КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/STATTI/i_she_kilka_istotnih_ris.dhtml

	I ЩЕ КIЛЬКА IСТОТНИХ РИС orig					 (#hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=7104
 Прикмети, про якi йшлося, не вичерпують специфiки драматичноï поеми. потреба зупинитись ще на кiлькох iстотних ознаках, що обумовленi попереднiми рисами цього жанру чи
 мають з ними багато спiльного.
 Драматична поема твiр вiршований, сповнений iдейних поєдинкiв та наснажений фiло^ш софськимя роздумами. Завдяки цим особливеє-* тям вона прагне уникати побутовiзму, жанри-1 стики, словом, того, що знижувало б ïï ро-А мантичну пiднесенiсть, робило б приземленою^ прозаïчною. Сказане, однак, не означає, що в драматичнiй поемi вiдсутнi жанровi картини, побутовi сцени i деталi тощо. Вони в нiй вiдiграють епiзодичну роль. Поема нехтуе i суто локальними рисами. Спостерiгається це, наприклад, у Дон-Жуанi б. К. Толстого, про якого радянський критик В. Путинцев пише: Толстой уникає таких подробиць у розвитку дiï, якi б надавали драмi специфiчно iспанського колориту, iсторичного чи побутового. Його увагу звернуто на фiлософський змiст образу *.
 Обходиться без локальноï та часовоï деталiзацiï автор драми Фауст i смерть О. Левада, вiв зазначає тiльки мiсце дiï Радянський Союз час дiï друга половина XX сторiччя.
 
 
 У звязку з цим дехто з дослiднiï кiп вважає, що такi драматичнi поеми iк мант. нацiональноï самобутностi. Так, про драму Л-'ь.iди О. Сi- муков висловив думку, що ж: ‘ i i .шачилося прагнення знайти якесь надземне, наднацiональне вирiшення образiв, i поставив запитання: що в нiй специфiчно украïнського, крiм iмен? [1]. Проте критик не мав рацiï. В бiльшостi драматичних творiв Лесi Украïнки навiть iмена дiйових осiб не украïнськi, i все-таки цi твори не позбавленi нацiональноï своєрiдностi. Iнша рiч, що в пєсах типу Фауст i смерть мiра нацiональноï специфiки, взагалi життєвоï конкретностi, не ташï*виразна, як у соцiально-побутовiй повiстi чи драмi. Такi твори тяжiють до фiлософськоï узагальненостi, поетичноï умовностi.
 Поетична умовнiсть неодмiнна ознака будь- якого справжнього мистецького твору. В кожному мистецтвi є свiй елемент реалiзму i свiй умовностi2, писав В. Брюсов. Що ж до мистецтва драматичного, то тут умовнiсть заявляв про себе на кожному кроцi. …3 усiх родiв творiв найбiльш (invraisemblance) неправдоподiбнi твори драматичнi, пiдкреслював О. Пушкiн, а з творiв драматичних трагедiï, бо глядач мусить забути, здебiльшого, час, мiсце, мову, му-
 Театр, 1962, 8, с. 54.
 * Теорiя драми в iсторичному розвитку. К., 1950,
 С. 494.
 У*
 сить силою уяви погодитися в певному розумiннi з вiршами, вигадками
 /Умовиiсi ь драматичноï поеми повязана, зокрема, з мïфологiчнïстю, на якiй засновано низку творiв, Русалку О. Пушкiна й ПерГюнт Г. Iбсена, Сон князя Святослава I. Франка, Осiнню казку та Лiсову пiсню Лесi Украïнки, Над Днiпром (Весняну казку) й Нiч на полонинi О. Олеся, а в радянськiй лiтературi Ал- тинчеч М. Джалiля та Гiрську казку Я. Ануш- кiна, Троя нов i дiти Н. Забiли й Казку про Чу- гайстра II. Воронька, Кирила Кожумяку Л. Болобана та Iкара i Дедала I. Хоменка тощо.
 V Рiдко яка драматична поема обходиться нi без такого засобу умовностi, як символ. Дехто, правда, схильний вважати його другорядною деталлю в творах драматичного жанру i навiть приписувати йому негативну роль. Та з цим
 важко погодитися.
 Назви творiв Лесi Украïнки втiлюють яскравi й мiсткi образнi узагальнення. Скажiмо, вавiлонський полон символiзує неймовiрнi страждання поневоленого народу, пуща антпгуманнi, жорстокi звичаï заокеанських колонiстiв, а поле кровi все те, що куплене цiною запроданства. Коли ж вчитаємося в Лесин i твори, то знайдемо там не один десяток iнших символiв чи то
 витворених уявою поетеси, чи переосмислених нею на пiдставi мiфологiчно- лiтературноï традицiï: скляна гора й катакомби, Одержима й Мавка, Антей i Прометей, Кассандра, Юда i т. д. I вельми показово, що ïï символи вiдiграють не другорядну роль, а є образним концентратом найважливiших iдей, втiлених у творах, При цьому Леся Украïнка свiдомо- прагнула того, аби символiка не була голою абстракцiєю, а щоб виростала з живоï плотi, мала реальне пiдгрунтя. I чи не це прагнення вловлюємо хоча б у ïï листi до О. Кобилянськоï вiд 20 квiтня (З травня) 1913 p.: …Командор (Камiнний господар. Б. М.), се я таки тямлю, вийшов занадто схематичним се/ бiльше символ, нiж жива людина, а то, безперечно, є вада, тiльки ж коли порiвняти з тим, як обходилися з сею поважною особою iншi автори, то все ж, може, я була уважнiша до нього i принаймнi дала йому якесь логiчне поводiння i справжнє raison dtre (смисл) в драмi 1
 До поетичноï символiки вдавався нерiдко i не без успiху Луначарський- драматург, а Луна- чарський-теоретик завзято воював з противниками символiв у радянськiй драматургiï: Неправда, нiбито пролетарiат, наприклад, не може мати свого символiчного театру. Якщо слово
 i Украïнка Леся. Твори в 10-ти томах, т. 10. К., 1965. с. 386.
 символ яке аж нiяк не мусить витлумачуватися неодмiнно в розумiннi мiстичноï символiки або своєрiдноï мiкропсихiчноï символiки символiстiв-деiкадентiв, виявилося б через цi асоцiацiï неприйнятним, можна було б запропонувати iнший термiн, можливо, термiн синтетичного образу. В кожному разi, пролетарiатовi доведеться часто для втiлення своïх грандiозних iдей, почуттiв i справ ламати рамки реалiстичноï подiï, створювати особливi картини, якi пiдносять конкретний реалiзм, якi краще передавали б усю повноту того чи iншого явища, того чи iншого зусилля, нiж пе можна зробити через правдивий i конкретний факт, цiлком схожий на часткову дiйснiсть, яким є кожний житейський факт зокрема [2].
 А. Луначарський не помилився: для втiлення грандiозних iдей, почуттiв i справ нашого народу радянськi драматурги, i в першу чергу пое- ти- драматурги, не раз звертались до небуденноï мiсткостi символiчних образiв.
 Зокрема, в такi образи в драматичнiй поемi М. Джалiля Алтинчеч. Яскравим уособленням невмирущостi народу виступає Тутзак, а Джiк та Алтинчеч символiзують порив до сзободи й щастя. Мав цiлковиту рацiю автор твору, коли говорив: Образи втiлили з собi певнi загально-
 людськi iдеï i переросли в узагальнюючi обра- зи-символи *.
 Вагомих символiв сповнена поетична драматургiя I. Кочерги. З-помiж них особливо навантаження несе той символ, ЩО 6 душею Свiч чийого весiлля i що його так проникливо витлумачив сам драматург у передмовi до пєси: Хочеться сказати ще кiлька слiв якщо не про iдейну настанову поеми вона зрозумiла й ясна, то про образ Меланки, дiвчини, яка проносить тремтячий, незгаслий вогник крiзь бурю i терни своєï весiльноï ночi. Цей образ є поетичним символом Украïни, що з тьми вiкiв та через стiльки бур пронесла незгаслим живий вогник своєï волi й культури, вогник, що розгорiвся потiм таким чудесним полумям вiд огнiв Жовтневоï революцiï. Таке розумiння цього образу, що його створення я вважаю кращим дiлом свого лiтературного життя, прийнято i в критицi та в iсторiï украïнськоï лiтератури 2. Можливо, такоï значущостi не сягають символи двох iнших драматичних поем I. Кочерги, та вони досить промовистi. В Ярославi Мудрому то, зокрема, книга i меч — образнi концентрати мудростi й сили, а в Пророковi колючi терни уособлення страждань, якi випали на долю Тараса Шевченка в боротьбi за народне щастя.
 Помiтну роль вiдiграє символiка в таких творах О. Левади, як Камо та Фауст i смерть'> В першомупташка в руках Камо символiзує вязня царськоï тюрми, а пiсня про орла в його ж вустах нескоренiсть революцiонера, нездоланний порив до свободи, до кращого майбутнього. В другому творi маємо низку образiв- символiв: це й Цiолковський, Ейнштейн, Марiя Склодовська-Кюрi, Iрен та Фредерiк Жолiо-Кю- рi, i навiть Фауст та Мефiстофель. ïх залучення художньо вмотивоване: в хвилини напружених роздумiв, коли астрофiзик Ярослав розкриває Фауста, перед ним зявляються основнi антагонiсти гетевського твору, щоб зникнути, коли вiн закриє цю книгу, а вiдтак, коли вiн перенесеться думкою в двадцяте столiття, до нього прийдуть великi вченi, портрети яких ми бачили до того на стiнах Ярославового кабiнету.
 До речi, чи не пiд впливом згаданоï вище поеми подiбним чином використав гетевського Фауста татарський письменник Iльдар Юзеєв в Останньому випробуваннi. Цiкаво, що ця пєса вiдтворює образ уже згадуваного нами поета-драматурга. Основою ïï став вiдомий факт: у нiч перед стратою Муса Джалiль читав Фауста Гете, пiдкреслює М. Спнельников. Вдаючись до умовно-романтичних, фантастичних художнiх прийомiв (у поемi дiє Мефiстофель, який приходить до Джалiля на заклик Диктато-
 ра, щоб зламати душу поета-героя), автор змальовує гостру, виразну картину духовного проти- | борства добра i зла, драму iдей
 Отож, символ не другорядне] не деталь у драматичнiй поемi, як дехто думає, а один з ! помiтних i важливих компонентiв ïï поетики, ; I коли драматична поема здобуває сценiчне втiт | лення, то ïï символiка не зникає, а реалiзує- I ться в художньому оформленнi, звучить у всьому ладовi спектаклю. Тут доречно згадати i меч та книгу, використанi в декорацiях пiд час постановки Ярослава Мудрого у Харкiвському театрi iменi Т. Шевченка, i сходи у виставi Пророк Киïвського театру iм. I. Франка, що впродовж спектаклю символiзують шлях Т. Шевченка до вершин життєвого подвигу, до безсмертя.
 I символiка, й iншi, вже згадуванi засоби поетичноï виразностi надають драматичнiй поемi високоï духовностi, незвичайного емоцiйного ладу. Власне кажучи, немалу долю цих якостей набуває вона вже тому, що зростає переважно на матерiалi, повязаному з героïкою народного подвигу, насамперед ратного. Так частково було в дожовтневий час, особливо ж це помiтно в радянськiй лiтературi, де драматична поема став здебiльшого поемою героïчною.
 Правда, 1970, 20 марта.
 Отже, драматична поема це жанр, що поєднує прикмети драматургiï i поезiï, це вiршована пєса, яка синтезує в основному драматичний та лiричний, а також епiчний способи вiдображен- i ня дiйсностi.
 ^Основою драматичноï поеми є конфлiкт не- I реважно iдейного характеру, гостра боротьба 1 iдей, котрi дуже часто знаходять концентрова- I ний вираз в афоризмi та в сентенцiï. Драматична поема цурається побутовiзму, приземленостi, i натомiсть тяжiє до романтичноï^ окриленостi, и поетичноï умовностi, символiчних картин та об- I разiв, фiлософських узагальнень та висновкiв.
 Лiрико-драматичнi композицiï з бiльшiс названих щойно прикмет, але невеликi за розмiром, з мiнiмальною кiлькiстю дiйових осiб, належать до драматичних етюдiв.
 Всю сукупнiсть драматичних поем та драматичних етюдiв в украïнськiй лiтературi можна умовно розчленувати на кiлька жанрово-тема- 11 тичних груп:
 драматичнi поеми (етюди) на iсто- ( ричнi сюжети;
 iсторико-бiографiчнi драматичнi пое- i] ми (етюди);
 iсторико-революцiйнi драматичнi поеми (етюди);
 драматичнi поеми (етюди) на сучас- I ному матерiалi;
 драматичнi поеми-казки.
 Про цi жанрово-тематичнi групи, кожна з яких має певну специфiку, будемо говорити далi, там, де простежуватимуться шляхи жанру драматичноï поеми.
 [1] Теорiц драми в iсторичному розвитку, с. Я-
 [2] Луначарский А. В. Собрание сочинений в 8-ми томах, х. 6. М.. 1965,
 с. 254.
 Дж а л и л ь М Сочинения. Казань, 1962, с. 450.
 Кочерга I. Твори в 3-х томах, т. 1. К., 1956,
 С. 436.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/STATTI/i_she_kilka_istotnih_ris.dhtml