Бiографiчнi вiдомостi. Леся Украïнка (1871 — 1913)

Леся Украïнка! Це звучить узагальнююче, як iм'я, в якому злились
мiльйони украïнок i украïнцiв, мiльйони безвiсних чесних
борцiв за свободу, якi в глухi часи жорстокого царизму вслiд за
росiйським пролетарiатом не побоялися устати проти гнiту й
рабства
(П. Тичина).
Життя Лесi Украïнки — великий подвиг в iм'я народу.
Творчiсть Лесi Украïнки багато в чому визначає розвиток
модернiстських тенденцiй у лiтературi XX ст. ïï неромантична,
символiстська поезiя та драматургiя означили на межi вiкiв увагу до
нових цiнностей, нових фiлософських, буттєвих проблем (йдеться
насамперед про зосередження на внутрiшньому свiтi людини, на
iндивiдуальнiй психологiï).
Модернiзм (вiд франц. Новiтнiй, сучасний) Фiлософсько-естетична й
художня система, що склалася на межi XIX XX ст. i об'єднала
новiтнi напрями й течiï, яким притаманна бiльша увага до
внутрiшнього свiту людини i бiльша творча свобода у його розкриттi.
Модернiсти проголошували переважну увагу до iндивiдуальних, а не
суспiльних цiнностей, зосередження на складностi й неоднозначностi
сучасноï дiйсностi.
Неоромантизм (вiд грец. Новий, Франц. Романтичний) -
стильова тенденцiя модернiзму, генетично пов'язана з романтизмом;
має характернi риси: прагнення розiрвати iдеал з дiйснiстю,
уславлення Iндивiдуальноï й суспiльноï свободи, пiднесення
постатi визначного героя, його порив у майбутнє .
Символiзм (вiд франц. Умовний знак, прикмета, ознака) Стильова
тенденцiя модернiзму, головним художнiм засобом якого є символ як
спосiб вираження незбагненноï сутi явищ життя та iндивiдуальних
уявлень митця (символ — поза межами чуттєвого сприймання,
дає право тлумачити його по-своєму).
Леся Украïнка (Лариса Петрiвна Косач) народилася 25 лютого 1871 р.
у м. Новоградi-Во-линському в освiченiй украïнськiй сiм'ï
(батько — Петро Косач — член Староï Громади, близький
товариш М. Драгоманова; мати Ольга Косач — вiдома письменниця
Олена Пчiлка).
Дiвчинка виховувалася в культурному украïнському середовищi, де
завжди панував дух нацiональних традицiй, пiднесеного волелюбства,
прагнення знань, вшанування передового суспiльного досвiду.
З дитинства хворiла на туберкульоз кiсток, але займалася самоосвiтою
(вчила мови, багато читала, грала на фортепiано).
1880 р. (у вiцi 9 рокiв) — написала перший вiрш Надiя.
1890 р. — написала для молодшоï сестри книжку Стародавня
iсторiя схiдних народiв, яка в 1918 р. була видана як пiдручник для
нацiональноï школи.
1894 р. — вiдвiдання Лесею Украïнкою М. Драгоманова в
Софiï, де поетеса познайомилася з емiгрантами, болгарськими
культурними дiячами.
Пiсля 1895 р. — вiдчуття полiтичноï неволi. Леся
Украïнка у статтi Голос однiєï росiйськоï
ув'язненоï протестувала проти кайданiв, з якими спимо спокiйно,
1901 р. — важке випробування для поетеси: смерть чоловiка Сергiя
Мержинського (ïхнi взаємини вiдбито у творах: Твоï листи
завжди пахнуть зов'ялими трояндами…, Порвалася нескiнчена розмова,
Я бачила, як ти хиливсь додолу), 1901 р. поïздка на Буковину.
1903 р. Леся Украïнка брала участь у вiдкриттi пам'ятника I.
Котляревському в Полтавi, де зустрiлася з багатьма дiячами
украïнськоï культури. Багато лiкувалася в Криму, Грузiï,
Єгиптi.
1 серпня 1913 р. — померла в грузинському мiстечку Сурамi. Тiло
перевезене до Києва, поховане на Байковому кладовищi. Огляд
творчостi
Твори Лесi Украïнки позначенi намаганням поєднати гармонiю
iдеалу з життєвою правдою, що стало однiєю з iстотних
особливостей ïï творчого методу, визначеного поетесою як
шоворомантизм.
1880 р. — маленька Леся написала свiй перший вiрш Надiя. 1890 р.
19-рiчна Леся написала для молодшоï сестри книжку Стародавня
iсторiя схiдних народiв, яка в 1918 р. була видана як пiдручник для
нацiональноï школи.
1893 р. свiт побачила перша збiрка поезiй молодоï поетеси На крилах
пiсень, перейнята мотивами стоïчноï боротьби з долею,
закликами до самопожертви, до служiння рiдному народовi. У збiрцi
авторка використовує риторичнi фiгури безпосереднього звертай-ня
до адресата Украïни, народу, рiдного краю. У поезiях мають мiсце
узвичаєнi образи тяжкого шляху й колючих тернiв уздовж нього,
негоди i темноï нiченьки, провiдноï зорi й омрiяноï волi
гожоï.
1899 р. виходить збiрка пiд назвою Думи i мрiï. 1902 р. —
укладена нова поетична збiрка Вiдгуки. У другiй i третiй збiрках важливе
мiсце вiдводиться романтичнiй образностi. Свою сучаснiсть Леся
Украïнка оцiнює як пiдле мiжчасся, часи глухонiмiï
(iснування без подвижництва, героïки i боротьби, без трiумфальних
вiнкiв. Молоде поколiння вроджене в темницi, звикле носить кайдани ржавi
та важкi), У збiрках мають мiсце спiвчутливi мотиви, оплакування
народноï недолi й заклики до невтомноï працi сiвача
просвiтителя, Кидаючи заклик долi й богам, Леся Украïнка у
своєму романтичному бунтарствi звертається до образу
Прометея, який стане наскрiзним у ïï поезiï.
За прикладом I. Франка Леся Украïнка, упорядковуючи поетичнi
збiрки, часто керувалася не хронологiчним принципом розташування творiв,
а компонувала ïх за мотивами чи жанрами в цикли. Об'єднання
вiршiв пiд певним кутом зору змiнювало ïхню жанрову природу:
лiричне розкриття теми нiби доповнювалося епiчними, розповiдними
елементами. Особистi почуття лiричноï героïнi зосереджуються
навколо загальнолюдських проблем виходу зi стану рабства на шляхи, що
ведуть у кращий свiт.
Драматична поема Оргiя (березень 1913 р.) — це лебедина пiсня Лесi
Украïнки; у нiй показана трагiчна доля митця-патрiота, зумовлена
колонiальним становищем його батькiвщини, загарбаноï римлянами.
Страждання грецького музиканта й композитора Антея пов'язанi iз
занепадом рiдноï культури, адже ïï носiï заради
матерiальних вигод переходять на службу до колонiзаторiв. Лесi
Украïнцi належать такi цикли лiричноï поезiï:
1888 р. Подорож до моря (у цьому ранньому циклi вже став окреслюватись
образ Украïни, створений на основi особистих вражень Лесi вiд
поïздки до Одеси);
1890 р, Сiм струн (вiршi циклу наснаженi романтичним пафосом подолання
особистiстю життєвих труднощiв, ïï готовнiстю помiрятися
силою з лихом, впевненiстю у перемозi сил добра);
Сльози-перли (цикл присвячено I. Франку). Це триптих, об'єднаний
патрiотичною
iдеєю, невимовною тугою поетеси, викликаною багатовiковим
стражданням роздертоï чу
жинцями, пограбованоï й поневоленоï рiдноï землi;
1893 1894 рр. Мелодiï (вiршi циклу передають найсокровеннiшi
переживання Лесi Украïнки. Вона намагалася не виносити на суд
людський фiзичний бiль, проте бували й винятки).
Романси (жанр лiрики, в якому Леся виявила себе новатором: мається
на увазi вживання не наспiвноï, а говiрноï iнтонацiï.
Глибина, суперечливiсть i неоднозначнiсть почуттiв молодих людей
окресленi у вiршах цього циклу);
1895 — 1896 рр. — Невiльничi пiснi (сутнiсть мотиву цього
циклу; свобода як Вiчний дух розкутого ума найяскравiше
розкривається в тюрмi, оскiльки там вона безроздiльно панує
в людських серцях. Як засвiдчує назва циклу, образ неволi
органiчно єднається з образом пiснi);
1905 р. — Пiснi про волю (лейтмотивом цього циклу є думка
про несумiснiсть тиранiï' i свободи).
Леся Украïнка працювала i в iнших лiтературних жанрах — лiро-
епiчних, драматичних: легенди (Сфiнкс, Саул, Королiвна);
- поезiя в прозi (Дим);
- поеми (Самсон, Роберт Брюс, король шотландський, Давня казка);
драматичнi поеми (Одержима, Вавилонський полон, На руïнах, В
катаком
бах, Бояриня);
Драма-феєрiя (Лiсова пiсня);
- лiрико-драматична поема Одержима (1901). Це одна з перших спроб Лесi
Украïнки
в цьому жанрi. Написана на основi євангельського мотиву — вчення Iсуса Христа про любов
до ближнього, незважаючи на те, друг вiн чи ворог. Головнi персонажi:
Мiрiам i Месiя.
Без надiï сподiваюсь (1890)
Поезiя з першоï збiрки Лесi Украïнки На крилах пiсень, яка
вийшла у 1893 р, Назва у перекладi з латинськоï мови означає
Без надiï сподiваюсь. Поезiя насичена пристрасним пафосом
заперечення тужливих настроïв. Iмпульсом до створення стало
загострення хвороби Лесi Украïнки.
Наскрiзний лейтмотив твору — рiшучi змагання героïнi з
чорними реакцiйними силами. Леся Украïнка ставить головне питання
про мiсце особистостi в суспiльному життi. На початку поезiï
лунають слова:
Нi, я хочу крiзь сльози смiятись, Серед лиха спiвати пiснi, Без
надiï таки сподiватись, Жити хочу! Геть думи сумнiï
Рiшучi дiï авторки (буду сiять квiтки на морозi, буду лить
на них сльози гiркi) вселяють оптимiзм Леся Украïнка вiрить в
перемогу над хворобою I над кривдою в суспiльствi.
У кiнцi твору слова нi замiняються на так, хочу — на буду,
показуючи незламнiсть духу i оптимiзм поетеси в боротьбi проти кривди в
найширiному соцiальному та нацiонально-визвольному аспектах. Твiр
побудований на антитезах.
| Антитеза (вiд грец. Протиставлення) Особливо пiдкреслене
| протиставленнi
I протилежних життєвих явищ, понять, думок.
I все-таки до тебе думка лине… Поезiя входить до циклу Невiльничi
пiснi, створеного в 1895 — 1896 рр. Вона є зразком
громадянськоï лiрики Лесi Украïнки .
У творi поетеса звертається словом туги й жалю до рiдного
занапащеного, нещасного краю; зазначає, що не бачила страшнiшого
гнiту, нiж той, що терпить украïнський народ. Леся Украïнка
заперечує ридання над нещасливою долею, що спостерiгалися довгi
роки. Громадянка-патрiотка не в силi зносити страшне ярмо неволi, тому
що на руках i шиï вже видно червонi слiди, що понатирали кайдани. У
фiналi твору — пристрасне заперечення ридань:
Доволi вже ш литись, -
Що сльози там, де навiть кровi мало!