КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/UZAG/uzag224.dhtml

	УкраÏнська ментальнIсть у творах Уласа Самчука й Iвана Багряного В усi часи, а особливо в бiльшовицьке лихолiття 1930 Ї60-х рокiв, представники вiтчизняноï iнтелектуальноï елiти поставали перед питанням: "Що ж ми за народ такий?", усвiдомлювали, як зараз модно говорити, необхiднiсть визначення украïнськоï нацiональноï iдентичностi. I якщо на теренi материковоï Украïни акцент на окремiшностi нашоï нацiï був справою пiдсудною, то в дiаспорi це питання вилилося в низку наукових дослiджень i вартiсних художнiх творiв. Так, особливого розголосу отримали розвiдки щодо украïнського нацiонального характеру, оприлюдненi фiлософами Миколою Шлемкевичем, Володимиром Яневим, Iваном Мiрчуком i Олександром Кульчицьким. Не лишилися байдужими до цiєï животрепетноï проблеми й письменники. Скажiмо, Улас Самчук у романi "Марiя" рiшуче наголосив на вiталiзмi украïнськоï людини. Письменник пропонує таку схему селянського свiтобачення. Селянин живе в гармонiйному, замкненому свiтi, де все вiдбувається за неухильною Божою волею. @рунт людського життя складають: сiмейна злагода, дiти, праця. Нормальна сiм'я та, де лiдером є чоловiк, а жiнка - помiчницею. Шлях до щастя - спiзнати своє призначення, полюбити його й радiти йому. Бог благословляє трудiвникiв, а людина лише вибирає, буде вона вiдповiдати Божому задуму чи пiде шляхом занепаду. Селянин вiрить, що нiяке зло Бог не залишає поза увагою. Спокута 
 - єдино можливий вихiд для порушникiв iснуючого правопорядку iснування.
 Автор змальовує привабливий образ трудiвника-селянина, головного годувальника суспiльства. Найперший сiльський "пiдприємець", якого ми зустрiчаємо в текстi, 
 - Мартин Заруба, у котрого наймитувала Марiя Перепутько до свого замiжжя. Внутрiшнiй потенцiал Заруби настiльки великий, що, якби не припинення НЕПу, вiн мiг би стати аграрiєм або фабрикантом. Це порядна, щедра, органiзована людина; релiгiйна, беручка; сприймає працю як засiб самоствердження, як своє призначення.
 Єднiсть iз землею, працьовита украïнська вдача вiдновлюють селянське буття пiсля будь-яких криз. Прикладом цього є Марiïне життя. Зi самого початку головна риса украïнськоï ментальностi Марiï - насолода життям, прагнення до життя. Вона швидко вчиться самостiйностi, працюючи з року, забезпечуючи себе з дев'яти рокiв i вiдстоюючи своï права у вуличних iграх. Марiя прагне знання, освiти, якщо не для себе, то для своïх дiтей; любить Корнiя не за його неiснуюче багатство, а за життєву силу: оптимiзм, рiшучiсть, енергiйнiсть, легку вдачу. Любов для неï - не розвага, а смисл життя: "На сходах (церкви) Корнiй. Сходи пiднiмаються i опускаються. Камiнь розхвилювався, стiни не встоять на мiсцi. Марiя квапиться в тiнь, бо тут зрадливий лiхтар видасть очi i барви лиця". Особливо реалiстичним робить ïï образ сприйняття життя як найвищоï цiнностi: коханий пiшов на шiсть рокiв у матроси, вiд нього жодних вiдомостей. У той же час до неï вчащає багатий господар Гнат Кухарчук. Марiя намагається не зважати на нього, вона пам'ятає обiцянку, дану Корнiєвi. Але вона просто жiнка, яка потребує уваги, красивих речей i одягу, тим паче, що Корнiй ïй нiчого не купував. I Марiя звикає до Гната, водночас до останнього перевiряючи його вiрнiсть кпинами й вiдмовами. Та Корнiй i не думає писати, i вона "не поспала кiлька ночей 
 - i випила з Гнатом могорич". Удаваний аморалiзм i пристосуванство такоï поведiнки пояснюється прагненням украïнськоï людини вижити попри будь-що, дати шанс на виправлення своïх помилок нащадкам. Говорячи про Iвана Багряного, варто запитувати слова лiтературознавця Юлiя Войчишин: "своïм памфлетом "Чому я не хочу вертатися на "родiну" вiн (Багряний) задекларував права i гiднiсть украïнськоï людини. У всiх своïх лiтературних творах, що слiдували пiсля цього, Багряний розгортав ту саму iдею боротьби за гiднiсть власного "Я", нiби хотiв цим утвердити ïï, тiльки в ширших розмiрах. I Петро в романi "Огненне коло", i Григорiй Многогрiшний в "Тигроловах", i Андрiй Чумак в романi "Сад Гетсиманський", а врештi i Максим Колот в повiстi "Людина бiжить над прiрвою" - це втiлення мрiï Багряного, якою повинна бути украïнська людина, це його вiра, що такою саме ця людина i є". Автор наголошує, що iсторiю творять особливi люди разом iз своïм народом - вихiдцi з мас, розвинутi, себестворенi, кращi його представники, якi через всебiчне iнтелектуальне, нацiональне, фiзичне самовдосконалення постають творцями iдей: "I тiльки одиницi становлять винятки: вони є проблисками новоï ери, краплинами сили, що не знає компромiсiв, рiшуча i непримиренна приходить як заперечення". Цей принцип, мiж iншим, проявляється в черпаннi сил у внутрiшньому свiтi, самовпевненостi, власнiй гiдностi, вiрi в себе, самоствердженнi, гордостi.
 Заклик переглянути традицiйну версiю вiтчизняного менталiтету мiститься в роздумах Петра й Романа в повiстi "Огненне коло". Автор на прикладi вчинку чiльного представника староï украïнськоï шляхти доводить однобокiсть "жiночого", нерозважливого й безпринципного, "вселрощаючого" мiфу Украïни: "Кажуть, Хмельницький пiд Жовтими Водами чи десь там (десь на нашiй-таки землi) взяв свого ворога лютого, якогось там польського короля, в полон та й... Та й що б же ви думали? Пустив геть живим! Ну, не диво? Отут тобi й весь собака закопаний... Бо то був "ворiженько"... А нас от нашi "ворiженьки" нiколи не випускали живими i не випустять... Ех, бiда наша! (...) Спадкова бiда нашая...". З одного боку, ця самодостатнiсть "нових украïнцiв" розходиться з традицiйним, похiдним вiд фольклору, портретом украïнця-селянина 
 - добродушного, вiдкритого, емоцiйного (та навiть портретом козака) i часом може викликати негативне ставлення читача. З другого боку, цей тип характеру з'являється у виняткових умовах i не виключає толерантнiсть та повагу до iнших, доброту й альтруïзм. Й варiант украïнця-надлюдини, який наполегливо конструював автор, має на увазi долання колосальних перешкод, опертя й провiд для мiльйонiв людей у несприятливих обставинах, вироблення свого власного свiтогляду й незламне запровадження його в реальнiсть. Саме в таких ситуацiях самодостатнiсть персонажiв i стає у пригодi. Лiричний герой поезiï "Перепiлка в житi - радiсть..." закликає до молодецтва й войовничостi, поеми "Мечоносцi" 
 - до непереможного оптимiзму, прийняття життя в усiх його негативних проявах владно змiнити його устрiй. У "Баладi про серце" ув'язнений юнак перед стратою переживає дiйсно "вогненне випробування" - зраду й прокляття матерi. Спротив примусу й зрiвнялiвцi береже гiднiсть героя i його високе iм'я людини. Лiтературознавець Олександр Ковальчук гадає, що ця надприродня стiйкiсть "пояснюється... шляхетнiстю натури... прагненням iти назустрiч небезпецi, "надзвичайною вiдвагою", а витоки фiлософiï Андрiя Чумака (роман "Сад Гетсиманський") полягають в особливостях украïнського менталiтету: "на "землi страху" народжується безстрашний народ".

URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/UZAG/uzag224.dhtml