КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/KOROTKI_ZMISTI_SHKILNIX_TVORIV/liceyskiy_period_tvorchosti_pushkinaI.dhtml

	ЛIцейський перIод творчостI ПушкIна Лiцейський перiод творчостi Пушкiна часто характеризують як наслiдувальний. Вiн шукав свiй iдеал у вже сталих формах i зразках. У вiршi Осгар (1814) представлений образ старця-барда, узятий з балад древнешотландского, нiбито, поета Оссиана. Симпатiï Пушкiна до поетiв- карамзинистам вiдбилися в захопленнi популярним серед них жанром послання. Саме так написаний вiрш Городок (1815), яких можна вважати своєрiдною лiтературною програмою молодого поета. У ньому ми бачимо образ поета-обранця, що залишився з Пушкiним на все життя:
 Вiн до сонця воспарит,
 Вище смертних стане,
 И слава голосно гримне:
 Безсмертний повiк пиит.
 Також можна видiлити й епiкурейськi мотиви, характернi, головним чином, для ранньоï творчостi Пушкiна:
 Блаженний, хто веселиться,
 У спокоï, без клопоту,
 З ким потай Феб дружится
 И маленький Ерот
 Пушкiн iз чималою часткою iронiï виражає своє вiдношення до поетiв-сучасникам. У вiршах цього перiоду можна знайти наслiдування й Державiну, i Батюшкову, але особливо багато взяв Пушкiн у Жуковського, свого вчителя в лiтературi. У вiршi Мрiйник (1815) крiзь образ поета-лiнивця — улюбленця муз уже бачиться пасивний романтизм i перехiд до жанру сумовитоï елегiï, популярноï в той час. Образ
 романтичного поета, що страждає й умирає, вiдтворений в елегiï Спiвак (1816):
 Коли в лiсах ви юнака видали,
 Зустрiчаючи погляд його погаслих очей,
 Зiтхнули ль ви?
 Вiрш Лицинию (1815) вiдбиває вiдношення Пушкiна до росiйськоï дiйсностi, передбачає полiтичний цикл петербурзького перiоду. Тут виникає образ поета, що коштує вище грiховноï земноï влади, слухняного лише правдi:
 У сатирi праведноï пороть зображу
 И вдачi цих столiть потомству обнажу.
 Iдея громадянського обов'язку поета знайшла своє втiлення в перiод перебування поета в Петербурзi ( 1817-1820): поет входить у коло передовоï дворянськоï молодi, де в дискусiях народжується програма майбутньоï перебудови Росiï. У цей перiод поета займає думку про те, що закон, дарований монархом, а не взятий насильно, могутнiй i є однаковим для всiх, включаючи й самого монарха. Його виконання вкупi з освiтою дає шукану вiльнiсть. Участь поета в наближеннi мiнути вiльностi святий дає йому можливiсть оспiвати волю миру, на тронах уразити порок i, у той же час, пiднести урок царям, указати ïм шлях до народiв вiльностi й спокою.
 Вiрш Село (1819), що складається з елегiйноï й одичноï частин, сполучить у собi й концепцiю творчостi: Учуся в iстинi блаженство знаходити, свободною душею закон боготворити, роптанью не слухати юрби неосвiченоï. У першiй частинi звучать епiкурейськi мотиви (ллється днiв моïх невiдомий потiк на лонi щастя й забвенья), поступово переходячи в осмислення поезiï як творчоï працi:
 Оракули столiть, тут вопрошаю вас!
 В уединенье величному
 Слишнее ваш втiшний глас
 Вiн жене лiнi сон похмурий,
 До праць народжує жар у менi…
 Але, пiдiйшовши до основноï думки Села, поет зриває маску умиротворення iз сувороï й похмуроï особи росiйськоï дiйсностi. Рiзко мiняється характер вiрша, мiняється й образ вiршотворця. Сподiваючись на падiння рабства по манiю пануючи, Пушкiн як i ранiше ставить поетовi в обов'язок серця тривожити i лише шкодує про те, що витiй-ственний грiзний дарунок даний йому в недостатньому ступенi, щоб описати весь жах взаємин барства дикого i рабства худого.
 Перша чверть дев'ятнадцятого столiття в росiйськiй лiтературi вiдрiзнялася розмаïтiстю плинiв i стилiв. Звертання Пушкiна в перiод пiвденного посилання до романтизму було результатом не тiльки особистих обставин життя, вражень вiд спiлкування з екзотичною пiвденною стороною,. але й фактом загального культурного стану й захоплення молодi того часу, ïï розчарованiстю в життi й передчасноï старостi душi. Якщо в петербурзький перiод лiричний герой-поет прагнув до активноï участi якщо не в полiтичноï, то в iдейному життi, то в пiвденний перiод у його творчостi з'являється мотив втечi вiд людськоï юрби, вiд оковiв свiтла, плiток, забобонiв, суєтних бажань i порочних переконань:
 Лети, корабель, неси мене до меж дальним
 По грiзнiй примсi оманних морiв
 Але тiльки не до брегам сумних
 Мрячноï батькiвщини моєï Поет поринає в мир спогадiв i мрiянь про недосяжну волю. Вони, а не скороминущi радостi або iлюзiï, стають завершенням шукань поета в романтичному напрямку, представленому у вiршi До моря (1824):
 Прощай же, море! Не забуду
 Твоєï врочистоï вроди
 И довго, довго чути буду
 Твiй гул у вечiрнi годинники
 У лiси, у пустелi мовчазнi
 Перенесу, тобою полн,
 Твоï скелi, твоï затоки,
 И блиск, i тiнь, i говiр хвиль
 У трохи завуальованiй формi концепцiя творчого початку як якогось надприродного дарунка, що не пiдкоряється земним законам, простежується в Пiснi про Вiщого Олега (1822):
 Волхви не бояться могутнiх владик,
 А князiвський дарунок ïм не потрiбний;
 Правдивий i вiльний ïхня вiща мова
 И с волею небесною дружний
 Зображення дiйсностi, проблем сучасностi за допомогою iсторичних сюжетiв є однiєï iз традицiй романтизму. Так, у вiршi До Овiдiя (1821) Пушкiн проводить паралель мiж своєю долею й долею римського поета, також засланого на берег Чорного моря: Не славою — долею я дорiвнює був тобi.
 У перiод захоплення романтизмом став чiткiше вимальовуватися образ лiричного героя Пушкiна, людини життєрадiсного, оптимiстичного, приемлющего життя у всiх ïï проявах. Образ натхнення до цього перiоду ще не придбав чiтких обрисiв, якi виявляться згодом.
 У вiршi Розмова книгопродавца з поетом (1824) ми бачимо спробу реалiстично осмислити результати поетичних праць, перенести на папiр образ самого натхнення, а не тiльки його результати:
 Якийсь демон володiв
 Моïми iграми, дозвiллям,
 За мною всюди вiн лiтав,
 Менi звуки чудовi шепотiв…
 Особливо пильно розглядаються вiдносини дарування й слави:
 Блаженний, хто мовчачи був поет
 И, терном слави не повитий,
 Знехтуваноï чернию забутий,
 Без iм'я покинув свiтло!
 Книгопродавец погоджується з поетом, щоправда, з iншоï причини: Що слава! — Яскрава латка на старому руб'ï спiвака. Нам потрiбно злата, злата, злата…
 Проблема взаємини поета й суспiльства й надалi хвилювала Пушкiна. У вiршi Бажання слави (1825) популярнiсть зiзнається необхiдноï для того, щоб кинути неï до нiг улюбленоï жiнки, викликати в нiй почуття ревнощiв
 У вiршi Поет i юрба (1828) проводиться думка про вибранiсть, вiдкинутiсть i непiдкупнiсть творця, викривається прагнення невдячноï юрби всюди шукати практичну користь (грубний горщик тобi дорожче). Цей вiрш викликав ряд критичних вiдгукiв. У першу чергу, це стосувалося того, кого ж мав на увазi Пушкiн пiд словом юрба? Очевидно, людей, далеких вiд справжнього мистецтва, що бачать у ньому лише матерiальнi цiнностi. У сонетi Поетовi (1830) цей принцип зводиться в абсолют: Ти цар: живи один
 Мотив избранничества поета звучить i у вiршi Арион (1827), в основi якого лежить вiдомий античний мiф про давньогрецького спiвака Арионе. Символiка вiрша близька до романтичноï традицiï, творчiсть розглядається як духовний талiсман, що захищає його власника вiд будь-яких життєвих перипетiй i стихiй. Те, що саме творчiсть i натхнення дають поетовi дарунок провидiння й велич, пiдкреслюється в iншому вiршi, написаному в михайлiвська посиланнi, — Поет (1827). До приходу натхнення поет меж дiтей незначних миру, бути може, всiх ничтожней, але лише божественне дiєслово до слуху чуйного торкнеться, душу поета стрепенеться, що як пробудився орел.
 Та ж iдея, але бiльш поетично чiтко виражена у вiршi Пророк (1826). Лiричний герой тягнеться в пустелi похмуроï, млоïмо духовною спрагою, спрагою творчостi. Раптом з'являється серафим, посланник Бога, що надiляє поета сверхслухом, сверхзрением, що символiзує напружене духовне життя поета, борошна його совiстi й творчостi. Але навiть i тепер поет — труп, що лежить у пустелi. Лише бога глас… воззвал: Повстань, пророк, i виждь, i внемли, — як людина перетворюється в щирого поета, високою мiсiєю якого є дiєсловом палити серця людей.
 Особняком у творчостi Пушкiна коштують Послання цензоровi, написанi в першiй половинi 20-х рокiв, що представляють собою послання до цензора Бiрюкову. Вони по сутi є лiтературними статтями у вiршах, що вiдбивають погляд автора на рiзнi художнi твори , завдання цензури й культурну полiтику уряду


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/KOROTKI_ZMISTI_SHKILNIX_TVORIV/liceyskiy_period_tvorchosti_pushkinaI.dhtml