КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BIOLOGIA/shtrihi_do_rozuminnja_postati_todosja_osmachki.dhtml

	Штрихи до розумIння постатI Тодося Осьмачки Тодось Осьмачка — один з тихнув украïнських письменникiв, життя й творчiсть яких глибоко та всебiчно не дослiджена. Зазвучавши вiршами на качану 20-х рокiв, вiн почав друкуватися в 1922 (збiрка Круча), пiсля чого в довоєннi роки побачили свiт ще декiлька збiрок автора: Скитськi вогнi (1925), Клекiт (1929), Сучасникам (1943), Китицi години (1953), Iз-пiд свiту (1954). Всього й було на життєвому шляху Тодося: невизнання лiтературною критикою перших творiв, звинувачення у вiдходi вiд сучасностi, в оголеннi дiйсностi, ув'язнення пiд година репресiй на iнтелiгенцiю, психiатрична лiкарня, намагання перейти кордон,емiграцiя.
 М. Коцюбинський , аналiзуючи Зiв'яле листя I. Франка, писав про тi, що якою б сильною людина не була, та в суспiльнi проблеми, якi вона висвiтлює, як у лавровий вiнок, вплiтається особисте. Так, це iстина. Людина не може Жити сама по собi. Вона живе серед людей, i хоче цього чи не хоче, а людське життя поряд з нею
 У вiршах першоï збiрки Круча молодий спiває вiдроджував у поезiï фольклорну основу, яковi з неï витiсняли поети революцiйного пафосу, що на конях з червоною стрiчкою насаджували у свiдомостi людей бiльшовицькi iдеï.
 Осьмачка пiшов, як уже зрозумiло, дещо iншим шляхом i стає, на думку дослiдникiв, своєрiдним лiдером антинеокласичного напрямку в украïнськiй лiтературi. Вiсь рядки з одного вiрша:
 Як загавкали ж лисицi В туманi вранцi яром, То шулiка в криницю. Кинувши серце твоє, мамо! На шляхах середохресних до стовпа я був прикутий, ти ж кривавила десь версти, вся обiрвана, роззута, повертала груди рванi все на пiвнiч, а не у вирiй i кричала в нестямi: Вернiть серце моє, звiрi! Критика не сприйняла позитивно творчiсть молодого поета Про нього писали, що вiн виявляє вiдворотну тенденцiю, схиляється до iмажинiстiв, його сiльська iдеологiя невиразна, недиференцiйована. Алi в Осьмачки сильна нацiоналiстична свiдомiсть i це затемнює його класове самовiдчуття. Отже. Осьмачка йде не вногу.
 Наступнi збiрки поета знову ж таки довели, що вiн не подiляє буреломного ентузiазму, спiває пише в основному про село , про селянина й бачить тiльки його животiння, а пiзнiше про цi вiршi Юрiй Лаврiненко, лiтературознавець, висловить зовсiм iншу думку: Стиль його поезiï вражає цiлковитою оригiнальнiстю й незалежнiстю. Це модернiзм, алi базований не на революцiйному розривi з попередниками, а навпаки,- вiн виходить iз найглибших основ украïнськоï поетичноï традицiï….
 У поезiï Осьмачки багато того, що граничити з прозаïзмом. Отут багато гримас i непоетичних реалiй, протест проти виривання духовного корiння села: Iде конвой, i стогне камiнь, Спиня трамваï голоснi. Iдуть оточенi селян Густими жалами залiз. Торби йз хлiбом за плечима, Обличчя чорнi од рiллi, а воронуй ведуть над ними коло сонця кола вогнянi. По-рiзному молодь сприймала революцiйнi подiï. Якщо в Тичини, Чумака, Блакитного, Сосюри здебiльшого епiтети блакитнi, свiтлi, те в Осьмачки тiльки
 чорнi та сiрi. Його голос звучить на регiстрах болю, обурення й гнiву. Тихнув, хто проголошував соцiалiзм, вiн називає армiєю трубадурiв, котра бадьорою скоромовкою рапортує про успiхи колективiзацiï:
 А працю ту, що виросла йз поту твого гарячого в жнива,
 що сипалося зерном через гору
 у кiш дубовий до млина -
 забрали в тобi мi не так, як татi,
 алi розбоєм у бiлий день,
 коли кипiло сонце на загатi
 i гукав пiвень до гостей. Спiває з гнiвом засуджує кремлiвських можновладцiв: Нехай у лабетах вашоï гординi в безодню трiпає земля, на бiй iз вами виступить однинi душу знеможена моя. Пiсля цих виступiв iм'я Осьмачки обростив такими ярликами, як класовий ворог, бандит, контрреволюцiонер.
 Тодось Осьмачка писав не тiльки вiршi. Вiн, добрi володiючи англiйською мовою, якою цiкавився ще в шкiльнi роки, переклав з англiйськоï мови на украïнську Макбет Шекспiра, мав намiр перекласти Генрiха V i Генрiха VI, написавши поему Спiває.
 Поема має автобiографiчну основу. На думку Юрiя Шереха, цю поему можна було ще назвати Бог, Любов чи Украïна . Бо всi це для автора — рiзнi вияви одного свiтотворчого початку. Тема Украïни отут поставлена як тема космiчна. Крiм того, у цiй поемi Осьмачка, проживаючи за межами Батькiвщини, оцiнює явище бiльшовизму в загальноiсторичному контекстi. Для нього це не випадкове зло московського соцiалiзму, а наступ машини, яка знищує основу життя — духовнiсть, яка безжально розтоптує етноси й з сатанинським цинiзмом плює в обличчя шкiрному iндивiдууму, одягаючи при тому кайдани. У поемi — образ новiтнього пекла, породженого бiльшовиками. Доведень до вiдчаю спiває бачить Прометея, що вкрав вогонь i передавши його людям, а люди кинули його в пекло. Тепер вiн шле прокляття не тiльки людям, алi й Всевишньому.
 Останнi роки життя Т. Осьмачка живий в Америцi. Тривога, передчуття переслiдували його. Вiн ïздив по свiту. Шукав невiдомо чого й утiкав невiдомо вiд чого. Йому на шкiрному кроцi ввижалися чекiсти. Це й стало причиною тяжкого злому. Помер Т. Осьмачка в 1962 роцi в психiатричнiй клiнiцi ВСША.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BIOLOGIA/shtrihi_do_rozuminnja_postati_todosja_osmachki.dhtml