинi. Учасник вiйни, нагороджений орденами i медалями. Записав спогади про роки Голодомору, який пережив у пiдлiтковому вiцi. Лауреат Державноï премiï Украïни iменi Т. Г. Шевченка.
Основнi твори: романи Його сiм'я, Iдол, I будуть люди, Бiль i гнiв, Сiльськi iсторiï, Мiстечковi iсторiï; повiстi й оповiдання Вершини, В тiнi Сталiна, Зблиски, На конi й пiд конем, Син капiтана, Зiнське щеня, На поруки, Самосуд, Прожити й розповiсти; казок для дiтей Про хлопчика, який не хотiв ïсти, Для чого людинi серце, Блакитна дитина.

Драч Iван

(1936 р. н.)
Драч Iван Федорович народився 17 жовтня 1936 р. у селi Телiжинцi Тетiïвського району Киïвськоï областi. Пiсля закiнчення Тетiïвськоï середньоï школи викладав росiйську мову й лiтературу в семирiчцi села Дзвiняче Тетiïвського району. Працював iнструктором Тетiïвського райкому ЛКСМУ по зонi дiяльностi МТС. 1955-1958 служив у армiï.
Навчався вiд 1958 р. у Киïвському унiверситетi. Виключено за полiтичнi погляди; у вереснi 1961 перейшов на заочний вiддiл i став працювати в редакцiï газети Лiтературна Украïна. Закiнчив Вищi сценарнi курси в Москвi. Тодi ж написав першi вiршi, деякi з них були критичними по вiдношенню до радянськоï влади.
До того ж часу вiдносяться першi контакти Iвана Драча з украïнськими дисидентами. Однак пiсля ïх розгону та арештiв радянським режимом Iван Драч написав вiдкритий лист, у якому каявся в своïх зв'язках з дисидентами (травень 1966 р.), пiсля чого вiдношення Iвана Драча i офiцiйноï влади суттєво покращились. В 1976 р. вiн отримав Державну премiю УРСР iм. Т. Г. Шевченко за свою збiрку вiршiв. У 1983 р. Iвану Драчу було присуджено Державну премiю СРСР з лiтератури.
Iван Драч працював у газетах Лiтературна Украïна i Батькiвщина, а також на кiностудiï iм. О., П. Довженка. Пiсля початку Перебудови вiдновив контакти в дисидентських колах. Разом з В'ячеславом Чорноволом, Михайлом Горинем очолив у 1989 р. Народний рух Украïни (НРУ) — першу офiцiйну украïнську антирадянську органiзацiю. Пiзнiше очолив громадську органiзацiю — Товариство Украïна — Свiт.
З березня 1998 р. по квiтень 2002 р. — Народний депутат Украïни 3-го скликання. Має численнi державнi нагороди.
Основнi твори: збiрки поезiй Соняшник, Протуберанцi серця, Балади буднiв, Драматичнi поеми, Киïвський оберiг, Храм сонця; збiрка кiноповiстей Iду до тебе, збiрка статей i нотаток Духовний меч, автор сценарiïв фiльмiв: Криниця для спраглих 1964, Камiнний хрест 1968, Iду до тебе 1971, Пропала грамота 1972, Дiд лiвого крайнього 1974, мультфiльму Крила, Вечори на хуторi бiля Диканьки 1983, Мама рiдна, любима (1986, у спiвавт.), Вiнчання зi смертю (1992, у спiвавт.), Таємниця, забрана Чiнгiсханом (2001, у спiвавт.) тощо.

Дрозд Володимир

(1939 р. н.)
Дрозд Володимир Григорович народився 25 серпня 1939 р. у с. Петрушин Чернiгiвського р-ну Чернiгiвськоï обл. в сiм'ï колгоспникiв. Закiнчив заочно Киïвський унiверситет, факультет журналiстики 1968. Працював у редакцiï олишiвськоï районноï газети Голос колгоспника, в редакцiях обласноï молодiжноï газети Комсомолець Чернiгiвщини, республiканських газет Лiтературна Украïна та Молодь Украïни, у видавництвi Радянський письменник. У 1982-1985 рр. — головний редактор журналу Киïв. Обирався секретарем правлiння Киïвськоï органiзацiï СПУ. Член КПРС.
Лауреат премiï iменi Андрiя Головка. Майже всi твори перекладенi росiйською мовою i видрукуванi у всесоюзних видавництвах. Окремими виданнями вийшли в Естонiï, Молдавiï та Бiлорусiï. Широко перекладався в Болгарiï, Угорщинi, Польщi.
Основнi твори: книжки оповiдань та повiстей Люблю синi зорi, Парость, Маслини, Бiлий кiнь Шептало, Прiй, Нiч у вереснi, Крик птаха в сутiнках, романи Катастрофа, Добра вiсть, Ритми життя, Дорога до матерi, Люди на землi, Земля пiд копитами, Самотнiй вовк, Балада про Сластьона, Iнна Сiверська, суддя, Спектакль, Новосiлля.

Дудар Євген

(1933 р. н.)
Євген Михайлович Дудар народився в селi Озерна, зараз Зборiвського району, Тернопiльськоï областi. У 1956-57 рр. працював завклубом у рiдному селi. Залишив завiдування клубом у зв'язку з виïздом на навчання. Закiнчив факультет журналiстики Львiвського унiверситету. Зараз мешкає в Києвi.
Дудар є автором понад 20 книг, а також численних публiкацiй у пресi. Його твори було перекладено багатьма мовами свiту. Вiн є також i професiйним артистом — виконавцем власних творiв, у його творчому доробку — понад десять тисяч публiчних виступiв, творчих вечорiв, радiо — i телезустрiчей.
Євген Михайлович має звання заслуженого дiяча мистецтв Украïни (1993 р.). Також вiн є лауреатом багатьох премiй: Лiтературна премiя iм. Остапа Вишнi (1993 р.), Лiтературна премiя iм. Микити Годованця (1997 р.), Мiжнародна премiя iм. Пилипа Орлика (1995 р.), премiя iм. Петра Сагайдачного (2000 р.), премiя iменi I. Кошелiвця. У 1990 р. був нагороджений Золотою медаллю Тараса Шевченка Спiлки визволення Украïни (Австралiя), за боротьбу проти тоталiтарних режимiв.
Основнi твори: збiрки сатири та гумору Прошу слова, Вуглеводи i вiники, Операцiя Слiпе око, Сусiди не дрiмають, Коза напрокат, Дисертацiя, Сеанс гiпнозу, Робiнзон з iндустрiальноï, Профiлактика совiстi, Шедевр за вуаллю, Директор без портфеля, Антифас, Донжуан у спiдницi; книжки I силою, i правдою..., Галерея чудотворцiв: Вибранi твори в двох томах

Жадан Сергiй

(1974 р. н.)
Сергiй Вiкторович Жадан народився 23 серпня 1.974 р. у Старобiльську Луганськоï областi. В 1996 р. закiнчив Харкiвський нацiональний педагогiчний унiверситет iм. Г. С. Сковороди. У 1996-1999 рр. навчався в аспiрантурi унiверситету. З 2000 р. викладач кафедри украïнськоï та свiтовоï лiтератури унiверситету.
Живе i працює в Харковi. Перекладає з нiмецькоï, бiлоруськоï та росiйськоï мов. Власнi тексти перекладались нiмецькою, англiйською, польською, сербською, хорватською, литовською, бiлоруською, росiйською, вiрменською мовами.
Вiце-президент Асоцiацiï украïнських письменникiв (з 2000 р.).
Основнi твори: поетичнi збiрки Цитатник, Генерал Юда, Пепсi, Марадона, Балади про вiйну i вiдбудову, Ефiопiя; прозовi книжки БiҐ Мак (збiрка оповiдань),Депеш Мод, Anarchy in the UKR, Гiмн демократичноï молодi, Бiг Мак2 (оповiдання + поезiя), Radio шансон (Вiсiм iсторiй про Юру Зойфера).

Жиленко Iрина

(1941р. н.)
Iрина Володимирiвна Жиленко народилася 28 квiтня 1941 p. у м. Києвi. Перший вiрш написала у восьмирiчному вiцi. Дебютувала 1965 р. збiркою Соло на сольфi, яка спричинила тривалу дискусiю у пресi.
За книжку Вечiрка у старiй винарнi вшанована Державною премiєю iм. Т. Г. Шевченка.
Основнi твори: Соло на сольфi, Автопортрет у червоному, Вiкно у сад, Концерт для скрипки, дощу i цвiркуна, Двiчi по два дорiвнює кульбабцi, Казки буфетного гнома, Новорiчна iсторiя про дверi, яких нема, i про те, як корисно iнодi помилятися номером.

Забужко Оксана

(1960 р. н.)
Оксана Стефанiвна Забужко народилася 19 вересня 1960 р. в Луцьку. Оксана Забужко закiнчила фiлософський факультет 1982 та аспiрантуру з естетики 1985 Киïвського унiверситету iменi Тараса Шевченка. Вона захистила кандидатську дисертацiю на тему Естетична природа лiрики як роду мистецтва. В 1992 Оксана Забужко викладала украïнiстику в унiверситетi Пенн-Стейт як запрошений письменник. В 1994 авторка отримала стипендiю Фонду Фулбрайта i викладала в Гарвардському та Пiттсбурзькому унiверситетах. Починаючи з 1989 р. Забужко є старшим науковим спiвробiтником Iнституту фiлософiï НАН Украïни.
В Украïнi Забужко вiд 1996 р. (вiд часу першоï публiкацiï роману-лонҐселлера Польовi дослiдження з украïнського сексу) залишається найпопулярнiшим украïномовним автором.
У сiчнi 2009 р. Президент Украïни Ющенко Вiктор Андрiйович вручив Оксанi Забужко Орден княгинi Ольги.
Основнi твори: збiрки Травневий iнiй, Диригент останньоï свiчки, Новий закон Архiмеда. Вибранi вiршi, проза: Польовi дослiдження з украïнського сексу, Казка про калинову сопiлку; фiлософсько-лiтературознавчi працi: Шевченкiв мiф Украïни, Двi культури, Фiлософiя Украïнськоï iдеï та європейський контекст: франкiвський перiод, Notre Dame d'Ukraine: Украïнка в конфлiктi мiфологiï

Загребельний Павло

(1924-2009)
Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924 p. у с. Солошине на Полтавщинi. 1941 р. закiнчено десятирiчку; вчорашнiй випускник, ще не маючи повних сiмнадцяти рокiв, пiшов добровольцем до армiï. Був курсантом 2-го Киïвського артучилища, брав участь в оборонi Києва, в серпнi 1941 р. був поранений. Пiсля госпiталю знову вiйськове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпнi 1942 p., пiсля якого — полон, i до лютого 1945 р. — фашистськi концтабори смертi.
У 1945р. працює у радянськiй воєннiй мiсiï в Захiднiй Нiмеччинi. З 1946 р. — навчається на фiлологiчному факультетi Днiпропетровського унiверситету. По його закiнченнi (1951 р.) — майже пiвтора десятилiття журналiстськоï роботи (в обласнiй днiпропетровськiй газетi, в журналi Вiтчизна в Києвi), поєднуваноï з письменницькою працею.
У 1961-1963 pp. Загребельний працює головним редактором Лiтературноï газети (пiзнiше — Лiтературна Украïна), приблизно в той же час з'явилися три першi романи письменника: Європа 45 1959, Європа. Захiд 1960, Спека 1960.
В 1964-1979 pp. — секретар, 1979-1986 pp. — 1-й секретар правлiння Спiлки письменникiв Украïни. Голова Комiтету з Державних премiй iм. Т.Шевченка (1979-1987 pp.). Депутат BP СРСР 10-11 скликання (1979-1989 pp.), BP УРСР 9 скликання (1974-1979 pp.). Член КПРС (1960-1990 pp.), канд. в члени ЦК КПУ (1974-1979 pp.), чл. ЦК КПУ (1979-1989 pp.). Член Комiтету Нацiональних премiй Украïни iм. Т. Шевченка (1996-2005 pp.). Лауреат численних державних нагород.
Помер 3 лютого 2009 р. у вiцi 84 рокiв пiсля затяжноï хвороби.
Основнi твори: збiрки оповiдань Учитель, Новели морського узбережжя, повiстi Марево, Там, де спiвають жайворонки, Долина довгих снiв;романи Добрий диявол, Диво, трилогiя З погляду вiчностi, Розгiн (Державна премiя СРСР, 1980), романна будова з чотирьох книг: Айгюль, В напрямi протоки, Ой крикнули сiрi гуси, Персоносфера; Левине серце, (продовженням Левиного серця став роман Вигнання з раю 1985); Євпраксiя, Пiвденний комфорт, Гопак пiд шибеницею; за його сценарiями поставленi фiльми: Ракети не повиннi злетiти 1963, Перевiрено — мiн немає (1965, у спiвавт.), Лаври (1974, т/ф), I земля стрибала менi назустрiч 1975, Хто за? Хто проти? (1977, т/ф), Ярослав Мудрий (1981, у спiвавт.), Розгiн (1986, т/ф); про нього знято фiльм Сонет 29 2000.

Iрванець Олександр

(1961р. н.)
Олександр Васильович Iрванець народився 24 сiчня 1961 р. у Львовi. Виростав у Рiвному. Закiнчив 8 класiв Рiвненськоï СIП № 18 (1976 р.), Лубенське педагогiчне училище (1980 р.) та Московський лiтературний iнститут
(1989 р.)
Окремi вiршi перекладалися англiйською, нiмецькою, французькою, шведською, польською, бiлоруською, росiйською мовами.
Пiдскарбiй Бу-Ба-Бу.
З 1993 р. постiйно мешкає в Iрпенi пiд Києвом. Останнiм часом працює в драматургiï i прозi.
Лауреат премiï Фонду Гелен Щербань-Лапiка (США) 1995, стипендiат Академiï Шльосс Солiтюд (Нiмеччина) 1995, член журi театрального фестивалю Боннер Бiєнналє 2000 та 2002 рр., стипендiат Фулбрайтiвськоï премiï (2005-2006 рр.), фiналiст лiтературноï нагороди Angelus (2007 р.).
Основнi твори: Вогнище на дощi, Тiнь великого класика, Вiршi останнього десятилiття, П'ять п'єс, Очамимря: Повiсть та оповiдання, Любiть!.., Лускунчик-2004.

Калинець Iгор

(1939 р. н.)
Iгор Калинець народився в Ходоровi (Львiвська область). Поет i прозаïк, один iз чiльних представникiв т. зв. пiзньошiстдесятницькоï генерацiï i дисидентсько-самвидавного руху в Украïнi.
Живе i працює у Львовi. Автор сiмнадцяти поетичних збiрок, написаних у перiод мiж серединою шiстдесятих та 1981 роком.
Поетичну творчiсть Калинця, за пропозицiєю самого автора, прийнято хронологiчно подiляти на двi головнi частини: дев'ять книжок, написаних перед ув'язненням у 1972 р. (з них офiцiйно в УРСР опублiковано було лише першу — Вогонь Купала, 1966, решта функцiонувала у самвидавному обiгу) i вiсiм — написаних пiд час ув'язнення та на виселеннi (до 1991 р. функцiонували тiльки у самвидавi). Згiдно з цим подiлом i було пiдготовлено та випущено два томи поезiй Калинця — Пробуджена муза (Варшава, 1991) та Невольнича муза (Балтимор — Торонто, 1991). 1991 р. збiрку вибраних поезiй Тринадцять алогiй видано було також в Украïнi.
Основнi твори: цикли Веселка, Калинова сопiлка, Дванадцять змарнованих серпiв, Палка нiч, Три казки.

Кисельов Леонiд

(1946-1968)
Леонiд Володимирович Кисельов народився в Києвi 1946 р. у родинi росiйськомовного письменника Володимира Кисельова. Учився на факультетi iноземних мов Киïвського унiверситету на перекладацькому вiддiленнi, спецiалiзуючись в англiйськiй мовi. Незважаючи на молодий вiк, вiн вражав усiх не тiльки начитанiстю i широким знанням свiтовоï лiтератури, але й знанням точних наук — складних правил квантовоï механiки, кiбернетики. Не сягнувши зенiту свого поетичного обдарування, помер у жовтнi 1968 р. вiд лейкемiï, проживши всього 22 роки.
Основнi твори: поема Перше кохання!, добiрка украïнських поезiй Першi акорди, книжки росiйськоï та украïнськоï поезiï Стихи. Вiршi, Последняя песня. Остання пiсня вийшли посмертно.

Климовський Семен

Семен Климовський, козак Харкiвського полку, фiлософ, поет, автор пiснi ïхав козак за Дунай, народився на рубежi XVII та XVIII столiть.
Помер у селi Припутнi Херсонськоï губернiï Єлисаветградського повiту (неподалiк сучасно го селища Нова Прага, що в Олександрiйському районi на Кiровоградщинi) на рубежi XVIII та XIX столiття.
Точнi дата народження та смертi невiдома.
Автор знаменитоï пiснi ïхав козак за Дунай, харкiвський козак Семен Климовський довгий час вважався легендарною постаттю. Авторство його пiснi ïхав козак за Дунай першим пiдтвердив росiйський iсторик М. Карамзiн. Вiн був також ознайомлений з iншими творами С. Климовського Про правду i великодушнiсть благодiйникiв та Про правосуддя начальникiв.
Популярнiсть поета зросла пiсля того, як вiн став героєм опери-водевiля росiйського письменника О. О. Шаховського Козак-стихотворец 1812, що користувалась шумним успiхом у глядачiв.
Проте тiльки в 1905 роцi iсторику Всеволоду Срезневському пощастило вiдшукати в особистiй бiблiотецi Петра I та опублiкувати два рукописнi твори, якi пiдписав негоднейший раб харьковский козак Семен Климов, зробивши ïх надбанням усiх цiкавих. А вже в наш час дослiдник лiтературноï давнини Валерiй Шевчук переклав писання поета XVIII ст. сучасною украïнською мовою i помiстив в одному з томiв Антологiï украïнськоï поезiï.
Основнi твори: Про правду i великодушнiсть благодiйникiв, Про правосуддя начальствующих, Про смиреннiсть височайших, пiсня ïхав козак за Дунай

Королiв-Старий Василь

(1879-1943)
Справжнє iм'я — Василь Костьович Королiв. Василь Королiв-Старий народився у с. Ладан Прилуцького повiту на Полтавщинi 4 лютого 1879 р. Навчався в Полтавськiй духовнiй семiнарiï, та перейшов до Харкiвського ветеринарного iнституту. Закiнчив вуз у 1902 р., працював ветеринаром, видав популярний посiбник з ветеринарiï — Скотолiчебник.
Брав участь в революцiйному i украïнському нацiональному русi, працював редактором рiзних газет. У 1919 р. В. Королiв-Старий назавжди виïхав з Украïни. Разом зi своєю дружиною — украïнською письменницею Наталеною Королевою — вiн оселився в Чехословаччинi, де багато рокiв викладав в Украïнськiй сiльськогосподарськiй академiï в Подебрадах, водночас не покидаючи лiтературноï творчостi.
Основнi твори: роман Хмелик (Прага, 1920), збiрка казок Нечиста сила (Киïв — Калiш /Польща/, 1923), п'єса — казка Русалка — жаба (Львiв, 1923).

Косинка Григорiй

(1899-1934)
Григорiй Михайлович Стрiлець народився 29 листопада 1899 р. у селi Щербанiвка Обухiвського повiту на Киïвщинi. У пошуках кращого життя в 1908 роцi родина виïхала на Далекий Схiд, оселившись на березi Амуру, проте невдовзi повернулася на батькiвщину, де почав працювати i Григорiй.
Поддержите развитие сайта
рублей Яндекс.Деньгами
на счет 4100171532325 (КГБ: Киевская городская библиотека)
Ваш вклад будет значительным для библиотеки
Пiсля закiнчення початковоï школи в селi Красному 1913 р. працює писарчуком у волостi. У 1914 р. Григорiй ïде до Києва на заробiтки, мрiючи про навчання. У 1919-1922 рр. навчався в Киïвському iнститутi народноï освiти, у цей же час, 1920 р., стає членом лiтературно-мистецькоï групи Гроно, друкувався i працював у редакцiï газети Вiстi Киïвського губревкому, журналах Нова Громада та Всесвiт, був директором Харкiвського i Киïвського радiокомiтетiв. Належав до лiтературних об'єднань АСПИС (1923- 1924 рр.), Ланка i МАРС.
Офiцiйна радянська критика звинувачувала Косинку у сповiдуваннi куркульськоï iдеологiï та нацiоналiзмi. На початку 1930-х рр. видання творiв Косинки було заборонено. У листопадi 1934 вiн був заарештований. Пiд час судового процесу в груднi 1934 р. був звинувачений у приналежностi до контрреволюцiйноï терористичноï органiзацiï i засуджений до розстрiлу. Реабiлiтований 19.10.1957 р. посмертно.
Основнi твори: На золотих богiв, Заквiтчаний сон, Мати, За ворiтьми, В житах, Полiтика, Вибраннi оповiдання, Циркуль, Змовини, Серце, Фавст, Гармонiя

Костенко Лiна

(1930 р. н.)
Лiна Василiвна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищевi на Киïвщинi в родинi вчителiв. У 1936 р. родина переïхала до Києва, де Лiна закiнчила школу на Куренiвцi i ще школяркою почала вiдвiдувати лiтературну студiю при журналi Днiпро, який редагував Андрiй Малишко. У 1946 р. опублiкованi першi вiршi Лiни. Дiвчина поступила в Киïвський педагогiчний iнститут iм. М. Горького (тепер педагогiчний унiверситет iм. М. Драгоманова), але залишила його i поïхала навчатися в Московський лiтературний iнститут iм. М. Горького.
Лiна Костенко закiнчила iнститут у 1956 р., а наступного року вже вийшла перша книжка ïï поезiй Промiння землi.
Авторка започаткувала новий для украïнськоï лiтератури жанр — iсторичний роман у вiршах.
Основнi твори: збiрки поезiй, iсторичний роман у вiршах Маруся Чурай, Дума про братiв неазовських.

Кулiш Микола

(1892-1937 р. н.)
Микола Гурович Кулiш народився 18 грудня (6 грудня) 1892 р. у с. Чаплинка.
Микола Кулiш став драматургом, творчiсть якого вiдкрила новi напрямки у розвитку свiтового драматичного мистецтва XX i XXI столiть.
Микола Кулiш займався лiтературною дiяльнiстю майже все своє життя — 30 рокiв iз 45. Драматург писав навiть тодi, коли перебував на Соловках, в ув'язненнi. За 1923- 1934 рр. Микола Кулiш створив близько 15 п'єс. Проте тексти першоï (На рыбной ловле) i останньоï (Такi) творiв були вилученi у письменника пiд час арешту, i тому вважаються втраченими. Тема цих п'єс — облуднiсть iдеалiв комунiстичноï революцiï, нацiональне пристосуванство i фальш мiщанського середовища.
У груднi 1934 р. драматурга було заарештовано, звинувачено у приналежностi до терористичноï органiзацiï i зв'язках з ОУН. Пiд час судового процесу по Справi боротьбистiв у березнi 1935 р. Кулiш засуджений до 10 рокiв соловецьких таборiв. На Соловках утримувався в суворiй iзоляцiï.
У листопадi 1937 р. М. Кулiш, В. Пiдмогильний, Ю. Мазуренко, Г. Епiк за постановою особливоï трiйки УНКВС по Ленiнградськiй обл. вiд 9. 10. 1937 р. були розстрiлянi в урочищi Сандармох Медвежогорського району, Карелiя, у складi т. зв. Соловецького етапу у кiлькостi 1111 осiб.
Основнi твори: Маклена Граса, Прощай село, Поворот Марка, Вiчний бунт, 97, Мина Мазало, Народний Малахiй, Патетична соната.

Лепкий Богдан

(1872-1941)
Богдан Теодор Нестор Лепкий народився в селi Крегулець на Подiллi 9 листопада 1872 р. у родинi сiльського священика Сильвестра Лепкого. Закiнчив гiмназiю в Бережанах, згодом — Львiвський унiверситет. Поет, прозаïк, перекладач, лiтературознавець, публiцист i критик, педагог, збирач народноï творчостi i ïï популяризатор — вiн внiс вагомий вклад у розвиток усiх цих галузей украïнськоï культури.
Загалом його творча спадщина — понад 80 власних книг, а також переклади, лiтературознавчi розвiдки, статтi лiтературного i мистецького спрямування, рецензiï, опублiкованi у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збiрниках; вiн упорядник i видавець 62 томiв творiв украïнськоï класики з дослiдженнями, примiтками, коментарями.
Письменник помер 21 липня 1941 р. у Краковi, похований там на Раковецькому цвинтарi у гробiвцi свого товариша Iгнатiя Шайдзiцького.
Основнi твори: книжки оповiдань З села, Оповiдання, Щаслива година, В глухiм кутi, По дорозi життя, Кидаю слова; збiрки вiршiв Стрiчки, Листки падуть, Осiнь, На чужинi, З глибин душi, Для iдеï, З-над моря.

Липа Iван

(1865-1923)
Липа Iван Львович (лiтературнi псевдонiми — Петро Шелест, Iван Степовик, 24 лютого 1865 р. — 13 листопада 1923 р.) народився 24 лютого 1865 р. у Керчi. Пiсля закiнчення Керченськоï гiмназiï в 1888 р. вступив на медичний факультет Харкiвського унiверситету. У 1891 р. разом з Борисом Грiнченком, Миколою Мiхновським та iншими став засновником таємного товариства Братства Тарасiвцiв, яке ставило своïм завданням боротьбу за нацiональне визволення украïнського народу. Брав активну участь в украïнському нацiонально-визвольному русi. Органiзував видавництво Одеська лiтературна спiлка, з 1905 р. видавав альманах Багаття. Деякий час був мiнiстром охорони здоров'я в Урядi Украïнськоï Народноï Республiки.
З 1922 р. жив у селищi Винники бiля Львова, працював лiкарем, там помер i похований.
Основнi твори: Брехайло та Помагайло, Близнята, Мати, У невiдому путь

Лотоцький Антiн

(1881-1949)
Псевдонiми — Тото-Долото, Самособою не Руданський, Я. Вiльшанко, Лотон.
Лотоцький Антiн Львович — письменник, журналiст, видавець, педагог i громадський дiяч — воював за державнiсть Украïни в лавах Сiчових стрiльцiв.
Народився 13 сiчня 1881 р. у с. Вiльховець, нинi — Бережанського району, в сiм'ï галицького педагога i письменника Льва Лотоцького. Навчався в Бережанськiй украïнськiй гiмназiï. Потiм вступив на фiлософський факультет Львiвського унiверситету, працював учителем. Був спiвредактором стрiлецьких часописiв. У 1923 р. залишив вчительську працю, щоб займатися насамперед письменницькою i видавничою дiяльнiстю. 1946 р. А. Лотоцького прийняли у Львовi до Спiлки письменникiв Украïни.
Помер письменник 28 травня 1949 р. Похований на Личакiвському цвинтарi у Львовi.
Основнi твори: 4 томики Iсторiï Украïни для дiтей, пiдручник Коротка граматика украïнськоï лiтературноï мови, збiрки оповiдань, легенд i переказiв Цвiти з поля 1907, Ведмедiвська попiвна 1909, Трилiси 1910, Пiшки на гору Маркiяна 1912 та багато iнших, дослiдження Тарас Шевченко в нiмецьких перекладах 1914, повiсть Наïзд обрiв 1923.

Маланюк Євген

(1897-1968)
Євген Маланюк народився 1897 р. у Ново-Архангельському на Херсонщинi, у родинi украïнського активiста — просвiтянина. У Єлисаветградi закiнчив реальну школу (навчався разом iз Юрiєм Яновським), був студентом Петербурзького полiтехнiчного iнституту. В роки першоï свiтовоï вiйни служив офiцером у царськiй армiï, закiнчив Киïвську вiйськову школу. В перiод УНР (1917-1921) стає старшиною петлюрiвськоï армiï.
Пiсля падiння украïнськоï держави перебував у таборi iнтернованих у Калушi, де в 1922- 1923 рр. разом iз М. Селегiєм видавав щомiсячник Веселка. У 1923 р. переïздить до Чехословаччини.
Пiсля другоï свiтовоï вiйни входить до МУРу (Мистецький Украïнський Рух) i деякий час мешкає у Нiмеччинi, викладає математику в Украïнськiй гiмназiï в м. РеҐенсбурҐ. Наприкiнцi 40-х переïздить до США i мешкає в Нью-Йорку.
Помер 1968 р. i похований в украïнському пантеонi у Баунд Бруку.
Основнi твори: Стилет i стилос, Гербарiй, Земля й залiзо, Земна Мадонна, Перстень Полiкрата, Влада, П'ята симфонiя, Остання весна, Серпень, Перстень i посох.

Малкович Iван

(1961р. н.)
Iван Малкович народився 10 травня 1961 р. у с. Нижнiй Березiв Косiвського району на Iвано-Франкiвщинi у селянськiй родинi.
Закiнчив скрипковий клас Iвано-Франкiвського музичного училища.
Навчався у Киïвському державному унiверситетi iменi Т. Г. Шевченка на фiлологiчному факультетi. На 1 курсi прийшов в лiтературну студiю Володимира Забаштанського. А декiлька мiсяцiв по тому на поетичному фестивалi в Iрпенi його було обрано Королевичем молодоï украïнськоï поезiï. У 1986 р. I. Малкович став наймолодшим членом Спiлки письменникiв СРСР.
Пiсля закiнчення унiверситету працював редактором видавництв Веселка, Молодь. Тодi ним було пiдготовлено до друку чимало гарних видань, а нових задумiв було ще бiльше. Щоб ïх здiйснити, у 1992 роцi заснував власне видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, на рахунку якого нинi багато рiзноманiтних, чудово iлюстрованих дитячих книжок украïнською мовою.
Книга Лiза та ïï сни — названа однiєю з 12 найкращих книг Форуму видавцiв у Львовi (2005 р.) — за оригiнальнiсть задуму i вишуканiсть у зображеннi всесвiтньоï художньоï спадщини для найменших.
Основнi твори: поетичнi книжки Бiлий камiнь, Ключ, Вiршi, Iз янголом на плечi. Вихiд його першоï книги гаряче вiдстоювала легендарна украïнська поетеса Лiна Костенко.

Осип Назарук

(1883-1940)
Осип Назарук народився 31 серпня 1883 р. у Бучачi в родинi кушнiра. За пропаганду соцiалiзму Осипа вiдрахували з гiмназiï iз забороною складати матуру в Галичинi.
Вивчав право у Львiвському унiверситетi.
Член управи Украïнськоï Радикальноï Партiï у 1905-1919 рр. У 1915-1918 рр. — керiвник Пресовоï Кватири УСС. Вiд жовтня 1918 р. — член Украïнськоï Нацiональноï Ради ЗУНР.
У складi Украïнських сiчових стрiльцiв (УСС) перебував у Кам'янцi-Подiльському (липень — жовтень 1919 р.). У серединi липня 1919 року в складi УГА прибув до Кам'янця-Подiльського, увiйшов до уряду Директорiï, одночасно редагував газету УГА Стрiлець. У серпнi 1919 р. здiйснив наукову екскурсiю до Бакоти.
У 1922-1926 pp. перебував у США. Повернувшись до Львова, став близько до Украïнськоï Християнськоï Органiзацiï.
Назарук помер вiд iнфаркту 31 березня 1940 р. у Краковi.
Основнi твори: книжка До Бакоти. Враження з подорожi до украïнськоï Помпеï, повiсть Роксолана.

Неборак Вiктор

(1961 р. н.)
Вiктор Володимирович Неборак — поет, прозаïк, лiтературознавець, перекладач, есеïст. Учасник лiтугрупування Бу-Ба-Бу, майстернi Пси святого Юра. Неборак був, як сам зазначає в автобiографiï, рецитатором власних текстiв, продюсером поезо-химеро-рокдiйств, концептуалiстом кiлькох фестивалiв i рушень.
З середини 1990-х рокiв найпомiтнiшим з лiтературних проектiв В. Неборака є Третє тисячолiття — серiя лiтературних вечорiв у Львовi, до участi в яких запрошуються письменники наживо, а сам автор проекту поєднує органiзацiйно-продюсерськi функцiï з функцiями ведучого i спiврозмовника.
Живе i працює у Львовi.
Основнi твори: поетичнi збiрки Бурштиновий час, Лiтаюча голова, Alter Ego, Розмова зi слугою, Епос про тридцять п'яту хату, роман Пан Базьо та решта, Перечитана Енеïда (спроба сенсового прочитання Енеïди Iвана Котляревського на тлi зiставлення ïï з Енеïдою Вергiлiя).

Нестайко Всеволод

(1930 р. н.)
Всеволод Нестайко народився 30 сiчня 1930 р. у мiстi Бердичiв на Житомирщинi. Закiнчив 1952 р. Киïвський унiверситет. Працював у редакцiях журналiв Днiпро, Барвiнок, у видавництвi Молодь. З 1956 по 1987 р. завiдував редакцiєю у видавництвi Веселка. Першi оповiдання для дiтей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах Барвiнок та Пiонерiя. Перша книжка Шурка i Шурко побачила свiт у 1956 р. Майже 50-лiтнiй шлях у дитячiй лiтературi вiн засвiдчив виданням близько тридцяти книжок оповiдань, казок, повiстей i п'єс.
Пише повiстi, оповiдання, казки для дiтей. Є лауреатом численних лiтературних премiй та визнаним класиком дитячоï лiтератури. Нинi живе та працює в Києвi.
Основнi твори Незвичайнi пригоди в лiсовiй школi, Незнайомка з Краïни Сонячних Зайчикiв, Пригоди ïжачка Колька Колючки та його вiрного друга i однокласника зайчика Косi Вуханя, трилогiя Тореадори з Васюкiвки.

Олiйник Борис

(1935 р. н.)
Народився Борис Iллiч Олiйник 22 жовтня 1935 р. у с. Зачепилiвка на Полтавщинi. Вiршi почав писати в шкiльному вiцi. Вiн топтав стежку до п'ятого класу Зачепилiвськоï семирiчки, коли побачив у новосанжарiвськiй райгазетi Ленiнським шляхом свiй невеличкий вiрш i своє прiзвище.
1953 p., пiсля закiнчення шкiльного навчання, вступив на факультет журналiстики Киïвського унiверситету iменi Т. Г. Шевченка, а вже 1958 р. розпочав роботу в редакцiï газети Молодь Украïни. Поет i журналiст, часто ïздив у вiдрядження, зокрема на ударну комсомольську будову — Лисичанський хiмкомбiнат, про неï ж i про молоде мiсто Сєверодонецьк надрукував у газетi серiю нарисiв i видав документальну повiсть За Сiверським Дiнцем (1959 p.).
Пережите в дитинствi та в роки молодостi склало основу першоï його збiрки поезiй Б'ють у крицю ковалi (1962 p.). Друга збiрка — Двадцятий вал (1964 p.), вiдзначена Республiканською комсомольською премiєю iм. М. Островського.
Поет є лауреатом Державноï премiï СРСР (1975 p., за книгу Стою на земле) i Державноï премiï УРСР iм. Т. Г. Шевченка (1983 p., за книги Сива ластiвка, У дзеркалi слова, Дума про мiсто).
Основнi твори: збiрки Вибiр, Коло, Вiдлуння, Рух, Балада про вогонь i принципи, Ринг, Триптих пильностi, Засторога, поеми Сиве сонце моє, Дорога, Урок, поема — цикл У дзеркалi слова.

Олiйник Степан

(1908-1982)
Народився Степан Олiйник З квiтня 1908 р. у селi Пасисели на Одещинi в багатодiтнiй хлiборобськiй сiм'ï. Вiд тяжких злигоднiв батьки вирiшили емiгрувати до Канади або в Кустанайську область. Як згадувала сестра письменника, вже й коней запрягли... (Мали б ми ще одного письменника в дiаспорi.) Та порятував дядько Захарiй, забравши родину в своє село — Третю Миколаïвку. Нинi це Левадiвка. У 1934 р. закiнчив педiнститут. Працював кореспондентом газети Чорноморська комуна, обiйшов багато районiв Одеськоï областi. Зрiдка друкував поезiï в газетах.
Факти, якi Олiйник використовував для творiв, були такими типовими, що часто люди впiзнавали себе в його героях. Степан Iванович розказував, як пiсля читання вiрша У клубi до редакцiï Перця, де вiн тодi працював, надiйшов лист з Одеського обласного вiддiлу кiнофiкацiï, в якому вказувалося: ...факти, про якi йдеться у вiршi, ...пiдтвердилися. Вживемо заходiв.
Основнi твори: Номенклатурний Мацепура, Дорога дама, Пригода з Iваном, Чудо в черевику, Ля-ля-ля.

Ольжич Олег

(1907-1944)
Олег Олександрович Кандиба народився у Житомирi 8 липня 1907 р. Батько — поет Олександр Олесь (Кандиба), мати — Вiра Свадковська, гiмназiйна вчителька.
У 1917-1923 рр. здобував середню освiту, мешкаючи в Пущi Водицi поблизу Києва, та закiнчити ïï довелося лише в Празi. 1923 р. вiн виïздить разом iз матiр'ю з Украïни, охопленоï чадом класовоï ненавистi, у Берлiнi нарештi зустрiвся з батьком, який ще 1919 р. вимушений був емiгрувати до Чехословаччини та склав обов'язки повпреда УНР у Будапештi. Незабаром родина Кандиб переïхала до Горнiх Черношинець пiд Прагою.
У 1924-1929 рр. навчався в Карловому унiверситетi у Празi, на лiтературно-iсторичному факультетi Украïнського педагогiчного iнституту, вивчав археологiю в Украïнському Вiльному Унiверситетi, захистив докторську дисертацiю на тему Неолiтична керамiка Галичини. У 1930-1931 рр. — асистент кафедри археологiï УВУ. У 1938 р. читав лекцiï у Гарвардському унiверситетi. Опублiкував ряд праць з антропологiï та археологiï.
У 1929 р. — член ОУН. У кiнцi 1930-х рр. редагував часопис Самостiйна думка, перетворивши його на орган ОУН. Протягом 1939-1941 рр. очолював Революцiйний трибунал ОУН, член Проводу Украïнських Нацiоналiстiв.
У 1941-1942 рр. О. Кандиба жив у Києвi, налагоджував пiдпiльну мережу ОУН в Украïнi. З початком гiтлерiвських репресiй проти украïнських нацiоналiстiв Кандиба переïздить до Львова.
25 травня 1944 р. заарештований гестапо у Львовi. Був ув'язнений у концентрацiйному таборi Заксенхаузен. Загинув пiд час чергового допиту в нiч з 9 на 10 липня 1944 р., закатований гестапiвською трiйкою (Вольф, Вiрзiнг, Шульц).
Основнi твори: поетичнi збiрки Рiнь,Вежi, Пiдзамче, Величнiсть.

Осьмачка Тодось

(1895-1962)
Тодось Степанович Осьмачка народився 3 травня 1895 р. у селi Куцiвка на Черкащинi. Тут же здобув середню освiту. Писати поеми розпочав ще в школi. У 1920-х рр. закiнчив Киïвський iнститут народноï освiти, працював учителем у киïвських школах, увiйшов до лiтературного угрупування Ланка. Видав три збiрки поезiй: Круча 1922, Скитськi вогнi 1925, Клекiт 1929. З 1926 р. Осьмачка належав до органiзацiï МАРС (Майстерня революцiйного слова). У 1930-х роках з початком сталiнських репресiй намагався перейти захiдний кордон, але був спiйманий, вiдсидiв у Бутирцi, Лук'янiвськiй в'язницi, проходив курс примусового лiкування в Кирилiвськiй психiатричнiй лiкарнi, звiдки втiк i переховувався в рiдному селi.
У 1942 р. Осьмачка приïхав до Львова, а звiдти потрапив на Захiд. Жив у таборах для перемiщених осiб, гнаний манiєю переслiдування, постiйно переïжджав з мiсця на мiсце: жив у краïнах Європи, США.
6 липня 1961 р. у Мюнхенi Тодося Осьмачку розбив паралiч. Друзi перевезли поета на лiкування до Нью-Йорка. 7 вересня 1962 р. вiн помер у Нью-Йорку. Похований на украïнському православному цвинтарi у Ваунд-Бруку, штат Нью-Джерсi.
Основнi твори: збiрки поезiй Поет, Китицi часу, Iз-пiд свiту, повiстi: Старший боярин, План до двору, Ротонда душогубцiв, оповiдання Психiчна розрядка, В оперi.

Павличко Дмитро

(1929 р. н.)
Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 р. у селi Стопчатовi на Iвано-Франкiвщинi у селянськiй родинi.
Вiд осенi 1945 р. до лiта 1946 р. був ув'язнений за сфабрикованим сталiнськими каральними органами звинуваченням у приналежностi до УПА. 1953 р. закiнчив фiлологiчний факультет Львiвського унiверситету. Завiдував вiддiлом поезiï редакцiï журналу Жовтень (нинi — Дзвiн), пiсля переïзду до Києва працював у секретарiатi СПУ. У 1971-1978 pp. Д. Павличко редагував журнал Всесвiт.
Перша збiрка поезiй Любов i ненависть з'явилася у 1953 р. Пiзнiше побачили свiт поетичнi книги Моя земля 1955, Чорна нитка 1958.
Етапною для Д. Павличка стала збiрка Гранослов 1968, в якiй автор утверджував iдею незнищенностi нацiональноï культури. Але чи не найповнiше талант поета розкрився в його лiрицi. Збiрки Сонети подiльськоï осенi 1973, Таємниця твого обличчя (1974, 1979) стали помiтним явищем в украïнськiй лiтературi другоï половини XX ст. Традицiï пристрасного слова I. Франка продовжують книги поезiй Спiраль 1984, Поеми й притчi 1986, Покаяннi псалми 1994. Перу Д. Павличка належить також антологiя перекладiв Свiтовий сонет 1983. Лiтературно-критичнi працi зiбранi в книжках Магiстралями слова 1978, Над глибинами 1984, Бiля мужнього слова 1988. Д. Павличко — один з органiзаторiв Народного Руху Украïни, Демократичноï партiï Украïни, перший голова Товариства украïнськоï мови iменi Т. Г. Шевченка.
Основнi твори: Любов i ненависть, Моя земля, Чорна нитка, Правда кличе, Гранослов, Таємниця твого обличчя, Спiраль, Покаяннi псалми, Антологiя словацькоï поезiï XX столiття, Наперсток, Не зрадь, Три строфи, Аутодафе, Мала антологiя хорватськоï поезiï.

Пагутяк Галина

(1958 р. н.)
Пагутяк Галина Василiвна народилася 26 липня 1958 р. у с. Залокоть Дрогобицького району на Львiвщинi, згодом родина переïхала у село Урiж. Тато Галини Василiвни — Василь Пагутяк, мама — Iванна Басараб. Наймолодша з трьох доньок в сiм'ï.
Я ищу
в возрасте от до
знакомства
Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш або як ще його називає Галина Пагутяк Влад Басараб).
Закiнчила украïнську фiлологiю Киïвського державного унiверситету iм. Т. Шевченка (тепер — Киïвський нацiональний унiверситет iм. Т. Шевченка). Працювала у школi, у Дрогобицькому краєзнавчому музеï, приватнiй школi, Львiвськiй картиннiй галереï. Член Нацiональноï спiлки письменникiв Украïни. Живе у Львовi.
Основнi твори: Дiти, Господар, Потрапити в сад, Гiрчичне зерно, Записки Бiлого Пташка, Захiд сонця в Урожi, Писар Схiдних Ворiт Притулку, Королiвство, Втеча звiрiв або Новий Бестiарiй, Слуга з Добромиля.

Петров Вiктор

(1894-1969)
Псевдонiми — Домонтович, Бер (розшифровується як бiологiчний еквiвалент рентгена).
Вiктор Платонович Петров народився 10 жовтня 1894 р. у Катеринославi в родинi священика. Дитинство Петрова пройшло в Одесi. У 1913 р. вiн закiнчив Холмську чоловiчу гiмназiю, а в 1918 р. iсторико-фiлологiчний факультет Киïвського унiверситету.
Петров працював у Етнографiчнiй комiсiï Украïнськоï Академiï наук. У 1920-тi роки Петров належав до кола неокласикiв. У 1930 р. Петров отримав докторат за дослiдження Пантелеймон Кулiш у п'ятдесятi роки. Життя. Iдеологiя. Творчiсть. У 1941 р. науковець знаходився в окупованому нiмцями Харковi, видавав часопис Украïнський засiв. В кiнцi вiйни Петров опинився в Нiмеччинi. Там вiн був одним iз засновникiв Мистецького украïнського руху. Знаходячись в емiграцiï, Петров у 1947 — 1949 рр. викладав етнографiю на фiлософському факультетi Украïнського вiльного унiверситету у Мюнхенi. З 1956 р. вiн працював у Києвi в Iнститутi археологiï. Вiктор Петров помер у 1969 р. i був похований в Києвi.
Основнi твори: романи Без Ґрунту, Дiвчина з ведмедиком, Доктор Сера фiкус, Алiна й Костомаров, Романи Кулiша; науковi твори Пантелеймон Кулiш у п'ятдесятi роки, Провiднi етапи сучасного шевченкознавства, Скiфи. Мова i етнос Подсечное земледелие Етногенез слов'ян, Раскопки в Нижнем Поднепровье; статтi Украïнськi культурнi дiячi — жертви бiльшовицького терору, Iсторiософiчнi етюди, Християнство i сучаснiсть, До дискусiï про Сковороду, Засади поетики (Вiд Ars poetica Є. Маланюка до Ars poetica доби розкладеного атома).

Пiдмогильний Валер'ян

(1901-1937)
Валер'ян Петрович Пiдмогильний народився 2 лютого 1901 р. у селi Писарiвка Павлорадського повiту (зараз Синельникiвський район) на Катеринославщинi в бiднiй селянськiй родинi 2 лютого 1901 р. Коли йому було близько 14 рокiв, батьки переселились до панськоï економiï в селi Чаплi. Закiнчив реальне училище, а потiм ще вчився з перервами, через матерiальну скруту, на математичному та юридичному факультетах Катеринославського унiверситету, який так i не закiнчив. Лiтературна дiяльнiсть переривалась вчителюванням, працею у видавництвах.
Працював як лiтературний редактор журналу Життя i Революцiя.
11 сiчня 1935 р. В. Пiдмогильний визнав, що належав до групи письменникiв — нацiоналiстiв з терористичними настроями у ставленнi до вождiв партiï. Закритий суд без свiдкiв i адвокатiв позбавив всiх учасникiв нацiоналiстичноï групи волi термiном на десять рокiв з конфiскацiєю особистого майна.
У соловецькому таборi в нелюдських умовах iзолятора Пiдмогильний продовжував писати. Збереглось 25 листiв до дружини, в яких вiн розповiдає про своï переклади, розпочатi повiстi, оповiдання.
Помер 3 листопада 1937 р. — розстрiляний на Соловках.
Основнi твори: Остап Шептала, Мiсто, Невеличка драма, З життя будинку, збiрки оповiдань Вiйськовий лiтун, Проблема хлiба.

Пiдпалий Володимир

(1936-1973)
Народився Володимир Олексiйович Пiдпалий у селi Лазiрках 9 травня 1936 р. неподалiк вiд Лубен. Мати Ольга Степанiвна — козачка з хутора Макарiвщини, а батько Олексiй Лукович — виходець з-пiд Великоï Багачки. Учився у Величанськiй семирiчнiй та Лазiркiвськiй середнiй школах.
1953 р. закiнчив 10 класiв; працював у МТС, колгоспi. 1955 р. був мобiлiзований на флот. 1957 р. демобiлiзувався (через хворобу нiг) i поступив до Киïвського унiверситету на фiлологiчний факультет (украïнський вiддiл), який закiнчив 1962 р.
Першi вiршi видрукував на шпальтах комсомольських Молодi Украïни та Змiни (1958 р.). У Державному видавництвi художньоï лiтератури 1963 р. вийшла перша збiрочка Зелена гiлка, а роком пiзнiше — Повелiння у Радянському письменниковi.
Працював старшим редактором поезiï у Радянському письменниковi. Член Спiлки письменникiв з 1967 р.
Володимир Пiдпалий помер 24 листопада 1973 р.
Основнi твори: збiрка Тридцяте лiто, книжки В дорогу — за ластiвками, Вишневий свiт, Синi троянди, Поезiï, Пiшов в дорогу за ластiвками.

Плужник Євген

(1898-1936)
Псевдонiм — Кантемiрянин.
Плужник Євген Павлович народився 14(26) грудня 1898 р. у слободi Кантемирiвка Богучарського повiту Воронезькоï губернiï на Схiднiй Слобожанщинi (тепер Кантемировського району Воронезькоï областi, Росiя). Деякий час вчився у Воронезькiй гiмназiï (виключений за участь у нелегальних гуртках), пiзнiше — у Ростовi. Згодом навчався у Киïвському зоотехнiчному iнститутi, з 1921 р. — у Киïвському музично-драматичному iнститутi ïм. М. Лисенка. Певний час працював учителем на Полтавщинi.
Друкувався в журналах Глобус, Нова Громада, Червоний Шлях, Життя й Революцiя. У груднi 1934 р. заарештований НКВС. Звинувачений у приналежностi до нацiоналiстичноï терористичноï органiзацiï. У березнi 1935 р. виïздною Вiйськовою колегiєю Верховного суду СРСР разом з Г. Епiком, М. Кулiшем, В. Пiдмогильним, О. Ковiнькою та iн. засуджений до розстрiлу (згодом вирок змiнено на довготривале табiрне ув'язнення). Помер 2 лютого 1936 р. на Соловках. Реабiлiтований у серпнi 1956 р.
Входив до лiтературних об'єднань АСПИС (1923-1924), Ланка та МАРС.
Основнi твори: збiрка поезiй Рiвновага, роман Недуга, п'єси Професор Сухораб, У дворi на передмiстi, Болото, вiршована п'єса Змова в Києвi (Шкiдники, Брати). Спiльно з В. Пiдмогильним уклав словник Фразеологiя дiловоï мови.

Пономаренко Любов

(1955 р. н.)
Пономаренко Любов Петрiвна народилася 25 травня 1955 р. у селi Iванкiвцi Срiбнянського району на Чернiгiвщинi. Закiнчила Нiжинський державний педагогiчний iнститут iменi М. В. Гоголя 1978. Працювала вчителем росiйськоï мови та лiтератури на Срiбнянщинi, завiдуючою вiддiлом в Срiбнянськiй райгазетi. З 1987 р. мешкає на Полтавщинi. Працювала в школах та редакцiях райгазет Оржицького i Гребiнкiвського районiв. З 1999 року — власний кореспондент Всеукраïнськоï громадсько-полiтичноï газети Зоря Полтавщини. Мешкає i працює у м. Гребiнка.
Твори друкувалися в багатьох газетах i часописах, видавалися в колективних збiрниках та антологiях, зокрема в антологiï украïнськоï жiночоï прози та есеïстики другоï половини XX — початку XXI столiття (авторський проект Василя Габора) Незнайома антологiя (Львiв, 2005) за кордоном — в Нiмеччинi та Японiï, в альманасi Бiла альтанка (Полтава, 1996).
Лауреат лiтературних премiй: мiжнародноï iменi Олеся Гончара (2000), всеукраïнськоï Благовiст 1998 та обласноï iменi Панаса Мирного (2005). Член Нацiональноï спiлки письменникiв Украïни з 1987 р.
Основнi твори: Тiльки свiту, Дерево облич, Нiч у кав'ярнi самотнiх душ, Портрет жiнки у профiль з рушницею, Гер переможений.
Прохасько Тарас
(1968 р. н.)
Тарас Богданович Прохасько народився 16 травня 1968 р. в Iвано-Франкiвську. Навчався на бiологiчному факультетi Львiвського державного унiверситету iменi Iвана Франка (тепер — Львiвський нацiональний унiверситет iменi Iвана Франка) 1992. За фахом ботанiк. Учасник студентського руху 1989-1991 рр. Спочатку працював в Iвано-Франкiвському iнститутi карпатського лiсiвництва, а згодом — у рiдному мiстi учителював, був барменом, сторожем, ведучим на радiо КМ Вежа, працював у художнiй галереï, в газетi, на телестудiï. Спiвпрацював також iз львiвськими газетами Експрес та Поступ. У 1992-1994 рр. був мандрiвним спiвредактором журналу Четвер. Лауреат видавництва Смолоскип 1997. Член Асоцiацiï украïнських письменникiв.
Вiд 1992 р. постiйно живе в Iвано-Франкiвську. Починаючи вiд 2 числа постiйний автор часопису Четвер.
Лауреат численних премiй.
Основнi твори: Iншi днi Анни, ИМ Галичина, Непростi, Лексикон таємних знань, З цього можна зробити кiлька оповiдань, Порт Франкiвськ.

Рильський Максим

(1895-1964)
Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 р. у Києвi. Його батько, етнограф, громадський дiяч i публiцист Рильський Тадей Розеславович, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського i княжни Трубецькоï. 1902 р. помер його батько, i родина переïхала з Києва в Романiвку. Максим спершу навчався в домашнiх умовах, потiм у приватнiй гiмназiï в Києвi.
Пiсля приватноï гiмназiï Рильський у 1915-1918 рр. навчався на медичному факультетi Киïвського унiверситету Св. Володимира, потiм на iсторико-фiлологiчному факультетi Народного унiверситету в Києвi, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закiнчив. Займався самоосвiтою, вивченням мов, музикою. З 1919 до 1929 рр. вчителював у селi, зокрема й у Романiвцi, а також у киïвськiй залiзничнiй школi, на робiтфацi Киïвського унiверситету та в Украïнському iнститутi лiнгвiстичноï освiти.
У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання неокласикiв. Виявляв обурення проти iдейно-полiтичноï та лiтературноï атмосфери,- що панувала тодi. Така поведiнка поета викликала гострi напади офiцiйноï критики, що врештi закiнчилося арештом НКВС у 1931 р., пiсля чого вiн майже рiк просидiв у Лук'янiвськiй тюрмi.
Пiсля ув'язнення, з 1931 р. творчiсть Рильського зазнає змiн, i в збiрцi Знак терезiв 1932 проголосив активне сприйняття радянськоï дiйсностi, завдяки чому вiн єдиний з неокласикiв урятувався вiд сталiнського терору i був зарахований до числа офiцiйних радянських поетiв.
Основнi твори: книжки поезiй На бiлих островах, Синя далечiнь, Крiзь бурю i снiг, Поеми, Тринадцята весна, Гомiн i вiдгомiн, Де сходяться дороги, Знак терезiв, Киïв, Лiто, Украïна, Збiр винограду, За рiдну землю, Слово про рiдну матiр, Свiтла зброя, Жага, На оновленiй землi, Голосiïвська осiнь, В затiнку жайворонка; переклади Пан Тадеуш А. Мiцкевича, Ернанi В. Гюго, Сiрано де Бержерак Е. Ростана, Орлеанська Дiва Вольтера, Король Лiр В. Шекспiра, Дванадцята нiч В. Шекспiра, Євгенiй Онєгiн О. Пушкiна.

Римарук Iгор

(1958-2008)
Iгор Миколайович Римарук народився 4 липня 1958 р. на Волинi. Закiнчив факультет журналiстики Киïвського унiверситету iм. Т. Г. Шевченка. Працював у пресi та видавництвах.
Лауреат Нацiональноï премiï iм. Т. Шевченка (2002). Президент Асоцiацiï украïнських письменникiв. Радник мiнiстра культури з питань книговидання. Багаторiчний головний редактор журналу Сучаснiсть, завiдувач редакцiï сучасноï украïнськоï лiтератури видавництва Днiпро.
Помер 3 жовтня 2008 p. у Львовi. Кiлька днiв перед тим поета Iгоря Римарука збила автiвка.
Основнi твори: книги Висока вода 1984, Упродовж снiгопаду 1988, Нiчнi голоси 1991, Goldener Regen (Золотий дощ, 1996, видавництво Brodina, нiмецькою та украïнською мовами), Дiва Обида (2000, 2002), Бермудський трикутник (2007), Сльоза Богородицi (2007). Упорядник антологiï новоï украïнськоï поезiï Вiсiмдесятники (1990, Едмонтон).

Самiйленко Володимир

(1864-1925)
Лiтературнi псевдонiми Iваненко, В. Полтавець, В. Сивенький, Л. Сумний.
Володимир Самiйленко народився у с. Великi Сорочинцi на Полтавщинi. Закiнчивши 1885 р. Полтавську гiмназiю, вчився до 1890 р. на iсторико-фiлологiчному факультетi Киïвського унiверситету. Працював службовцем у Києвi, Чернiговi, Катеринодарi та Миргородi; з 1905 p. у Києвi в редакцiï газет Громадська Думка, Рада, Шершень.
За украïнськоï державностi служив у мiнiстерствах освiти i фiнансiв, а в 1919 р. емiгрував у Галичину з урядом УНР.
У 1924 р. повернувся до Києва, працював редактором у видавництвi художньоï лiтератури. У лiрицi Самiйленко визначився як поет — iдеалiст й особливо як поет — сатирик. Помер 1925 р. у Боярцi.
Основнi твори: збiрка З поезiй Володимира Самiйленка, На печi, Собаки, Ельдорадо, Горе поета, драми Маруся Чураïвна, У Гайхан-Бея, переклади.

Семенко Михайло

(1892-1937)
Михайло Васильович Семенко народився 31 грудня 1892 p. у Кибинцях Миргородського повiту на Полтавщинi. Син письменницi Марiï Проскурiвни; навчався у Психоневрологiчному iнститутi у Петербурзi. Михайло Семенко — поет, основоположник i теоретик украïнського футуризму (також вiдомого як панфутуризм), невтомний органiзатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань. Модернiзував украïнську лiрику урбанiстичною тематикою, смiливими експериментами з формою вiрша, запровадив свiжi (навiть епатажнi) образи й творив новi слова, покликанi вiдбити нову iндустрiалiзовану добу.
Органiзував Ударну групу поетiв — футуристiв, перейменовану на асоцiацiю панфутуристiв Аспанфут (1922-1924), кредо i манiфести якоï були проголошенi в альманасi Семафор у майбутнє 1922 i газетi Катафалк искусства 1922. Зазнавши критики лiтературних кiл, Семенко перейшов на позицiï лiвого фронту (УкрЛЕФ) i перетворив Аспанфут на Комункульт 1924, одночасно працював (1924-1927) як головний редактор Одеськоï кiнофабрики ВУФКУ.
Помер 23 жовтня 1937 р. Обставини смертi: зник назавжди на Соловецькому островi смертi.
Основнi твори: збiрки Prelude, Дерзання, Кверофутуризм,П'єро задається, П'єро кохає, Дев'ять поем, П'єро мертвопетлює, Bloc-notes, В садах безрозних, Промiння погроз, поема Лiлiт, поезофiльм Степ.

Сенатович Оксана

(1941-1997)
Оксана Сенатович народилася 2 сiчня 1941 p. у м. Бережани, у сiм'ï вчителiв. Пiсля закiнчення у 1957 р. школи навчалась у Львiвському полiтехнiчному iнститутi. Працювала iнженером на заводi, в науково-дослiдному iнститутi легкоï промисловостi, але справжнє своє покликання знайшла на лiтературнiй нивi. О. Сенатович — член Спiлки письменникiв Украïни з 1976 р., була першим лауреатом премiï iменi Олени Пчiлки 1992. Померла О. Сенатович 31 березня 1997 р. у м. Львовi.
Основнi твори: книжки для дiтей Червонi лелеки, Вiсiм сотень колобкiв, Вчиться Вересень читати та багато iнших, повiсть Не виростуть хлопцi без дощу.

Слапчук Василь

(1961 р. н.)
Василь Слапчук народився 23 грудня 1961 р. у с. Новий Зборишiв на Волинi. Пiсля закiнчення середньоï школи навчався у технiчному училищi № 1 м. Луцька та працював шлiфувальником на автозаводi Комунар у м. Запорiжжi. Воював у Афганiстанi. Був тяжко поранений. Закiнчив Луцький педiнститут iм. Лесi Украïнки, факультет украïнськоï фiлологiï (1988-1993 рр.)
Пише вiршi, прозу та критику. Автор бiльш нiж двадцяти книжок. Лауреат Шевченкiвськоï премiï.
Основнi твори: романи Слiпий дощ, Дикi квiти, Осiнь за щокою, Клiтка для неба.

Симоненко Василь

(1935-1963)
Псевдонiми — В. Щербань, С. Василенко, Симон.
Василь Андрiйович Симоненко народився в с. Бiïвцi Лубенського р-ну на Полтавщинi 8 сiчня 1935 р. У 1952 р. закiнчив iз золотою медаллю середню школу в Тарандинцях, вступив на факультет журналiстики Киïвського унiверситету iменi Т. Шевченка. Працював у газетах Черкаська правда, Молодь Черкащини, Робiтнича газета, займався лiтературною творчiстю.
Влада всiляко боролась з Василем Симоненком: у серединi 1962 р. поета жорстоко побили працiвники мiлiцiï залiзничноï станцiï iм. Т. Шевченка (м. Смiла). 13-го грудня 1963 р. поет помер (за офiцiйною версiєю), вiд раку, похований у Черкасах.
Основнi твори: єдина прижиттєва збiрка поезiй Тиша i грiм, казки Цар Плаксiй та Лоскотон, Казка про Дурила, Подорож в краïну Навпаки, збiрки вiршiв Земне тяжiння, Лебедi материнства, збiрка оповiдань i новел Вино з троянд.

Старицький Михайло

(1840-1904)
Михайло Петрович Старицький народився 2 грудня (14 грудня за новим стилем) 1840 р. у селi Клiщинцi Золотонiського повiту на Полтавщинi (нинi Чорнобаïвського району Черкаськоï областi). Походив зi шляхетського роду. Старицький 1856 р. закiнчив Полтавську гiмназiю, 1865 р. — Киïвський унiверситет.
Пiд тиском iмперських властей Старицький змушений був 1878 р. емiгрувати на деякий час за кордон. Повернувся в Украïну 1880 р. i знову розгорнув видавничу i театральну дiяльнiсть.
1883 р. Михайло Старицький очолив перший професiйний украïнський театр. 1885 р. з низки причин вiн залишив трупу корифеïв i заснував нову з молодих акторiв. 1895 р. залишив театральну дiяльнiсть i цiлком вiддався лiтературнiй творчостi.
Помер у Києвi, похований на Байковому кладовищi.
Основнi твори: Борвiй, Виклик, До Украïни, Молодость Мазепы, Не судилось, Облога Бушi, Останнi орли, Поету, Талан, До молодi, Богдан Хмельницький.

Стельмах Ярослав

(1949-2001)
Ярослав Михайлович Стельмах народився 30 листопада 1949 р. у Києвi в родинi вiдомого украïнського письменника Михайла Стельмаха. Закiнчив Киïвський педагогiчний iнститут iноземних мов, Вищi лiтературнi курси в Москвi та аспiрантуру. Працював викладачем у вищих навчальних закладах, перекладачем.
Я. Стельмах вiдомий насамперед як драматург. Серед його п'єс є твори для дiтей: Шкiльна драма, Вiкентiй Прерозумний та iншi. П'єси Привiт, Синичко! та Запитай колись у трав входили до репертуару багатьох театрiв колишнього СРСР. Займався Я. Стельмах i перекладацтвом. Вiн також писав оповiдання, повiстi для дiтей. Твори Стельмаха вiдзначаються захопливим сюжетом, тонким гумором, яскраво змальованими постатями маленьких героïв.
Основнi твори: Химера лiсового озера, або Митькозавр iз Юркiвки, Якось у чужому лiсi, Найкращий намет.

Стороженко Олекса

(1806-1874)
Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1806 р. у с. Лисогори Борзнянського повiту (тепер Iчнянського району) на Чернiгiвщинi в родинi дрiбного помiщика, що належала до старовинного козацького роду, вiдомого ще з XVII ст. Дитячi роки письменника минули в мiстечку Великi Будища Зiнькiвського повiту на Полтавщинi, де вiн одержав домашню освiту. Згодом навчався у благородному пансiонi при Слобiдсько-Украïнськiй губернськiй гiмназiï в м. Харковi. З 1824 р., впродовж майже тридцяти рокiв, О. Стороженко перебував на вiйськовiй службi.
Украïнська творча спадщина О. Стороженка в жанрi оповiдання охоплює зображення побуту, звичаïв, повiр'ïв украïнського селянства, героïчних сторiнок козацькоï вольницi, пов'язаних з останнiм перiодом iснування Запорозькоï Сiчi, з народно-визвольним рухом Колiïвщина, з образами колишнiх сiчовикiв. Друкованi в журналi Основа в 1861-1862 рр., у 1863 р. вони були об'єднанi i опублiкованi в збiрцi Украïнськi оповiдання.
Вийшовши у вiдставку 1868 р., О. Стороженко останнi роки життя провiв на хуторi поблизу м. Бреста (Бiлорусь), де й помер 18 листопада 1874 р.
Основнi твори: Братья близнецы, Марко Проклятий, Украïнськi оповiдання.

Телiга Олена

(1906-1942)
Олена Iванiвна Телiга народилась в Iллiнському пiд Москвою в iнтелiгентнiй, напiвбiлоруськiй-напiвукраïнськiй родинi. Коли дiвчинцi було п'ять рокiв, Шовгенови переïхали до Петербурга.
З 1918 р. родина мешкала у Києвi. У Києвi Олена вчилася в Жiночiй гiмназiï Дучинськоï.
Знакомства. Новые.
Родина емiгрувала. У Чехiï Олена спочатку отримує матуру — атестат, а потiм закiнчує iсторико-фiлологiчне вiддiлення Украïнського педiнституту в Празi.
У груднi 1939 р. у Краковi вступила в Органiзацiю Украïнських Нацiоналiстiв (ОУН), де тiсно спiвпрацювала з ними у культурно-освiтнiй референтурi. Олена Телiга органiзовує Спiлку украïнських письменникiв, вiдкриває пункт харчування для своïх соратникiв, спiвпрацює з редакцiєю Украïнського слова, видає тижневик лiтератури i мистецтва Лiтаври.
Пiсля арешту редакцiï Украïнського слова О. Телiга не брала до уваги постанов нiмецькоï влади: iгнорувала вказiвки нiмцiв зухвало i принципово. 7 лютого 1942 р. почалися арешти.
22 лютого 1942 р. украïнську письменницю — патрiотку було розстрiляно у Бабиному Яру разом з чоловiком та соратниками.
Основнi твори: Поворот, Сьогоднi кожний крок хотiв би бути вальсом..., Лiто, Я руцi, що била, — не пробачу..., Вiрнiсть, Без назви, Гострi очi розкритi в морок..., Махнуть рукою! Розiллють вино!.., Напередоднi, Усе — лише не це! Не цi спокiйнi днi..., Безсмертне, Неповторне свято, Чоловiковi, Вечiрня пiсня, Мужчинам.

Тичина Павло

(1891-1967)
Павло Григорович Тичина народився 27 (15) сiчня 1891 р. у селi Пiски Козелецького повiту Чернiгiвськоï губернiï (тепер Бобровицького району Чернiгiвськоï областi). У 1900-1907 рр. навчався в Чернiгiвському духовному училищi (бурсi), в 1907-1913 рр. — в Чернiгiвськiй духовнiй семiнарiï. Згодом, навчаючись у Киïвському комерцiйному iнститутi, працював у газетi Рада.
У 1913-1914 рр. працює в редакцiï лiберального украïномовного журналу Свiтло, а пiсля його закриття — в Чернiгiвському статистичному бюро. У 1916-1917 рр. — помiчник хормейстера в украïнському театрi М. К. Садовського. 1920 року подорожував iз капелою К. Стеценка Думка Правобережною Украïною вiд Києва до Одеси. Того ж року органiзував хор (з 1921 р. — капела — студiя iменi М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року.
З 1923 по 1934 рр. — спiвредактор журналу Червоний шлях (Харкiв). Входить до заснованоï 1923 р. Спiлки пролетарських письменникiв Украïни Гарт. 1926 року взяв активну участь у створеннi ВАПЛIТЕ (Вiльноï Академiï пролетарськоï лiтератури) на чолi з М. Хвильовим, куди увiйшли й колишнi члени Гарту. З 1929 р. — дiйсний член Академiï наук УРСР, у 1936-1939 рр. i в 1940-1943 рр. очолює Iнститут лiтератури АН УРСР. З 1947 р. — член — кореспондент Болгарськоï АН, доктор фiлологiï. 1943-1948 рр. — мiнiстр освiти УРСР. З 1953 по 1959 рр. — голова Верховноï Ради УРСР, заступник голови Ради Нацiональностей Верховноï Ради УРСР, член багатьох товариств, комiтетiв, президiй, кавалер орденiв i медалей.
Лауреат численних державних премiй i нагород. Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967 р. у Києвi. Похований на Байковому кладовищi в Києвi.
Основнi твори: збiрки поезiй: Замiсть сонетiв i октав, В космiчному оркестрi, Чернiгiв, Партiя веде, Чуття єдиноï родини, Пiсня молодостi, Сталь i нiжнiсть, Ми йдемо на бiй, Перемагать i жить!, Тебе ми знищимо — чорт з тобою, День настане, Живи, живи, красуйся!, I рости, i дiяти, Могутнiсть нам дана, На Переяславськiй Радi, Ми свiдомiсть людства, Дружбою ми здруженi, До молодi мiй чистий голос, Батькiвщинi могутнiй, Зростай, пречудовий свiте, Комунiзму далi виднi, Тополi арфи гнуть, Плуг, Вiтер з Украïни, поема — симфонiя Сковорода.

Тютюнник Григiр

(1931-1980)
Тютюнник Григiр Михайлович народився 5 грудня 1931 р. у с. Шилiвка на Полтавщинi в селянськiй родинi. Пiсля вiйни вступив до ремiсничого училища; працював на заводi iм. Малишева у Харковi, в колгоспi, на будiвництвi Миронiвськоï ДРЕС, на вiдбудовi шахт у Донбасi. Пiсля закiнчення Харкiвського унiверситету 1962 Гр. Тютюнник учителював, працював в редакцiï газети Лiтературна Украïна, у видавництвi Веселка, на Киïвськiй кiностудiï iм. О. Довженка створив лiтературний сценарiй за романом брата Григорiя Тютюнника Вир. 6 березня 1980 р. Гр. Тютюнник покiнчив життя самогубством.
За книги Климко 1976 i Вогник далеко в степу 1979 — республiканська лiтературна премiя iм. Лесi Украïнки 1980; його творчiсть була посмертно вiдзначена Державнок премiєю iм. Т. Г. Шевченка 1989 р.
Основнi твори: оповiдання Дивак, Рожевий морок, Кленовий пагiн, Сито сито..., новели Мiсячноï ночi, Зав'язь, На згарищi, У сутiнки, Чудасiя, Смертi кавалера, повiсть Облога.

Харчук Борис

(1931-1988)
Борис Микитович Харчук народився 1931 p. у с. Лози на Тернопiльщинi. Закiнчив Полтавський педагогiчний iнститут (1954 р.) i Вищi лiтературнi курси в Москвi. Працював журналiстом.
Твори Бориса Харчука перекладенi багатьма мовами свiту, у тому числi росiйською, бiлоруською, вiрменською, таджицькою, англiйською, iспанською i нiмецькою. За його повiстю режисер Аркадiй Микульський зняв вiдому стрiчку Вишневi ночi.
Помер Борис Харчук 16 сiчня 1988 p. у Ризi. Похований у Києвi.
Основнi твори: романи Волинь, Майдан, Хлiб насущний, Кревняки, повiстi i оповiдання Йосип з гроша здачi, З роздорiжжя.

Хвильовий Микола

(1893-1933)
Народився Микола Григорович Фiтiльов 13 грудня 1893 p. у селищi Тростянець на Харкiвщинi, нинi райцентр Сумськоï областi у родинi вчителiв. 1916 р. закiнчив Богодухiвську гiмназiю.
Брав участь у першiй свiтовiй та громадянськiй вiйнах. 1919 р. вступив до КП(б)У. 1921 р. переïхав до Харкова, де активно заявив про себе як один з органiзаторiв лiтературно- художнього життя, член — засновник багатьох тогочасних лiтературних органiзацiй — Гарт 1923, ВАПЛIТЕ (Вiльноï академiï пролетарськоï лiтератури) 1925, Пролiтфронту. Того ж року почав друкуватися.
Письменник змушений був iснувати в умовах творчоï несвободи. Хвильового звинувачували в антипартiйностi, украïнському буржуазному нацiоналiзмi, намаганнi вiдiрвати украïнську культуру та лiтературу вiд культури росiйськоï. В атмосферi шаленого цькування, передчуваючи наближення тотального терору, М. Хвильовий покiнчив життя самогубством 13 травня 1933 р.
Основнi твори: Вальдшнепи, Думки проти течiï, Iван Iванович, Кiт у чоботях, Камо грядеши?, Мати, Санаторiйна зона, Свиня, Синi етюди, Солонський яр, Я (Романтика).

Чайковський Андрiй

(1857-1935)
Андрiй Якович Чайковський народився 15 травня 1857 p. у м. Самборi на Львiвщинi в родинi дрiбного урядовця. Рано осиротiв i виховувався в своïх родичiв. Початкову освiту одержав у дяка в с. Гординi, закiнчив у 1877 р. Самбiрську гiмназiю i, вiдбувши рiчну вiйськову службу, поступив на фiлософський факультет, а через рiк перейшов на правничий вiддiл Львiвського унiверситету. Працював адвокатом у Львовi, потiм у Бережанах вiдкрив адвокатську канцелярiю, перед першою свiтовою вiйною переïхав до Самбора, а пiсля вiйни поселився в Коломиï, де й жив до дня смертi 2 червня 1935 р.
Основнi твори: Образ гонору, Бразiлiйський гаразд, Не пiддайся бiдi, автобiографiчна повiсть Своïми силами, З ласки родини, Панич, За сестрою.

Черкасенко Спиридон

(1876-1940)
Лiтературнi псевдонiми — Провiнцiал, Стах Петро та iн.
Спиридон Феодосiйович Черкасенко народився 24 грудня 1876 p. у м. Новий Буг Катеринославського повiту Херсонськоï губернiï (тепер Миколаïвська область) у селянськiй родинi. Закiнчив двокласну школу, потiм Новобузьку учительську семiнарiю, з 1895 р. працював учителем народних шкiл Катеринославщини та Донеччини.
Перша добiрка вiршiв була опублiкована в журналiЛiтературно-науковий вiсник в 1904р. Поетичнi твори почали з'являтися в усiх альманахах. 1919 р. жив у Вiднi, укладав шкiльнi пiдручники. 1923 р. переïхав до Ужгорода, де працював театральним референтом товариства Просвiта. Остання книжка Вибранi твори вийшла у 1930 р. у Харковi. Вiдтодi його лiтературна спадщина не видавалася, iм'я письменника було вилучено з лiтературного процесу на довгi десятирiччя, аж до 1990 р. Помер 8 лютого 1940 р.
Основнi твори: Божевiлля; Над рiчкою; Кохання; Молитва осiння; Мати; Пригоди молодого лицаря: Роман з козацьких часiв, Маленький горбань.

Чернiлевський Станiслав

(1950 р. н.)
Станiслав Чернiлевський народився у с. Жванi на Вiнниччинi у багатодiтнiй родинi. Рано втратив батька. Середню освiту здобував у школах — iнтернатах. Закiнчив Вiнницький педагогiчний iнститут i деякий час працював учителем. Потiм вступив на факультет кiно-режисури Киïвського театрального iнституту iменi I. Карпенка-Карого, оскiльки з дитинства мрiяв займатися кiномистецтвом. Працював на Киïвськiй кiностудiï художнiх фiльмiв iменi О. Довженка.
Поет, кiносценарист. Найвiдомiша збiрка поезiй Рушник землi 1984. Лауреат премiï iменi Василя Симоненка.
Основнi твори: збiрка Рушник землi; кiносценарiï; Грамотний, Просвiтлоï дорога свiчка чорна.

Шевчук Валерiй

(1939 р. н.)
Валерiй Олександрович Шевчук народився 20 серпня 1939 р. у мiстi Житомирi. Навчавсь на iсторико-фiлософському факультетi Киïвського унiверситету. Тут же, у Києвi, влився у родовище шiстдесятникiв, i почав друкувати прозу — спершу реалiстичну, а потiм, з кiнця 60-х, химерну, готичну, притчеву. У сiмдесятих роках Шевчука майже не друкували. У 1988 р. отримав Шевченкiвську премiю за iсторичний роман Три листки за вiкном.
Валерiй Шевчук — iсторик лiтератури, дослiдник бароковоï доби, перекладач (i церковнослов'янськоï, середньовiчних украïнськоï та польськоï) текстiв ХV-ХVII столiття зокрема, поезiй Iвана Величковського, Касiяна Саковича, Дем'яна Наливайка. Працював також над актуалiзацiєю старокиïвськоï лiтературноï тематики i лiтератури середньоï доби.
Основнi твори: збiрки оповiдань i повiстей Серед тижня, Набережна 12 i Середохрестя, Вечiр святоï восени, Крик пiвня на свiтанку, Двоє на березi, роман, Маленьке вечiрнє iнтермецо, Барви осiннього саду, Три листки за вiкном Панна квiтiв, Iз вершин та низин, Око прiрви, Жiнка — змiя, Юнаки з вогненнi печi, Бiс плотi.

Метки

ВIДОМОСТI ПРО АВТОРIВ, скорочено, стисло, уривки, у скороченому вигладi, коротко
Раздел вышеUp
НачалоTop
КонецDown
Запомнить+Marker
ВосстановитьMarker
Забыть-Marker
РекламаAdv
Font

Сказать спасибо Укоротить ссылку Нашли ошибку?

Дочитать позже / поделиться

   

Архив комментариев

См. также