Iван Франко Борислав смiється

Творчiсть I. Франка видатне явище в украïнськiй лiтературi, вона вражає як глибиною зображення життя народу, так i своєю iдейнiстю та художньою досконалiстю. Франко є нетеревершеним майстром слова, вченим, громадським дiячем, життя i творчiсть якого була тiсно повязана з народом. Його прозова спадщина стала новим етапом в укр.дожовтневiй лiтературi, вiдтворивши основнi проблеми суспiльного життя доби. Безпосереднiм поштовхом до написання твору Борислав смiється став страйк бориславських робiтникiв 1873р., який закiнчився великою пожежею нафтових промислiв. Вперше в нашiй лiт-рi зявився новий герой промисловий робiтний: обєкт експлуатацiï, а мужнiй борець, реальна сила спроможне змiнити життя.
Основнi подiï у повiстi розпочинаються двома сюжетними лiнiями i з одного
боку це зображення життя i боротьби бориславських робiтникiв, а з другого розповiдь про нову верхiвку суспiльства, проедставлено образами Германа Гольдкремера i Леона Гоммершлага. Гострий конфлiкт непримеренних сил, робiтникiв i господарiв, уже мав мiсце, тому автор починае повiсть з епiзоду завязки, у якому окреслюється майбутнiй хiд подiй. На закладинах нового будинку Германа Гольдкремера проливаєтся кров Бенедя Синицi. Цей епейзод стає символiчним втiленням основ богатства i золота, людськоï кровi i безневинних жертв.
З усiх образiв робiтникiв Франковi за поглядоми ближче образ молодого мулярського помiчника Бенедя Синиця, тому в творi вiн є виразником думок автора. Письменник поступово вiдтворює духовний розвиток особистостi чол. героя. Над долею робiтникiв Бенедьо почав замислюватися пiсля поранення. У нього зявляються питання, але нi вiн сам, нi хтось з оточуючих не може знайти на них вiдповiдь. Однак автор переконаний, що вiд питань недалеко вже до пошукiв виходу з пiдневiльного становища. Одним з таких способiв боротьби була органiзацiя побратимiв. Бенедьо знайомиться у Бориславi з ïï учасниками (Матвiєм, Стасюрою, Прийдевалею), якi рiзними шляхами прийшли до неï. Вони ведуть облiк кривдам, заподiяним народу (ставлячи зарубки), щоб потiм на них помститися. Бенедьо розумiє, що спiльна ненависть це шлях до боротьби; вiн самостiйно приходить до висновку що постав час шукати новi форми i методи. Порятунок вiд вселюдськоï кривди герой бачить в єдностi й органiзованостi. Керiвниками побратимiв були брати Басарями. Мужнi i рiшучi, вони все ж не розумiли, що стихiйною помстою життя робiтникiв не полiкшити. Ïхнi дiï завжди грантувались на емоцiях: коли злочин здавався ïм тяжким, вони вбивали лиходiïв. Пiсля вступу Бенедя до органiзацiï побратимiв подiï в повiстi набувають нового спрямування. Виступаючи на зборах, вiн засуджує карбування i стихiйну помсту як метод боротьби, переконує побратимiв у доцiльностi органiзацiï нас взаємодопомоги: проведення страйку. Таким чином, Бенедьо пропонує ïм iнший шлях. Побратимiв i робiтникiв вiнзакалює особистим прикладом, вiдданiстю справi, чеснiстю i волею до боротьби. Бенедьо реалiзує себе як талановитий органiзатор, розробивши тактику боротьби, силавши перелiк вимог, ставши керiвником першого в Галичинi страйку. Кульмiнацiйним епiзодом у повiстi стає сам страйк i тимчасова перемога робiтникiв, коли господарi змушенi були задовольнити всi вимоги страйкарйв. Але через вiдсутнiсть досвiду i полiтичноï свiдомостi були допущенi помилки, тому закономiрною розвязкою твору є поразка страйку, успiх якого не вдалося закрiпити. Однак автор упевнений, що ця поразка i справдi тимчасова, оскiльки шлях обрано правильний. Звичайно, Бенедьо робив необачнi кроки, бо йшов непроториним шляхом: не було звязку з iншими мiстами i селами, не слiд було допускати до нас пiдприємцiв. Перед читачем у зображеннi письменника постає не гола схема, а образ веальноï людини, якуi властивi помилки.
Як неоднорiдний табiр робiтникiв, так i в таборi капiталiстйв Франко обєктивно змальовує рiзнi типи хазяïв хижакiв. Наприклад, Герман Гольдкремер, що не тiльки не приховує своєï жорсткостi а й вiдверто хизується нею, наживаючи капiтал на чужому горi. Значну роль у вiдтвореннi характерiв героïв вiдвграє мовна характеристикаi опис природи. Небувалу лiтню спеку
Бенедьо сприймає як всенародне горе, а мiльйонер Гольдкремер з радiстю. Висушуючи поля, вона працює на нього, бо зжене дешевих i покiрних робiтникiв до його ям i фабрик. Нiчим не поступається йому Леон Гаммершлаг, але цей герой приклад хижака замаскованого. Це хитрий лiберал, що прикривається удаваною добротою. Однак обидва вони нещаднi визнищувачi, користолюбцi, ладнi на все заради прибуткiв. Зiставляючи протягом усього твору героïв двох протилежних таборiв, автор постiйно пiдкреслює моральну чистоту i вiдданiсть сиравi робiтникiв та безчестя, лицемiрство ïхнiх господарiв. Пiсля поразки страйку серед побратимiв стався розкол. Андрусь i сень Басараби, зважаючи на обурення робiтникiв, кликали до помсти i пропонували пiдпалити це прокляте гнiздо на всi штири роги а Бенедьо радив зачипати наново утрачене, врахувавши допущенi помилки. Франко, вiрний iсторичнiй правдi, показує перемогу стихiï, вiдтворюючи у художньому матерiалi реальний стан тогочасного суспiльства.
Вiдзначимо, що вперше в украïнськiй лiтературi використано новий художнiй засiб промисловий пейзаж,який допомагає письменнику вiдтворити iсторичний фон подiй, i деякою мiрою розкрити внутрiшнiй стан героïв. Мова творiв насичена професiйною i виробничою лексикою: фабрика, нафтарня, кипячка, рiнник тощо. Використанням фольклору галицьких дiалектизмiв автор надає повiстi колориту захiдноукраïнського краю.
Iван Фрвнко одним з перших в украïнськiй i свiтовiй лiтiратурi художньо вiдтворив робiтничий визвольний рух, вiд його початковоï стихiйноï стадiï до органiзованих форм боротьби. Через усю повiсть Борислав смiється письменником проводиться iдея неминучостi перемоги трудiвникiв у боротьбi з експлуататарами. Вона висловлена Франком вже у назвi твору, адже Борислав це робiтничий люд, вiн буде смiятися останнiм, бо за ним, на душу автора, вирiшальне слово у майбутньому.