КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BIOLOGIA/syjet_roman_prigodi_jil_blasa_iz_santiljany.dhtml

	Сюжет роман Пригоди Жиль Бласа Iз Сантильяны Мене вразило дивну розмаïтiсть пригод, вiдзначена в рисах вашоï особи, скаже один раз Жиль Бласу випадковий зустрiчний один з великоï кiлькостi людей, з ким зводила героя доля й чия сповiдь йому довелось почути. Так, пригод, що випали на частку Жиль Бласа iз Сантильяни, дiйсно з лишком вистачило б на десяток життiв. Про цi пригоди й оповiдає роман — у повнiй вiдповiдностi зi своєю назвою. Оповiдання ведеться вiд першоï особи — сам Жиль Блас перевiряють читачевi своï думки, почуття й таємнi надiï. I ми можемо зсередини простежити, як вiн втрачає юнацьких iлюзiй, взрослеет, мужнiє в самих неймовiрних випробуваннях, помиляється, прозрiває й кається, i нарештi знаходить щиросердечну рiвновагу, мудрiсть i щастя
 Жиль Блас був єдиним сином вiдставного вiйськового й прислуги. Батьки його одружилися будучи вже пiдтоптаний i незабаром пiсля народження сина переïхали iз Сантильяни в настiльки ж маленьке мiстечко Овьедо. Статок вони мали самий скромний, тому хлопчиковi стояло одержати погане утворення. Однак йому допомогли дядько-канонiк i мiсцевий доктор. Жиль Блас виявився дуже здатним. Вiн навчився вiдмiнно читати й писати, вивчив латинь i грецький, приохотився до логiки й полюбив затiвати дискусiï навiть iз незнайомими перехожими. Завдяки цьому до сiмнадцяти рокiв вiн заслужив в Овьедо репутацiю вченого
 Коли йому минуло сiмнадцять, дядько оголосив, що пора його вивести в люди. Вiн вирiшив послати племiнника в Саламанкский унiверситет. Дядько дав Жиль Бласу кiлька дукатiв на дорогу й коня. Батько й мати додали до цього наставляння жити, як повинне чеснiй людинi, не вплутуватися в дурнi справи й, особливо, не зазiхати на чуже добро. I Жиль Блас вiдправився в мандрiвки, iз працею приховуючи свою радiсть
 Тямущий i знаючий у науках, юнак був ще зовсiм недосвiдчений у життi й занадто довiрливий. Зрозумiло, що небезпеки й пастки не змусили себе чекати. На першому ж постоялому дворi вiн за порадою хитрого хазяïна за безцiнь продав свого коня. шахрая, Що Пiдсiв до нього в трактирi, за кiлька влесливих фраз по-царському почастував, розтративши бiльшу частину грошей. Потiм потрапив у вiзок до шахрая-погонича, що раптом обвинуватив пасажирiв у крадiжцi ста пiстолiв. Вiд страху тi розбiгаються хто куди, а Жиль Блас несеться в лiс швидше iнших. На шляху його виростають два вершники . Бiдолаха розповiдає ïм про те, що з ним струсило, тi спiвчутливо слухають, посмiюються й, нарештi, вимовляють: Заспокойся, друг, вiдправляйся з нами й не бiйся нiчого. Ми доставимо тебе в безпечне мiсце. Жиль Блас, не очiкуючи нiчого дурного, сiдає на коня за одного iз зустрiчних. НА ЖАЛЬ! Дуже незабаром вiн виявляється в полонi в лiсових розбiйникiв, якi пiдшукували помiчника своïй куховарцi…
 Так стрiмко розвертаються подiï з найперших сторiнок i протягом усього величезного роману. Весь Жиль Блас — нескiнченний ланцюг пригод-авантюр, що випадають на частку героя — при тiм, що сам вiн аж нiяк, здається, не шукає ïх. Менi призначено бути iграшкою фортуни, — скаже вiн через багато рокiв сам про себе. Це так i не так. Тому що Жиль Блас не просто пiдкорявся обставинам. Вiн завжди залишався активним, думаючим, смiливим, спритним, спритним. I головне, може бути, якiсть — вiн був надiлений моральним почуттям i у своïх учинках — нехай часом беззвiтно — керувався ним
 Так, вiн зi смертельним ризиком вибрався з розбiйницького полону — i не просто бiг сам, але ще врятував прекрасну дворянку, теж захоплену шибениками. Спочатку йому довелося прикинутися, що вiн у захватi вiд розбiйницького життя й мрiє сам стать грабiжником. Не ввiйди вiн у довiру до бандитiв, втеча би не вдалася. Зате в нагороду Жиль Блас одержує вдячнiсть i щедру нагороду вiд урятованоï ïм маркiзи дони Менсии. Правда, це багатство ненадовго затрималося в руках Жиль Бласа й було викрадено черговими ошуканцями — Амвросио й Рафаелем. I знову вiн виявляється без гроша в кишенi, перед особою невiдомостi — нехай i в дорогому оксамитовому костюмi, що поли на грошi маркiзи… Надалi йому призначена нескiнченна низка удач i лих, пiднесень i падiнь, багатства й потреби. Єдине, чого нiхто не зможе його позбавити, — це життєвий досвiд, що мимоволi накопичується й осмислюється героєм, i почуття батькiвщини, по якiй вiн колесить у своïх мандрiвках. (Роман цим, написаним французом, весь пронизаний музикою iспанських iмен i географiчних назв.)
 …Помiзкувавши, Жиль Блас вирiшує не ïхати в Саламанкский унiверситет, тому що не хоче присвячувати себе духовнiй кар'єрi. Подальшi його пригоди суцiльно зв'язанi зi службою або пошуками пiдходящого мiсця. Оскiльки герой гарний собою, грамотний, тямущий i моторний, вiн досить легко знаходить роботу. Але в жодного хазяïна вiн не затримується подовгу — i щораз не зi своєï вини. У результатi вiн одержує можливiсть для рiзноманiтних вражень i вивчення вдач — як i покладено по природi жанру шахрайського роману
 До речi, Жиль Блас дiйсно шахрай, вiрнiше чарiвний плутишка, що може й прикинути простачком, i прилеститися, i схитрувати. Поступово вiн перемагає свою дитячу довiрливiсть i не дає вже легко себе облапошить, а часом i сам пускається в сумнiвнi пiдприємства. НА ЖАЛЬ, якостi шахрая необхiднi йому, рiзночинцевi, людинi без роду й племенi, щоб вижити у великому й суворому свiтi. Часто його бажання не поширюються далi того, щоб мати теплий дах, щодня ïсти досита так трудитися в мiру сил, а не на зношування
 Одна з робiт, що спочатку здалася йому верхи удачi, була в доктора Санградо. Цей самовдоволений лiкар для всiх хвороб знав лише два засоби — пити побiльше води й пускати кров. Недовго думаючи, вiн навчив Жиль Бласа премудростям i вiдправив його з вiзитами до хворих переможнiше. Здається, нiколи ще у Вальядолиде не було стiльки похорону, — весело оцiнив герой власну практику. Лише через багато рокiв, уже в дозрiлих лiтах, Жиль Блас згадає цей юнацький лихий досвiд i жахнеться власному неуцтву й нахабностi
 Iнша синекура видалася героєвi в Мадридi, де вiн улаштувався лакеєм у свiтського франта, що безбожно пропалював життя. Служба ця зводилася до неробства й чванства, а друзi-лакеï швидко вибили з Жиль Бласа провiнцiйнi замашки й навчили його мистецтву бовтати нi про що й дивитися на навколишнiх свисока. З колишнього розважливого й статечного юнака я перетворився в шумний, легковажний, вульгарний вiтрогон, — з жахом визнав герой. Справа скiнчилася тим, що хазяïн упав на дуелi — настiльки ж безглуздоï, який була вся його життя
 Пiсля цього Жиль Бласа дала притулок одна iз приятельок покiйного дуелянта — акторка. Герой занурився в нове середовище, що спочатку зачарувала його богемною яскравiстю, а потiм вiджахнула порожнiм марнославством i позамежним розгулом. Незважаючи на безбiдне дозвiльне iснування в будинку веселоï акторки, Жиль Блас один раз бiг вiдтiля куди ока дивляться. Мiркуючи про своïх рiзних хазяïнiв, вiн зi смутком визнав: В одних панують заздрiсть, злiсть i скнарiсть, iншi отрешились вiд сорому… Досить, не бажаю жити бiльше серед семи смертних грiхiв.
 Так, вчасно вислизаючи вiд спокус несправедливого життя, Жиль Блас уник багатьох небезпечних спокус. Вiн не став — хоча мiг би в силу обставин — нi розбiйником, нi шарлатаном, нi шахраєм, нi ледарем. Йому вдалося зберегти достоïнство й розвити дiловi якостi, так що в розквiтi сил вiн виявився поблизу своєï заповiтноï мрiï — одержав мiсце секретаря у всесильного першого мiнiстра герцога Лерми, поступово став його головною довiреною особою й знайшов доступ до таємних таємниць самого мадридського двору. Саме отут вiдкрилася перед ним моральна безодня, у яку вiн майже ступнув. Саме тут вiдбулися в його особистостi самi лиховiснi метаморфози…
 Перш нiж потрапити до двору, — зауважує вiн, — я був вiд природи жалiсливий i милосердний, але там людськi слабостi випаровуються, i я став черствее каменю. Зцiлився я також вiд сентиментальностi стосовно друзiв i перестав випробовувати до них прихильнiсть. У цей час Жиль Блас вiддалився вiд свого старого приятеля й земляка Фабрисио, зрадив тих, хто допомагав йому у важкi хвилини, i весь вiддався спразi наживи. За величезнi хабарi вiн сприяв шукачам теплих мiсць i почесних звань, а потiм дiлився видобутком з мiнiстром. Спритний слуга Сипион без кiнця знаходив нових прохачiв, готових запропонувати грошi. З рiвною запопадливiстю й цинiзмом герой займалася звiдництвом для коронованих осiб i пристроєм власного благополуччя, пiдшукуючи наречену побогаче. Прозрiти йому допомогла в'язниця, у якiй вiн одного чудового дня виявився: як i слiд було сподiватися, знатнi заступники зрадили його з тiєю же легкiстю, з який колись користувалися його послугами
 Чудом уцiлiлий пiсля багатоденноï лихоманки, вiн в ув'язненнi заново осмислив своє життя й вiдчув незнайому ранiше волю. На щастя, Сипион не кинув свого хазяïна в лиху, а пiшов за ним у мiцнiсть i потiм домiгся його звiльнення. Пан i слуга стали найближчими друзями й пiсля виходу з в'язницi оселилися в невеликому вiддаленому замку, що подарував Жиль Бласу один з його давнiх товаришiв — дон Альфонсо. Строго судячи себе за минуле, герой випробував каяття за довгу розлуку з родителями. Вiн встиг вiдвiдати Овьедо напередоднi смертi батька й улаштував йому багатi похорони. Потiм вiн став щедро допомагати матерi й дядьковi Жиль Бласу призначено ще було пережити смерть юноï дружини й новонародженого сина, а пiсля цього чергову важку хворобу. Отчаянье майже захлиснуло його, однак Сипиону вдалося вмовити друга повернутися в Мадрид i знову послужити при дворi. Там вiдбулася змiна влади — корисливий герцог Лерма був замiнений чесним мiнiстром Оливаресом. Жиль Бласу, нинi байдужому до будь-яких палацових спокус, удалося довести свою потребу й вiдчути задоволення на поприще шляхетного служiння батькiвщинi
 Ми розстаємося з героєм, коли, вийшовши вiд справ i вдруге женившись, вiн веде усладительную життя в колi дорогих людей. На довершення блаженства небо соизволило нагородити його двома дiтьми, чиє виховання обiцяє стати розвагою його старостi…
 В. Л. Сагалова


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BIOLOGIA/syjet_roman_prigodi_jil_blasa_iz_santiljany.dhtml