КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/TICHINA/tichina3.dhtml

	Проблема нацIонального вIдродження украÏнського народу у творчостI Павла Тичини.  У червнi 1917р. внаслiдок лютневих подiй у Росiï було проголошено вiдновлення державностi Украïни (у формi автономiï). Це загальнонародне пiднесення з приводу проголошення волi Украïни П. Тичина передає у поемi-ораторiï 
 ЇЗолотий гомiн Ї. Розкута, без видимоï сюжетноï лiнiï, поема нацiлена на створення єдиного мажорного символу - образу украïнськоï волi. Мiфологiчнi та фiлософськi символи (
 ЇЧовни золотiï iз сивоï-сивоï Давнини - - Їласкою в серце зранений, виходить Андрiй Первозванний - - ЇПредки встали з могил - - Їнебесними ланами Час проходить Ї) поєднанi в нiй з новiтнiми нацiональними символами ( Їзолотий гомiн - - ЇСлава! - з тисячi грудей - - Їяснi короговки Ї). Цей складний поетичний твiр документально свiдчить про те, що найширшi маси украïнства побачили в проголошеннi державностi вияв своєï споконвiчноï волi [цитата]. В украïнськiй поезiï вперше постав образ дужого молодого народу, здатного творити власну iсторiю. Митця пiдносить те, що революцiя вiдбулась мирно, безкровно, як сонячне свято, як злиття тисяч бажань у єдине 
 - у Їзолотий гомiн Ї. Поема стала видатним явищем нацiональноï духовностi. У час бурхливого спалаху нацiонального вiдродження в Украïнi Тичина жив надiями i сподiваннями на украïнську державнiсть. Пильне око митця запримiтило i вiками утверджену украïнську нацiональну символiку, i вчуло радiсний передзвiн воскреслих мелодiй. У ЇСонячних кларнетах - народився перший трагiчний символ - образ революцiï як давно очiкуваноï нареченоï. У поезiï ЇОдчиняйте дверi... - поет стикає двi системи протилежних знакiв: радiсного чекання (наречена 
 - голуба блакить) i жахливого пророцтва всесвiтнього кiнця (всi шляхи в кровi 
 - горобина нiч - тьма - дощ). Радiсть поглинулась бурею. Просвiтку не видно. Так вiн сприйняв першу кров революцiï. Кривавi днi революцiйного геноциду Павло Тичина художньо вiдтворив у циклi 
 ЇСкорбна мати - (1918). Поет звертається до тiєï постатi, котра для всiх людей втiлює доброту i захист. Божа матiр приходить в Украïну не з ясною посмiшкою, а iз скорбно стиснутими устами, такою, якою вона була тодi, як розпинали ïï сина. Жорстокi буднi громадянськоï вiйни передано вишуканим поєднанням бiблiйного i реального. Одвiчнi бiблiйнi символи (Божа матiр, Христос, хрест як символ страждання) сплiтаються iз жахливими реалiями революцiйноï доби (Чийсь труп в житах чорнiє - В могилах поле мрiє). Трагiчнi символи передають агонiю нацiонального свiту: блискучi ножi в серцi Божоï матерi, розп'ята тiнь ïï сина, ïï плач Їсльозами - над даремною жертвою Христа. Немає спасителя в Украïнi. Божа матiр знає, що чекає цей край у майбутньому.
 Пророчi слова Скорбноï матерi вiдгукнулись у майбутньому голодомором 1933, окупацiєю 1941-1944, голодом 1946-1947, Чорнобильською аварiєю I986. Воiстину даром прозрiння володiв молодий П. Тичина. До циклу ЇСкорбна мати - дуже близький символами жертовностi i провiсництва вiрш ЇПам'ятi тридцяти - (1918). Це поетична епiтафiя на могилу загиблих бiйцiв студентського куреня, що 29 сiчня 1918 р. полягли пiд Кругами у нерiвному бою з бiльшовицьким вiйськом Муравйова. ЗО тiл, якi було знайдено, поховано на Аскольдовiй могилi у Києвi.
 Поетове слово тужить, оплакує юних i завзятих патрiотiв Їукраïнських, славних, молодих Ї. Воно проклинає Каïна, чия Їзрадницька рука - вкоротила вiку вiдважним. Ця трагедiя - це особиста трагедiя генiального поета. Василь Стус писав: ЇДоля Тичини воiстину трагiчна. В iсторiï свiтовоï лiтератури, мабуть, не найдеться Iншого такого прикладу, коли б поет вiддав половину свого життя високiй поезiï, а половину - нещаднiй боротьбi зi своïм генiальним обдаруванням Ї.

URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/TICHINA/tichina3.dhtml