КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/KOROTKI_ZMISTI_SHKILNIX_TVORIV/perekaz_iz_eposu_jitie_olexandra_nevskogo.dhtml

	Переказ Iз епосу — ЖитIє Олександра Невського Цей князь Олександр народився вiд батька милосердного й людинолюбного, i найбiльше — лагiдного, князя великого Ярослава й вiд матерi Теодозiï. Як сказав Исайя-Пророк: Так говорить господь: “Князiв я ставлю, священнi тому що вони, i я ïх веду”. I воiстину — не без божого велiння було князювання його.
 И гарний вiн був, як нiхто iнший, i голос його — як труба в народi, особа його — як особа Йосипаа, який єгипетський цар поставив другим царем у Єгиптi, сила ж його була частиною вiд сили Самсона (1), i дав йому бог премудрiсть Соломона (2), хоробрiсть же його — як у царя римського Веспасиана, що скорив всю землю Iудейську. Один раз приготувався той до облоги мiста Иоатапати, i вийшли городяни, i розгромили вiйсько його. I залишився один Веспасиан, i повернув виступивших проти його до мiста, до мiських ворiт, i посмiявся над дружиною своею, i докорив ïï, сказавши: “Залишили мене одного”. Так само й князь Олександр — перемагав, але був непереможний
 Тому-Те один з iменитих чоловiкiв Захiдноï краïни, з тих, що називають себе слугами божими, прийшов, бажаючи бачити зрiлiсть сили його, як у стародавностi приходила до Соломона цариця Савская, бажаючи послухати мудрих мовлень його. Так i цей, по iм'ю Андреаш, побачивши князя Олександра, повернувся до своïм i сказав: “Пройшов я краïни, народи й не бачив такого нi царя серед царiв, нi князя серед князiв”.
 Почувши про таку доблесть князя Олександра, король краïни Римськоï (3) з пiвнiчноï землi подумав про себе: “Пiду й завоюю землю Александрову”. I зiбрав силу велику, i наповнив багато кораблiв полками своïми, рушив з величезним вiйськом, пихкаючи духом ратним. I прийшов у Неву, сп'янений божевiллям, i вiдправив послiв своïх, загордившись, у Новгород до князя Олександровi, говорячи: “Якщо можеш, захищайся, тому що я вже тут i розоряю землю твою”.
 Олександр же, почувши такi слова, розгорiвся серцем, i ввiйшов у церкву святоï Софiï, i, упавши на колiна перед вiвтарем, початкiв молитися зi слiзьми: “Боже славний, праведний, боже великий, сильний, боже превiчний, що створила небо й землю й установивший межi народам, ти повелiв жити, не переступаючи чужих границь”. I, пригадавши слова пророка, сказав: “Суди, господи, обидящих мене й вiдгороди вiд борющихся iз мною, вiзьми зброю й щит i встань на допомогу менi”.
 И, закiнчивши молитву, вiн устав, поклонився архiєпископовi. Архiєпископ же був тодi Спиридон, вiн благословив його й вiдпустив. Князь же, вийшовши iз церкви, осушив сльози й початкiв пiдбадьорювати дружину свою, говорячи: “Не в силi бог, але в правдi. Згадаємо Пiснетворця (4), що сказав: “Однi зi зброєю, а iншi на конях, ми ж iм'я добродiï бога нашого призвемо; вони, поваленi, упали, ми ж устояли й коштуємо прямо”. Сказавши це, пiшов на ворогiв з малою дружиною, не чекаючи свого великого вiйська, але уповаючи на святу трiйцю
 Скорботно ж було чути, що батько його, князь великий Ярослав не знав про навалу на сина свого, милого Олександра, i йому нiколи було послати звiстку батьковi своєму, тому що вже наближалися вороги. Тому й багато хто новгородци не встигли приєднатися, тому що поспiшив князь виступити. I виступив проти них у недiлю п'ятнадцятого липня, маючи вiру велику до святих мученикiв Борисовi й Глiбовi (5).
 И був один чоловiк, старiйшина землi Ижорской, iм'ям Пелугий, йому доручена була нiчна варта на море. Був вiн хрещений i жив серед роду свого, язичникiв, наречене ж iм'я йому у святому хрещеннi Пилип, i жив вiн богоугодне, дотримуючи поста в середовище й п'ятницю, тому й удостоïв його бог бачити бачення дивовижне в той день. Розповiмо коротенько.
 Довiдавшись про силу ворога, вiн вийшов назустрiч князевi Олександровi, щоб розповiсти йому про стани ворогiв. Стояв вiн на березi моря, спостерiгаючи за обома шляхами, i провiв всю нiч без сну. Коли ж початок сходити сонце, вiн почув шум сильний на море й побачив один насад (6), що пливе по морю, i вартих посерединi насада святих мученикiв Бориса й Глiба в червоних одягах, що тримає руки на плечах один одного. Веслярi ж сидiли, немов мглою одягненi. Вимовив Борис: “Брат Глiб, вели гребти, так допоможемо сроднику (7) своєму князевi Олександровi”. Побачивши таке бачення й почувши цi слова мученикiв, Пелугий стояв, трепетний, поки насад не зник з око його.
 Незабаром пiсля цього прийшов Олександр, i Пелугий, радiсно зустрiвши князя Олександра, повiдав йому одному про бачення. Князь же сказав йому: “Не розповiдай цього нiкому”.
 Пiсля того Олександр поспiшив напасти на ворогiв у шостому години дня, i була сiча велика з римлянами, i перебив ïхнiй князь незлiченна безлiч, а на особi самого короля залишив слiд гострого списа свого
 Все це чув я вiд пана свого великого князя Олександра й вiд iнших, що брали участь у той час у цiй битвi
 На другий же рiк пiсля повернення з перемогою князя Олександра знову прийшли iз Захiдноï краïни й побудували мiсто на землi Александровоï. Князь же Олександр незабаром пiшов i зруйнував мiсто ïх дощенту, а ïх самих — одних повiсив, iнших iз собою повiв, а iнших, помилувавши, вiдпустив, тому що був безмiрно милостивий
 Пiсля перемоги Александровоï, коли перемiг вiн короля, на третiй рiк, у зимовий час, пiшов вiн з великй силою на землю нiмецьку, щоб не хвасталися, говорячи: “Скоримо собi слов'янський народ”. А був ними вже взяте мiсто Псков i намiсники нiмецькi посадженi. Вiн же незабаром вигнав ïх iз Пскова й нiмцiв перебив, а iнших зв'язав i мiсто звiльнив вiд безбожних нiмцiв, а землю ïх повоевал i попалив i полонених взяв незлiченну безлiч, а iнших перебив. Нiмцi ж, зухвалi, з'єдналися й сказали: “Пiдемо, И переможемо Олександра, i захопимо його”.
 Коли ж наблизилися нiмцi, то провiдали про ïх стражи. Князь же Олександр приготувався до бою, i пiшли вони друг проти друга, i покрилося озеро Чудское безлiччю тих i iнших воïнiв. Батько Олександра, Ярослав, надiслав йому на допомогу молодшого брата Андрiя з большою дружиною. Та й у князя Олександра було багато хоробрих воïнiв, як у стародавностi в Давида-Пануючи, сильних i стiйких. Так i чоловiки Олександра здiйснилися духу ратного, адже були серця ïх як серця левiв, i викликнули: “Про княже наш славний! Нинi прийшло нам час покласти голiв своï за тебе”. Князь же Олександр здiйняв руки до неба й сказав: “Суди мене, боже, розсуди зваду мою з народом несправедливим i допоможи менi, господи…”
 Була ж тодi субота, i коли зiйшло сонце, зiйшлися супротивники. I була сiча жорстока, i стояв трiск вiд ламких копiй i дзенькiт вiд ударiв мечiв, i здавалося, що рушило замерзле озеро, i не було видно льоду, тому що покрилося воно кров'ю
 А це чув я вiд очевидця, що повiдав менi, що бачив воïнство божие в повiтрi, що прийшло на допомогу Олександровi. I так перемiг ворогiв допомогою божоï, i звернулися вони у втечу, Олександр же рубав ïх, женучи, як по повiтрю, i нiкуди було ïм зникнути. Тут прославив бог Олександра перед усiма полками
 И коли наблизився князь до мiста Пскову, то iгумени, i священики, i весь народ зустрiли його перед мiстом iз хрестами, вiдплачуючи хвалу боговi й прославляючи пана князя Олександра, поюще йому пiсня: “Ти, господи, допомiг лагiдноï Давидовi перемогти iноплемiнникiв i вiрного князя нашому зброєю вiри звiльнити мiсто Псков вiд иноязичников рукою Александровою”.
 И прославилося iм'я його у всiх краïнах, вiд моря Хонужского й до гiр Араратских, i по ту сторону моря Варязького й до великого Рима
 Багато потрудившись боговi, вiн залишив царство земне й став ченцем, тому що мав безмiрне бажання прийняти ангельський образ. Сподобив же його бог i бiльший чин прийняти — схиму (8). I такс миром боговi дух свiй зрадив мiсяця листопада в чотирнадцятий день, на па м'яти святого апостола Пилипа
 Митрополит же Кирило говорив: “Дiти моï, знайте, що вже зайшло сонце землi Суздальськоï!”
 Було ж тодi чудо чудове й пам'ятi гiдне. Коли було покладено святе тiло його в гробницю, тодi Севастiан-Економ i Кирил-митрополит хотiли розтиснути його руку, щоб вкласти грамоту духовну. Вiн же, начебто живий, простяг руку свою й прийняв грамоту з руки митрополита. I сум'яття охопило ïх, i ледь вiдступили вони вiд гробницi його. Пр цьому возвестили все митрополит i економ Севастiан. Хто не зачудується тому чуду, адже тiло його було мертво й везли його з далеких краïв у зимовий час. I так прославив бог догiдника свого
 (1) Самсон — богатир, що володiв незвичайною фiзичною силою, що
 таïлася в нього довгих волоссях
 (2) Соломон — цар Iзраïльсько-Iудейськоï держави в 965-
 928 гг. до н. е.; славився незвичайною мудрiстю
 (3) Краïна Римська — мається на увазi католицька
 краïна
 (4) Пiснетворець — цар Iзраïльсько-Iудейськоï держави
 Давид (кiнець II в. — близько 950 р. до н. е.); складав псалми
 — пiснi, якi виконували спiваки й народ у славу Пани
 (5) Борис i Глiб — сини новгородського й киïвського князя
 Володимира Святославовича, убитi своïм братом Святополком; були
 визнанi святими
 (6) Насад — човен (7) Сродник — своïм, рiдним,
 зв'язаним кревним спорiдненням людина
 (7) Схима — чернечий чин


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/KOROTKI_ZMISTI_SHKILNIX_TVORIV/perekaz_iz_eposu_jitie_olexandra_nevskogo.dhtml