КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/hudojnja_svoeridnist_klasicistichnoi_drami.dhtml

	Художня своєрIднIсть класицистичноÏ драми Класицизм як художня система склався в XVII столiттi й охоплював не лише лiтературу, а й iншi види мистецтва: живопис, скульптуру, архiтектуру, музику. Назву класицизм ввели в ужиток на початку XIX столiття, пiдкреслюючи, що митцi цього напрямку наслiдували античну класику, брали ïï за взiрець. Класицизм перша художня система, яка усвiдомлювалася саме як система зi своєю метою й зi своïми правилами. Мета класицистичного мистецтва створити художнi твори за законами гармонiï i логiки, тому митцi цього напряму виробляють певнi правила, дотримання яких було обовязковим.
 Найбiльшого розвитку класицизм досяг у Францiï, де у XVII столiттi починає складатися абсолютна монархiя, i мистецтво, яке пiдкоряється правилам, влаштовує абсолютистiв, стає часткою державноï iдеологiï. Невипадково французький король Луï ХIV вважався покровителем мистецтва, а за часiв його батька було створено Французьку Академiю, дiячi якоï критикували тi твори, що не вiдповiдали державним завданням.
 Художнi принципи класицизму виклав Н. Буало у поемi Мистецтво поетичне. У його творi вiдбилось iдеальне уявлення про розумну й справедливу владу освiченого монарха. Iдеал прекрасного, що вiдстоює Буало, повязаний у першу чергу з античним мистецтвом, особливо часiв Римськоï iмперiï, коли у творах переважали громадянськi, героïчнi i патрiотичнi мотиви. Утiлюючи цi принципи в конкретнi драматичнi твори, драматурги уникали змiшування трагiчного i комiчного, великого i низького.
 Усе це й зумовило тематичну та художню своєрiднiсть класицистичноï лiтератури, драми зокрема. Драматичнi жанри подiляються на високi (в яких iдеться про благороднi, високi почуття, сюжети взятi з античноï лiтератури, героïчного епосу або Старого Заповiту) i низькi (твори про сучаснiсть, повсякденнiсть). До високих жанрiв належала трагедiя, до низьких комедiя.
 Обовязковим для драматургiв було правило трьох єдностей. На думку класицистiв, це правило допомагало зробити драматичний твiр бiльш вiрогiдним. Перша єднiсть часу: дiя драматичного твору обмежується в часi, всi подiï повиннi вiдбуватися протягом одного дня, як вважалося, це створювало у глядача вiдчуття вiрогiдностi. З цiєю ж метою драматурги дотримувались i єдностi мiсця: всi подiï повиннi вiдбуватися в одному мiсцi (глядач не покидає примiщення театру протягом вистави, тому вiн не повiрить, що героï могли дiстатися з одного мiсця в iнше). Третя важлива вимога єднiсть дiï, що передбачало взаємозвязок усiх героïв, а всi сюжетнi лiнiï повязувалися з однiєю подiєю. Цi правила мали своï позитивнi i негативнi сторони. Правила обмежували драматургiв у розробцi сюжету, кiлькостi сюжетних лiнiй, але давали можливiсть зображувати не зовнiшнi подiï, а внутрiшнiй свiт персонажiв.
 I сьогоднi глядачiв хвилюють образи, що створили видатнi драматурги класицизму. У трагедiях Сiд П. Корнеля, Британiк, Федра Ж. Расiна вiдбився конфлiкт мiж людською гiднiстю, високим моральним обовязком та пристрастями. Художня досконалiсть комедiй Ж. Б. Мольєра привернула увагу сучасникiв до проблем народного життя. Невипадково Мольєра вважають засновником жанру високоï комедiï. Завдяки художнiм досягненням класицистiв у розробцi характерiв комедiï Мольєра засяяли яскравими персонажами: мiщанин- шляхтич, Тартюф, Мiзантроп.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/hudojnja_svoeridnist_klasicistichnoi_drami.dhtml