КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BIOLOGIA/znachennja_tvorchosti_bulgakova_dlja_rosiyskoi_literaturi.dhtml

	Значення творчостI Булгакова для росIйськоÏ лIтератури У європейськiй культурi роман втiлює етику, як церковна архiтектура — iдею вiри, а сонет — iдею любовi. Видатний роман є не тiльки культурна подiя; вiн значить куди бiльше, нiж просто крок уперед у лiтературному ремеслi. Це пам'ятник епохи; монументальний пам'ятник, тому що, самовиражаючись — викладаючи своє эстетическое кредо, — письменник з фатальною неминучiстю, тим або iншому способу, описує етико-соцiальнi проблеми своєï краïни й свого часу. Пам'ятник; але його слово зрозумiло й сучасникам, i слово це повинне бути нами прочитане — щоб зрозумiти самих себе, може бути…
 З кожним роком стає усе сутужнiше прочитати Майстра й Маргариту. Слово Булгакова з кожним роком кам'янiє, i усе бiльше стає небезпека фальсифiкацiï його етики, пiдмiни його думок поняттями iншоï епохи. I дуже незабаром пiде поколiння людей, що випливає за булгаковським
 Приблизно такими мiркуваннями я пояснюю своє прагнення вiдтворити етичну систему — або моральну фiлософiю, -, що втримується в художнiй тканинi роману. Дослiдження буде базуватися на двох досить простих теоретичних передумовах. Перша: весь змiст роману, i в деталях, i в сукупностi, є етично значимим
 Це думка М. М. Бахтина: …Можна сказати, що етичному належить iстотний примат у змiстi… Безпосередньо етично лише сама подiя вчинку (думка^-думки-думцi-вчинок-думки, справи-вчинку-справи, бажання^-бажання-бажання-вчинку- бажання та iн.)…
 Друга передумова: змiст — тобто етика — роману передбачається настiльки ж рiзноманiтним, напруженим, безупинно протиставлюваним самому собi, як i його лiтературна форма
 Можна б привести вiдоме обґрунтування: у бiльших письменникiв змiст колдовским шляхом виявляється вв'язаним з формою. Але вiдомi адже й виключення. Тому спробую дати своï обґрунтування. Лiтературна форма Майстра вражає квалiфiкованого читача: вона, як видно, еклектична. Сумiш жанрiв, безперервнi переходи вiд сатири до трагедiï, вiд буфонади до романтичноï м'якостi. Рiзнобiй у всiм, навiть у стилiстицi. Це вiдзначено давно; це обескураживает. Але припустимо, що тут не какофонiя, а полiфонiя; що вона спрямована на полiфонiчне висвiтлення думка^-думки-думцi-вчинок-думки, справи-вчинку- справи. Булгаков повертає ïх на долонi, послiдовно пiдставляючи пiд промiнь сатири, трагедiï, блазнiвського передражнювання, релiгiйноï традицiï, романтичноï драми. Це надає змiсту неоднозначнiсть, додаткову об'ємнiсть: можливий iнший погляд на будь-який етично значимий учинок. Це адже як у життi: немає нiчого бiльше складна й спiрного, чим практична етика. Зiткнення iнших поглядiв особливо помiтно в образi центрального етичного персонажа, Воланда. Насамперед, тут воiстину iнший погляд на традицiйну фiгуру сатани. Воланд не зло й не добро. Вiн надзвичайно суперечливий у жанровому змiстi: вiн буває брехуном i блазнем, персонажем балагана, i вiн же величественен, суворий, нещадний. За ним чудиться величезна влада, але його справи найчастiше дрiб'язковi й випадковi; дрiбнi належать балагану, великi — трагедiï
 У ключi iншого погляду можна пояснити також i феномен реминисцентности Майстра й Маргарити. Зараз же пiсля публiкацiï роману стали виявлятися його джерела — лiтературнi твори , з яких Булгаков щось запозичив. Пiонером були М. Чудакова, потiм джерела (я назвав би ïхнiми супутниками-супутниками-творами-супутниками) посипалися градом, i, взагалi ж, дотепер не дуже зрозумiло, як з ними обходитися. Два супутники безсумнiвнi й значнi: Четвероевангелие й Фауст Ґете . Але як бути з iншими, не афишируемими автором джерелами, iдентифiкацiя яких, отже, сумнiвна — i повинна бути предметом самостiйного дослiдження?
 Рiшенню цiєï загадки було почасти присвячене моє попереднє дослiдження Майстра й Маргарити. Як менi здається, там удалося показати, що метод супутникiв є черговий спосiб створення етичних опозицiй. Супутники-супутники-джерела-супутники застосовуються як абсолютно iнший погляд, як уже сформульована чужа концепцiя, з якоï можна посперечатися. Але вiдшукати ïï й зрозумiти суперечку повинен читач. Наприклад, будь-який читач, що добре знає Євангелiє, може зрiвняти його з романом, виявити iстотнi розбiжностi образiв Iсуса з Назарета й Иешуа Га-Ноцри й у такий спосiб побачити й зрозумiти етичну позицiю Булгакова. Очевидно, вiн не був ортодоксальним вiруючоï й ставився до канонiчноï християнськоï етики надзвичайно скептично. Однак же в Євангелiï Михайла Булгакова розглянуто лише десять-дванадцять вiдсоткiв тексту роману, так що цiннiсть дослiдження для розумiння булгаковських iдей невелика. Iстотно бiльше цiкавими представляються методологiчнi висновки. Планомiрно порiвнюючи тексти, я встановив, що змiст ершалаимских глав роману опонує змiсту Четвероевангелия подетально; елементи сюжету замiняються на протилежнi за значенням — таких замiн знайдено бiля сотнi. I кожна така замiна етично пофарбована; iнодi одна оппозитная деталь мiстить цiлий релiгiйно- етичний переворот. Наприклад, замiсть Святоï Дiви згадується жiнка сумнiвного поводження
 Iншими словами, без порiвняння Майстра з Писанням багато iстотних фрагментiв булгаковськоï iдеï взагалi не можуть бути зрозумiлi. На перший погляд це представляється досить пересiчним явищем: Євангелiє займає особливе мiсце в європейськiй культурi; воно здається вросшим у лiтературне слово. Але от, аналiзуючи булгаковську теологiю, я виявив, що деякi, майже завжди примiтнi слова й звороти служать вiдсиланнями до многим iнших добуткiв: до Талмуда, до iнших теологiчних i iсторiографiчних книг — i до чисто лiтературних речей (усього iдентифiковане 14 книг, уважаючи Бiблiю й Талмуд).
 Видiленi, що вiдсилають слова й висловлення я назвав мiтками. Найчастiше вони самi одержують при контактi iз джерелами непомiтний ранiше сюжетний i етичний змiст. Наприклад, слова Иешуа: Учора ми ïли солодкi веснянi баккуроти… здобувають iстотне етико-релiгiйне значення при порiвняннi iз книгою Ф. Фаррара Життя Iсуса Христа . Мiткою служить слово баккуроти.
 Мiтки, однак же, несуть i iнше навантаження — або разом iз зазначеноï, або самостiйну. Вони можуть указувати на добуток, буквально уплетене в полотно роману. Такi книги треба читати одночасно з Майстром — змiст роману тодi надзвичайно розширюється. Перший приклад подiбного джерела — Писання. Iнший приклад — та ж книга Фаррара. Вона послужила основою образа Пiлата й своєрiдним плацдармом для критики релiгiйноï ортодоксiï й антисемiтизму. Iншими словами, усякий добуток, вiдзначений у текстi Майстра, треба прочитати як би спiльно сроманом.
 Пiдкреслю особливо: лiтературний ранг твору-супутника не має значення — книгу Фаррара просто смiшно порiвнювати з Євангелiями. Останнiй методологiчний висновок: правило мiток дiє й усерединi добутку. Булгаков активно використав художнiй прийом умовчання або недосказанности; мiтки вiдсилають читача до тих мiсцям роману, де несказанне одержує пояснення. Отже, увага до деталi, до одиничного слова; постiйне звертання до власного читацького досвiду, начитаностi; очiкування опозицiï — iншого погляду на будь-яке зображення, намальоване Булгаковим, — от правила, яких я має намiр дотримуватися в цiй роботi
 Без сумнiву, можна запитати: апрiорнi твердження дослiдника, що роман Булгакова — суцiльна шарада, що при аналiзi потрiбно шукати недомовки, опозицiï, розгадки, схованi в iнших книгах, — не чи заявки це на право домислу й насильства над матерiалом?
 Єдиною вичерпною вiдповiддю може бути текст дослiдження, але все- таки дозволю собi привести одне мiркування. Є причина, по якiй етика Майстра повинна була бути схована пiд масками, i ця причина — суспiльство, у якому жив письменник. Саме те, що ми називаємо соцiальним контекстом. Дiя роману датована травнем 1937 року , i навколо цiєï пекельноï крапки лежить час написання останньоï редакцiï. Час найстрашнiшоï — у буквальному значеннi слова — полювання на iнакомислячих, на людей, чия етика хоча б на волосся вiдрiзнялася вiд жорстокого й нелюдського стереотипу. Пiсля гекатомб 1937 року всi радянськi письменники, по сутi, писали один загальний роман: в етичному планi ïхнього добутку нерозрiзнене походили один на одного. Роман Булгакова — дивне виключення, хоч вiн i здається зараз досить необразливим. Откровенней вiн писати просто не мiг, навiть якщо не збирався представляти роман для печатки: у тi роки кожний iнтелiгент жив чекаючи обшуку й арешту
 А те, що пiд вiдносно безневинним текстом Майстра криється багато чого, почуває кожний дослiдник i кожний уважний читач


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BIOLOGIA/znachennja_tvorchosti_bulgakova_dlja_rosiyskoi_literaturi.dhtml