КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/dramatichna_i_teatralna_tvorchist_ukrainskiy.dhtml

	Драматична I театральна творчIсть украÏнськIй лIтературI На XVII ст. припадає утвердження в украïнськiй лiтературi драматичних жанрiв, розвиток яких нерозривно повязаний iз життям тодiшнiх шкiл и. Драматичнi твори писалися з освiтньою i виховною метою. Авторами, як правило, були викладачi поетики, виконавцями учнi, глядачами всi члени шкiльноï корпорацiï, а також гостi з числа представникiв мiсцевоï влади, батькiв, меценатiв, поважаних городян та iн. У шкiльних поетиках викладали основи теорiï драматичних жанрiв. Вистави влаштовувались i поза школами, на чистому повiтрi, пiд час рекреацiй, а також ярмаркiв, перед ширшою i рiзноманiтнiшою аудиторiєю.
 Драматична i театральна творчiсть культивувалася в католицьких єзуïтських i пiарських школах, серед учнiв i викладачiв яких було чимало мiсцевих жителiв. Вони вносили у пєси польського шкiльного театру локальнi риси; в цi пєси i спектаклi включалися фрагменти украïнською чи бiлоруською мовою. Польська шкiльно- театральна практика впливала на формування драматичноï театральноï творчостi в православних украïнських i бiлоруських школах.
 Украïнська драматургiя в XVII ст. представлена творами рiзних жанрових форм. Початки драми можна вбачати вже у декламацiйних композицiях панегiричного i празничного змiсту однiєï з основних форм функцiонування тодiшньоï поезiï. Отже, до драматичноï творчостi слiд вiдносити i Просфониму (Львiв , 1591), i Вiршi на смерть Петра Конашевича-Сагайдачного (К., 1622), i ЕвхаристирЧон (К-, 1632). Ближчою до власне драматичних жанрiв формою є дiалоги, в яких дiйовi особи не просто декламують своï вiршовi партiï, а репрезентують певних персонажiв i вiд ïхнього iменi виголошують реплiки, повязанi мiж собою сюжетно. Мiж персонажами дiалогiв бачимо героïв християнськоï, iсторiï, а також алегоричнi постатi. До цього рiзновиду4 драматичних творiв належать Вiршi iз трагедiï Христос пасхон Андрiя Скульського (Львiв, 1630) i Розмишляння про муку Христа Iоаникiя Волковича (Львiв, 1631).
 Власне драма у XVII ст. розвивається в жанрових формах мiстерiï (пєс на рiздвянi й великоднi сюжети) i мiракля (пєс на сюжети iз життя святих).
 Жанр мiстерiï репрезентують пєси Слово про збурення пекла (середина чи друга половина XVII ст.) ,5, Дiйствiє на страстi Христовi (80-тi роки XVII ст.), Царство натури людськоï (1698). Найцiкавiша з них перша. Вона яскравий зразок народного барокко. В нiй розробляється сюжет iз апокрифiчного Никодимового євангелiя про те, як Христос розоряє пекло i звiльняє душi праотцiв. Мiсце дiï має вигляд середньовiчного замку. Персонажi пєси Ад, Люцифер, Соломон Премудрий, Христос, Богородиця, Iоанн Хреститель та iн. надiленi деякими iндивiдуальними i локальними рисами, виявляють заземленi людськi емоцiï. I в окресленнi мiсця дiï, i в окресленнi дiйових осiб, а також в мовi i вiршi проступають народнi елементи.
 Драматична творчiсть протягом усiєï доби барокко в iсторiï украïнськоï лiтератури реалiзується у високому i середньому стильовому регiстрi. Однак у ходi вистави високий стильовий полюс має низьку противагу у виглядi так званих iнтермедiй, чи iнтерлюдiй, невеликих пєсок або фрагментiв на анекдотичнi сюжети iз простонародного життя. В цьому проявляється характерна для барокко тенденцiя до антитетичного зiткнення високого i низького.
 Найранiшими iз вiдомих на сьогоднi украïнських iнтермедiй є двi iнтермедiï до польськомовноï драми львiвського письменника Якуба Гаватовича про смерть Iоанна Хрестителя, виставленоï i надрукованоï 1619 р. Перша з них драматизує одне з оповiдань про Уленшпiгеля: крутiй-бiдняк пошиває в дурнi недалекого хазяйновитого селянина; друга розробляє сюжет з Римських iсторiй, згодом обiграний Степаном Руданським у гуморесцi Найкращий сон. Обидва сюжети здавна популярнi як у фольклорних, так i в лiтературних версiях. В украïнських iнтермедiях ïм надано локального колориту в окресленнi дiйових осiб, у ïхнiй поведiнцi й мовi, в подробицях обстановки.
 Iнтермедiям властивi напруженiсть ситуацiй, динамiчнiсть дiï, жвавiсть i дотепнiсть дiалогу, натуралiстичнiсть описiв, антитетичнiсть ситуацiй, реакцiй i деталей обстановки, контрастнiсть слiв i виразiв, пiдхоплених iз живоï розмовноï стихiï. Персонажi iнтермедiй маски визначених соцiально-психологiчних типiв хазяйновитого селянина, крутiя, шляхтича, козака тощо. Вони спорiдненi з персонажами побутовоï повiстi i новели-фацецiï. Полiтичнi умови XVIXVII ст. не сприяли розвитку оповiдноï лiтератури житiйного змiсту. Не канонiзувалися новi мiсцевi святi, не укладалися, лише за кiлькома винятками, новi житiя. На мiсце в сонмi святих явно претендують активний насаджувач аскетизму в середовищi православного украïнського чернецтва, засновник Скиту Манявського Йов Княги-ницький i засновник Почаïвськоï лаври Йов Залiзо. Вiдповiдно створюються про них житiйнi повiстi. Протягом XVII ст. украïнськi книжники пристосовують житiйну спадщину XIXVI ст. до нових iдейних i стильових потреб. У своïй роботi вони спираються на досягнення росiйських агiографiв XVXVII ст., а також засвоюють досвiд захiдноєвропейських i польських середньовiчних i бароккових агiографiв, зокрема Петра Скарги.
 Перекладаються i переписуються житiя таких популярних святих, як Олексiй чоловiк божий, Георгiй Побiдоносець, Антонiй Єгипетський, Афа- насiй Александрiйський, Варвара Великомучениця, Марiя Магдалина та iн. Цi житiя справили помiтний вплив й на iншi жанри лiтератури XVII XVIII ст. (проповiдi, вiршi, драми, повiстi).
 Творчiсть украïнських агiографiв пожвавлюється в часи митрополит- ства Петра Могили (16321647), котрий пiдпорядковує ïï полемiчним цiлям. З його благословення Сильвеотр Косiв видає Патерикон (К., 1635) польськомовну переробку Києво-Печерського патерика. Невдовзi Патерикон перекладається украïнською книжною мовою. Триває i безпосереднє використання легенд Києво- Печерського патерика, виникають його слов яноруськi й украïнськi обробки,6.
 Протягом XVII ст. продовжується записування легенд про чудеса святих, церков, iкон i рiзних християнських релiквiй. Створюється специфiчна лiтература коротких оповiдань, якi дають здебiльшого тiльки сухий запис факту. Поряд з матерiалом, позиченим iз чужоземних джерел, чимало мiсця в збiрниках таких оповiдань вiдведено i мiсцевому матерiалу, зокрема фольклорного походження. У багатьох iз цих легенд звучать злободеннi соцiальнi i полiтичнi мотиви.
 Письменники XVII ст. перевтiлюють давнiй сюжетний матерiал у новi форми. Зявляються переробки давнiх княжих житiй. Серед них видiляються житiя Ольги, Володимира, Бориса i Глiба, трансформованi у своєрiднi iсторико- белетристичнi повiстi,7.
 Iдея Петра Могили про створення украïнського корпусу християнськоï агiографiï здiйснюється в чотиритомнiй Книзi житiй святих Димитрiя Туптала (К., 16891705). Сюжети для своïх агiографiчних повiстей Ди-митрiй черпав, крiм Бiблiï i творiнь отцiв церкви, iз багатьох словянських (у тому числi росiйських i польських), грецьких i латинських джерел. Але запозичене вiн перекомпоновував по-своєму, накладаючи на нього виразний вiдбиток власноï творчоï iндивiдуальностi. Димитрiй опрацьовував житiя не стiльки як iсторик церкви, скiльки як моралiст i белетрист для нього найбiльше важили повчальнiсть i цiкавiсть розроблюваних сюжетiв.
 Засвоєння новоï манери викладу житiй було пристосуванням для потреб агiографiï засобiв стилю барокко. Новiй агiографiчнiй манерi притаманнi не тiльки прагнення переконати в правдивостi того, про що розповiдається, не тiльки повчальнiсть, а й чутливiсть, зворушливiсть оповiдi. Факт для бароккових агiографiв тiльки привiд для моралiзацiï; звiдси насиченiсть мо-ралiзацiйним змiстом, але звiдси ж i безлiч загальних мiсць, нагромадження вишуканих i складних прикрас. А поряд з цим потяг до низьких, простонародних, розмовних висловiв
 У XVII ст. украïнськi письменники продовжують переказувати оповiднi сюжети, якi розвинулися на захiдноєвропейському грунтi в середнi вiки i в епоху Вiдродження,8.
 Великою популярнiстю серед читачiв користувалися легендарнi повiстi Оповiдачiв цих повiстей цiкавили морально-етичнi проблеми, найчастiше тi, якi корiнилися в християнськiй релiгiйнiй свiдомостi, iнодi дуже земнi i майже завжди вагомi в людському життi: неминучiсть смертi (Повiсть про лицаря i смерть); безглуздiсть i марнiсть людськоï гординi та рiвнiсть усiх перед богом (Повiсть про гордого царя); торжество доброчесностi над зловмиснiстю (Повiсть про богобоязливого молодика); вiрнiсть даному слову Повiсть про царя Сонхоса) i т. п.
 Крiзь абстрактнi проблеми християнськоï моралi в конкретних сюжетах проглядають бiльш чи менш виразнi соцiальнi вiдтiнки, якi виявляють живе осмислення реальних суперечностей дiйсностi. Елемент чудесностi, легендарностi в цих повiстях нерiдко вiдступає на заднiй план, а на передньому зостається життєва ситуацiя, яка ставить героя перед тiєю чи iншою морально-етичною альтернативою, i тi пригоди, переважно цiлком реальнi, iнодi навiть побутовi, що ïх переживає герой у перипетiях сюжету повiстi, котрi мають переконати читача в помилковостi позицiï героя. При цьому авантюрний елемент у багатьох iз них набуває цiлком самостiйноï естетичноï цiнностi. Продовжує розвиватися жанрово-тематична лiнiя, започаткована в XVXVI ст. захiдними версiями Александрiï i повiстей про Трою. Наприкiнцi XVI на початку XVII ст. в Бiлорусiï та на Украïнi загострюється iнтерес до захiдноєвропейськоï лицарськоï оповiдноï лiтератури. У Познанському збiрнику (1580) збереглися бiлорусько- украïнськi переклади романiв про Трiстана i про Бово. У складi цього ж збiрника дiйшов до нас переклад латиномовноï угорськоï Iсторiï про Атiллу, ближчоï до лiтописних воïнських повiстей, анiж до власне лицарських романiв. Суто свiтський, авантюрний характер цих повiстей, увага в них до людських почуттiв (любов, прагнення слави, гнiв, помста), iнтерес до побутових подробиць прикмети нового, дедалi популярнiшого лiтературного жанру.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/dramatichna_i_teatralna_tvorchist_ukrainskiy.dhtml