КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NA_VILNU_TEMU/istorichniy_zmist_dramatichnih_dobutkiv.dhtml

	Iсторичний змIст драматичних добуткIв Тому драматичне займає надзвичайно важливе мiсце в мистецтвi, де завжди знаходять своє вираження й гармонiйний, i драматичний аспекти естетического вiдносини людини до дiйсностi. Ïх можна було б простежити на всiляких iсторичних прикладах, зiставляючи рiзнi види мистецтва, наприклад античну пластику епохи ïï розквiту й трагедiю, нiдерландський живопис XVII столiття i єлизаветинську драму; творчiсть окремих художникiв Андрiя Рубльова й Феофана Грека, Рафаеля й Мiкеланджело, Глазунова й Мусоргского й iнших, аж до конкретних добуткiв. Ми маємо на увазi, звичайно, не абсолютне, а вiдносне розмежування, домiнанту естетического змiсту, оскiльки дуже часто (особливо в сучасному мистецтвi), ми зустрiчаємося з рiзного роду сполученнями цих естетических аспектiв
 Треба враховувати й те, що сама гармонiя часом виступає як момент розвитку, зняття протирiччя, через подолання якого й досягається ця гармонiя. Це — динамiчна рiвновага, що потенцiйно мiстить у собi енергiю руху. Його дуже чiтко зафiксував Лессинг у своïй суперечцi iз трактуванням Винкельмана античноï пластики як царства безтурботного спокою й споглядальностi. Подiбна дiалектика справедлива, зрозумiло, не тiльки стосовно античностi. За строгою й невблаганною логiкою майже з математичною закономiрнiстю музики, що розвивається И. С. Баха, угадується живаючи, що пульсує, готова виступити назовнi драматична стихiя. В Джоконде Леонардо да Вiнчi зiткнення iдеального початку й побутового, картинного i портретного, що надає ïй вiдтiнок невизначеностi, загадковостi, як би несе в собi сховане передчуття протирiч, уже в пiзнiшу епоху Вiдродження величезноï гостроти, що досягла, i получивших вiдбиття в драматичному мистецтвi цього часу Дивлячись на Робiтника й колгоспницю В. Мухiнiй, ми чiтко вiдчуваємо всю напруженiсть боротьби, що випала на частку народу, що будує нове суспiльство, i яка ще має бути спереду. Таким чином, гармонiя ця, строго говорячи, вiдносна (як, втiм, вiдносний i драматизм, дозвiл якого завжди приводить до моменту гармонiï — у самому мистецтвi вона досягається через катарсис). Однак це не позбавляє визначеностi й самостiйностi цi естетические аспекти мистецтва. Не можна погодитися з тоï крапкою, що спрощує справу, зору — своєрiдною теорiєю безконфлiктностi навпаки,- вiдповiдно до якоï мистецтво завжди засноване на вiдбиттi конфлiкту. Щодо цього цiкавий аналiз творчостi Леонардо да Вiнчi й портрета Мони Лiзи даний Н. Берковским (див. Леонардо да Вiнчi й питання Вiдродження.- Статтi про лiтературу. М., 1962). Навряд чи можна без натяжки зарахувати до такого роду добуткам Дiвчину з персиками Сєрова й Зимовий ранок Пушкiна, Бузок Кончаловского й Сорочинскую ярмарок Гоголя. Мистецтво як суспiльне явище є, звичайно, завжди боротьба за або проти (М. Горький), але ця боротьба, тобто твердження одного й заперечення iншого в самому мистецтвi, аж нiяк не завжди — хоча й часто — досягається безпосереднiм зображенням боротьби. Це рiзнi площини питання. Об'єктивна основа цих двох типiв естетического вiдносини, що зустрiчаються на всьому протязi iсторiï мистецтва, лежить у реальнiй дiалектицi iсторiï
 Тут немає нiчого загального з тiєю мiнливою, мiстифiкованою iнтерпретацiєю цього факту, що вiн одержує у Ф. Ницше в його iдеï вираження в мистецтвi дионисийского i аполлоновского почав. Персонiфiкуючи, по Ницше, з одного боку, стихiйний, руйнiвний початок, iнстинктивно властивiй людинi, з iншого боку — розумне, рацiоналiстичне в його вiдношеннi до життя, це розмежування, що виражає протиставлення волi й iнтелекту (можна було б сказати, шопенгауеровской волi й гегелiвськоï iдеï), означає той розрив дiï й пiзнання, що у рiзних варiантах виявляється важливим мотивом пiзнiших буржуазних концепцiй драматичного. Формула пiзнання знищує дiя стає одним iз класичних його виражень. Дозвiл цього протирiччя в Ницше на користь торжествуючоï волi, що не знає границь, що веде до заперечення моральних норм, до iдеï надлюдини, якому усе дозволено, здобуває рiзко антигуманiстичну спрямованiсть i певний соцiальний змiст, аж до виправдання раси панiв, неприборканого прагнення до влади й т.п.- усього того, що входить потiм в арсенал буржуазноï iдеологiï


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NA_VILNU_TEMU/istorichniy_zmist_dramatichnih_dobutkiv.dhtml