КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/KOROTKI_ZMISTI_SHKILNIX_TVORIV/povesti_baratinskogo_eda.dhtml

	Повести Баратинського Эда Дiя поеми вiдбувається у Фiнляндiï приблизно в 1807 — 1808 гг.
 Навеснi, коли заходило сонце, перед хатиною розмовляють двоє: молода фiнка, добренька Эда з златыми власами i блiдо-голубими очами i росiянин, молодий гусар, постоялець у ïï будинку. Ïх оточують величнi картини: гори, водоспади, сосновий лiс:
 Не миру ль давнього лежать
 руïни похмурi?
 Гусар запевняє дiвчину, що вона схожа на його любу сестру, залишену на батькiвщинi, i просить вiд Эды сестриноï любовi. Эда слухає його довiрливо; коли гусар притискає ïï руку до свого серця, вона намагається розсердитися, але не може: Веселiсть ясна сiяла/ У ïï дитячих очах. Эда вiдповiдає гусаровi, що бачить його любов i давно вiдповiдає йому любов'ю: чине завжди/ Я догоджати тобi поспiшаю? — нагадує, що подарувала йому кiльце, що щоранку приносить квiти, що роздiляє його радiсть i смуток. Эде говорили, що чоловiки вiроломнi: Ти, може бути, мене погубиш. Отут гусар, разуверяя Эду, уперше цiлує ïï з вивченим мистецтвом: Як вiн самим собою володiв!
 Цей поцiлунок позбавляє Эду звичайноï безтурботностi. Звертаючись до своєï героïнi, поет говорить:
 На каменях рожевих твоïх
 Весна грайливо засвiтлiла,
 И яскраво-зелений мохи на них
 Своею негою страшна
 Тобi чарiвна весна… Колишнi простi й дружнi вiдносини з гусаром, коли вона грала з ним i радувалася дешевим подарункам, бiльше неможлива: дiвчина майже не розмовляє з ним на людях, зате й не зводить iз його око, а наодинцi страстi згубноï повне,/ Самi вуста своï вона/ До його лобзаньям обертає, а потiм мучиться раскаяньем i плаче. Суворий батько Эды, боячись, що гусар спокусить i кине неï, попереджає: Шльондра менi не дочка.
 На наступний вечiр Эда у своєï комнатке читає Бiблiю, з привычною тоскою згадуючи про загублену серцевiй чистотi. З'являється гусар-хитрун з похмурою особою, сiдає, схрестивши руки на груди, i говорить, що вiн готовий розстатися з Эдой, корячись боргу й не бажаючи викликати на дочку батькiвський гнiв. Розлука, звичайно, уб'є його. Напоследок гусар просить про одне нiчне побачення в неï кiмнатi
 Эда смутно почуває нещирiсть звабника й, пригорнувши до грудей Бiблiю, викликує спочатку: Залиш мене, лукавий дух! — однак незабаром уступає: Володiю ль я сама собою!/ I що я знаю!
 Увечерi дiвчина коливається й все-таки замикає дверi. Завивши волосся й роздягнувшись, вона думає заснути, але не може, дорiкає себе за норовливiсть i, нарештi вiдмикає дверi; за дверима вже чекає гусарiв
 На жаль! дiсталася в цю нiч
 Йому бажана перемога
 Ранком героïня, уражена що свершились, плаче й не слухає клятв гусара
 Незабаром, однак, вона прощає спокусника й уже не розстається з ним: за ним вона, як лань ручна,/Усюди ходить. Пiд час мирних побачень героïню переслiдують передчуття: вона розумiє, що гусар незабаром кине неï. Эда намагається не досаждати гусаровi своєï тоскою, але ïï тужлива любов i нiжнiсть уже обтяжує його. На радiсть гусара, починається росiйсько-шведська вiйна , i полк виступає впоход.
 Розстаючись iз Эдой, гусаровi совiсно дивитися на неï; вона ж мовчить, не плаче, мертва особою, мертва душею. У Фiнляндiï зима. Зiв'яла вiд горя Эда чекає смертi:
 Коли, коли зметеш ти, хуртовина,
 З особи землi мiй легкий слiд?
 Поема закiнчується описом занедбаноï могили Эды.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/KOROTKI_ZMISTI_SHKILNIX_TVORIV/povesti_baratinskogo_eda.dhtml