КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/dohristianski_viruvannja_narodu.dhtml

	ДохристиянськI вIрування народу ВIрування наших предкiв можна умовно подiлити на кiлька перiодiв, якi залежали у певнiй мiрi вiд полiтичноï та соцiальноï ситуацiï у державi. Кожен з них має своï особливостi, хоча гранi мiж ними iнодi чiтко не простежуються. Дохристиянський перiод характеризується пануванням серед нашого народу язичницьких (поганських) вiрувань. Кожен народ мав свого бога, однi з них у рiзних формах обожнювали природу та ïï явища, а серед iнших панував культ предкiв.
 ВIдтак природа сприймалась нашими попередниками як живий i вищий органiзм зi своïми логiчними законами. Людина виступала лише невеличкою його часткою, i все створене Богом-Природою було священним й одухотвореним.. Отже, поклонятися Природi та ïï явищам означало вiрувати в безсмертний Дух. Первiсна вiра була вiра практична, домова, господарська, необхiдна людинi на кожному кроцi, бо була мiцно пов'язана з ïï працею. Це була релiгiя реального життя, пiзнiш хлiборобська, як. частина життя людини. У той час ïï вiра й життя були нерозривно пов'язанi сотнями ниток. В ïï основi лежали три елементи: анiматизм, себто оживлення, анiмiзм, тобто одухотворення, i антропоморфiзм своєрiдне олюднення.
 Знайдено багато скульптурних зображень Великоï Матерi всього сущого, що вважали богинею родючостi. Трипiльськi хлiбороби мали релiгiйнi обряди, якi виконувались пiд час зимово-весняних свят. З цими обрядами пов'язанi глинянi чоловiчi фiгурки. Iдеï збереження сiм'ï та продовження роду пiдпорядковувався обряд культових поховань людей -у житлах, як правило, пiд долiвкою. З культом родючостi пов'язанi релiгiйно-магiчнi поховання в межах житла черепiв рiзних свiйських тварин. Слов'яни мали священнi гаï i поклонялися старим ясенам, дубам, липам, лiщинi та iншим деревам. Пiд деревами нашi предки здiйснювали рiзнi жертвоприношення. У священних гаях стояли поганськi iдоли. У праслов'ян панувало багатобожжя, яке однак не заперечувало iснування головного божества. Нерiдко ним визнавали бога Перуна. Але багато народiв визнавали ще й iснування найвищого Бога, творця, Прабога, Бога богiв,. Бога Вседержителя. Як вiрили нашi предки, Бог, що є творцем, випромiнює свiй життєвий дух на всi явища. Вiд нього походило свiтло, якому також поклонялися предки. Перун теж мав свiтлоносне начало. Адже у багатьох мовах це слово вживається для означення вогню. Символами Перуна були кiнь, громовий та сонячний знаки, дубове листя на височинi. Вiн визнавався богом вiйни i як господар дощу був безпосередньо пов'язаний з плодючiстю. Богом свIтла вважався Сварог, що був начебто батьком Дажбога, або Сварожича. Сварожич був, за переконанням наших предкiв, посередником мiж небом та землею, втiленням найвищоï мудростi. Нашi предки вiрили у щорiчне народження сонця, що пов'язувалось з поворотом на лiто. Така подiя святкувалась вiд 23 травня до 24 червня як свято Лада, що вважався синонiмом згоди, гармонiï, краси i кохання . Цей обряд має певнi вiдповiдники у християнськiй культурi.
 ОскIльки праця завжди була головною у культурi народу, який займався сiльським господарством, то багато вiрувань та обрядiв пов'язанi саме з цим родом дiяльностi. Культура давнiх украïнцiв дуже багата. Не маючи пояснень багатьом явищам, вони спостерiгали, цi спостереження i сьогоднi є вартiсним матерiалом для наукових дослiджень. Звичайно все змiнилося, свiт рухається за iншими законами. Але людству варто iнколи обертатися, щоб подивитися, що лишає воно за собою, якi стежки вже пройдено i якими рухатися далi. Бо людина, котра необiзнана з етнiчною своєрiднiстю власного народу, не осягнула духовного набутку попереднiх поколiнь, уподiбнюється до перекотиполя, яке нездатне будь-де знайти собi прихисток.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/dohristianski_viruvannja_narodu.dhtml