КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/evolycia_janru_psalma_v_ukrainskiy_literaturi.dhtml

	ЕволюцIя жанру псалма в украÏнськIй лIтературI. Європейський контекст Статтю присвячено розкриттю проблеми входження бiблiйного жанру псалма у словянський лiтературний простiр та його трансформацiï в рiзних культурно- iсторичних умовах. На основi аналiзу творiв украïнських поетiв ХVIIIХХI столiть простежено генезу бiблiйного жанру псалма, способи його рецепцiï, трансформацiï, деформацiï в украïнськiй лiтературi в контекстi iнших
 Європейських лiтератур. Окреслено основнi етапи розвитку псалмовоï традицiï, що складають парадигму: дослiвний переклад наслiдування стилiзацiя варiацiя.
 Iз осмисленням категорiï жанру повязанi магiстральнi шляхи розвитку європейського лiтературознавства як науки вiд початку ïï виникнення до сучасних постструктуралiстських дослiджень. Поняття жанру поряд iз такими категорiями, як автор i стиль, завжди було однiєю з провiдних характеристик лiтературного твору. Зрозумiло, що лiтературнi жанри як явища iсторичнi виникали, розвивалися та занепадали, вiдтак ïх дослiдження неможливе без осмислення онтологiчних проблем та феноменiв.
 Жанр поняття багатогранне, тому має широкий дiапазон потрактувань у сучасному лiтературознавствi, що є причиною семантичноï нечiткостi цього термiна. Часто Жанр Етимологiчно повязується з лiтературними родами (епосом, лiрикою та драмою), стосується лiтературних видiв (повiстей, новел тощо).
 За словами Г. Грабовича, жанр лiтература в мiкрокосмосi: це й сукупнiсть конкретних текстiв, i динамiка спiввiдношень вартостей, норм, впливiв, читацьких виповнених чи невиповнених очiкувань. Жанри мають свою iсторiю, виникають i завмирають, переживають розквiт або занепад i часом вiдроджуються [4, 27]. При цьому вони набувають певних модифiкацiй та перетворень. Мiнливiсть жанру залежить вiд конкретно-iсторичних умов. Так, класицисти культивували чистоту жанру, модернiсти ставилися критично до його нормативноï змiстовностi, постмодернiсти акцентували увагу на жанровiй дифузiï.
 Термiнологiчний хаос поглиблює також проблема авторських жанрових визначень, якi не завжди виправдовують жанрове очiкування читачiв i часто репрезентують письменницьку позицiю, не спiввiдносну з усталеними дефiнiцiями сучасноï генологiï [18, 170]. Особливо гостро ця проблема видається стосовно розмежування жанрiв духовноï поезiï, адже фiлософська лiрика досить довгий час, iз вiдомих причин, не входила до сфери дослiдження украïнського лiтературознавства. Так, у бiльшостi випадкiв термiн Псалом, яким окреслювали поети своï твори (Т. Шевченко Давидовi псалми, М. Максимович Псалмы, переложенные на украинское наречие, М. Шашкевич Руслановi псалми, П. Тичина Псалом залiзу, Є. Маланюк Псалми степу, Лiна Костенко Давидовi псалми), сьогоднi частiше використовується як заголовок чи пiдзаголовок певного тексту, що тiєю чи iншою мiрою стилiстично та iдейно-тематично вiдповiдає старозавiтним псалмам, нiж є вказiвкою на парафразовiсть.
 Авторськi жанровизначальнi заголовки та пiдзаголовки можуть указувати на рiвень генологiчноï свiдомостi епохи, в яку живе митець; генологiчну думку письменника (яка може випереджати досягнення сучасноï йому науки); певну лiтературну традицiю, у свiтлi якоï адресат повинен оцiнити конкретний текст; ту жанрову ознаку, яку автор уважає головною у своєму творi i яка спрямовує читача у певне русло рецепцiï; або ж навпаки, задекларована у заголовку назва одного жанру насправдi може маскувати iнший жанр тощо. Загалом жанровi означення письменникiв дуже iндивiдуальнi, позначенi значною мiрою субєктивностi [18, 170].
 В Украïнi проблема окреслення жанровоï специфiки псалмiв, як i бiблiйних текстiв у цiлому, є проблемою малодослiдженою. Принагiдний iнтерес до цього виявляли у своïх працях I. Бетко [1], Т. Бовсунiвська [2], В. Домашовець [3], З. Лановик [8], М. Павлюк [15], В. Радуцький [16], В. Сулима [17], Л. Чорнописька [21]. Ïхнi науковi розвiдки загалом стосуються компаративного аналiзу старозавiтного першоджерела iз переспiвами, здiйсненими окремими поетами. Однак генеза жанру псалма залишається поза увагою украïнських науковцiв.
 Потребує детальнiшого вивчення та окреслення проблема жанрових модифiкацiй псалмовоï поезiï (Переспiв, наслiдування / iмiтацiя, стилiзацiя, варiацiя), адже, послуговуючись класифiкацiєю I. Качу-ровського, можна стверджувати той факт, що у чистому видi в

 Украïнськiй лiтературi псалом вiдомий лише у перекладах, бо
 належить до жанрiв локальних, поширених лише в лiтературi певного
 народу або обмежених колом адептiв певноï релiгiï [6, 34].
 Натомiсть, Переспiв псалма, беручи за основу ту ж класифiкацiю,
 можемо зарахувати до першоï групи жанрiв загальних, спiльних для
 бiльшостi лiтератур, адже iз часiв перекладу Святого Письма на
 нацiональнi мови (доба Вiдродження) Книга Псалмiв стала предметом
 наслiдування в європейських лiтературах. Набув поширення лiричний
 жанр поетичний переспiв псалмiв, який сприяв утвердженню
 нацiональноï лiрики у рiзних культурах: французькiй (Ф. Депорт, К.
 Маро), нiмецькiй (М. Лютер), англiйськiй (Дж. Бьюкенен, Дж. Мiльтон),
 польськiй (Я. Кохановський, Я. Трембецький), угорськiй (Б. Балашши),
 румунськiй (Досiфей), росiйськiй (М. Ломоносов, О. Сумароков, Д.
 Хвостов), украïнськiй (П. Кулiш, Т. Шевченко, Лiна Костенко, Д.
 Павличко).
 Iсторiя адаптацiï псалмiв на словянському ґрунтi починається з перекладiв, здiйснених Кирилом i Мефодiєм у II половинi IХ столiття. Цi твори входили до рiзного типу збiрникiв: трiодей, мiней, Октоïха, Часослова, Требника. Антологiєю гiмнiв можна вважати Богоглас-ник (Почаïв, 1790). За києво- руськоï доби Псалтир використовувався не лише пiд час служби у храмi, а й був пiдручником для учнiв, iнтертекстуальною основою ораторсько- повчальноï прози, лiтописiв, агiографiй. У давнiх руських лiтературах знаходимо зразки вiршових молитов у Кирила Транквiлiона- Ставровецького, Дмитра Туптала, Симона Ясинського. У ïхнiх творах присутнє звернення до бiблiйних джерел: цитування Бiблiï, ремiнiсценцiй бiблiйних мотивiв, образiв, форм висловлювання.
 Найдавнiшi рукописи Книги Псалмiв в Украïнi датуються кiн. ХIV поч. XV столiть: Псалтир Киïвський (1397), Псалтир Мукачiвський (поч. XV ст.). Iншi переклади поетичноï старозавiтноï книги знаходимо у Геннадiïвськiй Бiблiï (1499), Острозькiй Бiблiï (1581), пiзнiших версiях П. Кулiша, М. Кобрина, I. Хоменка, I. Огiєнка, О. Бачинського, Г. Деркача та iн. Спiльною ознакою згаданих перекладiв Псалтиря є збереження його стилiстичних особливостей, художньо-образного ладу.
 Отже, стадiю Перекладу Книги Псалмiв можна вважати першим щаблем у генезi жанру псалма в украïнськiй лiтературi.
 Модифiкацiя жанру псалма У формi Поетичного переспiву 
 Наслiдування, Стилiзацiï, Варiацiï В
 украïнськiй лiтературнiй традицiï починається за доби
 бароко, коли набуває поширення насичена тонким психологiзмом
 духовна пiсня так звана псальма, яка виконувалася у побутi. У ХVXVI
 столiттях в Украïнi зявилися доповнення до лiтургiï у формi
 вiршових куплетних переробок Книги Псалмiв канти, що спiвалися на
 багатоголосся, подiбно до псальм, але пiд час богослужiння. Iз появою
 псальм та кантiв Псалтир починав активно входити в художню
 лiтературу.
 Народнi псальми стали одним iз джерел украïнськоï Думи Та росiйського Духовного вiрша; вони мiцно увiйшли до репертуару украïнських лiрникiв [9, 454].
 Симеон Полоцький, бiлорус за походженням, який навчався у Києво- Могилянськiй академiï, у Псалтирi Рифмотворнiй (1680), покладенiй на музику В. Титовим, вдався до спроби радикального поетичного проекспериментування, ожививши псалми авангардними на той час поетичними засобами. Надалi у схiднословянськiй лiтературнiй традицiï поети були змушенi мiнiмалiзувати змiни в оригiнальних текстах ïм доводилося зважати на канонiчнiсть Псалтиря, а також рахуватися з уявленням про переспiв псалма як про високий жанр.
 Отже, наступним щаблем стала модифiкацiя псалма у його взаємодiï з давньою народнопiсенною традицiєю.
 Особливо яскраво входження та трансформацiя сакрального тексту в художнiй лiтературi можна простежити на прикладi творчостi Г. Сковороди. В основу кожноï пiснi зi збiрки Сад божественних пiсень автор закладав зерно зi Святого Письма, однак по-своєму опрацьовував тему, спираючись на лiтературну i народнопоетичну традицiï. Вже у XVIII столiттi його пiснi та псальми увiйшли до репертуару кобзарiв i лiрникiв.
 Iз занепадом у ХIХ столiттi iєрархiï трьох штилiв переспiв псалма опинився поза межами актуальноï лiтератури, оскiльки уже на той час належав до жанрiв, що маргiналiзувалися. Цьому сприяло й те, що вiн був вилучений iз богослужебноï практики, де використовувався власне сакральний текст псалми грецькою та церковнословянською мовами. Однак переспiв псалма продовжував привертати увагу поетiв.
 Переложенiя Псалмiв Давидових стають в украïнськiй лiтературi тим чинником, що традицiйно повязується зi сталими ознаками ментальностi тощо. Транскультурна сутнiсть цього жанру формується вже вiд початку ХIХ столiття, беручи до уваги Святе Письмо, адаптуючи його до сприйняття людини ХIХ столiття, письменники тим самим тяжiли до вивершеностi феномена сакральноï людини, до виявлення агонiстичного начала людського буття, зокрема буття украïнського народу [2, 119]. Вибираючи для власних переспiвiв тi бiблiйнi псалми, якi найбiльше виражали ïхнiй психологiчний стан, переживання, переконання, поети трансформували жанр псалма, надаючи йому нових модифiкацiй (Наслiдування, Стилiзацiï, Варiацiï).
 Лiтературознавча енциклопедiя трактує Наслiдування / iмiтацiю (вважаємо доцiльним синонiмiчне використання цих термiнiв) як рiзновид рецепцiï, свiдоме чи мимовiльне використання автором зразкiв фольклору, художньоï лiтератури для оформлення власних думок, трансформованих стилiстики, манери, способу викладу матерiалу iншого письменника [11, 101].
 Автор-реципiєнт, зазначає А. Волков, переважно наголошує на близькостi свого твору до наслiдуваноï моделi, зокрема засобами авторського пiдкреслення [9, 358], до якого належить заголовок.
 В iсторiï лiтератури неодноразовими є зовнiшнi наслiдування, вiд заголовкiв аж до псевдонiмiв [11]. Це ж явище можна простежити i в украïнськiй псалмовiй традицiï, коли, окрiм Давидових псалмiв Т. Шевченка, Лiни Костенко, маємо Псалми Руслановi М. Шашкевича, а пiзнiше Псалми степу Є. Маланюка чи Псалом залiзу П. Тичини.
 Наслiдування це завжди видозмiна оригiналу. Наслiдуючи Книгу Псалмiв, украïнськi поети долучали нацiональнi, iсторичнi, культурологiчнi вкраплення. Характерною є украïнiзацiя псалмiв у переспiвах П. Кулiша, П. Гулака-Артемовського, Т. Шевченка, М. Максимовича, Ю. Федьковича, I. Франка, С. Руданського, Я. Щоголiва.
 У Шевченкових переспiвах адекватно вiдтворено змiст, смислову та художньо- образну структуру першотвору. Щодо ритмiки, то псалми здебiльшого переспiвано чи не найпоширенiшим у поета розмiром — 14-складником, який походить вiд народнопiсенного силабiчного 14-складового вiрша. Наявний у переробках шар церковно-словянських слiв: як слушно вiдзначав В. Коптiлов, вiдповiдникiв
 на тому самому рiвнi, що й церковнословянiзми, украïнська мова … не має: такий своєрiдний пласт лексики й фразеологiï не може бути замiщений нiчим iншим без iстотних стильових втрат. Це глибоко розумiв Тарас Шевченко з його генiальним чуттям мови, i, перекладаючи Давидовi псалми з церковнословянськоï Бiблiï, залишив без перекладу чимало слiв i виразiв [7, 34]. Так Т. Шевченко наблизив Книгу Псалмiв до народноï мови, зрозумiлоï для украïнського читача.
 У 1859 р. в першiй книжцi укладеного М. Максимовичем альманаха Украинец [19] були надрукованi 29 його поезiй Псалмы, переложенные на украинское наречие, i, хоча сам автор визначив свiй спосiб обробки Псалтиря, як переклад / переложение, ми вважаємо, що цi твори є наслiдуванням у переспiвах. Адже трансформацiя помiтна не лише на рiвнi образностi та ритмiки, а й у загальнiй тональностi текстiв. Наслiдуючи старозавiтний текст, М. Максимович, як i Т. Шевченко, використав 14- складовий розмiр iз цезурою пiсля 4-ï стопи, тобто найчастiше застосовував ритмiку, генетично повязану з народнопiсенною. Псалом 81 Михайло Максимович переспiвав строфою, близькою до творiв народноï чи близькоï до народноï поезiï.
 У деяких переспiвах М. Максимовича (зокрема першого псалма) вiдчувається вплив творчостi Т. Шевченка, його манери, стилю, способу експресiï, адже поети жили i творили в одну iсторичну та лiтературну епоху, пiдтримували особистi контакти. Вплив Т. Шевченка був настiльки сильним, що в окремих випадках має мiсце Стилiзацiя, орiєнтована на його твори. Проте стилiзованими ми можемо вважати лише окремi переспiви М. Максимовича, а не всю його псалмову творчiсть.
 Примiтно, що Ю. Дюришин [5] ототожнював наслiдування та стилiзацiю. Iншi лiтературознавцi, зокрема Iрина Неупокоєва [13], вбачають вiдмiнностi мiж цими лiтературними утвореннями, вважаючи, що стилiзацiя є окремою формою рецепцiï. I. Розанов трактує стилiзацiю особливим видом наслiдування, не виокремлюючи ïï в окремий вид модифiкацiï жанру [12]. На нашу думку, наслiдування псалмiв та ïх стилiзацiя хоча i є поняттями спорiдненими, часто взаємопроникаючими, однак не тотожними. Чiтко вiдмежувати стилiзацiю вiд наслiдування важко: наслiдування мiстить у собi певнi
 Стилiзацiï. Тому тi самi лiтературнi твори називають то стилiзацiєю, то наслiдуванням [9, 548].
 Специфiка стилiзацiï увиразнюється тодi, коли вкраплення чужорiдних стильових елементiв у авторський текст вiдбувається через переборення внутрiшньотекстовоï опозицiï (чужий голос авторський голос), витворюючи своєрiдне двоголосся з перевагою того чи iншого компонента [10, 431]. У переспiвах псалмiв це двоголосся звучить по-особливому чiтко. Попри те, що Бiблiя переважно не асоцiюється з конкретними авторами (це столiттями фiксувалося в ортодоксальному поглядi на Божественне Авторство Книги Книг), все ж ми не можемо iгнорувати факту, що земними авторами усiх книг Бiблiï були люди (iмена бiльшостi з яких вiдомi), якi жили у рiзних iсторичних, соцiальних, полiтичних, культурологiчних, релiгiйних обставинах i мали власнi погляди стосовно описуваних явищ, виявляли своï розумiння i ставлення до подiй та осiб бiблiйного унiверсаму [8, 397]. Звiдси у жанрi переспiву псалма накладаються кiлька авторських пластiв (Голосiв): а) бiблiйний голос Бога як Першоавтора тексту (особливо у пророцьких псалмах);
 Б) голос авторiв Книги Псалмiв (Давида, Мойсея, Асафа тощо);
 В) голос перекладача Бiблiï украïнською мовою; г) голос переспiвника.

 У лiтературнiй енциклопедiï [12] стилiзацiя трактується як
 Зумисне наслiдування оригiнальних особливостей певного стилю чи
 мовлення. На цьому ж наголошує i В. Халiзєв: це
 цiлеспрямована i очевидна орiєнтацiя автора на ранiше поширений
 в художнiй словесностi стиль, його iмiтацiя, вiдтворення його рис та
 якостей [20, 161]. В украïнськiй псалмовiй традицiï
 стилiзацiï у такому розумiннi зустрiчаються досить часто,
 особливо у пост-шевченкiвський перiод. Наприклад, переробки псалмiв
 Ю. Федьковичем очевидна стилiзацiя на Давидовi Псалми Т. Шевченка, що
 було характерним для кiнця ХIХ столiття.
 Якщо у наслiдуваннях та стилiзацiях автор прагне до адекватного вiдтворення певноï художньоï манери, то у Варiацiях Змiст твору або розширюється ремiнiсценцiями, або формується як семантичне протиставлення iншому твору; у варiацiях: стилiзатор свiдомо залучає змiст зразка, поширює його за допомогою алюзiй або протиставляє йому власний твiр, по-iншому трактує вiдому тему [10, 431]. Так, П. Кулiш, переспiвуючи перший псалом, вдався саме до варiацiï, що
 Вiдобразилося навiть у заголовку: Варiацiя первоï Давидовоï псальми. У Кулiшевому текстi забагато особистiсного, вiн порiвнює себе i з блаженними праведниками, i з злобними грiшниками. Образ автора є тут центральним, його свiтобачення покладене в основу твору [2, 119]. На вiдмiну вiд переспiвiв того ж псалма Т. Шевченком, М. Максимовичем та сакрального тексту, П. Кулiш надає своïй варiацiï саркастичного звучання. Але це стосується тiльки згаданого випадку. П. Кулiш першим дав новiй украïнськiй лiтературi повний Переклад Псалтиря. Загалом переклади, а також i переспiви та варiацiï Книги Псалмiв П. Кулiша не меншою мiрою, анiж Шевченковi, були органiчними складниками авторського поетичного свiту, а з погляду ïхнього мiсця в сукупностi творчого доробку письменника, беззаперечно, вiдiгравали визначальну роль.
 У П. Гулака-Артемовського псалми набирають бурлескно-травестiйноï домiнанти. Поет не прагне вiдiйти вiд смисловоï версiï Святого Письма, його iнтенцiєю є виявлення та демонстрацiя можливостей i самодостатностi украïнськоï мови, що було актуальним на той час.
 Переспiви С. Руданського та Я. Щоголiва, подiбнi мiж собою, рiзняться вiд попереднiх i тональнiстю, i силабiкою. В обох авторiв стає помiтним вiдхiд вiд шевченкiвського народнопiсенного стилю псалмових переробок, вживання культивованоï, лiтературноï мови.
 Отож, протягом ХIХ столiття в украïнськiй лiтературi псалом побутував у жанрi переспiву, що набрав модифiкацiй наслiдування, стилiзацiï та варiацiï. Поети ХIХ столiття, використовуючи Святе Письмо, помножуючи архаïчнi образи, виражали власну фiлософiю буття. Стильовою домiнантою було долучення елементiв народноï силабiки та Украïнiзацiя псалмiв Церковною лексикою. Поети вмiло трансформували образи Книги Псалмiв, надавши ïм нацiонального колориту. Характерною рисою псалмовоï традицiï ХIХ столiття стала стилiзацiя на Шевченковi твори, що часом дорiвнювалась навiть до епiгонства.
 У генезi украïнськоï нацiональноï моделi псалма кiнець ХIХ початок ХХ столiття ознаменувався вiдходом вiд шевченкiвського стилю, пошуком нових засобiв i способiв вираження; починає домiнувати символiзацiя, умовнiсть. У псалмовiй традицiï вiдбуваються чималi трансформацiï, а то й деформацiï. Переспiв псалма цього
 Перiоду це вже не просто наслiдування сакрального тексту, а його переосмислення, спосiб вираження свiтобачення автора. Якщо у ХIХ столiттi поети переважно оновлювали форму та трансформували змiст своïх переробок, долучаючи нацiональний, культурологiчний та iсторичний аспекти, то у ХХ столiттi помiтне зрушення до iнтимiзацiï псалма. Звернення до псалмовоï традицiï стає виразником внутрiшнiх переживань, боротьби поглядiв, неприйняття оточення.
 На початку ХХ столiття у псалмовiй лiрицi набувають поширення революцiйнi настроï. Показовою у цьому аспектi є творчiсть I. Франка. Поет, вважаючи Бiблiю джерелом натхнення в написаннi оригiнальних творiв, звертається до старозавiтного джерела i за його мотивами пише цикл На сарi теми , зокрема: Блаженний муж, що йде на суд неправих, Говорить дурень у серцi своïм, Все ж твоя святая воля, На рiцi вавiлонськiй i я там сидiв.
 I. Франко у творi Блаженний муж, що йде на суд неправих поставив на
 переднiй план тему дiєвостi, по-своєму iнтерпретуючи
 бiблiйний текст. У нього блаженний муж змальований iстинним борцем за
 правду. I хоча традицiйно прийнято сприймати текст переспiвом саме
 першого псалма, беручи до уваги, напевно, епiграф до цього твору,
 вважаємо, що це швидше наслiдування Нагiрноï проповiдi,
 хоча потрактування блаженств у Франка є абсолютно протилежними
 до бiблiйних. Формально твiр наближений до сакрального першоджерела
 (кожна строфа починається зi слова блажен), але змiстовно та
 iдейно вони є не просто вiддаленими, а навiть протилежними за
 значенням. Користуючись бiблiйним текстом, автор повнiстю його
 трансформує в iдейно-тематичному сенсi, вдається до
 вираження у дозволенiй, пiдцензурнiй формi радикальних поглядiв,
 прагнень до нацiонального i соцiального визволення. Такi настроï
 прочитуються i в iнших зверненнях I. Франка до псалмовоï лiрики.
 Оригiнально було iнтерпретовано традицiï псалмоспiву на рубежi ХIХХХ ст. у творчостi поета П. Карманського, чiльного представника угруповання Молода Муза. Звертаючись до Книги Псалмiв, поет по- своєму трансформував сакральнi тексти, надав ïм iнтимного, особистiсного звучання. Цикл Псалми це оригiнальнi варiацiï, написанi за мотивами Псалтиря, в яких вiдображено душу П. Кар-манського, його свiтобачення.
 Така iнтимiзацiя є характерною й для iнших переспiвникiв псалмiв ХХ столiття, зокрема для Є. Маланюка, Д. Павличка, М. Карпенка.
 За формою переробки Д. Павличка це переважно монолог. Однак певна дiалогiчнiсть присутня в усьому циклi, бо деякi апеляцiï поета виникають як вiдповiдi на запитання Творця. Двi традицiï украïнська i свiтова переплiтаються мiж собою i стають єдиним потужним рушiєм Покаянних псалмiв. В умовах новоï епохи глобалiзму з ïï цинiчним прагматизмом, де на перший план виступає безоглядна сила унiфiкацiï не лише зла, а й добра, автор шукає невинного духу, непорочного, мов немовля [14, 186]. Вiдкривається той дух у процесi самовдосконалення i окремоï особи, i цiлого народу. Питомий украïнський характер дiалогу з Господом водночас набуває прикмет унiверсальностi.
 Серед нечисленних жiночих переспiвiв псалмiв чiльне мiсце посiдає творчiсть Лiни Костенко (цикл Псалми Давидовi, 1989). Наслiдуючи Книгу Псалмiв, зберiгши композицiйнi, лексичнi особливостi сакрального тексту, поетеса надала йому суспiльного звучання. Важливим компонентом ïï художнiх переспiвiв є пiдтекст.
 Отож, на противагу нацiональному, украïнiзованому псалмовi ХIХ столiття, у ХХ столiттi зявляється особистiсний, Iнтимiзований текст. У ХХ ст. переважають варiацiï, твори за мотивами Псалтиря, формально та змiстовно оновленi, що мають лише тематичнi точки дотику iз сакральним старозавiтним джерелом. Книга Псалмiв стає засобом вираження внутрiшнього свiту поета-переспiвника, його свiтосприйняття, полiтичних та морально-етичних поглядiв. За радянських часiв Книга Псалмiв майже не переспiвувалася, а поодинокi звернення до неï нерiдко набували вкрай далеких, неопоганських за духом прочитань (П. Тичина Псалом залiзу).
 ХIХ столiття також внесло свою лепту в розвиток жанру. У 2003 роцi Тетяна Яковенко здiйснила майже iдентичнi переспiви усiх 150 старозавiтних текстiв Книга псалмiв у переспiвах.
 Веронiка Чотарi
 Лiтература

 1. Бетко I. Рецепцiя Псалтиря в украïнськiй поетичнiй
 традицiï // Другий лiтературний конгрес украïнцiв. Л.,
 1993. С. 122124.

 2. Бовсунiвська Т. Традицiя переложенiй псалмiв Давидових в
 украïнськiй лiтературi ХIХ столiття // Бiблiя i культура: Зб.
 наук. ст. Вип. 3. Чернiвцi, 2001. С. 117120.

 3. Домашовець В. Псалми Давидовi в поетичних творах Тараса Шевченка.
 Оттава, 1992. 159 с.

 4. Грабович Г. Функцiï жанру i стилю у становленнi
 украïнськоï лiтератури // Грабович Г. До iсторiï
 украïнськоï лiтератури: Дослiдження, есе, полемiка. К.:
 Основи, 1997. С. 27. 5. Дюришин Д. Проблемы особых межлитературных
 общностей / Ин-т востоковедения РАН / Д. Дюришин (ред.). М.: Наука,
 1993. 264 с.

 5. Качуровський I. Мiстична функцiя лiтератури та украïнська
 релiгiйна поезiя // Слово i час. 1992. 10.- С. 3345.
 7. Коптiлов В. В. Актуальнi питання художнього перекладу. К.: Вид-во Киïв . ун-ту, 1971. С. 35.

 6. Лановик З. Hermeneutica Sacra. Т.: Ред.-вид. вiдд. ТНПУ, 2006. 587
 с.

 7. Лексикон загального та порiвняльного лiтературознавства. Чернiвцi:
 Золотi литаври, 2001. 636 с.

 8. Лiтературознавча енциклопедiя: У 2 т. / Авт.-уклад. Ю. I. Ковалiв.
 Т. 2. К.: ВЦ Академiя, 2007. 624 с.

 9. Литературная энциклопедия: В 11 т. 19291939. / Гл. ред. А. В.
 Луначарский; Ученый секретарь Е. Н. Михайлова. Т. 9. М.: ОГИЗ РСФСР,
 Гос. ин-т Сов. энцикл., 1935. 832 с.
 10. Там же. Т. 11. М.: Худож. лит., 1939. 824 с.
 11. Неупокоева И. Г. Проблемы взаимодействия современных литератур (Три
 очерка). М.: Изд-во АН СССР, 1963. 227 с.
 12. Павличко Д. Покаяннi псалми: поезiï. К.: Основи, 1994. 224 с.
 13. Павлюк М. Iнтерпретацiя Псалтиря в поезiï Т. Шевченка // Укр.
 л-ра в системi лiтератур Європи i Америки (ХIХХХ ст.). К.,
 1997. С. 6394.
 14. Радуцький В. Псалми Давидовi Тараса Шевченка очима перекладача //
 Сучаснiсть. 1994. 3. С. 154157.
 15. Сулима В. Бiблiя i украïнська лiтература: Навч. посiб. К.:
 Освiта, 1998. 400 с.
 16. Тихолоз Н. Жанр та жанрова модифiкацiя в лабiринтi гносеологiчних
 парадоксiв // Украïнське лiтературознавство: Зб. наук. пр. Вип.
 67. Л.: Вид. дiм Львiв . нац. ун-ту iм. Iвана Франка, 2006. С.
 169184.
 17. Украинец. Альманах, издаваемый Михаилом Максимовичем. Книжка первая.-
 М., 1859.- С. 325.
 18. Хализев В. Е. Теория литературы. Учеб. для студ. высших учеб.
 заведений. М.: Высш. шк., 1999. 240 с.
 19. Чорнописька Л. Своєрiднiсть псаломних переробок Юрiя
 Федьковича // Бiблiя i культура: Зб. наук. ст. Вип. 2. Чернiвцi,
 2000. С. 3942.
  


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/evolycia_janru_psalma_v_ukrainskiy_literaturi.dhtml