КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BIOLOGIA/jittja_y_tvorchist_a_i_gercena.dhtml

	Життя й творчIсть А. И. Герцена У складнiй обстановцi пiд впливом фiлософiв-матерiалiстiв Герцен приходить до висновкiв про революцiйнi шляхи розвитку суспiльства. Своïми поглядами вiн протистояв i захiдникам i слов'янофiлам. Виступаючи проти пiдвалин крiпосництва, слов'янофiли ратували за повернення до допетровського часу, коли панували, на ïхню думку, мир i згода мiж селянами, дворянами й царем пiд загальним законом православноï церкви. Слов'янофiли заперечували все, що йшло iз Заходу. I це не випадково. Вони боялися, що матерiалiстична фiлософiя, соцiалiстичнi навчання й революцiйний рух, якi там були розвиненi, проникнуть у Росiю й вплинуть на неï подальший розвиток
 Прагнення вберегти краïну вiд капiталiстичного шляху розвитку, вiд революцiï — такi щирi мотиви ïхнього захисту минулого. Ми бачили в ïхньому навчаннi новий єлей, помазивающий пануючи, новий ланцюг, що накладає на думку, нове пiдпорядкування совiстi раболiпноï вiзантiйськоï церкви ,- писав Герцен. Слов'янофiли по багатьом питанням сходилися iз представниками офiцiйних народностей, тобто представниками захисту самодержавно^-крiпосницького будуючи
 У цi роки Герцен перебуває в дружнiх вiдносинах iз Чаадаєвим, вiдомим росiйським мислителем, попередником захiдництва, якому у свiй час Пушкiн присвятив кiлька вiршiв. Герцен познайомився iз Чаадаєвим ще в 1834 роцi в будинку декабриста М. Ф. Орлова. Орлiв i Чаадаєв були для Герцена бiблiйними особистостями, живими легендами. Вони втiлювали в собi живу iсторiю, целую епоху росiйського духовного розвитку
 В 30-i роки в колах московськоï iнтелiгенцiï широке поширення одержали фiлософськi роботи Гегеля. Багато представникiв цього кола вхопилися за iдею об'єктивноï iсторичноï закономiрностi розвитку суспiльства. Пiд впливом тези Гегеля? усе, що дiйсно,- те розумно доходили висновку, що всякi спроби людини змiнити суспiльство не приведуть до бажаних результатiв. Iдеï примирення з дiйснiстю, що одержали розвиток у цей час у роботах Бєлiнського й Бакунина, вiд яких вони незабаром вiдмовляться, стикнулися йз рiзкими запереченнями Герцена. У статтях Дилетантизм у науцi Герцен виступив проти суперечливих подань про фiлософiю, проти однобiчного пiдходу й до фiлософського й до природних понять. Через всi статтi проходить думка про iдейний рiст людини, про його звiльнення вiд оковiв самодержавно- крiпосницького гнiта
 В Листах про вивчення природи Герцен вирiшує питання про вiдношення мислення до буття й про метод наукового мислення. У цiй роботi вiн вiдстоює думку, що громадське життя ґрунтується на боротьбi нового зi старим, i це нове, прогресивне повинне перемогти
 У своïх роботах Герцен показав, що необхiдно критично використати фiлософiю Гегеля. Вони сприяли розвитку матерiалiстичних iдей у Росiï. Писарєв у статтi Пам'ятi Герцена високо оцiнив працю Герцена: У крiпак Росiï 40-х рокiв XIX столiття вiн зумiв пiднятися на таку висоту, що встав урiвень iз найбiльшими мислителями свого часу. Вiн засвоïв дiалектику Гегеля. Вiн зрозумiв, що вона представляє iз себе алгебру революцiï.
 У повiстi Доктор Крупiв Герцен зобразив огиднi картини крiпосницькоï дiйсностi, що знайшов подальший розвиток в Сороцi- злодiйцi. Письменник уперше в росiйськiй лiтературi створює трагiчний образ жiнки, талановитоï крiпосноï акторки. У цих добутках з усiєю гостротою ж виразнiстю викривається сваволя самодержавно-крiпосницького будуючи
 У романi Хто винуватий?, над яким Герцен працював протягом шести рокiв, порушенi багато хто вопроси, не раз, що ставилися в час дискусiй у дружнiм колi .i в зiткненнях з iдейними супротивниками. Проблеми сiм'ï, i шлюбу, положення жiнки, проблеми виховання росiйськоï iнтелiгенцiï — от далеко не повний перелiк питань, у добутку. Роман цiкавий i за формою. Вiн складається як би з декiлькох бiографiй головних героïв: Любоньки-незаконнорожденной дочки помiщика Негрова, учителi Дмитра Круциферского, молодого дворянина Володимира Бельтова. Письменник розкриває ïхню трагiчну долю, указує на причини, якi заважають ïхньому щасливому життю. Наприкiнцi роману чiтко вимальовується вiдповiдь на питання, поставлений у його назвi. Хто ж винуватий, що гинуть глибока по своïй натурi й запитам Любонька, захоплений iдеалiст Дмитро Круциферский, що ится, але не знаходить правильнi шляхи, Володимир Бельтов? Самодержавно-крiпосницький лад, той затхлий мир, у якому перебувають героï — такий неминуча i єдина вiдповiдь на поставлене питання
 Герцен, створюючи образ Володимира Бельтова, зайвоï людини, продовжує традицiï Пушкiна й Лермонтова. Бельтов — людина шукаючий. Його не задовольняє служба чиновника. Вiн хотiв би своєю працею принести найбiльшу користь простим людям. Однак теперiшнього задоволення Бельтов не знаходить нi в чому. Вернувшись через границю, вiн хоче зайнятися цивiльною дiяльнiстю. Читач почуває, що й тут Бельтов потерпить поразку, тому що вiн рiзко вiдрiзняється вiд тих, хто за допомогою хабарiв, багатства проходить на виборах у губернське правлiння. Мрiï Бельтова звалилися. Вiн виявився зайвим серед крiпосникiв, розпусникiв i самодурiв, у царствi мертвих душ. Талант, неабиякий здiбностi цiєï людини, не розкрившись, гинуть Герцен у романi по-новому висвiтлює проблему зайвоï людини. Бельтов має чимало подiбних рис iз пушкiнським Онєгiним i лермонтовским Печориним. Але герой Герцена — нове явище в росiянцi лiтературi
 У цей час умирає батько Герцена, слабке здоров'я Наталi Олександрiвни давно вимагало лiкування, снять i нагляд полiцiï. Всi цi причини сприяли тому, що письменник вирiшує покинути Росiю й виïхати за кордон. Пiсля довгих турбот вiн одержує закордоннi паспорти на всю сiм'ю i ïде. Друзi проводжали його до границi. Ми там востаннє зрушили склянки й, ридаючи, розсталися,- згадував письменник.- Був уже вечiр, вiзок заскрипiв по снiгу… Ви дивилися сумно вслiд, але не догадувалися, що це були похорон i вiчна розлука (IX, 222).
 Олександр Iванович Герцен назавжди прощався з рiдною землею. Вiн ïхав з новими надiями в Європу, розраховуючи ввiмкнутися у визвольний рух, що у тi роки ширилося в багатьох краïнах
 Герцен направляється в Париж, а потiм в Iталiю. Тут вiн бачить зростаючий революцiйний пiдйом i дуже барвисто передає його у своïх Листах iз Францiï й Iталiï. Життя Герцена в цi роки повнiстю була пов'язана з подiями, що розгорнулися. Ïм пiдпорядкованi були яєчнi почуття й переживання, з ними зв'язана його дiяльнiсть письменника-публiциста й суспiльного борця
 У Вiльноï росiйськоï друкарнi Герцен друкує забороненi твори Радищева, Пушкiна, Рилєєва, Лермонтова, Полежаєва, Бєлiнського, Шевченко й iн. Вiн звертається до своïх друзiв у Росiï iз проханням надсилати новi матерiали для друкарнi. Однак багато хто ухилилися: ïх лякало вiльнолюбне слово Герцена. Але вiн завзято продовжував шукати новi шляхи зв'язку Сроссией.
 В 1853 роцi Герцен видав збiрник своïх добуткiв за назвою Перерванi оповiдання Искандера, куди ввiйшли повести Борг насамперед, Доктор Крупiв, Ушкоджений, Мимоездом.
 У цi роки Герцен усе бiльше думає про те, як допомогти росiйському селянству, як звiльнити його вiд крiпосноï залежностi. У сiчнi 1863 року спалахнуло повстання у Варшавi, i письменник-революцiонер призиває росiйських солдатiв пiдтримати його, допомогти польському народу одержати волю. Герцен вiрив, що Польща й Росiя можуть рука об руку йти однiєю дорогою до нового, вiльного соцiального життя.
 На початку 1870 року Герцен спостерiгає за двухсоттисячной демонстрацiєю паризьких робiтникiв проти бонапартистського режиму, але вiн не дожив до великих здiйснень Паризькоï комуни. Простудившись на одному з мiтингiв, Герцен занедужує запаленням легенiв. 21 сiчня 1870 року вiн помер. Сотнi людей прийшли проводити в останню путь Герцена. В усiх у них були маленькi букети червоних иммортелей. Iз прощальним словом до тим, що зiбралися звернувся росiйський публiцист Вирубов, Вiн сказав:
 Громадяни! Сiм'я Герцена, пiдкоряючись неодноразово вираженому ïм бажанню, просить не вимовляти в могили його мовлень. Як незвичайно й, додам, обтяжливо таке нiме прощання з людиною, що у рядах європейськоï демократiï був однiєï з найвидатнiших особистостей, але вважимо це бажання…
 Ми прийшли сюди вiддати останню шану великому громадяниновi, що стiльки зробив для своєï батькiвщини. Але Росiя не облечется в жалобу по ньому; лише деякi друзi, що залишилися йому вiрними, будуть носити цю жалобу в серцях. Але прийде день, i спiввiтчизники його краще зрозумiють свою iсторiю й згадають про цю самотню могилу. На могильнiй плитi вони спорудять йому пам'ятник i на ньому вирiжуть слова: Великому громадяниновi, великому вигнанцевi — Олександровi Герценовi — вдячна Росiя. Порох Герцена був перевезений у Нiццу. Поховано Герцена поруч iз дружиною Наталею Олександрiвною


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BIOLOGIA/jittja_y_tvorchist_a_i_gercena.dhtml