КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/batkiv_sad.dhtml

	БатькIв сад Колись на крутому схилi гори буйна фантазiя позбирала з усiх усюд дерева, i тепер вони створили мальовничу строкату сiм'ю. Мiж стовбурами дерев пробивалося свiтло лiтнього сонця, простiр манив загадковим затишком. Батько, iдучи вiд дерева до дерева, перед кожним зупинявся, наче зустрiвся зi знайомою людиною. У саду на схилi гори були не тiльки розлогi яблунi, а й зовсiм молоденькi яблуньки. Так само росли рiзного вiку та рiзних сортiв грушi. Черешнi, вишнi, сливи, абрикосовi дерева, кущi аґрусу, смородини, порiчок, густi малиновi заростi. А ще грецькi горiхи, кущi глоду, шипшини, лiщини. Уперемiжку з ягiдними та плодовими деревами — i дубки, й липи, й черемхи.
 Посеред саду вигнались у височiнь тополi, бiлокорi берези свiтилися, сяяли бiлизною стовбурiв, шумували плетивом кiс.
 Гора така, зауважив товариш, — що нi пiд город не зореш, нi збудуєшся. То кожен господар напроти своєï хати чи траву косить для корови або кози, чи ось так позасаджував деревом. А наш батько скiльки жив у хатi пiд горою, то саджав дерева. Ото за багато лiт i понасаджував.
 Старий, спираючись на цiпок, торкався до дерев долонею, наче хотiв вiдчути ïхнє тепло або ж передавав ïм тепло своє.
 Оцей дуб, — показав товариш на ошатного кремезня, — ми вдвох iз батьком посадили. Кожне дерево тут посаджене не самим батьком, а з яким-небудь гостем, iз iншим чоловiком. Кожне дерево — це пам'ять про ту людину. Батько пам'ятає про них усiх. А бiля отого каштана, що за березами росте, раптом зупиняється й питає: А з ким же я садив його, не пам'ятаєш? Звiсно, я не пам'ятаю, бо, може, й не знав нiколи. То вiн аж посiрiв на лицi, що iм'я людське забулося.
 Почувши розповiдь товариша, я вже по-iншому дивився на строкатий сад на схилi гори. Колисаний вiтерцем, вiн обiзвався легким шелестом гiлля, хистким мереживом тiней, що плавало по травi, голосами птахiв, що пурхали помiж вiття. Стежачи, як до нас наближається батько, я подумав про те, що вiн, мабуть, ось зараз iде не просто помiж дерев, а помiж спогадiв, якi й складають його сьогоднiшню справжню сутнiсть.
 39. За законами природи
 Цiлком iмовiрно, що споконвiчна вiра в чудодiйне — закономiрний початок того шляху, яким iшло людство, пiзнаючи свiт. Люди не знали й не могли знати, що навколишня природа розвивається об'єктивно й закономiрно. Майже за кожним природним явищем нашi предки бачили певнi невiдомi й могутнi сили. Було загальноприйнятим, що земля тодi трималася на трьох слонах i черепасi, тварини виростали на деревах, у надрах землi мiстилося потойбiчне царство, у пiднебессi лiтали дракони з вогняними язиками, а саме небо на обрiï змикалося iз землею.
 Що це — казки ? Нi, це закономiрний i неминучий шлях, яким нашi пращури йшли до оволодiння знаннями.
 Не слiд забувати, що нашi погляди на свiт, його таємницi визначаються загальним рiвнем розвитку науки й культури. Сто рокiв тому прояви особливостей психiки людини — сновидiння — поставали у виглядi дiйсних представникiв потойбiчних сил, належали до розряду усталених чудес.
 Минає час, наука iде вперед, i чудо утрачає ореол незбагненностi, своï найiстотнiшi ознаки. Варто згадати звичайне вiдтворення звуку. Винайдений Едiсоном спосiб його запису на грамофонну платiвку демонструвався в цирках, немов одне iз чудес свiту. Фонограф характеризувався на афiшах не iнакше як незбагненна загадка природи.
 А як же чудеса? Вiдповiдь зрозумiла: потрiбно намагатися знайти ïх логiчне наукове пояснення.
 Це, звiсно, дуже важко, але процес пошуку, знаходження способiв вирiшення розкривають перед нами безмiрно багату скарбницю уже здобутих людством знань, привчають до логiки наукового мислення, переконують у безмежнiй пiзнаванностi свiту.
 Знання — сила! Цi крилатi слова людство збагнуло давно. Мiльйони людей жили, не вмiючи нi читати, нi писати; покладалися тiльки на свiй життєвий досвiд. Iз часом людинi, озброєнiй елементарними знаннями, жилося значно легше. Згодом знання допомогли пiдкорити, розумно використати силу неба i землi.
 Нинi, коли розвиток цивiлiзацiï сягнув небувалих висот, потреба в нових знаннях є очевидною. Тiльки глибина знань дає можливiсть людинi чути й бачити за тисячi кiлометрiв, дослiджу вати таємницi океанiв, пiдкорювати космiчнi атмосфери.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/batkiv_sad.dhtml