КГБ: Киевская городская библиотека URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/STATTI/ukrainski_slovnikari_ak_normali_zatori_ukr.dhtml Укра&IUML;нськI словникарI як нормалI затори укра&IUML;нсько&IUML; лIтературно&IUML; мови orig (#hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=3167 Змiст Вступ. 3 СУЧАСНИЙ СТАН I ПЕРСПЕКТИВИ УКРАÏНСЬКОГО АКАДЕМIЧНОГО СЛОВНИКАРСТВА 12 ЛЕКСИКОГРАФIЧНА ДIЯЛЬНIСТЬ ЮРIЯ ФЕДЬКОВИЧА . 15 НОВА СТОРIНКА У ТВОРЧIЙ СПАДЩИНI ПИСЬМЕННИКА.. 15 ОСОБЛИВОСТI ЛЕКСИКОГРАФIЧНОÏ ПРАКТИКИ IВАНА ВЕРХРАТСЬКОГО.. 17 ПОГЛЯДИ МИКОЛИ ЛУКАША.. 20 НА ЛЕКСИКОГРАФIЧНУ ПРАКТИКУ ЙОГО ДОБИ.. 20 РОЛЬ СЛОВНИКIВ СВЯТОСЛАВА КАРАВАНСЬКОГО У РОЗВИТКУ.. 23 УКРАÏНСЬКОÏ ЛЕКСИКОГРАФIÏ. 23 УКРАÏНСЬКЕ СЛОВНИЦТВО НА ПЕРЕЛОМI ТИСЯЧОЛIТЬ. 25 Лiтература. 30 ]*>CENTER\> Вступ ЛЕКСИКОГРАФIЯ (грец. , вiд словник i пишу), словникарство роздiл мовознавства, повязаний зi створенням словникiв та опрацюванням ïх теоретичних засад. Вiдповiдно до цього видiляють практичну i теоретичну лексикографiю. Тiсно повязана з лексикологiєю. Л. виникла з практичних потреб пояснення незрозумiлих слiв, яке початково здiйснювалося у виглядi глос, тобто тлумачення написiв на полях i в текстi рукописiв книг. Староукраïнська лексикографiя. До часiв Киïв. Русi належать невеликi рукописнi словники: О именхъ и глемыхъ жидовьскымь азыкъмь, Рчь жидовьскаго азыка, преложена на роускоую та iн., у яких тлумачаться переважно бiбл. особовi iмена й топонiми, окремi старословян. слова: Тълкъ о неразоумны(х) словесе(х) псалтырных та iн., розкривається символ, або алегор. змiст деяких слiв у Псалтирi: Тълкованиiє неоудобь познаваємомь въ писаныхъ рчемь, де перекладено малозрозумiлi старословян. лексеми. На Русi перекладали також греко- вiзант. тлумачення власних назв. Активно розвивається в Украïнi глосографiя впродовж 14 17 ст. Перший церковнословян. укр. словник невiд. автора Лексисъ съ толкованiємъ словенскихъ словъ просто (не ранiше 50-х pp. 16 ст., залишився в рукописi) складено iз заг. церковнословян. слiв, небагатьох антропонiмiв i топонiмiв, налiчує 896 вокабул (при 127 словах немає перекладiв). У словнику зiбрано глоси з рiзних джерел, використано й попереднi лексикогр. працi. Вокабули розмiщено за алфавiтом (проте внутр. абеткування не витримано), iмена введено у формi наз. в. одн., дiєслова в 1-й ос. одн. теп. ч. Багато слiв подано не в вихiдних формах. Матерiали Лексиса… згодом використали Лаврентiй Зизанiй та Памво Беринда. Етапним в iсторiï укр. Л. став перший друк, словник Лексисъ сирчь реченiя въкратц собран(ъ)ны и из слове(н)ского языка на просты(й) рускiй дiялекть истол(ъ)кованы Лаврентiя Зизанiя (Вiльно, 1596). У памятцi 1061 словникова стаття. В реєстрi церковнословян. слова, перекладенi староукр. лiт. мовою, тому ця праця перша спроба нормалiзацiï лекс. складу двох мов. У Лексисi… уперше використано екземплiфiкацiю (приклади в текстi), застосовано паспортизацiю, з якоï видно, що реєстровi слова взято з церковнословян. книг Бiблiï i творiв правосл. патристики. Вокабули розмiщено за абеткою, яка нерiдко порушується у звязку з прагненням автора розробляти поряд зi словом його деривати. Тех. засiб розмежування реєстру й перекладу кома дуже невиразний, бо часто застосовується й мiж словами в перекладнiй частинi. Багатозначнi вокабули й лексеми з вiдтiнками в значеннi Лаврентiй Зизанiй передає кiлькома еквiвалентами, часом видiляючи значення й вiдтiнки за допомогою iндикаторiв и тыж, албо, или, и та iн. Iнодi дається поглиблене пояснення розкриттям етимологiï реєстрового слова, зiставленням словян, лексем з грец. та латинськими. У цьому словнику вперше слова проакцентовано. Неоцiненне значення в iсторiï укр. лексикографiï мав Лексиконъ славенорсскiй и именъ тлъкованiє Памва Беринди, що вийшов у друкарнi Києво-Печерськоï лаври 1627 (2-е вид. 1653, у Кутейнськiй друкарнi пiд Оршею в Бiлорусi). Тематично книга роздiлена на двi частини: 1. Лексиконъ диференцiйний церковнословян.-укр. словник; 2. …Имена свойственная зiбрання тлумачень власних назв (iмен, топонiмiв) та перекладiв апелятивiв несловян. походження. У словнику майже 7 000 статей, у т. ч. близько 1400 онiмiв. Памво Беринда найповнiше в староукраïнськiй Л. здiйснив екземплiфiкацiю i точну паспортизацiю вокабул. Реєстрове слово подається в звичайнiй для того часу формi (iмена в наз. в. одн., дiєслова в 1-й ос. одн. теп. ч.). Перекладна частина працi Памва Беринди одне з найбагатших зiбрань укр. лексики кiн. 16 поч. 17 ст. Переклади зроблено загальнонар. чи лiт. вiдповiдниками. Ряд статей у Лексиконi мають характер енциклопедичних. Автор нерiдко пояснює слова, особливо iншомовнi, розкриваючи ïхню етимологiю. Зiбрання етимологiï бiбл. онiмiв у Лексиконi… одне з найбiльших у європ. лiнгвiстицi 17 ст. Уперше в укр. Л. Памво Беринда вказує на метафор. й образне вживання слова за допомогою позначок переносн, инорчн, метафор. тощо. По сутi першим у схiднословян. Л. автор вводить грамат. ремарки й вiдсилання (ремарка зри, зр.). Застосовуючи орфогр. норми Мелетiя Смотрицького, вiн сприяв правописнiй стабiлiзацiï староукр. лiт. мови. Лексиконъ… Памва Беринди найвище досягнення укр. лексикографiï староï доби. Значним явищем в укр. Л. була анонiмна рукописна праця серед. 17 ст. Синонiма славеноросская перший укр. словник активного типу (тобто з укр. реєстром), укр.- церковнословян. лексикон, укладений на Надднiпрянщинi. Це зворотна переробка Лексикона… Памва Беринди, гол. чин. першоï його частини. На основi кiлькох статей книги автор укладав одну статтю чи навпаки на основi однiєï статтi Лексикона… кiлька нових. У Синонiмi… бл. 30 вокабул не перекладено, отже, праця не завершена. У реєстрi памятки бл. 5 000 вокабул, розмiщених за абеткою у прийнятих в староукр. Л. вихiдних формах. Вокабули не вiдокремленi вiд перекладу роздiл, знаками, ремарок немає (крiм вiдсилання зри). Наст. етап у розвитку староукр. Л. тiсно повязаний з творчiстю пiфанiя Славинецького, який у кiн. 30-х на поч. 40-х pp. 17 ст. пiд час роботи в Киïв, колегiумi уклав Лексиконъ латинскiй. Це латинсько-церковнословянський (схiднословян. редакцiï укр. пiдредакцiï) словник. Його реєстр базується на працi iтал. лексикографа епохи Вiдродження А. Калепiно. Звiдси взято й граматичнi та iн. ремарки. Лексиконъ латинскiй найбiльша лексикогр. праця, створена в Украïнi за минулi столiття: налiчує 27 000 статей. Обравши для перекладу церковнословян. мову свого часу цю мiжсловян. писемну мову, автор наочно довiв, що ïï можливостi не меншi, нiж можливостi лат. мови. У тих випадках, коли вокабули не мали еквiвалентiв у звичайнiй (конфесiйнiй) церковнословян. мовi, пiфанiй Славинецький наводив вiдповiдники з рiдноï украïнськоï, створював новi слова за укр. й церковнословян. зразками, кальки, залучав запозичення, тлумачив такi лексеми. Перекладну частину дуже збагатили укр. лекс. еквiваленти й тлумачення, вмiщенi iнодi поряд iз церковнословянськими. Велика кiлькiсть реєстрових слiв, особливо з побуту, сфери матерiальноï культури, медицини, ботанiки, зоологiï, географiï тощо, перекладена тiльки укр. еквiвалентами. Хоч Лексиконъ латинскiй залишився в рукопис, списках (найдавнiший датовано 1642), вiн став базою для створення нових вiтчизн. i зарубiж. словникiв. У кiн. 40-х pp. 17 ст. пiфанiй Славинецький разом iз Арсенiєм Корецьким- Сатановським у Києвi уклали Лексиконъ словено-латинскiй (первiсний список датується 1650) церковнословян.-лат. словник (бл. 7 500 статей). Осн. джерело вокабул Лексикона словено-латинского Лексиконь… Памва Беринди. Автори використали також польс.-лат.- грец. словник польс. фiлолога Г. Кнапського. У реєстрi Лексикона… пiфанiя Славинецького та Арсенiя Корецького- Сатановського засвiдчується чимало укр. лексики. Це одне з найб. зiбрань церковнословян. лексики 17 ст. У Москвi пiфанiй Славинецький уклав свою третю лексикогр. працю Книга лексиконъ греко-славено- латинскiй (дата створення невiд.; в рукопису). До староукр. перiоду примикає творчiсть лексикографа поч. 18 ст. I. Максимовича, який уклав великий лат.-церковнословян. (укр. редакцiï) словник Dictionarium latino-slavonum (1724, залишився в рукопису). Украïнська лексикографiя кiнця 18 ст. 1917. З появою новоï укр. л-ри та лiт. мови на нар. основi починається новий перiод в укр. Л. ïï основою в 19 ст. стала укр. жива розмовна та лiт. мова. Збiльшується кiлькiсть видаваних словникiв. До Енеïди I. Котляревського 1798 Й. Каменецький додав укладене ним Собранiе Малороссiйскихъ словъ, содержащихся въ Энеид, и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссiйское нарчiе съ другихъ языковъ, или и коренныхъ Россiйскихъ, но не употребительныхъ, що мало 972 слова. Тут подано чимало й таких специфiчно укр. слiв, яких немає в Енеïдi. Напр., тiльки серед 77 слiв на лiтеру Б ïх 23: Байбакь сурокъ, Баглаи лнь, Байбаракъ крытый тулупъ, Барканъ заборъ, Биндюга роспуски тощо. Тому можна гадати, що укладач мав дещо ширшу мету, нiж допомогти читачам Енеïди зрозумiти мову твору. У 3-му вид. Енеïди 1809 I. Котляревський до цього словника додав ще 153 слова i змiнив його назву на Словарь Малороссiйскихъ слов, содержащихся в Энеиде…». Практика диференц. словничкiв-додаткiв до укр. видань у 1-й пол. 19 ст. набуває значного поширення. Виходять: Словарь малороссiйскаго языка (218 слiв) при Опыте собранiя старинных малороссiйскихъ псней М. Цертелєва (1819), Словарь (понад 500 слiв) при зб. Малороссiйскiя псни М. Максимовича (1827, у вст. частинi до Словаря автор висловлює думку про потребу пiдготовки докладного укр. словника), Объяснительный словарь (бл. 450 слiв) при 1-му вид. Наталки Полтавки I. Котляревського в Украинском сборнике (1838), Объясненiе непонятныхь для Великороссiянъ Южнорусскихъ словъ и вираженiй (260 слiв) при вид. Думки и псни та шче дешчо А. Могили (Амвросiя Метлинського, 1839), Словник малозрозумiлих слiв руських, доданий П. Жеготою до 2-го тому його зб. Пiснi руського народу в Галичинi (1840) тощо. Такi словнички пiд назвою Объясненiе неудобопонятныхъ южнорусскихъ словъ прикладалися до кожного номера журн. Основа (1861 62). У рядi видань пояснення специф. укр. лексики подавалося у виносках, як у збiрниках Украинскiе народныя псни М. Максимовича (1834, 156 слiв), Малороссiйскiе и червонорусскiе думы и псни П. Лукашевича (1836) та iн. Диференц. словнички-додатки вiдiгравали допомiжну роль. Розвиток укр. л-ри i культури вимагав створення докладного загального укр. словника. Тому й на Надднiпрянщинi, i на Надднiстрянщинi з поч. 19 ст. значно активiзується лексикогр. робота: укладанням перекладних переважно укр.-рос., укр.-польс., нiм.- укр. словникiв займаються не тiльки фiлологи, а й письменники, iсторики, вчителi, громад, дiячi. Першими зявляються (проте ще не окр. виданнями) Краткiй малороссiйскiй словарь О. Павловського як окр. глава 2-ï частини його Грамматики… (1818) та Собранiе словъ малороссiйскаго нарчiя I. Войцеховича в Трудах Общества любителей росийской словесности при Московском университет (1823). У Петербурзi над новим словником укр. мови працює О. Павловський. I. Вагилевич на початку 30-х pp. за зразком вiдомого серб.-нiм.-лат. словника В. Караджича опрацьовує великий укр.-польс.-нiм.-латинський, а пiсля того ще й укр.-нiм.- латинський словники. Водночас на Прилуччинi працює над укр.-рос. словником П. Бiлецький-Носенко, а в Курську, потiм Полтавi над аналогiчним словником Л. Боровиковський (1806 89). Й. Скоморовський (1815 пiсля 1891) на Тернопiльщинi укладав 5-томний укр.-польс. словник, а К. Скоморовський (1820 66) нiм.-укр. словник. Т. Витвицький з Городенщини у 1849 пiдготував до друку польс.-церковнословян.-укр. словник (бл. 20 000 словникових статей). Над великим укр. словником трудився вчитель I. Лаврiвський (1778 1843), а над нiм.-укр. словником Ю. Лаврiвський (1821 73) i т. iн. Проте весь цей доробок з рiзних причин лишився в рукописах. Досi з нього опубл. лише Словарь малороссiйскаго нарчiя О. Павловського (1826; А Бякать) та Словник украïнськоï мови П. Бiлецького-Носенка (1966), Словарь украинского наречия Ф. Шимановича (1995), Словник польсько-церковно-словянсько-украïнський Теодора Витвицького з половини XIX сторiччя (1997). З 2-ï пол. 19 ст. зявляються загальномовнi укр. словники серед. обсягу. Першим з них був Словарь малорусскаго нарчiя О. Афанасьєва- Чужбинського (1855; частина на лiтери А-З, бл. 6 000 слiв), далi Словарь малороссiйскихь идiомовъ М. Закревського (1861, 11 127 слiв). Опытъ южнорусского словаря К. Шейковського передбачався як кiлькатомна праця, проте вийшло лише три випуски: т. 1, в. 1 (А Быяк), 1861, та т. 5, в. 1 2 (Т Ф), 1883 86. У словнику трапляються невдалi пояснення реєстрових слiв, часто вони надто розтягненi, має мiсце надмiрний етнографiзм. Для сприяння культур, розвитку в Галичинi О. Партацький у 1867 видав двотомний Нмецко-руский словарь, у якому бл. 30 000 нiм. слiв пояснено одним чи кiлькома укр. вiдповiдниками, серед яких значна кiлькiсть захiдноукр. дiалектизмiв, слiв з язичiя, кальок з нiм. мови самого укладача, особливо у галузi наук. термiнологiï. У передмовi до т. 1 подано коротку характеристику найважливiших фонет. та морфол. рис укр. мови. У 1873 вийшла Словниця украïнськоï (або югово-руськоï) мови Ф. Пiскунова, у реєстрi якоï бл. 8 000 слiв, серед них чимало штучних та вигаданих типу дадiй датель, дадiйка дательница. Реєстр 2-го вид. цього словника пiд назвою Сповнюсь живоï народноï, пiсьменноï i актовоï мови руськихъ югiвщанъ Росiйськоï i Австрiйско-Венґерськоï цесарiï (1882) розширено до 15 000 слiв переважно за рахунок актовоï мови, взятих iз словника М. Закревського. Першим рос.-укр. словником був Опыть русско- украинскаго словаря М. Левченка (1874, 7600 слiв). Вiн зiграв важливу роль у культур. життi укр. народу. Л. Чопей у Будапештi опубл. Русько- мадярский словарь (1883), реєстр якого становив бл. 20 000 слiв, значна частина яких дiалектизми переважно центр, р-нiв Закарпаття. Цей словник був першим джерелом iнформацiï про закарпатоукр. говори. Цiнним надбанням укр. Л. i взагалi укр. культури став Малоруско-нiмецкий словар . Желехiвського i С. Недiльського (т. 1 2, 1885 86). У ньому широко представлена як зафiксована в худож. л-рi, так i дiал. лексика (понад 64 000 слiв). Укр. слова передаються пристосованим до захiдноукр. умов правописом П. Кулiша желехiвкою, що в Галичинi й на Буковинi набула майже заг. поширення i проiснувала аж до поч. 20-х pp. Словник . Желехiвського i С. Недiльського не втратив свого наук. значення досi; у 1982 в Мюнхенi О. Горбач перевидав його в трьох частинах. Важливою подiєю був вихiд у Львовi Словаря росийсько- украïнського М. Уманця (Комарова) та А. Спiлки (колект. псевдонiм одеських спiвпрацiвникiв М. Уманця; т. 1 4, 1893 98), який пiд назвою Словарь росийсько-галицький, составлен А. Гуртом (1896 98) було перевидано фототипiчним способом у Берлiнi (1925). У словнику бл. 37 000 рос. слiв, що пояснювалися одним чи кiлькома вiдповiдниками, у т. ч. дiалектизмами; значна кiлькiсть укр. слiв iлюструється цитатами з худож. л-ри та етногр. джерел. Словник був у широкому вжитку тривалий час. Одночасно з цим словником зявився й Русско-малороссiйскiй словарь . Тимченка (т. 1 2, 1897 99; бл. 40 000 слiв). В укр. частинi, надр. рос. абеткою, значну кiлькiсть становили архаïзми, вузьколокальнi дiалектизми та полонiзми. У 1909 вийшов Украïнсько-росiйський словник В. Дубровського (перевид. 1914 та 1917). Для задоволення потреб дедалi зростаючоï емiграцiï в Канадi та США М. Ясенiвський видає у Вiннiпезi Кишеньковий англiйсько-украïнський i украïнсько- англiйський словарець (1914), а . Козловський Кишеньковий словар англiйськоï i украïнськоï мови (там же, 1917). Велику цiннiсть становить пiдготовлений i виданий Б. Грiнченком Словарь украïнськоï мови (т. 1 4, 1907 09), що на тлi всiх словникiв, якi вийшли до нього, вiдзначається широтою використаних джерел, докладнiстю лексикогр. опрацювання реєстрових слiв. З 2-ï пол. 19 ст. в Украïнi, крiм загальномов. словникiв, зявляються iн. лексикогр. працi. На захiдноукр. землях за дорученням австро-угор. уряду видано Die juridisch-politische Terminologie fur die slawischen Sprachen sterreichs (Правничополiтична термiнологiя для словянських мов Австрiï, 1851; 17 000 нiм. термiнiв з укр. вiдповiдниками (укладачi Я. Головацький, Г. Шашкевич i Ю. Вислоцький). 1893 К. Левицький видає Нiмецько-украïнський словар висловiв правничих i адмiнiстрацiйних. Розгортається збiр та систематизацiя природничоï нар. номенклатури, виходять друком Початок до уложеня термiнологiï ботанiчноï руськоï I. Гавришкевича (1852), Початки до уложення номенклятури и терминологиi природописноï, народноï I. Верхратського (в. 1, 1864; в. 2 3, 1869; в. 4-5, 1872; в. 6, 1879, та iн.). На Надднiпрянщинi, де в цей час дiяла заборона укр. друкованого слова, вийшов Опыт словаря народных названiй растений О. Роговича (1874). Значне пожвавлення термiнол. роботи повязується з дiяльнiстю НТШ, яке видало Материял термiнольоґiчний (1898), Матерiали до фiзичноï термiнологiï, Матерiали до математичноï термiнологiï (1902), Начерк термiнологiï хемiчноï В. Левицького (1903), Виразня мiнеральоґiчна I. Верхратського (1909), Словар технiчних виразiв Я. Невестюка (1911), Начерк географiчноï термiнольогiï (1908) та Причинки до географiчноï термiнольоґiï (1913) С. Рудницького тощо. В. Василенко 1902 публiкує Опыт толкового словаря технической терминологии по Полтавской губернии, а В. Кульженко 1911 Пасiчницький словничок. Першими укр. словниками iншомов. слiв були Словарик пояснення чужих та не дуже зрозумiлих слiв В. Доманицького (1906), Словар чужих слiв З. Кузелi i М. Чайковського (1910, 2-е вид. 1918). Побачили свiт словники запозичень з окр. мов: Слова, вошедшие в малорусский язык из немецкого П. фименка (1859), Словар украïнських виразiв, перенятих з мов тюркських О. Макарушки (1895), Еврейско-немецкие слова в русских наречиях Л. Вiнера (1895). Укр. словники класич. мов у цей перiод виходили тiльки в Галичинi, де не лише в початкових, а й у серед. школах викладання здiйснювалося рiдною мовою. Це, напр., Словар до Гомеровоï Одиссеï i Iлiяди I. Огоновського (1900) та словники Ю. Кобилянського: Руськолатинський словарець для руських гiмназiй та Словарець до Гая Юлiя Цезаря вiйни з Галiйцями (обидва 1907), Латинсько-украïнський словар для середнiх шкiл (1912), що в першiй редакцiï був укладений як лат.-нiм. -укр. словник. Серед лексикогр. праць 19 ст. певне мiсце займають словники церковнословян. мови: Приручний словарь славено-польський iлi собранiє реченiй славенских в кнiгах церковних, на язик польскiй толкованих, що видано пiд криптонiмом …ij (Й. Левицький, 1830; укладений на основi Лексикона… Памва Беринди), Церковний словарець до поясненя часто употребляемых слiв в священних книгах церковних В. Чернецького (1889), Старославянскiй-оугорскiй-русскiй-нмецкiй словарь кь священному писанiю О. Кубека (1906). А. Петрушевич укладав великий етимол. словник усiх словян. мов у порiвняннi з iн. iндоєвроп. мовами, який залишився в картотецi i зберiгається в Б-цi РАН в Санкт- Петербурзi. Арготичну лексику подають працi Невли В. Iванова (1883), Ддовска (жебрацка) мова Костя Вiкторина (К. Студинського, 1886), Лiрники В. Боржковського (1889), Лiрники В. Гнатюка (1896), Отголосок лирницкого языка Ф. Николайчик (1896), Черниговские старцы (псалми и криптоглосон) П. Тиханова (1900), Kuma po lembersku. Przyczynek do sownika lwowskiej gwary zodziejskiej Й. Яворського (1901), Кобзари и лирники О. Малинки (1903). У 2-й пол. 19 ст. зявляються словники до окр. писемних памяток: Объяснение невразумительных слов, встречающихся в летописи Самовидца и в приложениях к ней О. Левицького (1876). Задовго до нього, у 1808, В. Ломиковський уклав Словарь малороссiйской старины (надр. 1894). Дитяча мова представлена в словничках О детском языке Л. Ященка (Основа, 1861, кн. 8; 45 слiв), Еще о детских словах I. Новицького (Основа, 1862, кн. 9; 37 слiв), Дiтськi слова в украïнськiй мовi I. Франка (Свiт, 1881, 7; 61 слово). Першими укр. дiал. словниками були збiрки слiв гуцульських та бойкiвських говiрок, якi I. Вагилевич помiстив у своïх етногр. нарисах Huculowe. Obywatel Wchodniho pohoi Karpatskho (1838 39), Bojkowe. Lid ruskoslovensk w Haliich (1841). Така збiрка лемкiвських слiв подана в працi Лемки мешканцi Захiдного Прикарпаття (1842, опубл. 1965). У 50 60-х pp. 19 ст. укр. дiал. словники, словнички та збiрки слiв широко зявляються як на Надднiстрянщинi, так i на Надднiпрянщинi. Це Слова и выражения Остерского уезда з Чернiгiвщини (1851, 1853, 1854), Местечко Олешовка Козелецкого уезда Черниговской губернии О. Шишацького- Iллiча (1854), Украинские слова, записанные в Бирючском уезде Воронежской губернии I. Свяченка (1862), Матерiали до словаря (з Жовкiвщини) I. Магури (1862), Чабанский словарь Я. Кухаренка (1862), Матерiяли до словаря, зобрани въ Космач окр. Коломийского П. Кобринського (1863), Малый словарець бойковско-руских словъ, уживаньгх въ щоденной бесд I. Пасiчинського (1872), Нкоторые слова, уживаны в щоденной лемковской бесд Русина-Лемка (1872), Бойковськiй словарець Й. Гоцького (1895 1903) тощо. Першим укр. дiал. словником, що зявився уже як окр. видання, були Знадоби до словаря южноруского I. Верхратського (1877), де поряд з поясненням семантики подавалися докладна локалiзацiя зафiксованих дiалектизмiв, ïх зiставлення з нiм., польс., угор., рум. вiдповiдниками. У 50-х pp. 19 ст. над великим дiал. словником Матерiялы для словаря Малорусскаго нарчiя, собранныя въ Галицiи и въ Сверовосточной Венгрiи.. працював Я. Головацький. Вiн уклав тiльки частину на лiтери А З (понад 10 000 слiв), яка вийшла друком лише 1982. Словник виконано на рiвнi тогочасноï європ. Л. Тут широко подано вiдомостi про народну духовну i матерiальну культуру пд.-зх. р- нiв Украïни, його можна було б квалiфiкувати як дiал.-етногр. словник. Багато дiал. словникiв умiщено як додатки до дiалектол. та етногр. праць I. Верхратського, О. Вєтухова, В. Гнатюка, I. Манжури, I. Свєнцiцького, А. Семеновича, В. Шухевича та iн. Значна кiлькiсть укр. дiал. словникiв та збiрок слiв 19 ст. залишилася в рукописах i зберiг, у архiвах Санкт-Петербурга, Києва, Львова тощо. Зявляються першi спроби укладання словникiв мови письменника: Словничок Шевченковоï мови (1916) та Украïнсько-росiйський словничок до Кобзаря» Т. Г. Шевченка Н. Малечi (1917, пiд псевд. Лiтописець Нестор). Украïнська лексикографiя 1917 кiнця 20 ст. Розвиток Л. у тiй частинi Украïни, що входила до складу СРСР, можна подiлити на кiлька етапiв. Перший етап 1917 поч. 30-х pp. характеризується, по-перше, активним розвитком Л. за кiлькiстю та рiзноманiтнiстю словникiв (за П. Горецьким, ïх видано 131; особливо багато 1918 та в часи украïнiзацiï), зумовленим становленням укр. державностi i, вiдповiдно, виходом укр. мови на держ. рiвень. Проте словники, що зявляються в цей час, неоднаковi за наук. рiвнем. Переважна бiльшiсть ïх, як i ранiше, перекладнi рос.-укр. i рiдше укр.-рос., здебiльшого спрямованi на задоволення практ. потреб соцiального i вироб. життя (у сферах дiловодства, права, виробництва i науки тощо). Особливо багато зявилося термiнол. словникiв. По-друге, прагненням вiдшукати i максимально повно подати народну, питомо укр. лексику (звiдси, зокрема, насичення укр. частини статтi в перекл. словниках не тiльки синонiмiчними, а й численними видовими найменуваннями) або, в разi потреби, створювати слова з морфем укр. мови, а не запозичати з iн. мов. Напр., до слiв рос. реєстру паз i шпунт пропонувалося ґара, до контакт дотик, до рефлектор вiдбивач, до фильтр цiдило, до форсунка прискавка, до шланг кишка, до холостой (ход та iн.) яловий тощо. Такi укр. вiдповiдники здебiльшого не закрiпилися у вжитку. Проте низка слiв вимикач, двигун, лiтак, косинець, родовище, струм та iн. увiйшла до нормат. термiнологiï. У цьому пуризмi укладачi орiєнтувалися i на практику деяких iн. європ. мов, передусiм нiм. та чеськоï, в яких переведення iншомов. слiв на рiдномов. грунт становило одну з гол. засад формування нац. лiт. мов. Осн. лексикогр. роботу проводили такi органiзацiï та установи: Комiсiя для складання словника украïнськоï живоï мови при УАН (у складi А. Кримського, В. Ганцова, Г. Голоскевича, М. Грiнченко, А. Нiковського та iн.); термiнол. словниками займалося Т-во шкiльноï освiти в Києвi (1917), з 1918 19 Термiнол. комiсiï Укр. наук. т-ва в Києвi та УАН, на базi яких 1921 утворено Iнститут украïнськоï науковоï мови ВУАН (з 1930 Iнститут мовознавства). Найважливiшi словники цього часу: а) перекладнi загальномовнi укр.-росiйськi: Словник украïнськоï мови Д. Яворницького (т. 1, 1920, А К, бл. 8200 слiв), який був задуманий як доповнення до Словаря… за ред. Б. Грiнченка i мiстив тiльки тi слова, яких у ньому не було або вони мали iн. знач.; Словарь украïнськоï мови за ред. Б. Грiнченка: 1924 його перевид. фотоспособом у Берлiнi в двох томах та 1925 в одному томi малого формату, у 1927 28 здiйснювалося його перевидання пiд назвою Словник украïнськоï мови за ред. i з доповненнями С. фремова та А. Нiковського (вийшли т. 1 3 по лiтеру Н, потiм видання було припинено), вийшли також словники В. Дубровського, Л. Савченка, О. Iзюмова та iн.; б) перекладнi загальномовнi рос.-украïнськi: Росiйсько- украïнський словник С. Iваницького i Ф. Шумлянського (т. 1 2, 1918, бл. 35 000 слiв), який кiлька разiв перевидавався; Практичний росiйсько- украïнський словник М. Йогансена, М. Наконечного, К. Нiмчинова i Б. Ткаченка (1926); Росiйсько-украïнський словник ВУАН (вiдомий також пiд назвою Академiчний словник) за ред. А. Кримського та С. фремова i за участю В. Ганцова, Г. Голоскевича, М. Грiнченко, А. Нiковського, що створювався членами Комiсiï для складання словника живоï укр. мови i лишився незавершеним у звязку з полiт. подiями: протягом 1924 33 вийшло окр. випусками три томи (по лiтеру П) iз запланованих чотирьох. Незважаючи на певну недоопрацьованiсть укр. частини словника щодо адекватностi перекладу та нормативностi вживання (без належних семант. i стилiст. коментувань), вiн лишається багатим зiбранням укр. лексики, а за обсягом укр. синонiмiки значною мiрою компенсував вiдсутнiсть синонiм. словника. Вийшли також словники В. Дубровського, Л. Савченка, О. Iзюмова, Г. Сабалдиря та iн., 1925 перевид. словник М. Уманця i А. Спiлки; в) термiнол. i галузевi словники, переважно рос.- украïнськi (за П. Горецьким, лише термiнол. словникiв вийшло 83) мед. термiнологiï (укладачi О. Курило, М. Галин, О. Корчак- Чепуркiвський, В. Кисельов та iн.), природничi (X. Полонський та iн.), ботанiчнi (О. Яната i Н. Осадца, В. Вовчанецький i Я. Лепченко та iн.), зоологiчнi (М. Шарлемань та iн.), хiмiчнi (О. Курило, С. Зенкевич та iн.), фiзичнi (О. Курило, В. Фаворський, Г. Холодний та iн.), геологiчнi (П. А. Тутковський, П. Василенко та iн.), технiчнi, механiчнi, будiвельнi (В. Дубровський, Т. Секунда, М. i Л. Дармороси, К. Туркало, I. Шелудько, Т. Садовський, С. Будда та iн.), математичнi (Ф. Калинович та iн.), юридичнi (О. Курило, В. Леонтович i О. фимов та iн.), дiловоï мови (. Лiнкевич та iн., за ред. М. Гладкого i К. Туркала; В. Пiдмогильний i . Плужник; М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич укладачi найповнiшого i найдокладнiшого словника), вiйськ, справи (В. втимович, С. i О. Якубськi), шкiльництва (П. Горецький та iн.) та iн. Серед цих словникiв слiд згадати, зокрема, Словник ботанiчноï номенклатури (проект) (1928, лат.-укр. з укр. покажчиком, понад 25 000 укр. назв), багатий на синонiмiку; г) з-помiж iн. типiв словникiв видiляються Iсторичний словник украïнського язика за ред. . Тимченка (1930, 1932; вийшли випуски на лiтери А Ж); Нiмецько- украïнський словник I. Шаровольського (1927, бл. 20 000 слiв), правописнi словники (Г. Голоскевич, Г. Сабалдир, О. Iзюмов), кiлька словникiв iншомов. слiв (З. Пиптенко, Г. Бойкiв, О. Iзюмов та iн.). Другий етап охоплює перiод з 1933 до серед. 50-х pp. i характеризується: по-перше, помiтним звуженням словникар. роботи (зокрема, у звязку зi згортанням украïнiзацiï, репресiями проти укр. мовознавцiв); по-друге, значним унiфiкуванням укр. лексики в словниках (з обмеженням синонiмiки з нар. мови, саморобних вiдповiдникiв з укр. коренями замiсть iншомов. слiв тощо). Це дiялося насамперед унаслiдок розгорнутоï кампанiï боротьби з украïнським буржуазним нацiоналiзмом та шкiдництвом на мовному фронтi i вiдповiдних офiц. настанов не вносити штучноï вiдмежованостi украïнськоï мови вiд росiйськоï. Словники укр. мови стали вже розумiтися як лексикони не нац. мови в цiлому, а вужче тiльки нормалiзованоï лiт. мови. Особливо помiтнi вiдмiнностi вiд попереднiх рокiв сталися в термiнологiï. У 1934 35 для виправлення справи випущено термiнол. бюлетенi (мед., матем., бот., фiз., виробничий), а для школи кiлька невеликих рос.-укр. галузевих словникiв. Осн. загальномовнi словники цього перiоду: Росiйсько-украïнський словник (1937, бл. 45 000 слiв; укладачi С. Василевський, . Рудницький та iн.), орiєнтований на найуживанiшу, найпотрiбнiшу лексику обох мов. Такоï ж назви словник 1948 за ред. М. Калиновича та участю Л. Булаховського i М. Рильського, значно повнiший за обсягом (бл. 80 000). У цих словниках закладено осн. лекс. норми тодiшньоï i пiзнiшоï укр. лiт. мови, якi здебiльшого чиннi й донинi, за винятком низки явних русизмiв (особливо в словнику 1948: безчасся, головокружiння, древесина, новомiсяччя, портянка, рiзвий, добро пожалувати! та iн.) i деяких iн. категорiй слiв та окр. слiв, якi викликають дискусiï ще й тепер. Третiй етап розвитку Л. (кiн. 50-х кiн. 80-х pp.) характеризується: по-перше, значним розширенням словникар, роботи i появою ряду як традицiйних для укр. Л., так i нових типiв словникiв; по-друге, певним послабленням iдеол. тиску на неï (щоправда, зi значними коливаннями в рiзнi роки). Найважливiшi словники цього часу: а) перекладнi загальномовнi: Украïнсько-росiйський словник за ред. I. Кириченка (т. 1 6, 1953 63) найповнiший до 70-х pp. словник укр. мови (бл. 122 000 слiв), з великим iлюстрат. матерiалом (проте наявнiсть у ньому явних русизмiв, таких, як забой, кумушка, нашенський, ненастя, получати, розлюбезний, трепло та iн., свiдчить, що його укладачi ще не повнiстю позбулися практики поперед, рокiв); Украïнсько-росiйський словник (1-е вид. 1964, за ред. В. Iльïна, бл. 65 000 слiв); Украïнськоанглiйський словник М. Подвезька (1957, бл. 60 000 слiв) i Польсько-украïнський словник за ред. Л. Гумецькоï (т. 1 2, кн. 1 3, 1958 60, бл. 100 000 слiв); Нiмецько-украïнський словник В. Лещинськоï та iн. (1959, бл. 50 000 слiв); Французько- украïнський словник (1955) i Украïнсько-французький словник (1963) О. Андрiєвськоï i Л. Яворськоï (кожен бл. 50 000 слiв), Росiйсько-украïнський словник (т. 1 3, 1-е вид. 1968, редактори томiв С. Головащук, Л. Коробчинська, М. Пилинський) один з найповнiших i найдокладнiших рос.-iншомов. словникiв (бл. 120 000 слiв); Англо-украïнський словник М. Подвезька i М. Балли (1974, бл. 65 000 слiв); Болгарсько-украïнський словник I. Стоянова i О. Чмир (1983, 43 000 слiв); Чесько-украïнський словник (т. 1 2, 1988 89, бл. 80 000 слiв) та iн.; б) тлумачний Словник украïнськоï мови в 11 томах (1970 80) найповнiший i найдокладнiший на сьогоднi словник укр. мови (понад 134000 слiв); в) термiнол. словники переважно росiйсько- украïнськi, органiзацiю створення яких покладено 1957 на Словникову комiсiю при АН УРСР пiд кер. Й. Штокала, а з 1969 на Комiтет науковоï термiнологiï АН УРСР. З 1959 по 70-i pp. видано бл. 30 галуз. рос.-укр. словникiв, серед яких видiляються Росiйсько- украïнський технiчний словник (1961, 80 000 слiв-термiнiв) i Росiйсько- украïнський сiльськогосподарський словник (1963, понад 32 000 слiв). З одномов. термiнол. словникiв та енциклопедiй передусiм слiд назвати Енциклопедiю кiбернетики в 2 томах (бл. 1800 термiнiв), видану Гол. редакцiєю УРЕ 1973; г) фразеол., паремiогр. i под. словники: у 1960 80-х pp. вийшло кiлька словникiв як одномовних (Н. Батюк, Г. Удовиченка та iн., найповнiший з них Фразеологiчний словник украïнськоï мови, т. 1 2, 1993, бл. 10 000 одиниць), так i перекладних (рос.-укр. I. Виргана i М. Пилинськоï, укр.-рос. i рос.укр. I. Олiйника i М. Сидоренка, англо-укр. К. Баранцева, нiм.-укр. В. Гаврися i О. Пророченко), словники крилатих слiв А. Коваль i В. Коптiлова, збiрки нар. загадок, порiвнянь, скоромовок I. Гурина, а також кiлька великих збiрок укр. прислiвïв та приказок (див. Прислiвя); ґ) дiалектнi словники, укладання яких активiзувалося з 50-х pp.: вийшли словник полтав. говiрок В. Ващенка, полiських П. Лисенка, бойкiвських М. Онишкевича; виходять матерiали до словника буков. говiрок та iн.; на часi створення заг. (зведеного) словника укр. говорiв; д) iстор. та етимол. словники: Словник староукраïнськоï мови 14 15 ст. (1977 78, за ред. Л. Гумецькоï). В IМ НАН Украïни триває робота над Етимологiчним словником украïнськоï мови в 7 томах (опубл. т. 1 3 по лiтеру М, за ред. О. Мельничука, 1982 89); е) власних назв словники укр.-рос. i рос.укр. Словник власних iмен людей (кiлька видань за ред. С. Левченка, потiм Л. Скрипник); словник- довiдник Власнi iмена людей Л. Скрипник i Н. Дзяткiвськоï (1986); Довiдник украïнських прiзвищ Ю. Редька (1969); Словник украïнських псевдонiмiв i криптонiмiв О. Дея (1969); Словник гiдронiмiв Украïни (1979); Етимологiчний словник лiтописних географiчних назв Пiвденноï Русi (1985) та iн.; є) орфогр., орфоеп. i под. словники: орфогр. словники I. Кириченка, М. Стефанцева, С. Головащука, А. Бурячка; Орфографiчний словник украïнськоï мови С. Головащука, Т. Зайцевоï, I. Назаровоï, М. Пещак, В. Русанiвського (1975, 1976; бл. 114 000 слiв), ств. на основi 2-го вид. Украïнського правопису; Словник наголосiв (1959, 1964) та Орфоепiчний словник М. Погрiбного (1984); Украïнська лiтературна вимова i наголос (вiдп. ред. М. Жовтобрюх, 1973), словники-довiдники з культури мови (див. Ортологiя); ж) словники, що вiдображають системнi вiдношення в лексицi: словники синонiмiв А. Багмета, П. Деркача, фразеол. синонiмiв М. Коломiйця i . Регушевського, найповнiший з них Словник синонiмiв украïнськоï мови у 2 томах, пiдготовлений в IУМ НАН Украïни (бл. 9 200 синонiм, рядiв, не опубл.); Словник антонiмiв Л. Полюги (1979); Словник паронiмiв украïнськоï мови Д. Гринчишина i О. Сербенськоï (1986); з) словники мови письменника: Словник мови Шевченка (т. 1 2, 1964) i Словарь языка русских произведений Шевченко (т. 1 2, 1985 86), Словник мови творiв Г. Квiтки-Основяненка (т. 1 3, 1978 79) та iн. Четвертий етап (вiд поч. 90-х pp.) характеризується: по-перше, активiзацiєю словниковоï роботи у звязку зi становленням Украïни як самост. держави; по-друге, помiтною вiдсутнiстю єдиних методол. засад i навiть орфогр. принципiв (можна провести певнi аналогiï мiж цим етапом i 1917 33). З одного боку, безпосередньо продовжується лексикогр. практика попереднiх рокiв, у руслi якоï перевидано кiлька термiнол. словникiв кiн. 50-х поч. 60-х pp. i видано кiлька нових без належноï ревiзiï лекс. норм укр. мови минулих рокiв. З другого боку, наявна тенденцiя до повернення традицiй укр. словникарства кiн. 19 1-ï третини 20 ст. (з униканням iншомов. слiв, посиленою увагою до нар. лексики, куванням слiв) та правопису 1928. Найбiльшого сусп. резонансу в цьому планi набув Росiйсько- украïнський медичний словник О. Мусiя, С. Нечаєва, О. Соколюка, С. Гаврилюка (1991, з кiлькома перевиданнями), де з кiлькох пропонованих укр. вiдповiдникiв на ост. мiсцi подається той, що вважався досi найприйнятнiшим або й єдиним (рос. акушер укр. пологознавець, бабич, акушер; рос. амбулаторний укр. рухомий, приходячий, легкий, амбуляторний, амбулаторний). Мiж цими крайнiми позицiями iснують рiзноманiтнi промiжнi, що обєднуються, проте, прагненням (у кожному окр. випадку по-своєму реалiзовуваним) до очищення укр. мови вiд невластивих ïй елементiв i вiдновлення ïï питомих рис. Лекс.-нормат. i правописнi розходження посилюються також у звязку з перевиданням словникiв 1920-х pp. (Практичний росiйсько-украïнських словник О. Iзюмова, два перевидання словника Фразеологiя дiловоï мови В. Пiдмогильного i . Плужника, Правописний словник Г. Голоскевича) та виданням словникiв авторiв з укр. дiаспори (Практичний словник синонiмiв украïнськоï мови та Росiйсько-украïнський словник складноï лексики С. Караванського, США). У кiлькiсному планi переважають перекладнi загальномовнi та термiнологiчнi словники. Це, зокрема: акад. Росiйсько-украïнський словник науковоï термiнологiï в 3 томах (Суспiльнi науки, 1994; Бiологiя, хiмiя, медицина, 1996; Математика. Фiзика. Технiка. Науки про Землю та Космос, 1998) та термiнол. i галузевi словники окр. авторiв; Англо- украïнський словник М. Балли (т. 1 2, 1996, бл. 120 000 слiв). За ними орфогр. словники: Орфографiчний словник украïнськоï мови С. Головащука, М. Пещак, В. Русанiвського, О. Тараненка (1994, бл. 120 000 слiв; ств. на основi 4-го вид. Украïнського правопису) та iн.; словники нар. мови: Словник говiрок Нижньоï Надднiпрянщини В. Чабаненка (т. 1 4, 1992); Словник стiйких народних порiвнянь О. Юрченка i А. Iвченка. 1993 вийшов Фразеологiчний словник украïнськоï мови в 2 томах (2-е вид. 1999). У 1996 97 зявилися три рiзнi перевидання Словаря украïнськоï мови за ред. Б. Грiнченка. Розпочалося видання Словника украïнськоï мови XVI першоï половини XVII ст. [опубл. в. 1 6 по лiтеру Г, 1994 99], що укладається в Iн-тi украïнознавства НАН Украïни у Львовi. Вийшов Словник синонiмiв украïнськоï мови (т. 1 2, 1999 2000). Лексикогр. робота проводилася з 20-х pp. також за межами УРСР та Украïни в цiлому. Це переважно: а) перекладнi загальномовнi словники: Мадярсько-руський словарь (Ужгород, 1928), Украïнсько- польський i польсько-украïнський словник . Грицака i К. Кисiлевського (Львiв, 1931), Украïнсько-нiмецький словник З. Кузелi i Я. Рудницького (Лейпциг, 1943), Украïнсько-англiйський словник К. Андрусишина i Я. Кретта (Саскатун, Канада, 1955, останнє вид. 1990, бл. 95 000 слiв); Украïнсько-польський словник за ред. С. Грабця i П. Зволiнського (Варшава, 1957, 30 000 слiв), Словацько- украïнський словник П. Бунганича (Братислава, 1985), Украïнсько- чеський словник А. Куримського, Р. Шишковоï, Н. Савицького у 2 томах (Прага, т. 1, 1994, т. 2, 1996, бл. 75 000 слiв) та iн.; б) термiнол. словники: Медичний латинсько-украïнський словник М. Галина (Прага, 1926); Ботанiчний латинсько-украïнський словник Ст. Маковецького (Кракiв, 1936); Нiмецько-украïнський технiчний словник I. Жуковського, З. Кузелi (1943); Вибiрковий англiйсько-украïнський словник з природознавства, технiки i сучасного побуту А. Вовка (Нью- Йорк, ч. 1 2, 1982) та iн.; в) нормативнi словники: правописнi словники К. Кисiлевського (1934), О. Панейка (1941) та iн.; Правописний словник Г. Голоскевича (перевидання, Нью-Йорк, 1952, 1962); Украïнський стилiстичний словник I. Огiєнка (Львiв, 1924; це рекомендацiï щодо лiт. слововживання з орiєнтацiєю на мову Великоï Украïни); Словник мiсцевих слiв, у лiтературнiй мовi не вживаних I. Огiєнка (1934); г) iстор. та етимол. словники: Етимологiчний словник украïнськоï мови Я. Рудницького (Вiннiпег, т. 1 2, 1962 82); Етимологiчно-семантичний словник украïнськоï мови I. Огiєнка (Вiннiпег, т. 1 4, 1979 95); Г) iншi типи словникiв: В. Нiньовський. Украïнський зворотний словник (Едмонтон Мюнхен, 1969); А. Орел. Словник чужомовних слiв (т. 1 3, Нью-Йорк, 1963 66). Iсторiю та питання теорiï укр. Л. дослiджували Б. Грiнченко, П. Горецький, I. Кириченко, А. Москаленко, В. Iльïн, В. Ващенко, С. Левченко, Т. Зайцева, Л. Паламарчук, В. Нiмчук, С. Головащук, М. Пилинський, Б. Галас, О. Горбач, Я. Рудницький та iн. Вагомий внесок у створення словникiв укр. мови зробили I. Франко, Б. Грiнченко, А. Кримський, М. Рильський. Осн. лексикогр. робота в Украïнi була зосереджена з 20-х pp. в IУНМ, потiм в IМ, а з 1991 в IУМ. У1951 63 в IМ виходило спец. лексикогр. видання Лексикографiчний бюлетень. ]*>CENTER\>СУЧАСНИЙ СТАН I ПЕРСПЕКТИВИ УКРА&IUML;НСЬКОГО АКАДЕМIЧНОГО СЛОВНИКАРСТВА Створення словникiв було, є i залишається одним iз найважливiших i найвiдповiдальнiших завдань, якi стоять перед фiлологами усiх часiв i поколiнь. Найважливiших бо лексикографiя це фундамент, на якому розвивається i наука, й лiтература, i культура. Найвiдповiдальнiших тому що, створюючи словник, лексикографи покликанi повно й обєктивно вiдобразити словниковий склад мови на певному етапi ïï iсторичного розвитку. Стрiмкий розвиток науки, технiки, економiчного й суспiльно-полiтичного життя сприяє виникненню й утвердженню нових явищ у всiх мовних стилях, особливо в науковому, публiцистичному, зокрема в мовi засобiв масовоï iнформацiï. Через них або й паралельно з ними лексичнi новацiï зявляються i в художньо- белетристичному стилi. Прагнучи вiдтворити реальну мовну картину життя суспiльства, лексикографи, як правило, дуже пильно стежать за появою неологiзмiв, у першу чергу термiнiв, та iнших нових явищ у мовi, ретельно фiксують ïх у картотеках, а потiм найбiльш необхiднi, актуальнi одиницi вводять до реєстру конкретного словника. Обговорення проблем словникарства на сторiнках газетно-журнальноï перiодики свiдчить про те, що саме академiчнi словники мають найвищий авторитет з-помiж тiєï нелiченноï кiлькостi словниковоï продукцiï, яка зявляється останнiм часом. Працiвники видавництв, редактори, науковцi, викладачi майже в один голос заявляють, що словники з грифом НАН Украïни вважають високофаховими, тому користуються саме ними. Наприклад, вiце-президент з видавничоï дiяльностi та ЗМI МАУП Юрiй Бондар на сторiнках журналу Книжковий клуб плюс зазначає: Нинi немало видавництв видають на гора словники. серед них, на жаль, i словоблудцi, а то й вiдверто аматори, словники яких засмiчують мову. Тому радив би, користуватися тими словниками, якi укладають фаховi науковцi, мовники, авторитетнi видавництва. Вiдомий письменник Валерiй Шевчук на сторiнках цього ж часопису визнає, що вищим рiвнем словникарства мали б стати словники академiчного рiвня, хоч жалкує з приводу того, що такi словники зявляються рiдко. Традицiйно над створенням словникiв в Iнститутi украïнськоï мови НАН Украïни працюють науковцi спецiального вiддiлу лексикологiï, лексикографiï та нацiонального корпусу украïнськоï мови. Однак особливiстю сучасного стану наукових дослiджень в Iнститутi є те, що майже кожна галузь украïнiстики, а iнакше кажучи, кожен науковий пiдроздiл Iнституту репрезентує як результат своєï пошуковоï роботи певний вид словника. Жваву роботу зi створення термiнологiчних словникiв веде вiддiл науковоï термiнологiï, спiвробiтники якого працюють над плановою темою Словник украïнськоï бiологiчноï термiнологiï. Науковцi вiддiлу пiдготували також Словник нових слiв та значень (на матерiалi засобiв масовоï iнформацiï 90-х рр. XX ст. початку XXI ст.) та лексикон Назви осiб за видом дiяльностi. У вiддiлi iсторiï украïнськоï мови завершене укладання Iсторичного словника Чорнобильщини (Г.В.Воронич, Л.А.Москаленко, Ю.I.Бiдношия). У 2005 роцi видано Матерiали для словника писемноï та книжноï украïнськоï мови XIV XVIII ст. у 2-х томах .Тимченка. Зауважимо, що вiд часу створення цього словника .Тимченком до дня його опублiкування членом-кореспондентом НАН Украïни В.В.Нiмчуком та к.ф.н. Г.I.Лисою минуло бiльше нiж 100 рокiв. Граматисти Iнституту на засадах випрацьованоï у вiддiлi граматики та фонетики украïнськоï мови концепцiï категорiйноï граматики пiдготували граматичнi словники нового типу: Граматичний словник украïнськоï мови: Службовi слова i Словник префiксальних дiєслiв украïнськоï мови. Уже побачив свiт Граматичний словник украïнськоï мови: Сполучники К.Г.Городенськоï, що є першою спробою лексикографiчного впорядкування великого за обсягом i складного теоретичного матерiалу про граматичне вживання сполучникiв в украïнськiй мовi. Результатом опрацювання спiвробiтниками вiддiлу ономастики проблем ономастичноï лексикографiï стала низка пiдготовлених iндивiдуальних словникiв етимологiчного типу, зокрема Етимологiчний словник гiдронiмiв басейну Росi I.М.Желєзняк, Етимологiчний словник гiдронiмiв Ужа О.П.Карпенко, Етимологiчний словник гiдронiмiв Верхньоï Припятi В.П.Шульгача, Етимологiчний словник гiдронiмiв Верхнього Днiстра та Стрию С.О.Вербича, Етимологiчний словник етнонiмiв Украïни О.С.Стрижака та Н.А.Коваленко, Етимологiчний словник прiзвищевих форм Украïни XVI ст. I.В.фименко. У вiддiлi дiалектологiï працюють над формуванням картотеки матерiалiв для Словника украïнських народних говорiв. Пiдґрунтям цього словника є давнiше пiдготовленi у вiддiлi та за його сприяння Словник бойкiвських говiрок у 2-х томах М.Й. Онишкевича, (1984), Матерiали до словника захiдноволинських говiрок Миколи Корзонюка (1991), тематичнi словники лiсостеповоï лексики Карпат I.В.Сабадоша, ковальськоï лексики Т.П.Терновськоï, гончарськоï лексики В.Бережняк, обрядовоï лексики полiських говорiв П.Романюка та В.Конобродськоï. Триває опрацювання матерiалiв картотеки та частини укладеного Словника украïнських закарпатських говiрок М.А.Грицака, якi свого часу були придбанi Iнститутом мовознавства iм. О.О.Потебнi АН УРСР у родини покiйного автора. Ряд актуальних словникiв та довiдникiв пiдготував свого часу вiддiл стилiстики та культури мови. Це i Новий росiйсько- украïнський словник-довiдник (1996), який уклали С.Я.рмоленко, В.I.рмоленко, К.В.Ленець, Л.О.Пустовiт (за ред. С.Я.рмоленко), i Словник епiтетiв украïнськоï мови С.П.Бибик, С.Я.рмоленко, Л.О.Пустовiт (за ред. С.Я.рмоленко) (К., 1998), i Унiверсальний довiдник- практикум з дiлових паперiв С.П.Бибик, I.Л.Михна, Л.О.Пустовiт, Г.М.Сюти (за ред. Л.О.Пустовiт) (К., 1999), i Словник iншомовних слiв Л.О.Пустовiт, О.I.Скопненка, Г.М.Сюти, Т.В.Цимбалюк (за ред. Л.О.Пустовiт) (К., 2000), i Довiдник з культури мови С.Я.рмоленко, С.П.Бибик, Н.М.Сологуб та iн. (за ред. С.Я.рмоленко) (К., 2005). Жаргонна лексика стала обєктом лексикографiчного опису, здiйснюваного доктором фiлологiчних наук, завiдувачем вiддiлу соцiолiнгвiстики Л.О.Ставицькою. У видавництвi Критика вже побачили свiт ïï словники: Короткий словник жарґонноï лексики украïнськоï мови (К., 2003), Украïнський жарґон (К., 2005), Украïнська мова без табу (К., 2007). Вiддiл лексикологiï, лексикографiï та нацiонального корпусу украïнськоï мови продовжує традицiю опрацювання великих фундаментальних загальномовних словникiв, ïх осучаснення та перевидання на нових теоретичних засадах. Адже суспiльна практика потребує сучасних унiверсальних якiсних лексикографiчних праць тлумачного та перекладного типiв, якi з максимальною повнотою вiдображали б сучасний стан украïнськоï лiтературноï мови, а не були розширеними варiантами застарiлих словникiв минулого столiття. Приємно, що вже найближчим часом побачить свiт однотомний тлумачний словник (на зразок Словника Ожигова), укладання якого було завершене на початку 90-х рр. минулого столiття, але тодi жодне видавництво не змогло знайти коштiв на його видання. Торує свiй такий тривалий шлях до користувачiв 4-томний Росiйсько- украïнський словник, справою видання якого опiкується видавництво Знання, що започаткувало серiю Академiчнi словники. Головне мiсце в робочих планах групи лексикологiï та лексикографiï на найближчi роки вiдведене створенню великого однотомного Украïнсько- росiйського словника обсягом до 200 арк. та з реєстром вiд 180 до 200 тис. слiв. Потреба в новому виданнi УРСа вже давно назрiла. З ряду фундаментальних словникiв, створених украïнськими лексикографами в 2-iй половинi XX столiття це єдина лексикографiчна праця, не перевидана в свiтлi сучасних вимог. Свого часу чималоï популярностi набув 6-томний УРС, що виходив упродовж 10 рокiв (з 1953 до 1963 року), а розпочато укладання словника було в кiнцi 1945 року, коли фонди словниковоï картотеки становили всього-навсьго 300 тис. карток. Як зазначав Л.С.Паламарчук, iз завершенням видання 6-томного УРСа громадськiсть краïни одержала найбiльший i найповнiший за всю iсторiю вiтчизняноï лексикографiï украïнський двомовний словник. За обсягом опрацьованоï в ньому украïнськоï лексики (близько 122 тис. реєстрових слiв) цей словник майже вдвiчi перевищив славнозвiсний Словарь украïнськоï мови за ред. Бориса Грiнченка. Власне кажучи, 6-томний УРС став Словарем Грiнченка новоï доби, а саме середини XX ст., бо Словарь… за ред.Б.Грiнченка також є украïнсько-росiйським словником з елементами тлумачного. I навiть первiсно передбачуваний формат УРСа (у 4-х томах) теж нагадує Грiнченкiв словник! Новий академiчний УРС з реєстром близько 200 тис. слiв уже бiльше нiж утричi перевищить реєстр Словаря за ред. Б.Грiнченка. Для того, щоб якнайповнiше охопити лексику мови-оригiналу та компактно розмiстити ïï у Словнику, приймаємо гнiздову систему органiзацiï реєстру. Гнiздова система подання спiльнокореневоï лексики, звичайно, дещо ускладнює пошук потрiбного слова, оскiльки бiльша частина реєстрових слiв розмiщена в гнiздових статтях здебiльшого в усiченiй формi, але в сучаснiй лексикографiï це поки що єдиний рацiональний спосiб розмiстити великий обсяг матерiалу в компактному однотомному виданнi. Сподiваємось, що новий УРС знайде свого користувача. Адже останнiм часом зростає коло тих людей, котрi вважають за свiй обовязок як громадяни Украïни опанувати украïнську мову. Багато слiв украïнськоï мови вони не розумiють або не розрiзняють ïхнiх значень. Тому в першу чергу шукають на полицях наших книгарень саме украïнсько-росiйськi словники. Цьогорiч минає 100 рокiв вiдтодi, як був опублiкований перший том Словаря украïнськоï мови за ред. Бориса Грiнченка. Як писав Олесь Гончар, вслухаючись у розбурханий багатоголосий гомiн новоï доби, ми вiддаємо належне i славетному нашому ветерановi словниковi, що й нинi всюди знаний як словник Грiнченкiв, той, що з синiвською сумлiннiстю, з дивовижною, як на тодiшнi можливостi, повнотою, зiбрав усе, що на той час вродило квiтчасте поле живоï украïнськоï мови .. Тiльки любов здатна була звершити цей подвиг, звершити працю всеосяжну, завдяки якiй зiбране докупи багатство вiдкрилося нiби своєю новою якiстю, глибинною суттю: це ж бо у фантастичнiй лексичнiй щедростi, в багатющому духовному спектрi постало саме життя народу, в усiй достовiрностi ]*>CENTER\>ЛЕКСИКОГРАФIЧНА ДIЯЛЬНIСТЬ ЮРIЯ ФЕДЬКОВИЧА ]*>CENTER\>НОВА СТОРIНКА У ТВОРЧIЙ СПАДЩИНI ПИСЬМЕННИКА Юрiй Федькович вiдомий украïнський письменник, педагог i громадський дiяч, редактор першоï на Буковинi газети украïнською мовою з промовистою назвою Буковина. Вiн був прекрасним фольклористом, збирачем народноï мудростi, стояв бiля витокiв етнографiчноï науки на Буковини. Iнтерес до народноï творчостi та етнографiï Юрiя Федьковича тiсно повязаний ще з однiєю, досi не вiдомою сторiнкою його творчоï спадщини, а саме: з лексикографiчною працею по збору та впорядкуванню дiалектних слiв. Метою нашого дослiдження є висвiтлення цiєï дiяльностi письменника. У 1980 р. Й.О.Дзендзелiвський та С.С. Штефуровський опублiкували в науковому збiрнику Музею украïнськоï культури в Свиднику статтю про словник буковинських дiалектизмiв Юрiя Федьковича i як додаток до статтi, передрукували рукопис, знайдений в архiвi А.С. Петрушевича (1821-1913 рр.). Рукопис має назву: Зборничокъ рiдшихъ руськихъ слiвъ зъ Путилiвського (Руссъ- Кiмполунгського) окола на Буковинi, власноруч пiдписаний Ю.Федьковичем. Й.О. Дзендзелiвський та С.С. Штефуровський висловлюють декiлька припущень, як саме мiг потрапити рукопис до архiву. Зокрема, вони зазначають, що навряд чи Ю.Федькович надiслав його безпосередньо А.С. Петрушевичу, оскiльки мав iз ним певнi вiдмiнностi у суспiльно- полiтичних поглядах. Можливо, ця збiрка дiалектизмiв була пiдготовлена для О.О. Партицького (1840-1895), а згодом якимось чином потрапила до А.С. Петрушевича, який, як вiдомо, провадив широкi лексикологiчнi та етимологiчнi дослiдження, а тому цiкавився такими матерiалами. Безперечно, цей рукопис є досi не вiдомою лексикографiчною памяткою. Ми вирiшили ближче ознайомитися з нею, зiставивши з картотекою Словника буковинських говiрок, уточнити деякi тлумачення слiв. Крiм того, нам видається актуальним i питання про лексикографiчнi зацiкавлення Юрiя Федьковича, повязанi з суто мовознавчою роботою по збору, впорядкуванню та тлумаченню буковинських дiалектних слiв. На формування Ю.Федьковича як дослiдника вплинула, безумовно, спiвпраця з М.Драгомановим. Вiдомо, що М.Драгоманов, який був на той час професором Киïвського унiверситету, заохотив Юрiя Федьковича до безпосередньоï етнографiчноï дiяльностi. Тодi ж Росiйське географiчне товариство в Києвi працювало над ґрунтовним описом Украïни. Вiдомо, що на пропозицiю М.Драгоманова Ю.Федькович склав програму етнографiчного опису Гуцульщини i вiдiслав ïï зi Сторонця-Путилова 2 жовтня 1873 року. Ця програма була позитивно оцiнена Киïвським вiддiлом Географiчного товариства. Прочитавши програму, запропоновану Ю.Федьковичем, М.Драгоманов написав у листi: Тепер обернемось до програми опису Гуцулiï. Наскiлько я ïï передививсь, вона досить повна i систематична, так що я ïï нi змiняти, нi доповняти не знаходжу потрiбним В iншому листi вiн висловлює сподiвання одержати те описання Гуцулiï, якого програму ви нам доставили. Вiн навiть дає поради, щоб Федькович писав по-своєму, по-руському чи по- гуцульському, а не по-нiмецьки, обiцяючи зберегти мову оригiналу. У жовтнi 1873 р. Юрiй Федькович був одностайно прийнятий за рекомендацiєю М.Драгоманова у члени Пiвденно-Захiдного вiддiлу Росiйського географiчного товариства. Згодом Юрiй Федькович стає одним з найавторитетнiших етнографiв Буковинського краю. До нього звертаються за порадами та консультацiями, з рiзноманiтними проханнями та за допомогою його сучасники: Якiв Головацький, Мелiтон Бучинський, чеський учений Франц Мiклошич, австрiйський письменник Карл Емiль Францоз та iн. Вiдомо, що Юрiй Федькович був першим, хто квалiфiковано зайнявся збиранням усноï народноï творчостi на Буковинi. Аналiзуючи фольклористичну дiяльнiсть Юрiя Федьковича, О.Романець у статтi Ю.Федькович як фольклорист зупиняється не лише на дiяльностi Юрiя Федьковича як збирача фольклору, але й як органiзатора такоï важливоï справи, як записування i збереження народноï творчостi. М.Нечиталюк зазначає, що письменник вважав за святу повиннiсть кожного чоловiка, що народнiсть любить, збирати неоцiненнi сокровища народноï творчостi. Так писав вiн у газетi Правда за 1872 рiк. Очевидно, в цей час записував Юрiй Федькович i рiдковживанi слова руськоï бесiди на своïй рiднiй Путильщинi. Не можемо достеменно знати лише те, чи робив вiн це заради власного iнтересу, чи, можливо, на чиєсь прохання. Видаючи твори буковинського письменника в Києвi, Михайло Драгоманов звертається за допомогою до письменника, щоб той пiдготував до творiв словник дiалектних слiв. М.Драгоманов вiдiбрав з тексту його творiв низку рiдковживаних (дiалектних) слiв, якi, на його думку, потребували пояснення. Згодом вiн сам вiдвiдав Сторонець-Путилiв. Вiдомо, що пiд час триденних вiдвiдин (з 31 серпня по 2 вересня 1875 року) вони удвох працювали над укладанням доданого до збiрки Словника, в якому росiйською мовою пояснено 133 слова-дiалектизми. Отже, можемо зробити висновок, що Ю.Федькович був знаний в Украïнi не лише як талановитий украïнський письменник, але й як людина ерудована в питаннях народноï творчостi та етнографiï, людина, яка могла допомогти порадами чи потрiбними матерiалами усiм, хто до нього звертався. Зокрема, з листування украïнських славiстiв з Францем Мiклошичем дiзнаємося про те, що вiдомий чеський мовознавець звертався до Ю.Федьковича через учителя Львiвськоï гiмназiï Богдана Пюрка з проханням записувати фольклорнi та дiалектнi матерiали. У листi до Ю.Федьковича Б.Пюрко пише: Будучи недавно в Вiднi, я споминав Мiклошичовi про Вас, а вiн просив мене написати до Вас…, щоби постарались ласкаво о такi матерiали (слова, байки, переповiдки) i т.д. Будучи редактором газети Буковина (1885 1887), Ю.Федькович неодноразово закликав збирати народну творчiсть, надрукував навiть спецiальний порадник. У 1886 роцi на сторiнках газети було вмiщено спецiальну Отозву (тобто Вiдозву), в якiй говориться про те, що до збирання народноï творчостi приступило товариство Руська бесiда, зо вигляду на велику важнiсть народной словесностi для розслiдження життя-буття народа, єго гадок, стремлiнь, бажань i понятiй, єго поглядiв на свiт i на все єго окружаюче, єго степенi культури, а наконець i єго бесiди, як найголовнiшоï признаки. У вiдозвi говорилося i про те, як потрiбно здiйснювати записи, щоб вони прислужилися науцi записуючи ïх вiрно слово в слово, буква в букву, бо тiлько в такiм видi мають вони вартiсть в науцi. В цiй цiлi поручаєм правопис чисто фонетичну, котра одна в силi отдати вiрно кождий звук. З Омеляном Партицьким, активним дiячем народовського руху в Галичинi, мовознавцем, етнографом, лiтературознавцем i видавцем, Юрiй Федькович активно листувався, починаючи з 1867 року. Однак навряд чи надсилав би вiн Омеляну Партицькому збiрничок рiдких руських слiв зi своєï рiдноï Путильщини уже пiсля того, як був надрукований його двотомний Нiмецько-руський словник також у 1867 р. На жаль, нi в бiографiчних вiдомостях, нi в епiстолярiï Юрiя Федьковича ми не натрапили на пiдтвердження прямих звязкiв Юрiя Федьковича з Антоном Петрушевичем, а проте вони могли бути знайомi особисто, зустрiчатися i листуватися. Справа в тому, що обоє мали коло спiльних зацiкавлень в галузi етнологiï. Антiн Петрушевич (1821- 1913) був не тiльки вiдомим археологом, iсториком, етнографом, але й фiлологом, бiблiофiлом i лексикографом. У 1874 р. вiн став дiйсним членом Академiï наук у Краковi та Празi, в 1904 р. його прийнято в почеснi члени Академiï наук в С.-Петербурзi. А.Петрушевич зiбрав унiкальну колекцiю словянських стародрукiв та рукописiв, частину з яких передав до С.-Петербурзькоï АН, а також до бiблiотеки Киïвського унiверситету. А свою власну бiблiотеку, рукописи й цiннi документи ще в 1878 р. заповiв бiблiотецi Народного Дому у Львовi. Зацiкавлення А.Петрушевича Буковиною пiдтверджує один з його дописiв до газети Слово, який наводить В.Качкан. Вiдомо, що А.Петрушевич записував по рiзних селах народнi пiснi, колядки, гаïвки, приповiдки, повiря, байки, крилатi вислови, а також рiдковживанi слова . Протягом багатьох рокiв вiн працював над укладанням Етимологiчного словника всiх словянських мов у порiвняннi з iндоєвропейською мовою. На жаль, подiбного словника поки що не укладено нiким в украïнському мовознавствi. Проте можемо припустити, що Зборничокъ рiдшихъ руськихъ слiвъ зъ Путилiвського (Руссъ- Кiмполунгського) окола на Буковинi мiг бути надiсланий власноруч Федьковичем на прохання А.Петрушевича. Пiзнiше ця лексикографiчна памятка могла бути передана разом з iншими матерiалами до бiблiотеки Петербурзькоï Академiï наук. Має право на iснування i припущення Й.О.Дзендзелiвського та С.С.Штефуровського, що Зборничокъ мiг бути надiсланий i на прохання вiдомого украïнського фольклориста та лексикографа вгена Желехiвського (1844-1885), з яким Юрiй Федькович листувався. .Желехiвський зацiкавлено вивчав побут, звичаï, вiрування, календарно- обрядову лiрику гуцулiв i тому звертався за допомогою до Юрiя Федьковича. У 70-х рр. ХIХ ст. вген Желехiвський починає активно працювати над Малоросiйсько-нiмецьким словарем, який мiстив 864 тисячi украïнських слiв. Юрiй Федькович був одним iз кореспондентiв, якi надсилали матерiали до Малорусько-нiмецького словаря, що виходив окремими зошитами протягом 1882- 1886 рр., а окремим виданням у двох томах зявився у Львовi в 1885-1886 роках. У кiнцi передмови до словника подано Спис в[ельми] п[оважних] помiчникiв, котрi через присланє матерiалiв лексикальних спричинили ся до збагачення Малоруско- нiмецького Словаря, де значиться i прiзвище Ю.Федьковича. Проте не вiдомо, якi саме матерiали подавав Юрiй Федькович вгену Желехiвському. У листi до Франца Мiклошича вiд 6 березня 1881 р. .Желехiвський повiдомляє йому, як посувається робота над русько-нiмецьким словником: Маю вже готовi виписки iз майже усiх збiрок народноï творчостi (казки, пiснi, прислiвя та iнше), також виписки з усiх руських письменникiв Украïни, Галичини й Буковини. Залишаються ще для використання найважливiшi вживанi тепер руськi шкiльнi пiдручники, а також рукописнi лексичнi матерiали [видiлено нами Н.Г.], якi менi надiслали у великiй кiлькостi з рiзних околиць знайомi. В iншому листi (вiд 21 лютого 1882 р.) .Желехiвський повiдомляє, що використав дуже багато менш вiдомих друкованих джерел, також рукописний матерiал Не пропущенi лексикони, лексикографiчнi дослiдження, словники, списки (слiв), якi до цього часу не були в обiгу i т.п.. Ймовiрно, що серед тих рукописних лексичних матерiалiв також мiг бути i Зборничокъ Ю.Федьковича зъ Путилiвського (Руссъ-Кiмполунгського ) окола. Отже, вважаємо, що рiзнi версiï мають право на життя, жодну з них не можемо вiдкинути чи пiдтвердити. А проте цiкавий сам факт лексикографiчноï працi Юрiя Федьковича, працi високопрофесiйноï, що засвiдчила не лише копiтку роботу призбирування рiдших дiалектних слiв, але й неабияке мовне чуття до народного слова, вмiння скласти словникову статтю. На жаль, рукопис, що становить 8 сторiнок, не датований. Правда, у кiнцi пiдписаний: Зберав Федькович. Крiм того, вiн мiстить приписку (Якъ ще назбераю, то пришлю) та NВ: Цi слова ни уживаются лишъ по мижи гуцули, але и на цiлi Буковинi. Слова у Збiрничку розмiщено не за алфавiтом, а довiльно. Бiльшiсть iменникiв та прикметникiв подано у називному вiдмiнку, дiєслова в неозначенiй формi. Усього зафiксовано 80 реєстрових слiв (без варiантiв). ]*>CENTER\>ОСОБЛИВОСТI ЛЕКСИКОГРАФIЧНО&IUML; ПРАКТИКИ IВАНА ВЕРХРАТСЬКОГО Суспiльно-культурний розвиток iз 60-х рр. XIX ст. проходив пiд великим впливом народовцiв. Наслiдуючи iдеï європейських просвiтителiв, народовцi вважали освiту тим чинником, який зможе змiнити матерiальне становище народу. Вирiшення загальноосвiтнiх завдань означало розвязання суспiльних проблем. У статтi, вмiщенiй у Русланi (1897 р.), наголошувалося: Жадна мова не розвинулася без учених, що нею писали i учили; без властий i урядiв, що єï уживали; без судiв, що нею судили; без законодавцiв, що в нiй проголошували закони; без церкви, що нею проповiдувала i учила. Саме у цьому руслi проходила дiяльнiсть Iвана Верхратського, украïнського ученого- природодослiдника, мiнеролога, поета, перекладача, педагога, автора кiлькох пiдручникiв для школи, журналiста, культурно-освiтнього дiяча, першого голови математично-природничо- лiкарськоï секцiï Наукового товариства iменi Тараса Шевченка. Iван Верхратський походив iз священичоï родини, народився 24 квiтня 1846 р. У 1848 р. батько помер i мати залишилася з чотирма дiтьми. Згодом вона переïхала до Львова i тут I.Верхратський вступив до звичайноï школи, а пiзнiше до гiмназiï. Своє навчання вiн продовжив на природничому вiддiленнi фiлософського факультету Львiвського унiверситету. Пiсля закiнчення унiверситету активно займався педагогiчною, науковою та суспiльно-корисною дiяльнiстю. Учений також знаходив час на численнi iндивiдуальнi науковi екскурсiï, експедицiï, повязанi зi збиранням природничих, дiалектних та фольклорно-етнографiчних матерiалiв, зокрема, пiд час канiкул 1890 р. вiн обстежив 15 сiл, 1900 р. 27 сiл. Помер I.Верхратський у Львовi, похований на Личакiвському цвинтарi. Наукова, публiцистична та лiтературна спадщина I.Верхратського нараховує понад 200 праць. Вона свiдчить про велику творчу енергiю, працьовитiсть та ерудицiю вченого. Вiн поєднував своï науковi iнтереси в таких галузях, як природознавство, мiнералогiя i мовознавство. Експедицiйний матерiал II.Верхратського невдовзi став предметом його монографiчного дослiдження. Усi дiалектнi матерiали вченого його дружина Олена Верхратська передала НТШ; сьогоднi вони зберiгаються у фондах Центрального державного iсторичного архiву у м. Львовi. Зацiкавлення до вивчення украïнськоï мови виникає в майбутнього вченого ще в гiмназiйнi роки. Про це вiн згадує так: Малому хлопчинi серце рвалося, коли чув, як знущаються над руською бесiдою. Для потреб школи вiн починає серйозно займатися термiнологiєю. Зокрема, 1863 р. у Вечорницях зявилася друком його перша лексикографiчна праця Матерiали до словаря зоологiчного, яка згодом переросла у Початки до уложення номенклатури i термiнологiï природописноï. Iз мовознавчоï спадщини I.Верхратського найбiльшу цiннiсть для сучасного дослiдження украïнськоï мови становлять, безперечно, його дiалектологiчнi працi, присвяченi периферiйним говорам пiвденно-захiдного нарiччя украïнськоï мови: лемкiвському, бойкiвському, долiвському, пiвденно-покутському, пiвнiчно- покутському, схiдноугорсько-руському, захiдноугорсько-руському говорам (за термiнологiєю I.Верхратського). У своïх наукових розвiдках I.Верхратський намагався подати докладний лiнгвiстичний аналiз фактичного матерiалу, що становить особливу цiннiсть для iсторичноï дiалектологiï. Крiм того, вчений додавав реґiональнi словники переважно диференцiйного типу. Словникарська дiяльнiсть I.Верхратського була надзвичайно плiдною. Протягом 18631912 рр. учений зiбрав, узагальнив i систематизував надзвичайно багату украïнську лексику (передовсiм термiнологiчну та дiалектну). ґрунтовнiше проаналiзуємо особливостi лексикографiчного опрацювання дiалектного матерiалу у двох студiях I.Верхратського: Знадоби до словаря южноруського (1877) i Про говiр галицьких лемкiв (1902). У передмовi до працi Знадоби до словаря южноруського пiдкреслено: Помiщенi тут знадоби до словаря южноруського обiймають слова и вираженя з рiжних сторон Галичини; також декотрi вирази Руси угорскоï, Буковини и Украïни. Слова и реченя з уст людових приведенi так, як их люд дотичних сторон виголошує, тому: бруслє=брусля, вартарнє=вартарня, обирают=обирають, вартовати сє=вартовати ся и пр. При кождiм словi означена мiсцевiсть, де уживане. Те видiло ся менi потрiбним за-для того, щоби указати, де слова бiльшою частю рiдшi, мiсцевi уживають ся, а також тому, що инодi тоє самоє слово в рiжних сторонах має значiнє одмiнне. Лексикографiчна iнтерпретацiя лексичного дiалектного матерiалу в Знадобах до словаря южноруського подається у семи варiантах: III. Реєстрове слово + (мiсце запису) + пояснення; наприклад: Биндюги (ж.) два колики вбитi на колiсницi для пiддержування бербениць. Бовгарька (ж.) кошєра на воли. IV. Реєстрове слово + (мiсце запису) + переклад (пояснення) + нiмецький вiдповiдник; наприклад: Бовтицi (Д.) пуговицi, Metallknpfe. Клюби (Крс.) дерево з корiнем викопане, що возять на данярах, де iнде: клюба=Kloben, Blockrolle; Schraubstock. V. Реєстрове слово + (мiсце запису) + пояснення + iлюстрацiя; наприклад: Зводини (Зар.) потяганє до наочноï розправи; Confrontation; староруськ. сводъ. Правда руська: Я оже будетъ во одиномъ городh, то ити истьцю до конца того звода, будеть ли сьводъ по землямъ, то ити ємоу до третяго свода. Старшинник (Стр.) належачий до старшини. Старшенники. Vorgesetzen. Старшинники осудили в радi. VI. Реєстрове слово + (мiсце запису) + нiмецький вiдповiдник; наприклад: Стусати (Самб.) stossen. Струнiнки (Бор.) dnne Wrstel; Krenwrstel. VII. Реєстрове слово + (мiсце запису) + переклад (пояснення) + нiмецький вiдповiдник + iлюстрацiя (iнколи з нiмецьким вiдповiдником), а також польський, чеський вiдповiдники; наприклад: Умiєтний (Ж.) вмiлий, gelehrt; geschickt. Умiєтна жiнка geschickte Frau; pol. umijtny; esk. Umly. I.Верхратський так пояснює використання слiв з iнших словянських мов у своïй працi: При декотрих словах цiкавiших помiстив я також вирази одвiтнi з старословенського або инших язикiв славяньских або порiвнював слова рускi з виразами других язикiв, именно латиньского, грецького, нiмецького, инодi також санскритского; з послiдного приведенi для порiвняння найчастiше лиш корiнi. Порiвнанє з язиками славяньскими а именно з старословеньским здалось менi важним не лише з становища наукового: може не одно слово здобуде собi у читателiв бiльшого значiня, коли побачуть, що є подiбний вираз також и в других славяньских язиках, що є и у старословенщинi, що уживав ся вже нашими предками. Не завсiгди, правда, вираз тепер у нас уживаний тоє самоє значить, що у старословенщинi або у других язиках славяньских; найчастiше однак має значiнє посвоячене. Порiвнуванє з иншими язиками, а именно з санскритским або староиндийским вельми поучне и указуюче на близьке свояцтво всiх язикiв индогерманьских. Хоть за-для браку мiсця порiвнуванє обмежитись мусiло, як в горi згадано, лише на декотрi слова предсi кiлька подробностiй подано, котрi можуть заинтересовати. VIII. Реєстрове слово + (мiсце запису) + синонiми + нiмецький вiдповiдник; наприклад: Урвитель (к. Др.), Урвипола (к. Льв.), Урвиголова (к. Льв.), Увiрванець (к. Льв.), Ввiрванець (к. Льв.), Вiрва (Жовк.), Шибеник (к. Льв.), Galgenstrick, Galgendieb, Galgenschwengel. IX. Реєстрове слово + (мiсце запису) + пояснення + спiльнокореневi слова; наприклад: Угнавий (Самб., Брод.) вугнавий, що говорить в нiс. Угнавiти, Угнати в нiс говорить. Угнак, Угнавець, що в нiс говорить. Увiз (С.), Вивiз (к. Льв.), Узвiз (Самб.), Holweg. Тут, на нашу думку, виявляємо комплексний пiдхiд до лексикографiчноï подачi реєстрового слова. Необхiдно зазначити, що елементи лексикографiчноï iнтерпретацiï конкретного дiалектного матерiалу шляхом тлумачення засвiдченi також у працi Про говор галицьких лемкiв (1902). Тут вмiщено Словарець, у якому за алфавiтним порядком подаються дiалектизми (серед яких переважають iменники). Словникова стаття проста за структурою: Реєстрове слово + пояснення + нiмецький вiдповiдник. Iнколи наводиться лексичний матерiал з iнших мов чи дiалектiв для порiвняння. Мiсце запису зафiксовано, на жаль, спорадично. Наприклад, Байчар Лб Klatschmaul, Kltscher схiдногал. трiскач, сплетняр. Костьiльник Мо. Церковник. Необхiдно пiдкреслити, що в аналiзованому лексикографiчному матерiалi X.Верхратський звертав увагу насамперед на слово i його тлумачення. Акцентуацiя, граматичнi ремарки вiдсутнi. Натомiсть у словникових статтях iнколи трапляються короткi етимологiчнi довiдки. Наприклад, Кошеля (лат. сosula; посил. на Мiкльошича). Iнодi у словниковiй статтi до реєстрового слова подано кiлька варiантiв рiзного характеру. Таким чином, названi особливостi методологiï лексикографiчного опрацювання дiалектного матерiалу ще раз засвiдчують рiзнобiчнiсть фiлологiчного зацiкавлення I.Верхратського, його наукову ерудицiю та велику любов до рiдноï мови i словникарства. ]*>CENTER\>ПОГЛЯДИ МИКОЛИ ЛУКАША ]*>CENTER\>НА ЛЕКСИКОГРАФIЧНУ ПРАКТИКУ ЙОГО ДОБИ Микола Лукаш один з корифеïв украïнськоï школи художнього перекладу увiйшов в iсторiю вiтчизняноï культури другоï половини ХХ ст. як великий Майстер слова, що багато й щедро був обдарований Богом добром i милiстю через великий талант тлумачення мов . Знання мовомислення свого народу в найтонших взаємозвязках мiж тогочасною практикою та лiнгвальними раритетами минулих епох давало змогу М. Лукашевi створювати перекладнi твори, якi ставали помiтними в загальнонацiональному масштабi ще за життя перекладача й принесли йому гучну й не завжди прихильну славу. Саме завдяки нацiональнiй школi художнього перекладу в украïнськiй лiтературi, затиснутiй в iдеологiчних лещатах за радянськоï доби, змогли хоч якоюсь мiрою зберегтися загальноєвропейськi традицiï. Художнiй переклад месником постає на повен зрiст як своєрiдна адекватна компенсацiя трагiчно руйнованоï у своєму iсторичному розвитку оригiнальноï украïнськоï лiтератури. Так перекладацтво набуло несподiвано полiтичного значення, опинилося на передньому краï у боротьбi за украïнську культуру. Це була вкрай унiкальна ситуацiя, коли перекладали, щоб рятувати мову й будувати з етнiчноï маси нацiю. То була величезна i благородна праця , зазначає Р. Зорiвчак, характеризуючи роль перекладних творiв у культурному життi Украïни. Справедливiсть ïï слiв також пiдтверджують iншi дослiдники, якi переконанi, що украïнський переклад ХIХ ХХ ст. виконував не тiльки iнформацiйну функцiю <…>, а передусiм функцiю нацiєтворчу. М. Лукаш бiльше знаний широкому загаловi тiльки як перекладач, хоч вiн залишив по собi й неоцiнену та неоцiненну лексикографiчну спадщину у виглядi великоï картотеки, що ґрунтується на записах живого народного мовлення, якi робив сам Майстер, а також на матерiалах, дiбраних з украïнськоï класичноï лiтератури ХIХ ХХ ст. [детальнiше див.: 10, с. 714]. Крiм того, М. Лукаш написав кiлька статей, у яких безпосередньо розглядав питання лексичноï норми та лексикографiчного опису словникового складу украïнськоï лiтературноï мови, хоч iз них тiльки кiльком судилося побачити свiт за життя перекладача. Найвiдомiша Лукашева рецензiя на перший том Украïнсько-росiйського словника (1953 р.) уперше була надрукована у Вiтчизнi 1954 р., згодом побачила свiт i його рецензiя росiйською мовою на цей Словник у московських Вопросах языкознания [4]. Навiть через 50 рокiв обидвi рецензiï не втратили своєï науковоï привабливостi завдяки глибокому й усебiчному аналiзовi нашоï словникарськоï справи, хоч у них i вмiщено обовязковi для тiєï доби ритуальнi фрази про розквiт украïнськоï мови пiсля 1917 року та благотворний вплив росiйськоï мови на украïнську пiсля воззєднання Украïни з Росiєю в 1654 р, а також грiзнi iнвективи проти буржуазно-нацiоналiстичного шкiдництва, безрiдних космополiтiв, довголiтнього панування вульгарно-соцiологiчного маррiвського нового вчення тощо. Треба мати на увазi, що пiсля розгрому украïнського мовознавства в сталiнську добу тiльки пiд час хрущовськоï вiдлиги нашi лексикографи наважилися повернути до словникiв дещо з питомого украïнського лексичного матерiалу, який у перiод репресiй був вилучений зi словникiв як нацiоналiстичний i шкiдливий. М. Лукаш у журналi Вiтчизна зазначає, що рецензований Словник найповнiший з усiх тогочасних украïнських лексикографiчних джерел (реєстр першого тому нараховує 25 тис. слiв, а Словник за редакцiєю Б. Грiнченка близько 15 тис. реєстрових слiв на вiдповiднi лiтери). Проте, на думку М. Лукаша, багатьох лексем у рецензованiй лексикографiчнiй працi бракує, щоправда, деякi з цих слiв належать до легкоутворюваних похiдних (багрово, даремнiсiнький, втрiв, диригентiв); але ж такi продуктивнi словотворчi типи, як, наприклад, присвiйнi прикметники, є специфiчною рисою украïнськоï мови i мають бути якнайповнiше представленi у словнику. Лукашевi iдеï щодо фiксацiï присвiйних форм у словниках й досi не знайшли повноï пiдтримки в лексикографiчнiй практицi з багатьох причин, передусiм через складнiсть реєстрацiï всiх можливих присвiйних прикметникiв. Розглядаючи дiалектну лексику (гало, гарiль тощо), М. Лукаш зазначає, що вона має бути в Украïнсько- росiйському словнику, щоб <> ми не мали потреби вдаватися до словника Грiнченка. Щодо вiдображення фразеологiзмiв i паремiй, то М. Лукаш не тiльки нарiкає на брак багатьох одиниць у виданнi, а й пише про невдалий алфавiтний порядок розмiщення фразеологiчних зворотiв. На його думку, доцiльнiше було б групувати фразеологiзми та паремiï за формою словосполучення, ґрунтуючись на граматичнiй формi опорного слова (iменники за вiдмiнками та прийменниками, дiєслова спочатку без додаткiв, потiм з додатками та обставинами, з урахуванням ïхнiх граматичних форм i типiв синтаксичного звязку). Пiдходи до розмiщення фразеологiчних одиниць (ФО) у словниках тривалий час були причиною науковоï дискусiï. Скажiмо, Фразеологiчний словник украïнськоï мови 1993 р. та Словник фразеологiзмiв украïнськоï мови 2003 р. подають ФО за рiзними принципами. Перший орiєнтується на структурно-граматичний принцип, що передбачає подання кожноï одиницi стiльки разiв, скiльки в ïï складi повнозначних компонентiв з усiма лексичними, видовими та словотвiрними компонентами , а другий спирається на абетковий порядок розмiщення фразеологiзмiв з урахуванням усiх компонентiв, зокрема й факультативних . Стилiстична характеристика слiв належить до кола гостродискусiйних проблем в украïнськiй лексикографiï понад пiвстолiття. М. Лукаш також зачепив це питання, зауваживши, що у великому словнику сучасноï мови з широкою iсторичною перспективою (з охопленням найважливiших мовних явищ класичноï спадщини) нормативнiсть досягається не стiльки включенням до реєстру чи опущенням певних шарiв лексики, скiльки послiдовним застосуванням науково- розробленоï системи класифiкацiï слiв за сферами вжитку. Для того щоб здiйснити стилiстичну квалiфiкацiю словникового складу, лексикограф мусить провести кропiтку роботу, ретельно вивчити якнайбiльше випадкiв вживання даного слова в найрiзноманiтнiших вiдмiнах писемноï та усноï мови, для чого потрiбна багата, рiзнобiчна, добре задокументована картотека. Цiлком можливо, що це перший документальний випадок, коли М. Лукаш викладає своï погляди на нормалiзацiю лiтературноï мови, якi згодом зреалiзує сам у своïй творчостi та у власнiй картотецi. До певноï мiри, це програмна рецензiя. Чи не використовував уже тодi М. Лукаш для пiдтвердження своïх поглядiв розлогi цитати з украïнськоï класичноï лiтератури та з творiв тогочасних письменникiв, що були зiбранi в його картотецi ще в харкiвський перiод життя? У рецензiï вiн наводить цiлi ряди украïнськоï лексики, що, на його думку, безпiдставно зарахованi до категорiï рiдковживаних i застарiлих слiв. Наприклад, беркиць i беркицьнути мали при собi позначку обл., бо поданi з прикладами, що взятi з Рудченкових i Грiнченкових казок, а беркицьнутися квалiфiковано як розмовне слово, бо воно подане в супроводi цитати з Ю. Смолича; вiдзвичаювати також подано як обласне слово, бо має приклад з творiв О. Кобилянськоï, а вiдзвичаюватися без будь-якоï позначки, як стилiстично нейтральне, оскiльки трапляється в перекладi з Пушкiна. Надзвичайно цiкавi Лукашевi мiркування стосовно семантикидiєслова волiти, що в класичнiй украïнськiй лiтературi та народнiй мовi мало тiльки значення вiддавати перевагу, вiдповiдаючи латинському malo, а не volo. Друге ж значення, як твердить Лукаш, бажати, хотiти помилково ввiв Грiнченко до Словаря украïнськоï мови, а вже звiдти лексема поступово потрапила до лiтературноï мови (вiдома з творiв М. Бажана, Н. Рибака та iн.). Може, тут вiдiграло свою роль i накладання семантики паронiмiчного дiєслова волити. Для показу вiдмiнностi значень мiж волохом i молдованином, Волощиною та Молдовою М. Лукаш використовує не тiльки цитати з украïнськоï класики, а й залучає приклади з румунськоï мови. На думку М. Лукаша, у словнику обовязково треба наводити неправильнi форми вищого ступеня прикметникiв, вiдзначати явища суплетивiзму та паралелiзму (кращий гарнiший, багатший багатiший, гладший гладкiший та iн.), подавати нечленнi форми прикметникiв (багат, благословен, владен, гнiвен, готов, дан, достоïн тощо), дiєприкметники на -лий (вистиглий, вибiглий), форми воджений, гонений, воскрешений, бержений, єси, єсте та iн. [3, с. 158]. Розглядає рецензент i питання акцентуацiйноï норми в першому томi рецензованого Украïнсько- росiйського словника, порiвнюючи деякi наголошення лексем iз прикладами зi Словаря украïнськоï мови за ред. Б. Грiнченка та словника О. Iзюмова. Щодо передавання в украïнському реєстрi вибухового [ґ], то М. Лукаш пропонує давати скорочено пояснення в дужках щодо вибуховоï вимови лiтери г у словах типу [ґанок], [ґудзик], оскiльки пiсля мовноï реформи 1933 року в украïнськiй лексикографiчнiй практицi так i не знайдено способу диференцiацiï на письмi фрикативного [г] та вибухового [ґ], що призводило до розхитування орфоепiчноï норми украïнськоï лiтературноï мови. Певна рiч, про вилучену лiтеру в рецензiï не згадано. Лексеми з вибуховим [ґ], пише М. Лукаш, можна було б позначати зiрочкою, як це робиться в деяких французьких словниках для слiв з h aspire. Цiкава пропозицiя, надто коли зважити, що фонетичну транскрипцiю в украïнських лексичних реєстрах перекладних словникiв у радянську добу майже не використовували, а в iсторiï новоï украïнськоï лiтературноï мови були спроби запровадження латинськоï лiтери g для передавання звука [ґ] (скажiмо, у правописних системах А. Метлинського та П. Кулiша). Лукашевi погляди, викладенi в рецензiï, що вмiщена у Вiтчизнi, пунктирними лiнiями накреслюють ту концепцiю, яку Майстер утiлював протягом усього життя у своïх художнiх перекладах. Доводиться тiльки шкодувати, що М. Лукаш не надрукував рецензiй на подальшi випуски словника та iншi украïнськi словники. Проте навiть тепер розглядана рецензiя та статтi, у яких порушено питання слововжитку, акцентологiï та граматики, важливi не тiльки для iсторичноï лексикологiï, а й для сучасноï практики, оскiльки дають змогу по-новому оцiнити тенденцiï нинiшнього словникарства. ]*>CENTER\>РОЛЬ СЛОВНИКIВ СВЯТОСЛАВА КАРАВАНСЬКОГО У РОЗВИТКУ ]*>CENTER\>УКРА&IUML;НСЬКО&IUML; ЛЕКСИКОГРАФI&IUML; Iмя Святослава Караванського, мовознавця з украïнськоï дiаспори, добре знане в Украïнi. Проте його мовознавча i, зокрема лексикографiчна, дiяльнiсть ще не вивчена i не осмислена. За останнi роки вiн опублiкував кiлька ґрунтовних мовознавчих дослiджень: Практичний словник синонiмiв украïнськоï мови (К.: Кобза, 1993), Секрети украïнськоï мови(К.: Кобза, 1994), Росiйсько-украïнський словник складноï лексики (К.: Вид. центр Академiя, 1998), Пошук украïнського слова, або боротьба за нацiональне Я (К.: Вид. центр Академiя, 2000), Словник рим украïнськоï мови (Львiв, БАК, 2004). Виданий в 1995 роцi Практичний словник синонiмiв украïнськоï мови С.Караванського належить до словникiв пояснювального типу, у яких подається тлумачення заголовного слова (домiнанти) синонiмiчного ряду, семантичнi i стилiстичнi характеристики кожного члена синонiмiчного ряду, вказуються ïхнi сполучувальнi особливостi. Академiчний двотомний Словник синонiмiв украïнськоï мови (А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.I.Головащук та iн., К.: Наукова думка, 1990-2000) за кiлькiстю поданих синонiмiчних рядiв значно поступається словниковi С.Караванського. Перший охоплює близько 9200 рядiв, другий 15000 рядiв. С.Караванський спирається на досить широке розумiння синонiмiï (з поданням описових словосполучень i речень: бадьористий який бадьорить; єгипетський з гипту; забувати не памятати, не думати; здоровий не хворий; хвороба iнфекцiя. Тут також не розрiзняються значення полiсемiчних синонiмiв та подекуди значення синонiмiчних рядiв (так, ганьбити подано як домiнанту вiдповiдного ряду й одночасно як один iз синонiмiв у таких рядах, як ганити, ославляти, плямувати, соромити). Спочатку в словнику подається гнiздове слово, перелiк слiв пiсля нього утворює синонiмiчний ряд, наприклад: здоровий не хворий (органи тiла); не пошкоджений (овочi), незiпсутий; тверезий (глузд); мiцний, сильний, дужий, високий (хто); (розмiром) чималий, величенький, величезний; (для тiла) корисний. Синонiми в словнику наводяться як окремi слова (спiльнокореневi, так i рiзнокореневi). Наприклад, слово екзальтацiя i наведений до нього синонiмiчний ряд захопленiсть, збудженiсть, захват, пiднесення, вибух емоцiй; емпiричний практичний, не теоретичний; iнсинуацiя наклеп i вигадка; iнспiрувати надихати, запалювати, збуджувати, окриляти. У словнику подаються iменники-юкстапозити, що позначають близькi або тотожнi поняття: смерть-загибель; горе-недоля; сон-дрiмота; гомiн-спiв; правда- вiра. Ïх вживають у мовленнi не лише для того, щоб точнiше окреслити те чи iнше поняття, а й щоб передати вiдповiднi конотативнi смисли (додатковi значення). Це стосується i оказiональних утворень на зразок надгроб, обовязь, якi фiксуються поруч iз загальномовними лексемами: надгробок, обовязок. Серед авторських неологiзмiв у словнику є чимало якiсних прикметникiв, бiльшiсть iз яких потенцiйнi мовнi знаки. Це складнi одиницi, утворенi шляхом основоскладання, як: космозоряний, багатодумний, ясновесний, облуднословий, вiльнокрилий. Автор також творить прикметники вiд дiєслiв, наприклад, дерзати дерзливий, захопити захопливий, блимати блимкий, заслiпити заслiпущий. Ïх С.Караванський пропонує замiсть дiєприкметникових форм на -учий (-ючий), - ачий (-ячий). Лексика аналiзованого словника охоплює всi сфери людськоï дiяльностi, надаючи користувачевi широкий вибiр можливих синонiмiчних i варiантних форм. Крiм широко запроваджених у практику, словник фiксує рiдковживанi або безпiдставно забутi лексичнi одиницi украïнськоï мови. У 1998 роцi С.Караванський видав Росiйсько-украïнський словник складноï лексики. Словник мiстить 35000 вiдповiдникiв росiйських слiв, граматичних форм та iдiом. Важливим є те, що в ньому послiдовно перекладаються росiйськi дiєприкметники, на зразок: воображающий, посвящающий, приобщающий, опоясывающий, смеющийся, развивающийся, стремящийся, якi системно не перекладаються в наявних нормативних словниках. Це видання мiстить вiдсутнi в масових словниках вiдповiдники росiйських дiєслiв та iнших граматичних форм, а також фразеологiчних зворотiв, прислiвïв, крилатих виразiв, цитат iз лiтературних творiв. Словник укладено за гнiздовим принципом (спiльнокореневi слова обєднуються в словотвiрнi гнiзда, а всерединi гнiзд вони подаються в абетковому порядку). Використана галузева термiнологiя, новi сленговi слова, полiтологiчна та конфесiйна лексика, iсторизми, архаïзми, iншi специфiчнi групи слiв. Реєстр словника здатний забезпечити запити найрiзноманiтнiшого користувача. Захоплює багатство наведеноï синонiмiï украïнських вiдповiдникiв. Тут окрiм загальновживаних слiв подаються деякi дiалектизми i слова та словоформи, якi ранiше використовувалися в захiдноукраïнському варiантi лiтературноï мови. Приваблює наведення надзвичайно багатого iлюстративного матерiалу. Словник має нормативний характер, оскiльки його адресовано для найширшого користувача. Його мета бути ефективним довiдником при перекладi росiйських текстiв рiзних жанрiв украïнською мовою. Словник охоплює широке коло загальновживаноï лексики, вiдповiдає сучасним правописним нормам (правопис 1993 року), вiдбиває змiни в лексичному складi двох мов, зумовленi суспiльно- полiтичними, економiчними та культурними перетвореннями останнiх десятирiч. У цьому словнику С.Караванський багато уваги придiляє складним випадкам перекладу, зокрема пошуковi украïнських вiдповiдникiв до росiйських дiєприкметникiв та дiєприкметникових зворотiв. Як вiдомо, поширенi в росiйськiй мовi активнi дiєприкметники теперiшнього часу не властивi украïнськiй мовi, а тому ïх перекладають розгорнутими зворотами, наприклад: все, играющие в карты усi, що грають у карти ; усi, якi грають у карти. С. Караванський також пропонує рiзноманiтнi шляхи вiднайдення органiчних для украïнськоï мови вiдповiдникiв до росiйських дiєприкметникових форм, наприклад, переклад за допомогою iменникiв: несущее крыло крило-носiй; собирающая линза лiнза-збирач; прикметникiв: содержащий уран багатий на уран; ограничивающий обмежувальний; водоплавающий водоплавний , а також шляхом використання форми родового вiдмiнка iменника у сполученнi з iншим iменником: питающая среда середовище живлення; разграничивающая линия лiнiя розмежування. Вражає багатство синонiмiчних рядiв, що подаються в словнику, пор.: изумляться — самому собi (своïм очам) не вiрити, не могти вийти з дива; изумляющийся що дивується, здивований, зачудований, вражений, негодний вийти з дива; изумиться сплеснути (вдарити об поли) руками; издеваться мучити, катувати, мордувати, пити кров чиюсь, здiймати на глум, кпити; издевающийся що пє кров, охочий (звиклий знущатися, готовий), радий познущатися, кровопiй, мучитель, катюга, нелюд, недолюдок, звiр, глузiй, глузiвник, коверзун, збитошник, варивода. Словники, створенi С. Караванським, є помiтним iнтелектуальним явищем в украïнськiй лексикографiï ХХ столiття. ]*>CENTER\>УКРА&IUML;НСЬКЕ СЛОВНИЦТВО НА ПЕРЕЛОМI ТИСЯЧОЛIТЬ У статтi характеризуються здобутки сучасноï лексикографiï на початку ХХI ст., аналiзуються рiзнi типи словникiв, ïх недолiки та переваги. Звертається увага на проблеми сучасноï лексикографiï та термiнографiï, зокрема акцентується на вiдсутностi координацiйного центру украïнського словництва, подекуди негативному впливовi росiйськоï мови, окреслюються перспективи розвитку галузi. На всiх етапах суспiльного та полiтичного життя народу украïнська лексикографiя була незмiнним чинником утвердження нацiональноï самобутностi. Украïнськi словники виконували важливу функцiю нацiонального самоутвердження . Вони пiдтримували та готували заходи iдейного цiлеспрямування украïнськоï елiти. Чи то в часи, що передували визвольнiй вiйнi украïнського народу 1648 р. пiд проводом Богдана Хмельницького, коли появилися словники Л. Зизанiя- Тустановського (1596), Памви Беринди (1627), . Славинецького (1642), А. Корецького-Сатановського (1650), чи в перiод становлення украïнськоï лiтературноï мови кiнця ХVIII першоï половини ХIХ ст., коли майже до всiх видань, повязаних з Украïною, зокрема творiв Iвана Котляревського (1798, 1808, 1809, 1842), Миколи Гоголя (1831), Марка Вовчка (1861), граматики О. Павловського (1818), до збiрок пiсень М. Цертелєва (1819), М. Максимовича (1827), етнографiчноï розробки XI. Кулжинського (1827), додавалися словники, якi пояснювали украïнськi слова росiйською мовою (тодi ж були створенi лексикографiчнi працi XII. Войцеховича (1823), П. Бiлецького-Носенка (1823-1843), О. Афанасьєва- Чужбинського (1855)), чи в добу утвердження нацiональноï свiдомостi кiнця ХIХ початку ХХ ст., коли пiдготовлено близько 150 словникiв, серед яких такi шедеври украïнського словництва, як працi . Желехiвського та С. Недiльського (1885-1886), . Тимченка (1892- 1897), М. Уманця i А. Спiлки (1893-1898), Б. Грiнченка (1907-1909) [15], чи в десятилiття украïнiзацiï, коли пiд егiдою ВУАН та Iнституту украïнськоï мови один за одним виходили видання з чiткими нацiональними критерiями, за що в часи сталiнського свавiлля ïх заборонено i проголошено нацiоналiстичним шкiдництвом, чи навiть у пiслявоєнний перiод [48] представники украïнського народу завжди, навiть тодi, коли колонiзатори переслiдували украïнську мову та культуру, видавали лексикографiчнi працi. Словникарi минулого знаходили способи обходити цензуру i ïх видання ставали для украïнцiв своєрiдними манiфестами. Цi словники зберiгали мову народу, наводячи адекватнi вiдповiдники до чужих слiв, доводили, що украïнська належить до найбагатших мов свiту i не бiднiша вiд iнших європейських тогочасних та античних iндоєвропейських мов, сприяли духовному збагаченню украïнськоï нацiï, утверджували нацiональну самобутнiсть. Якщо лише виникали найменшi можливостi розвивати свiдомiсть народу, берегти нацiональну память i нести у вiки значення слiв про довговiчнiсть нашою рiдною мовою, тодi спостерiгався небувалий лексикографiчний сплеск. Кожен iз названих часових вiдрiзкiв є окремим етапом у розвитку украïнськоï лексикографiï. Саме таким можна вважати i перiод незалежноï Украïни на переломi ХХ i ХХI столiть. Розпочався новий вiльний перiод пiдготовки цих видань. Коли в попереднi часи украïнська лексикографiя виконувала важливi мовнi та етнiчнi завдання, то на теперiшньому етапi засвiдчуються новi прикмети цього напрямку наукових розробок, глобальне утвердження украïнськоï мови. Перш за все украïнськi лексикони стали прикметою державотворчих процесiв. Вiдчувається розкутiсть при ïх пiдготовцi, особливо пiд час вибору типiв створюваних видань. Свобода вибору цих типiв диктується перш за все нацiональною незалежнiстю, що зумовлено конституцiйним визнанням украïнськоï мови як державноï. Сьогоднi вже нiхто не може диктувати, якi словники i якого розмiру, якоï потреби, яких можливостей слiд, а якi не належить випускати. Це, правда, iнколи спричиняється до певного дублювання однотипних словникiв. Наприклад, появилося майже одночасно 4 словники чужомовних слiв, кожен iз яких не є зайвим i знаходить свого користувача. Важливою прикметою нового украïнського словництва є те, що воно заповнює лагуни попереднiх рокiв i задовольняє в теперiшнiх умовах усi сфери суспiльного життя, до яких за колонiальних часiв доступ був обмежений. За останнiй час появилося 5 тлумачних словникiв, серед давнiших i 5 нових синонiмiчних словникiв, 2 словники антонiмiв, один iз яких фразеологi . Як i на попереднiх етапах, широко продукуються перекладнi словники. Рiзниця полягає лише в тому, що тепер переважають словники не росiйсько-украïнськi чи украïнсько- росiйськi, хоч такi також публiкуються, а перекладнi словники багатьма мовами свiту i найбiльше англо-украïнських та украïнсько-англiйських, яких появилося понад 20 рiзних видань. Крiм того, украïнськi слова в лексикографiчних працях перекладаються арабською, бiлоруською, болгарською, iдiш, iспанською, iталiйською, китайською, нiмецькою, польською, росiйською, словацькою, старословянською, турецькою, чеською, французькою, японською та iншими мовами. При тому зумовленi попитом i видаються такi специфiчнi лексикографiчнi видання, як розмовники украïнськоï та англiйськоï, болгарськоï, есперанто, нiмецькоï, польськоï, угорськоï, татарськоï (кримськоï), французькоï мовами. Серед них є й багатомовнi перекладнi словники. Деякi з названих робiт витримали вже по кiлька видань. За останнiй час опублiковано ще й такi цiкавi працi, як словник епiтетiв, словники труднощiв написання слiв, двотомний орфоепiчний словник, низка орфографiчних словникiв усiх рiвнiв, морфемнi словники, словник iмен богiв, прасловник украïнськоï мови, давньоукраïнськоï мiфологiï, лексичнi та фразеологiчнi словники украïнських говiрок Наднiстрянщини, Гуцульщини, Захiдного Полiсся, Нижньоï Наднiпрянщини, Слобожанщини, Степовоï Украïни, рiзноманiтнi лексикографiчнi видання з ономастик, готується i випусками видається iсторичний словник украïнськоï мови ХVI першоï половини ХVП ст Широкого поширення набрали словники-мiнiмуми з окремих спецiальностей, якi сприяють кращому засвоєнню чужоï мови вузького кола фахiвцiв та якi легко й швидко можна пiдготувати та опублiкувати. Оскiльки переклади словосполучень належать до дуже складних, потреба диктує в Украïнi й вiдповiднi видання. При пiдготовцi словникiв дуже часто використовуються компютери. Тут особливо варта уваги робота Украïнського мовно-iнформацiйного фонду НАН Украïни, спiвробiтники якого вперше на Украïнi створили електронний диск iнтегрованих лексикографiчних систем Словники Украïни, який мiстить реєстр 152 тис. слiв i складається з пяти пiдсистем, дає повний перелiк усiх граматичних форм для кожноï лексичноï одиницi реєстру, забезпечує виведення iнформацiï про артикуляцiю лексичних одиниць згiдно iз сучасною лiтературною вимовою звукiв, iнформує про 56 тис. фразеологiчних одиниць, 9200 синонiмiчних рядiв, понад 2200 компонентiв антонiмiчних пар. Таке видання розпочинає лексикографiчнi працi нового типу. Але чи не найрiзноманiтнiше украïнська лексикографiя розкрилася у пiдготовцi термiнологiчних словникiв, що зумовлене перш за все потребою упорядкувати, унормувати, кодифiкувати i унiфiкувати украïнську термiнологiю, яка безпосередньо належить до державотворчих процесiв, бо очевидним є те, що безповоротний процес украïнського державотворення диктує такi потреби нацiонального життя, якi сприяли би утвердженню його престижу в усьому свiтi. У складних економiчних i полiтичних умовах украïнського суспiльства ми прийшли з вагомими здобутками в розвитку термiнологiчних систем i власноï термiнографiï. Сам факт, що за час десятилiття незалежностi Украïни видано 469 словникiв лише термiнологiчного типу з рiзноманiтних галузей знань, виробництва, культури, говорить сам про себе (для порiвняння: в УРСР за 42 роки 1948 1990 рр. вийшло 107 подiбних праць). А хiба не вражаючим є те, що вже 1991 р. вийшло 11 термiнологiчних словники, 1992 р. 29, 1993 р. 78, 1994 р. 57, 1995 р. 53, 1996 р. 50, 1997 р. 60, 1998 р. 47, 1999 р. 33, 2000 р. 59, 2001 р. 29, 2002 17, 2003 24 словники? Цi данi можуть бути заниженi, бо не всi видавництва посилають свою продукцiю в Книжкову палату Украïни, яка вiдбита в Лiтописi книг» за 1991 2004 рр. Такого багатства словникiв за десять рокiв украïнськоï iсторiï взагалi та термiнологiчних зокрема ще не було в Украïнi. Вони вказують на те, що украïнськi вченi-лексикографи роблять свою державницьку справу. Лексикографiчне господарство є чи не єдиною галуззю, яка переборює економiчнi труднощi i продовжує розвиватися. Поява таких праць це вияв патрiотичного ентузiазму самих авторiв, свiдчення великоï працездатностi цих людей, бажання усталити украïнськi термiнологiчнi системи, забезпечити украïнськiй мовi якнайширшi сфери розвитку в Украïнi та у глобальному просторi в галузях мiжнародних вiдносин, полiтики, торгiвлi, економiки, освiти та культури. Специфiкою украïнськоï термiнографiï аналiзованого перiоду є те, що, на противагу загальномовним словникам, де переважали англо- украïнськi i украïнсько-англiйськi, тут в бiльшостi наявнi двомовнi перекладнi росiйсько-украïнськi словники, яких видано 197. Звичайно, що широко видаються й украïнсько- iншомовнi словники. В украïнськiй термiнографiï на сьогоднi маємо велику кiлькiсть лексикографiчних праць з найрiзноманiтнiших галузей знань. Найґрунтовнiше представлено напрямки економiки та менеджменту, що репрезентованi 81 словником. З 50 рiзноманiтних термiнологiчних пiдсистем медицини видано 63 словники, з юриспруденцiï 34, iнформатики, компютерноï технiки 32, хiмiï 21, дiлового спiлкування 20. По 14 словникiв опублiковано з програмування, математики, технiки i будiвництва, по 12 з екологiï, машинознавства, по 9 з сiльського господарства, полiтологiï, по 8 з бiологiï, педагогiки, 7 з мовознавства, по 6 з вiйськовоï справи, електронiки, авiацiï, ракетно-космiчноï технiки, з автошляховоï справи, електротехнiки, землеробства, музики, геодезiï, по 5 з машинобудування, з богословя, бiблiотекознавства, по 2 з археологiï, морськоï справи, нумiзматики, фiлософiï, а також з таких галузей, якi ранiше не мали вiдповiдних видань в Украïнi з архiтектури, бджiльництва, виноробства, естради, журналiстики, гiдрогеологiï, гiдрометрiï, гончарства, митноï служби, образотворчого мистецтва, полiграфiï, пшеницi, реклами, риторики, рiзьби по дереву, а також фiгур мови Т. Шевченка, лiтературознавчих термiнiв I. Франка. Цiкавою прикметою названих видань є i те, що близько 300 з них є словниками перекладного типу, а понад 250 працi енциклопедично- довiдкового типу, тобто тлумачнi, тлумачно-перекладнi, довiдники, енциклопедiï, енциклопедичнi словники. Про популярнiсть словникiв свiдчить i активнiсть украïнських видавництв, у яких друкуються нацiональнi лексикографiчнi видання: у Києвi є Довiра, Iрпiнь, Кобза, Криниця, Либiдь, Лiтера, Наукова думка, Науковий свiт, Обереги, Освiта, Основа, Перун, Родовiд, Рось, Торба; у Львовi Свiт; у Вiнницi Велес; у Луцьку Вежа; у Тернополi Максимум, багато подiбних видавництв iснує при навчальних закладах тощо. Здобутки украïнськоï лексикографiï, термiнологiï та термiнографiï останнiми часами частково вже аналiзувалися, однак цi досягнення були б ще вагомiшими, якщо б дiлянки науки й культури могли розвиватися так само, як i в iнших незалежних європейських державах. Однiєю з причин, що стоïть на перешкодi досконалостi украïнськоï лексикографiчноï справи на нацiональних пiдвалинах, є вiдсутнiсть пiдтримки владними структурами й багатьма урядовцями, якi не бажають усвiдомити, що украïнська мова належить до багатих i розповсюджених мов свiту, нехтують державною мовою, матерiально й духовно не пiдтримують ïï, належно не захищають ïï. Якщо лексикографiчнi проблеми частково концентруються в Украïнському мовно- iнформацiйному фондi НАН Украïни, який намагається органiзувати ресурси нацiональноï словниковоï бази, то опрацювання термiнографiчних проблем розсiяне по багатьох наукових установах, навчальних закладах, але вони не координується мiж собою. Цi проблеми обговорюються на рiзних конференцiях*, але термiнологiчнi словники готуються стихiйно. На Украïнi для пiдтримки життєдiяльних процесiв термiнологiï бракує такоï науковоï iнституцiï, як Iнституту украïнськоï науковоï мови ВУАН, що iснував з 1921 по 1930 рр. Саме через вiдсутнiсть цього коригувального центру маємо в сучасному словництвi величезну нестабiльнiсть. Причиною нестабiльностi розвитку украïнськоï термiнографiï, а частково, на жаль, i лексикографiï в цiлому, був i залишається факт певноï, а iнколи навiть дуже великоï залежностi украïнських лексикографiв вiд росiйських впливiв. У багатьох випадках є намагання позбуватися калькування росiйських слiв, термiнiв, але поки що вирватися з цього полону не вдається, бо немало навчальноï лiтератури, посiбникiв, виробничих процесiв є росiйськими, а в багатьох навчальних закладах використовуємо перекрученi термiни. Буває й iнша крайнiсть. Щоб не використовувати росiйських кальок, автори iнколи вдаються до не завжди вдалих новотворiв, використовують у науковiй мовi регiонально обмеженi дiалектизми, що також не сприяє розвитковi лексикографiï на належнiй науковiй основi. До слабих сторiн сучасноï украïнськоï лексикографiï належить i те, що автори бiльшостi украïнсько-чужомовних словникiв вихiдною мовою не роблять украïнськоï, тобто у першiй лiвiй колонцi не ставлять украïнськоï мови або хоча не дають зворотних украïнсько-чужомовних, якщо не словникiв, то хоча б показникiв украïнських вiдповiдникiв. Останнiм часом у термiнологiï, а також в термiнографiï виникла велика проблема з дiєприкметниками активного стану, бо дехто, намагається, i не без пiдстав, за всяку цiну уникати таких зворотiв в украïнськiй мовi. Це перш за все тому, що iснує ота вказана вже залежнiсть окремих авторiв вiд росiйськоï першооснови i широкоï вiдсутностi знань свiтових термiнологiчних систем. Крiм того, замало вивчається нацiональна лексична система та парадигматика украïнськоï мови, тобто знову вiдчувається брак Iнституту украïнськоï науковоï мови. й проблема багатовидовостi дiєслiв та вiддiєслiвних iменникiв у термiнологiï, яка, на нашу думку, є дискусiйною. Слабим мiсцем нашоï нацiональноï лексикографiï є вiдсутнiсть правопису, побудованого на нацiональних пiдвалинах, тобто нестача новоï редакцiï украïнськоï орфографiï. Необхiдно продовжувати переконувати владнi структури про хибнiсть, протиконституцiйнiсть ïхньоï поведiнки, вимагати вiд влади змiнити своє ставлення до мовноï полiтики, до видання нового правопису, iнформувати громадськiсть про справжнiй стан справ нацiональноï проблеми. Необхiдна поступовiсть у нашiй справi. При опрацюваннi лексикографiчних видань дуже часто виникає побажання чисто мовноï культури. Це перш за все стосується украïнськоï частини словникiв. Рiч у тому, що багато з них друкується у видавництвах, де не завжди є досвiдченi фiлологiчнi кадри. Над словниками працює чимало людей, фахiвцiв рiзних спецiальностей. Деякi автори радяться З фiлологами, iншi намагаються вирiшувати лексикографiчнi проблеми самостiйно, не маючи належноï фiлологiчноï пiдготовки. Буває i таке, що автор платить грошi i вирiшує обiйтися не лише без фiлолога, а i доброго редактора чи коректора, i вiд того словниковi видання багато втрачають. I все ж усi виданi лексикографiчнi працi вартi уваги, тому що в них не раз можна зустрiти важливе рацiональне наукове зерно. Не можна оминути й того, що словники в багатьох випадках стали засобом меркантильностi. До цього спричинився перш за все великий попит на словники рiзних типiв. Незважаючи на те, що матерiальнi достатки багатьох громадян невеликi, словники вони купують як книги, якi завжди потрiбнi пiд руками. Ми торкнулися успiхiв украïнськоï лексикографiï та термiнографiï, частково ïх небажаних сторiн розвитку. Украïнська наука i культура, в тому числi украïнське словництво немало здобули за останнiй час, але i багато втратили, бо в iнших сприятливiших нацiональних умовах украïнський iнтелектуальний потенцiал мiг би здiйснити значно бiльше в рiзних галузях, у тому числi на шляху стабiлiзацiï лексикографiчних i термiнологiчних проблем. ]*>CENTER\>ЛIтература 1. Англо-украïнський словник / Уклад. Биховець Н. М. i iн. К., 1992. 2. Англо-украïнський словник / Уклад. Н. М. Биховець i iн. / 4те вид. К., 1994. 3. Англо-украïнський словник: У 2 т. / Уклад. Балла М. I. К., 1996. 4. Англо-украïнський учбовий словник для студентiв фiзичних факультетiв / Уклад. I. Русакова. Одеса, 2000. 5. Аркушин Г. Л. Словник захiднополiських говiрок: У 2 т. Луцьк, 2000. 6. Багмет А. Словник синонiмiв украïнськоï мови / Ред. Г. Лужницький i Л. Рудницький. Т.1 (АП): На основi матерiалiв, що друкувалися в журналах Вiтчизна 1959, 2, 1962, 7 i Украïна, 1969, 2 1971, 7. НьюЙорк Париж Сидней Торонто, 1982. 8. Богуцький К. I. Украïнсько-англiйський тематичний словник. К., 2001. 9. Бойкiв I. та iн. Словник чужомовних слiв К.: Родовiд, 1996. 10. Ващенко В. С. Синонiмiчний словникмiнiмум (840 синонiмiчних рядiв). Днiпропетровськ, 1972. 11. Великий тлумачний словник украïнськоï мови: 170000 слiв. / Автор, керiвник В. Бусел та iн. К., 2001. 12. Войналович О., Моргунюк В. Росiйсько-украïнський словник науковоï мови. Термiнологiï процесових понять. К., 1997. 13. Волочай В. Г. Словник iмен богiв давньоукраïнськоï мiфологiï. Вiнниця, 2001. 14. Вусик О. С. Словник украïнських синонiмiв. Днiпропетровськ, 2000. 15. Головащук С. I. Росiйсько-украïнський словннк сталих словосполучень. К.,2001. 16. Горецький П. Й. Iсторiя украïнськоï лексикографiï. К.: Вид-во АН УРСР, 1963. 17. Горпинич В. О. Прiзвища Степовоï Украïни. Днiпропетровськ, 2000. УКРАÏНСЬКЕ СЛОВНИЦТВО НА ПЕРЕЛОМI ТИСЯЧОЛIТЬ 23 18. Гуцульськi говiрки. Короткий словник / Уклад. Г. Гузар, Я. Закревська та iн. Львiв, 1997. 19. Деркач П. М. Короткий в словник синонiмiв украïнськоï мови (Дослiджує 4280 синонiмiчних рядiв) / Передмова Л. Полюги. Львiв Кракiв Париж, 1993. 20. рмоленко С. Я. i iн. Новий украïнсько-росiйський словник- довiдник. К., 1996. 21. Завгороднiй О. Вибране з украïнськоï синонiмiки // Бористен. 1996 i далi. 22. Загороднiй А. Г., Вознюк Г. Л. Фiнансово-економiчний словник. Львiв, 2005. 23. Загороднiй А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фiнансовий словник (5000 термiнiв). Киïв Львiв, 2002. 24. Iваницький Р. В., Кияк Т. Р. Пятимовний тлумачний словник з iнформатики. К., 1995. 25. Iваницький Р. В., Кияк Т. Р. Пятимовний тлумачний словник з iнформатики (понад 3000 термiнiв). К., 1995. 26. Iспансько-украïнський словник / Уклад. О. Буценко i iн. К., 1996. 27. Калашник В. С. i iн. Словник фразеологiчних антонiмiв. К.: Довiра, 2001. 28. Караванський С. Практичний словник синонiмiв украïнськоï мови / Близько 15000 синонiмiчних рядiв. К., 1993. 29. Карпiловська . А. Кореневий гнiздовий словник украïнськоï мови: Гнiзда слiв з вершинами омографiчними коренями. К., 2002. 30. Клименко Н. Ф. i iн. Словник афiксальних морфем украïнськоï мови. К., 1998. 31. Кожуховський Л. М. Шкiльний фразеологiчний словник. К., 2001. 32. Коломiєць М. П., Регушевський . С. Словник фразеологiчних синонiмiв (Понад 300 синонiмiчних рядiв). К., 1988. 33. Комова М. В. Украïнська термiнологiчна лексикографiя: 1948- 2000. Львiв, 2002. 34. Короткий iдиш-украïнський словник / Уклад. Й. В. Торчинський. К., 1996. 35. Кочан I. Украïнське термiнознавство на сучасному етапi // Украïнський правопис i наукова термiнологiя: проблеми норми та сучаснiсть. Львiв, 1997. С.101107. 36. Куньч З. Унiверсальний словник украïнськоï мови (100000 украïнських слiв). Львiв, 2005. 37. Латигiна А. Г. i iн. Тлумачний украïнсько-англiйський словник iдiомiв для бiзнесменiв. К., 2000. 38. Латинсько-украïнсько-росiйський i Украïнсько-росiйсько- латинський словник / За ред. А. Г. Ступiнськоï. К., 1993. 39. Лексичний мiнiмум з наукового стилю мовлення для студентiв- iноземцiв пiдготовчих факультетiв / Уклад. О. Г. Бочкарьова. К.: 2000. 40. Мосенкiс Ю. Л. Трипiльський прасловник украïнськоï мови. К., 2001. 41. Москаленко А. А. Нарис iсторiï украïнськоï лексикографiï. К., 1961. Левко Полюга 24 42. Наконечна Г. Термiнологiчне словникарство сьогоднi // Украïнський правопис i наукова термiнологiя: проблеми норми та сучаснiсть. Львiв, 1997. С.108114. 43. Непийвода Н. Практичний росiйсько-украïнський словник / Найуживанiшi слова i вислови. К., 2000. 44. Нiкулiна Н. В. Росiйсько-украïнський перекладний словник наукових i технiчних термiнiв галузi автомобiлебудування та ремонту транспортних засобiв. Харкiв, 2004. 45. Нiкулiна Н. В. Словник скорочень основних термiнiв автомобiлебудування та ремонту транспортних засобiв. Харкiв, 2004. 46. Нiмчук В. В. Староукраïнська лексикографiя в ïï звязках з росiйською та бiлоруською. К., 1980. 47. Новий тлумачний словник украïнськоï мови / Уклад. О. Слiпушко i iн.: У 4 т. К., 1998. 48. Новий тлумачний словник украïнськоï мови / Уклад. О. Слiпушко i iн.: У 3 т. Вид. 2ге. К., 2001. 49. Паламарчук Л. С. Украïнська радянська лексикографiя: Питання iсторiï, теорiï та практики. К.: Наук. думка, 1978. 50. Плачинда С. П. Словничок давньоукраïнськоï мiфологiï К., 1993. 51. Полюга Л. М. Нацiональна термiнологiя i термiнографiя у державотворчому процесi Украïни // Украïнський правопис i наукова термiнологiя: iсторiя, концепцiï та реалiï сьогодення / Матерiали засiдань… комiсiй НТШ у Львовi 1994-1995 рр. Львiв, 1996. С.122- 52. 53. Полюга Л. М. Словник антонiмiв украïнськоï мови. К., 2001. 54. Полюга Л. М. Словник синонiмiв украïнськоï мови (Близько 3000 синонiмiчних гнiзд). К., 2001. 55. Полюга Л. М. Словник украïнських морфем. Львiв, 2001. 56. Полюга Л. М. Украïнська мова в процесi духовного вiдродження народу (про збереження i тяглiсть нацiональноï свiдомостi) // Украïна: культурна спадщина, нацiональна свiдомiсть, державнiсть: Мiжвiд. зб. наук. праць. К., 1992. Вип. 1. С.208-224. 57. Пустовiт Л. О. i iн. Словник епiтетiв украïнськоï мови. К., 1998. 58. Пустовiт Л. О. i iн. Словник iншомовних слiв. К., 2000. 59. Рицар Б., Семенистий К., Кочан I. Росiйсько-украïнський та украïнсько-росiйський словник з радiотехнiки (40000 термiнiв). Львiв, 1995. 60. Русско-украинский словарь синонимов / Под ред. Н. Н. Пилинского. К., 1995. 61. Слiпушко О. М. Тлумачний словник чужомовних слiв в украïнськiй мовi. К., 2000. 62. Словник iншомовних слiв / Уклад.: Морозов С. М., Шкарапута Л. С. К., 2000. 63. Словник синонiмiв украïнськоï мови: У 2 т (9200 синонiмiчних рядiв). Т.1. К., 1999.; Т.2. К., 2000. 64. Словник украïнськоï мови ХVI першоï половини ХVII ст. / Редкол. Д. Гринчишин (вiдп. ред.), У. длiнська, Я. Закревська, Р. Керста, Л. Полюга, М. Чiкало. Вип. 1 11. Львiв, 1994-2004. 65. Тлумачний словник украïнськоï мови / Уклад.: Д. Гринчишин, В. Карпова, Л. Полюга, М. Худаш, У. длiнська. К.: Освiта, 1999. УКРАÏНСЬКЕ СЛОВНИЦТВО НА ПЕРЕЛОМI ТИСЯЧОЛIТЬ 66. Украïнсько-болгарський розмовник / Уклад. З. М. Терлак, М. О. Ярмолюк, Т. I. Панько. Львiв, 1994. 67. Украïнсько-есперантський словник. БуеносАйрес, 1991. 68. Украïнсько-китайський словник / Шупу Чен. Пекiн, 1990. 69. Украïнсько-латинсько-англiйський медичний тлумачний словник / Уклад. Л. I. Петрух i iн. Ред.-лексикограф Л. Полюга: У 2 т. Львiв, 1995. 70. Украïнсько-латинсько-англiйський медичний тлумачний словник: У 2 х т (33000 термiнiв). / За ред. М. Павловського i iн.; редактор- лексикограф Полюга Л. М. Львiв, 1975. 71. Украïнсько-нiмецький розмовник / Уклад. Т. Лущук i iн. 2 вид. Львiв, 1994 i iн. 72. Украïнсько-нiмецький словник актуальноï лексики / Уклад. Л. Кунч. К.: Украïн. свiт, 1994. 73. Худаш М. Л. Украïнськi карпатськi i прикарпатськi назви населених пунктiв: Утворення вiд словянських автохтонних вiдкомпозитних скорочених особових власних iмен / Вiдп. ред. Полюга Л. М. К., 1995. 74. Чабаненко В. А. Фразеологiчний словник говiрок Нижньоï Надднiпрянщини: У 4 т. Запорiжжя, 2001. 75. Широков В. А., Манако В. В. Органiзацiя ресурсiв нацiональноï словниковоï бази // Мовознавство. 2001. 5. С.3-13. URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/STATTI/ukrainski_slovnikari_ak_normali_zatori_ukr.dhtml