КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/STATTI/poema_dramatichna_chi_dramatizovana.dhtml

	ПОЕМА ДРАМАТИЧНА ЧИ ДРАМАТИЗОВАНА? orig					 (#hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=7092
 Крiм романтично забарвлених прозових драм з тенденцiєю до ритмiзованоï та вiршованоï мови, до драматичних часто потрапляють лiро- епiчнi поеми, в яких помiтну роль вiдiграє дiалог. Особливо часто роблять це з творами Т. Шевченка. Скажiмо, ,Г. Юра, справедливо вiдзначаючи, що ноет чудово знав i вiдчував сцену, володiв безпомилковим чуттям драматизму, умiв створювати живi, характернi образи, продовжував далi: З цiєï точки зору цiкавi не тiльки Назар Стодоля i Никита Гайдай, але й такi драматичнi поеми, як Сотник, Вiдьма, дiалогiзованi уривки з Гайдамакiв, Марини i т. д. [1] Про Слепую як поему драматичну також писав В. Шубравський[2]. Драматичною поемою називає Гайдамаки, М. Кузь- Справдi, поетична творчiсть Т. Шевченка багата на драматичнi елементи. Великий народний спiвець досить часто перериває авторський текст, вклинюючи в нього розповiдi героïв про свою долю. Дiалогiчною формою Т. Шевченко послуговується не раз у невеликих за розмiром лiричних вiршах та в баладах (Чого ти ходиш на могилу?, У тiєï Катерини, Не спалося, а нiч як море та iн.). А майже в кожнiй його поемi епiчний плин розповiдi поступається мiсцем дiалогiзованiй мовi персонажiв. В одних випадках ïй вiдводиться зовсiм незначна роль поеми Маряна- черниця, Петрусь, Слiпий, де дiалоги служать лише засобом пожвавлення розповiдi, надання ïй бiльшоï вираз-
 ностi. А в творах Слепая, Гайдамаки, Марина, Вiдьма, Сотник не тiльки зростає питома вага дiалогу, а й поглиблюється його функцiя: введений нерiдко в найбiльш напружений момент, вiн драматизує поему. Сам автор тодi немовби вiдходить, надаючи змогу героям вести дiю самостiйно. У таких епiзодах вiн навiть графiчно видiляє iмена персонажiв, виносячи ïх наперед мовних партiй, а в ремарках iнодi фiксує психологiчний стан героя, його рух, жест тощо. Наприклад, зображуючи сцену божевiлля Оксани в поемi Слепая, автор залишає наодинцi доньку й матiр, а своє втручання в перебiг дiï обмежує короткими зауваженнями (Оксана быстро подходит к ней, поет и медленно пляшет, поет тихо тощо). Подiбне помiчаємо в поемi Марина, де маемо дiалогiчну побудову з вказiвкою, до кого адресованi слова героïнi до матерi, до людей; характеристику ïï душевного стануспiває, плаче тощо. А також зустрiчаємо це в Гайдамаках, Вiдьмi, в Сотнику. Оформленi таким чином, уривки в згаданих поемах нагадують драматичнi фрагменти чи навiть виступають деколи як завершенi сцени, вихопленi з пєси.
 Та не лише цими прикметами визначається драматургiчнiсть поем Шевченка. I. Кочерга, котрому належить розвiдка Драматичний елемент у творчостi Т. Г. Шевченка, пiдкреслював
 також iншi iстотнi особливостi його лiро-епосу. Вражаючий фермент драматизму, на його думку, проступає не стiльки в яскравостi й емоцiйностi створених Шевченком характерiв, скiльки в надзвичайному за глибиною зображення людському стражданнi, в гнiвному засудженнi неправди. В трагiчних фiналах поем Марина, Слепая, Вiдьма використаний, на думку I. Кочерги, майже канонiчний прийом свiтовоï трагедiï, коли божевiльна дiвчина висловлює те, що далеко виходить за бiдне i вузьке коло ïï нормального свiтогляду ‘. Другий трагiчний мотив поем Т. Шевченка, за I. Кочергою, це мотив вiдплати, чий караючий меч завжди вручається поетом або всьому народовi в цiлому (Гайдамаки), або окремим його героям i героïням (Варнак, Марина, Оксана)*2. Своï спостереження над поемами Т. Г. Шевченка I. Кочерга узагальнює у висновку: вони …мiстять у собi якусь могутню, хоч i приховану, драматичну енергiю, яка владно вимагає свого втiлення в сценiчних образах 3.
 I справдi, героï Шевченкових творiв уже понад столiття промовляють до глядачiв з театрального кону. Пiд свiтлом рампи не раз здобували нове життя персонажi Катерини й
 ‘Кочерга 1. Радiсть мистецтва. К.. 1973, с. 104. Там ж е, с. 105.
 ‘Там же, с. 101.
 Гайдамакiв, ретика й Наймички, Слiпого й Сотника, Титарiвни, Марини, Вiдьми та ряду iнших творiв. Памятаючи це, ми не повиннi, однак, забувати, що цi вистави здiйснювалися за самостiйними драматичними композицiями. Запозичуючи в Т. Шевченка мотиви, сюжетну основу, навiть мовну тканину, автори iнсценiзацiй у бiльшостi випадкiв компонували з лiро-епосу оригiнальнi твори, до того ж драматичнi. Ясно, що й драми М. Кроппв- ницького Невольник*, Титарiвна та I. Того- *убочного Мати- наймичка, i драматична поема ^ К. Герасименка При битiй дорозi то дальнi родичi Шевченкових поем, а не ïх двiйники.
 Адже при всiй силi драматичного струменя пое- 4>ми великого Кобзаря все-таки залишаються в рамках лiро-епосу, а драматичними поемами декотрi з них стають у переробках iнших авторiв.
 1. Кочерга визнавав Гайдамаки за найбiльш драматичний Шевченкiв твiр, що
 являв собою навiть за формою, не кажучи вже про змiст, майже
 закiнчену трагедiю, з дiалогами, стрiмкого i бурхливою дiєю,
 широко виписаними па радними сценами i що найважливiше з
 єдиною, яскраво вираженою i справдi трагiчною iдеєю. Ця
 iдея право пригнобленого народу на вiдплату своïм
 гнобителям…[3] Розвиваючи цю 1 «Т б
 ч>'Т>ГЬ i.'Радïïть мистецi*МГГ К М.
 думку, Кочерга уточнює: Можливо, поет або критик, що строгiше дотримуються канонiв драматургiï, захотiли б знайти в сюжетi Гайдамакiв ще й елементи конфлiкту й боротьби, вони справдi мало вiдчуваються в поемi. (…) дина, зате потрясаюча трагiчна колiзiя, яка є в поемi, це вбивство Гонтою в Уманi своïх маленьких дiтей, вихованих у католицькому мо- | настирi,вчинок дiйсно трагiчний, тому що Гонтi доводиться вибирати мiж батькiвською лю-* бовю i присягою, тобто обовязком перед батькiвщиною i народом. Включивши в свою поему цей епiзод, рiвних котрому небагато в свiтовiй драматургiï, Шевченко не дбав бiльше про канони драматичного жанру
 Якщо в найдраматичнiшому своєму творi Гайдамаки Т. Шевченко мало дбав про канони драматичного жанру, то ще менше дотримувався вiн ïх у Сотнику, Вiдьмi i Слепой, що, на гадку декого, є драматичними поемами. Тут на дiалог покладено значне художньо-смислове навантаження, проте вiн пiдпорядкований лiро-епiчнiй авторськiй розповiдi
 До речi, жанрову специфiку Шевченкових поем тонко вiдчув свого часу один з нiмецьких iнтерпретаторiв Кобзаря А. Курелла. В листi до Е. Вайнерта вiд 18 червня 1940 р., де йшлося про розподiл творiв поета мiж перекладачами, вiн писав: Щодо жанрiв, то треба було розподiлити декiлька великих поем. При цьому я взяв собi тi, що мають бiблiйну тематику, i половину драматизованих, Сотника. Iншi драматизованi (Вiдьма) я видiлив тобi… 1
 Саме драматизованi, а не драматичнi, так, власне, й слiд розцiнювати жанрову особливiсть бiльшостi поем Т. Шевченка. Вони не виступають чистими взiрцями лiро-епосу, але й не примикають до поем драматичних, в яких виключене пряме авторське втручання в розвиток подiй i якi будуються на гострому конфлiктi ворогуючих сил, на показi персонажiв у дiï. Аналогiчним чином квалiфiкуємо .жанр таких творiв, як Богдан . Гребiнки, Сковорода П. Тичини, Поєдинок П. Воронька та iнших, що ïх дехто з лiтературознавцiв вважає драматичними поемами.
 Робота над драматизованим лiро-епосом стає для багатьох поетiв тим порогом, через який вони приходять до драматичноï поеми чи вiршованоï драми. Ось чому наявнiсть драматичного елементу в попереднiх лiро-епiчних поемах
 того чи iншого автора дає змогу простежити його еволюцiю, зрозумiти, як починався шлях драматурга, наскiльки органiчною е для нього потреба працювати в галузi драматичноï форми. Так, перш нiж написати маленькi трагедiï, Русалку, Бориса Годунова, О. Пушкiн опанував закони драматизованого лiро-епосу, залишивши нащадкам Бахчисарайський фонтан, Цигани, Полтаву. Iз драматизованих поем бере свiй початок драматургiя Лесi Украïнки.! а також не одного з ïï спадкоємцiв украïнських радянських поетiв- драматургiв.
 ]*>left size=]*>1 width=]*>33% /> [1] Театр, 1932. 23, с. 25.
 Шубравський В. . Драматургiя Т. Г. Шевченка. К,. 1961 с. 42.
 [3] Кочерга 1. Радiсть мистецтва, с. 105


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/STATTI/poema_dramatichna_chi_dramatizovana.dhtml