КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/KARPENKO-KARII/karpenko-karii204.dhtml

	Морально-етичнI проблеми в комедIÏ Iвана Карпенка-Карого "Мартин Боруля" Драматургiчна спадщина I. К. Карпенка-Карого - це самобутнє й цiкаве явище в iсторiï вiтчизняноï театральноï культури. Невмирущу славу принесли митцевi його сатиричнi комедiï: "Сто тисяч", "Хазяïн", "Суєта". Сюди ж належить i комедiя "Мартин Боруля", яка пiднiмає важливi морально-етичнi проблеми i цим самим стає в ряд безсмертних творiв. Драматург високо пiдносив роль смiху як засобу боротьби з людськими вадами. Дiйсно, смiх - могутня зброя: те, над чим посмiялися, втрачає свою значимiсть i з кумира перетворюється на предмет кепкування. Смiх примушує кожного з нас критично подивитися на себе i прагнути позбавитись тих чи iнших недолiкiв у своєму характерi. Сюжет комедiï "Мартин Боруля" письменник будує на дiйсних фактах з життя родини Тобiлевичiв: батько драматурга, який довгий час служив управителем помiщицьких маєткiв, вирiшив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пiшло чимало часу - i марно: дворянство не було доведено, оскiльки прiзвище в старих документах було Тобелевич, а в нових - Тобiлевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висмiяти намагання простоï людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над iншими. Головний, персонаж комедiï - це людина iз заможноï верхiвки села. Мартин Боруля не заслiплений жадобою збагачення, не позбавлений деяких рис гуманностi. Та, на жаль, це натура, скалiчена духовно нездоланним прагненням вийти "на дворянську лiнiю". Коли б його спитали, навiщо йому те дворянство, вiн, певно, не змiг би пояснити як слiд своє дивне бажання. Читаючи комедiю, ми бачимо, що Мартин - гарний сiм'янин, у домi порядок i достаток; i авторитет, i грошi 
 - все це у нашого героя є. Чого ж йому ще треба? Виявляється, треба титула дворянського, який, на думку Мартина, зробить його паном, а пан - це не мужик... У своєму домi цей "мiщанин-шляхтич" (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянськi порядки, сам мучиться через своï химери, але терпить, бо вважає таку "домашню перебудову" шляхом до полiтично-правового мiсця в помiщицько-капiталiстичнiй державi, яке мало дворянство. Мартин велить своïм дiтям називати себе не татом, а "папiнькою", а маму 
 - "мамiнькою". Вiн довго вранцi вилежується в лiжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, вiд довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче вiддати замiж за "образованого чоловiка", сина Степана мрiє бачити знатним чиновником. Смiшно дивитися, як "правила" дворянського побуту суперечать традицiйним порядкам сiм'ï Мартина, викликають нерозумiння i подив членiв родини. Розв'язка гостро драматична: Мартин скрiзь зазнає поразки, i, нарештi, одна лiтера в прiзвищi (Боруля - Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рiд Мартина не визнали дворянським. Висмiявши таку поведiнку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицiй, ставлення людини до своєï рiдноï землi, свого родоводу, прадiдiвських коренiв, працi, народних звичаïв.
 Головне - не титул, а вмiння залишатися порядною, високоморальною людиною у всiх життєвих ситуацiях.

URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/KARPENKO-KARII/karpenko-karii204.dhtml