КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/KOROTKI_ZMISTI_SHKILNIX_TVORIV/personaji_v_romani_mayster_i_margarita.dhtml

	ПерсонажI в романI Майстер I Маргарита Гелла - служниця Воланда, вiдьма-вампiр. Шрам на ïï шиï нагадує про гетевской Гретхен, страченоï за дiтовбивство, що Фауст бачить пiд час Вальпургиевой ночi. Iм'я героïнi викликає ряд асоцiацiй. У грецькiй мiфологiï Г. i Фрикс — дiти богинi хмар Нефелы; рятуючись вiд загибелi, вони летять у Колхiду на златорунном баранi; Г. гине, упавши у води протоки, що у ïï честь названий Геллеспонтом (збрешемо. Дарданелли). У германськiй мiфологiï Г. — втiлення пекла й смертi. В Енциклопедичному словнику Брокгауза й Ефрона (ст. Чарiвництво) вказується, що iм'ям Г. на островi Лесбос називали дiвчин- вампiрiв. У романi Булгакова Г. цiлує Варенуху, доставленого у квартиру 50, перетворюючи тим самим його у вампiра. Пiд час сеансу чорноï магiï вiдiграє роль господарки дамського магазина. У нiч пiсля сеансу Г. намагається через вiкно проникнути в кабiнет до Римського, i того рятує лише лемент пiвня. При вiдвiдуваннi квартири 50 буфетником Соковим Г. виступає як покоïвка. Перед балом вона варить мазь i розтирає нею ногу Воланда. Пiсля балу Бегемот, що демонструє мистецтво стрiлянини з револьвера, ранить Г. у палець, i вона в лютi накидається на нього. Надалi пiд диктування Бегемота Г. друкує на машинцi довiдку для Миколи Iвановича, а потiм разом з Азазелло й Бегемотом проводжає Майстра й Маргариту до машини.
 Iван Бездомний (Понырев Iван Миколайович, Iван, Иванушка) — поет, потiм професор Iнституту iсторiï й фiлософiï. В образi персонажа iстотно казкове початок (порiвн.: Иванушка-Дурачок). Псевдонiм Бездомний наслiдує реальних псевдонiмiв лiтераторiв 20-х рр.: Бєдний, Приблудний, Голодний i т.п.; можливi також алюзiï на поета А. Безименського. На початку роману И. — вiдомий поет 23 рокiв, що написав антирелiгiйну поему про Iсус Христi. На Патрiарших ставках вiн слухає Берлiоза, що пояснює його пропагандистськi прорахунки. Разом з Берлiозом И. розмовляє з Воландом, слухає оповiдання про Пiлата й Иешуа. Потiм вiн стає свiдком загибелi Берлiоза, пiсля чого робить безуспiшну спробу наздогнати Воланда, що предсказали ця загибель. Герой перебуває в станi афекту, робить нелогiчнi вчинки.
 Коли И. купається в рiцi, його одяг викрадають, i вiн, одягнений лише в кальсони й рвану сорочку, до якоï приколена паперова iконка, iз запаленою свiчею в руках є в письменницький ресторан. Героя приймають за божевiльного й, незважаючи на його опiр, доставляють у психiатричну лiкарню Стравiнського, де ставиться попереднiй дiагноз шизофренiя (також передвiщений Воландом). И. не в змозi письмово викласти все, що з ним вiдбулося; разом з тим вiн вiдчуває бажання довiдатися продовження iсторiï Пiлата й Иешуа. Пiзно ввечерi до И. через балкон пробирається його сусiд. Майстер. И. дає йому обiцянка нiколи бiльше не писати вiршiв i оповiдає про те, що трапилося,, а Майстер розповiдає свою iсторiю. Заснувши на свiтанку, И. у снi бачить продовження оповiдання Воланда — страта Иешуа. Вiн усе бiльше цiкавиться iсторiєю Пiлата й усе менше — навколишньою реальнiстю. Майстровi, що прилетiв разом з Маргаритою попрощатися з ним, И. говорить: Вiршикiв бiльше писати не буду.
 Мене iнше тепер цiкавить. У фiналi И. з'являється професором- iсториком; вiн одружений, однак щорiчно в нiч весняноï повнi вiдчуває як би приступи бездомности: корячись беззвiтному прагненню, вiн вiдвiдує Патрiаршi ставки, а потiм виявляється бiля будинку, де нiколи жила Маргарита. Тут И. спостерiгає за невiдомим йому людиною — нижнiм сусiдом Маргарити Миколою Iвановичем, також мучимым спогадами; персонажi з'являються своєрiдними двiйниками (порiвн. подiбнiсть iмен: Iван Миколайович — Микола Iванович). Вiр-
 нувшись додому, И. пiсля уколу снотворного бачить у снi Пiлата й Иешуа, а потiм Майстра й Маргариту, що йдуть до мiсяця. Иешуа Га-Ноцри, — жебрак з Эн-Сарида, бродячий фiлософ, людина рокiв двадцяти семи, син невiдомих батькiв. Образ героя полемiчно спiввiднесений з образом євангельського Iсуса: у системi булгаковського роману И. i Iсус спiввiдносяться як безперечна iстина i ïï перекручений образ; у цьому змiстi питання про реальне iснування Iсуса, що звучить на початку роману, припускає неоднозначну вiдповiдь. И. з'являється як персонаж оповiдання Воланда, сну Iвана Бездомного й роману Майстри. Арештованому И. iнкримiнується заклик до руйнування Iєрусалимського храму: цей наслiдок буквального тлумачення його слiв про те, що повинен звалитися храм староï вiри.
 Пiд час допиту в Пiлата И. затверджує, що всi люди добрi й че-
 ловечество прийде в царство Iстини, де стане не потрiбна нiяка влада; ця заява витлумачується як зазiхання на владу кесаря. Зрозумiвши, що Пiлат страждає вiд жорстокоï мiгренi, И. або вилiковує його вселянням, або пророкує швидке закiнчення болю. Поводження И. неординарно; до того ж вiн володiє багатьма мовами. Внаслiдок виявленоï Пiлатом слабостi И. виявляється безневинною жертвою: його розпинають на хрестi. Учень И. Левий Матвiй веде хронiку подiй i записує все сказане вчителем; однак сам И. свiдчить, що запису цi зовсiм спотворюють щирий змiст його слiв; таким чином, створюється передумова до мiфологiзацiï реальноï особистостi И. У фiналi роману на прохання И., переданоï через Левия Матвiя, Воланд нагороджує Майстра й Маргариту спокоєм. Помилуваний Майстром Пiлат знову зустрiчається з Иешуа, i вони розмовляють, iдучи по мiсячнiй дорозi.
 Коровьев (Фагот) — один з пiдручних Воланда. Картатий одяг зближає його iз традицiйним образом Арлекiна (мотив блазенства), а також викликає асоцiацiï iз чортом Iвана Карамазова з роману Достоєвського. Характерна деталь вигляду К. — пенсне або монокль iз трiснутим склом; порiвн. також його трiснутий голос, що нагадує деренчливий звук фагота (в iталiйськiй мовi слово фагот має значення телепень, незграбний). У той же час в образi персонажа пiдкреслений змiïне початок (довге гнучке тiло, що жахає свист, мотив спокуси), що почасти обумовлює друге iм'я — порiвн. зовнiшня подiбнiсть фагота зi змiєю. Основнi ролi К. — перекладач i секретар при Воланде (у минулому — регент). На початку роману К. з'являється як галюцинацiя Берлiоза; потiм матерiалiзується у виглядi гротескноï фiгури, указуючи тому шлях до загибелi; разом з Воландом i Бегемотом iде вiд погонi Iвана Бездомного.
 Пiсля запровадження у квартирi 50 є функцiєю пародiйного спокусника (хабар кербудовi Босому з наступним доносом, роздача червiнцiв i безкоштовних дамських туалетiв пiд час сеансу чорноï магiï) i одночасно — срывателй масок, що вiдкриває щирий вигляд людей (iнформацiя про Лиходееве, викриття Семпле-Ярова, пророкування долi Сокова). К. змушує службовцiв фiлiï Видовищноï комiсiï на кару за окозамилювання безперервно спiвати хором; комiчно ридає перед Поплавским iз приводу загибелi Берлiоза. З появою Маргарити у квартирi 50 ДО. зустрiчає ïï у фрачному костюмi; вiн комiчно пояснює принцип п'ятого вимiру i вводить героïню в курс майбутнi ïй справи. Пiд час балу К. керує дiями Маргарити й iнформує ïï про гостей, що прибувають. У сценi вбивства Майгеля блюдо iз чашею-черепом Берлiоза виявляється в руках К., i вiн пiдставляє ïï пiд струмiнь кровi, пiсля чого пiдносить чашу Воланду. У сценi пiсля балу К. вертається до блазнiвського образу, але потiм допомагає Маргаритi в спiлкуваннi iз Фридой, доглядає за Майстром, спалює iсторiю його хвороби й вручає героям ïхнi документи. Надалi К. разом з Бегемотом вiдвiдує магазин Торгсина й ресторан Грибоєдова, причому й у тiм, i iншому випадку справа закiнчується пожежами. Приєднавшись до Воланду, К. разом з iншими виявляється на Воробйових горах, де, змагаючись iз Бегемотом, видає жахаючий свист (асоцiацiя iз Солов'єм-Розбiйником). Пiд час останнього польоту К. з'являється в образi темно-фiолетового лицаря iз мрачнейшим i нiколи не всмiхненою особою: за словами Воланда, вiн був покараний роллю блазня за свiй каламбур про свiтло й тьму.
 Левий МатвIй — персонаж оповiдання Воланда, сну Iвана й роману Майстри. Героєвi бiля сорока рокiв. Збирач податей, вiн пiд впливом бесiди з Иешуа стає його учнем i супутником, веде хронiку його життя й записує його висловлення, iстотно спотворюючи ïхнiй змiст. Образ персонажа асоцiюється з євангелiстом; при цьому Л. представлений як людина обмежений i фанатичний. Обвинувачуючи себе в тiм, що не змiг уберегти Иешуа вiд арешту, Л. сподiвається врятувати його вiд мучень на хрестi, ударивши ножем по дорозi до мiсця страти, однак план не вдається. Л. спостерiгає за стратою видали, а коли солдати йдуть, знiмає iз хрестiв тiла трьох страчених i намагається вiднести тiло Иешуа. Його виявляють спiвробiтники таємноï служби прокуратора, i Л. є присутнiм при похоронах страчених. Пiсля цього його доставляють до Пiлата, якому Л. заявляє про намiр убити Iуду, у здивуваннi дiзнаючись, що той уже вбито за наказом прокуратора. Л. вiдкидає речення Пiлата стати його бiблiотекарем, вiдмовляється й вiд грошей i просить лише шматочок чистого пергаменту. В московськiй фабулi р9мана Л. є до Воланду вiд iменi Иешуа просити за Майстра й Маргариту. При цьому спiврозмовники ставляться друг до друга неприязно — видно, що це не перша ïхня зустрiч; Воланд зауважує: Ми говоримо з тобою на рiзних мовах, як завжди. Воланд називає Л. рабом, а той себе — учнем Иешуа. ЛиходIÏв Степан Богданович (Степу) — директор театру Вар'єте; разом з Берлiозом займає квартиру 50 будинку 302-бiс по Садовiй вулицi. Значення прiзвища персонажа прозоро. Л. профессонально непридатний до виконання своïх обов'язкiв i проводить час у п'яних оргiях. Пiсля появи в його квартирi Воланда зi свитою Л. занедбаний у Ялту, звiдки шле розпачливi телеграми пiдлеглим — Римському й Варенухе. Протягом двох доби Л. вiдсутнiй у Москвi, потiм вертається на лiтаку; по власному проханню Л. його мiстять у надiйну камеру. Провiвши вiсiм днiв у клiнiцi Стравiнського, Л. у пiдсумку одержує призначення на посаду завiдуючим бiльшим гастрономiчним магазином у Ростовi.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/KOROTKI_ZMISTI_SHKILNIX_TVORIV/personaji_v_romani_mayster_i_margarita.dhtml