КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/ivan_franko_zaec_ta_iak.dhtml

	Iван Франко — ЗАЄЦЬ ТА ÏЖАК Ïжак стояв собi коло дверей своєï нори, заклав лапки за пояс, виставив нiс на теплий вiтер та й мугикав собi стиха пiсеньку чи гарну, чи погану, кому яке до того дiло? Як знає, так i спiває.
 Мугикав собi тихенько, а далi подумав:
 Поки там моя жiнка миє дiтей та дає ïм свiжi сорочечки, дай лишень пiду я трохи в поле, пройдуся та й на своï буряки подивлюся, чи добрi виросли.
 Буряки були недалеко вiд його хати. ïжак брав ïх, скiльки йому треба було на страву для своєï родини, а тому говорив завжди моï буряки. Ну, добре. Обережно зачинив вiн за собою дверi й поплентався стежкою в поле. Недалеко й пройшов, аж тут назустрiч йому Заєць. Вiн також вийшов прогулятись i до капусти своєï теж навiдатись.
 Побачивши Зайця, ïжак привiтав його чемненько. Та Заєць був собi великий панич i дуже горда штука. Вiн не вiдповiв на ïжакове привiтання, а тiльки глянув на нього дуже звисока й озвався:
 Ого, а ти чого так рано ось тут по полi волочишся?
 Погуляти вийшов, вiдповiв ïжак.
 Погуляти? зареготав Заєць. А я думаю, що з твоïми кривими ногами краще було б лежати, нiж на прогулянку лазити.
 Ця насмiшка дуже розсердила ïжака, бо ноги в нього таки кривi.
 Ти, певно, думаєш, каже ïжак до Зайця, що ти своïми довгими лапами швидше побiжиш?
 Авжеж, вiдповiв Заєць.
 Можемо спробувати, мовив ïжак. Ану, побиймося об заклад, побачиш, чи я тебе не пережену.
 Це вже смiх людям сказати. Ти своïми кривульками випередиш мене? смiявся Заєць.
 Ну, про мене, спробуймо, коли тобi охота.
 Гаразд! вiдповiдає Заєць. Давай руку. А тепер бiжiм.
 Ну, ну, чого так поспiшати, вiдповiв ïжак. Треба наперед пiти додому, трiшки поснiдати, а через пiвгодинки я повернусь на оце мiсце.
 Заєць не мав нiчого проти, бо i йому хотiлось перед тим похрумати свiжоï капусти. А ïжак тим часом поплентався додому.
 Приходить ïжак додому i каже до своєï жiнки:
 Жiнко, збирайся швиденько, пiдеш зо мною в поле.
 А чого менi в поле? питає ïжачиха.
 Знаєш, я з Зайцем маємо бiгати наввипередки.
 Чи ти, чоловiче, з глузду зïхав? скрикнула ïжачиха. Ти з Зайцем хочеш наввипередки бiгати? Авжеж хочу. I ти мусиш менi допомогти. Що мала ïжачиха робити? Зiбралася й пiшла з чоловiком.
 А дорогою ïжак i мовить до неï:
 Бачиш оцю довгу ниву? Тут мають бути нашi перегони. Заєць бiгтиме одною борозною, а я другою. Вiдтiля, з гори, починаємо бiгти. Отже, ти стань собi ось тут, у борознi, i коли Заєць прибiжить сюди, то ти пiдведи голову та й крикни: А я вже тут!
 Так, розмовляючи, вони прийшли на умовлену ниву.
 Ïжак поставив свою жiнку на ïï мiсце, а сам пiшов борозною на другий кiнець.
 Приходить, а Заєць уже там.
 Ну, що ж, бiжiмо? питає Заєць. Ну, раз… два…
 Один став в одну борозну, другий у другу.
 Заєць крикнув три i рушив сам, як вихор, нивою.
 А ïжак пробiг, може, з три кроки, потiм притаïвся у борознi i повернув назад на своє перше мiсце. А Заєць бiжить щосили. Та коли добiг на кiнець ниви, аж тут ïжакова жiнка з другоï борозни кричить йому назустрiч:
 А я вже тут!
 Заєць тiльки очi витрiщив з дива: йому i в голову не прийшло, що це не той ïжак, бо, знаєте, ïжак i ïжачиха однаковiсiнькi на вигляд.
 А це ж як могло статись? скрикнув Заєць. Бiжiм ще раз, назад!
 I, не передихнувши добре, вiн вихором полетiв нивою, поклавши вуха на спину. ïжачиха лишилася спокiйнiсiнько на своïм мiсцi. А коли Заєць добiг на другий кiнець ниви, то там ïжак йому назустрiч:
 А я вже тут!
 Розлютився Заєць. Що за диво? Щоб кривоногий ïжак мене випередив? I, не тямлячи себе з досади, крикнув:
 Ану, ще раз бiжiм!
 Про мене Семене, мовив ïжак, бiжiм хоч десять разiв, менi байдуже.
 Побiг Заєць, а знизу знову чує:
 Я вже тут!
 Бiжать ще раз угору знов те саме. Так вiн, бiдолаха, бiгав, бiгав аж сiмдесят i три рази туди й назад, а ïжак кожного разу був уже тут. Чи Заєць добiжить до одного краю ниви, чи до другого, все чує одно: Я вже тут. А сiмдесят четвертий раз Заєць не добiг. Саме на серединi ниви впав на землю i сконав на мiсцi.
 А ïжак гукнув на свою жiнку, i обоє пiшли, радiючи, додому. I живуть, мабуть, i досi, коли не померли.
 Пiсля того ввесь заячий рiд зарiкся бiгати наввипередки з ïжаками.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/ivan_franko_zaec_ta_iak.dhtml