КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/janri_zimovogo_ciklu_kalendarnoobrjadovoi_tvorchosti.dhtml

	Жанри зимового циклу календарно-обрядовоÏ творчостI Усi тексти, якими супроводжувалися магiчно-обрядовi ритуали, виникли на основi прадавнiх замовлянь, ритмiчний характер та частi повтори яких сприяли природному ïх поєднанню з мелодiєю. Вiдповiдно до призначення чи зв´язку iз конкретним святом, до зимового календарного циклу вiдносимо такi словеснi жанри: колядки, щедрiвки, посiвальнi та водохреснi пiснi.
 Колядки. Єдиноï думки щодо походження слова коляда немає. Багато дослiдникiв схильнi вважати, що воно походить вiд латинського слова Calenda, що означає свято нового року. Зокрема, Ф. Колесса пояснює його походження вiд назви нового року у римлян Calendae lanuariae. M. Грушевський звертає увагу на зв´язок украïнськоï назви iз новогрецьким колянта, болгарським коленде або коляда, що використовувались на означення вечора перед Рiздвом на Балканах, i вважає, що се iм´я вигнало стару тубильчу назву корочуна, значення якоï не зовсiм ясне96(можливо, вона пов´язана з древнiми магiчними творами кощунами). Як зазначає О. Знойно, безсумнiвним є факт, що слово коляда пов´язане з iменем язичницького божества Коляди, що уособлювало народження Сонця у сузiр´ï Водолiя.
 Вiдповiдно, колядками називаються поетично-пiсеннi народнi твори , якi виконуються в час i з нагоди святкування Коляди, якими супроводжуються магiчно-ритуальнi рiздвянi дiйства. Оскiльки колядка як жанр пройшла довгий перiод становлення i побутування, то на ïï тематичну структуру, поетику наклали вiдбиток рiзнi iсторичнi епохи та свiтогляднi системи. За цей час вона значно видозмiнилась вiд ритмiчно-речитативних замовлянь до пiсень сюжетного характеру. Традицiйно композицiя колядок проста. Вони складаються iз заспiву, власне колядки, приспiву та поколядi.
 Щодо особливостей побутування, твори цього жанру виконувалися групою колядникiв, одягнених у маски тварин чи духiв, якi iз Танцями та спiвами обходили усi двори. Серед них був провiдник чи счинальник, який вiдiгравав головну роль i виконував основну Частину творiв; скарбник чи мiхоноша, який збирав дари, решта людей пiдтримували дiю своïм спiвом. За словами М. Грушевського, саме у цьому обрядi виявляються запозичення з балкано-романських сатурналiй i новорiчних свят та мiстичних маскарадiв з перевдяганнями, що проводились з ïх нагоди.
 Класифiкацiя колядок. Колядки, що дiйшли до нас, є рiзнорiдними за своєю тематикою та вiдбитим у них свiтоглядом. Ф. Колесса97, подаючи класифiкацiю колядок, видiляє 5 груп: 1) з хлiборобськими мотивами; 2) з воєнними мотивами; 3) з фантастичним чи казковим пiдкладом; 4) любовного змiсту; 5) з бiблiйним пiдкладом. С Килимник98, подаючи класифiкацiю коляд-щедрiвок, видiляє в нiй 10 груп: 1) фiлософiчнi (про походження свiту); 2) свiтоглядовомiтологiчнi, хвальнi (в яких вiдбилась вiра у надприроднi сили, мiфологiя та вiра у цi сили); 3) лицарсько-дружиннi (перiод племiнного життя); 4) iсторичнi (дружинно- князiвська рання доба, в яких вiдображається тема походiв та чеснот князiв); 5) пiзньоï княжоï доби; 6) початкiв християнства; 7) перiоду двовiр´я; 8) апокрифiчнi; 9) бiблiйнi; 10) релiгiйно-нацiональнi: господарськi та з полiтичним забарвленням.
 Значним недолiком цiєï класифiкацiï є те, що дослiдник не розмежовує понять колядка та щедрiвка, вважаючи ïх єдиним жанром. Окрiм того, вiн видiляє групи за рiзними принципами, тому твори 3 групи (лицарсько-дружинноï та 5 (пiзня княжа доба) теж можна вiднести до iсторичних. 6 та 7 групи початки християнства та перiод двовiр´я накладаються одна на одну, пересiкаючись у тематицi (це стосується 8 та 9 груп апокрифiчнi та бiблiйнi колядки). За тематично-часовим принципом можна видiлити такi основнi групи колядок: мiфологiчно-культовi, родинно-господарськi (величальнi); iсторичнi (лицарсько-дружиннi); бiблiйно-апокрифiчнi.
 У мiфологiчно-культових колядках, що є найархаïчнiшими, вiдбились давнi погляди праукраïнцiв, збереглися елементи давнiх мiфiв та культiв. До цiєï групи належать колядки про створення свiту, у яких поєднанi елементи анiмiзму, тотемiзму, фетишизму з образами колишнiх вiрувань сонця, мiсяця, зiрок, птахiв, свiтового дерева, води, землi. Наприклад:
 Коли не било з нащада свiта, 
 Дрiбний пiсочок посiємо ми,
 Тогди не било неба й землi.
 Та нам ся стане чорна землиця.
 Ано лем било синєє море. 
 Та дiстанемо золотий камiнь
 А серед моря зелений явiр. 
 Золотий камiнь посiємо ми.
 На явороньку три голубоньки. 
 Та нам ся стане ясне небонько,
 Три голубоньки радоньку радять.
 Ясне небонько, свiтле соненько,
 Радоньку радять, як свiт сновати.
 Свiтле соненько, ясний мiсячик,
 Та пустимося на дно моря, 
 Ясен мiсячик, ясна зiрниця,
 Та дiстанемо дрiбного пiску  
 Ясна зiрниця, дрiбнi звiздочки…
 Або:
 Ой в лiску, в лiску, а в жовтiм пiску
 В корiнь глибоке, в листок широке.
 Росте деревце, тонке, високе, 
 В листок широке, в цвiток багрове,
 Тонке, високе, в корiнь глибоке. 
 В цвiток багрове, в верху кудряве…
 За давнiм звичаєм замовлянь у колядках зверталися до сил природи, вiрячи у магiю слова, вiдповiдали вiд iменi сонця, мiсяця, дощу, землi, тому часом вони набувають дiалогiчноï форми. Своєю тематикою та образнiстю вони перегукуються з подiбними пiсенними творами iнших народiв. До мiфологiчно-культових колядок зараховуємо й тi, у яких знаходимо величання язичницьких божеств (як правило, народження Сонця, Коляди, Даждьбога, якого святкували у цi днi). У творах такого типу частим є рефрен Ой Коляда, Коляда чи Ой Даждьбоже, або звертання до iнших божеств чи тварин-тотемiв: Ой Див, Див та Ладо, та повiдай, козле, правду. Поодинокi уривки таких древнiх коляд, що дiйшли до нас, є свiдченнями ïх зв´язку з магiєю та ворожiннями, якi вони супроводжували. На думку С. Килимника, розвиток фiлософiчно космiчного мотиву в колядках розвивається й доходить аж до наших часiв. Але дальший розвиток цього типу коляд вже частково вiдходить вiд космiчно-свiтового дерева й наближається з силою магiï до господарського двора…. Родинно-господарськi колядки походять вiд культово-мiфологiчних i є витвором пiзнiшого перiоду. Про ïхнi витоки свiдчать образи небесних свiтил, сил природи, язичницьких божеств. Але тут вони не просто звеличуються, а покликанi для того, щоб принести користь у господарствi. Тому з´являється мотив гостювання сонця, мiсяця, зорi, дощу в домi окремоï родини, якiй спiвається колядка:
 Пане-господарю, вставай з постелi,
 Рефрен (повторюється пiсля кожного рядка):
 Славен ти є, славен ecu, славне сонечко на небеси!
 Вставай з постелi, застеляй столи,
 То втiшаться менi дiти маленькi.
 Бо буде в тебе троє гостонькiв,
 Другий гостонько, чим ся радуєш?
 Перший гостонько ясне сонечко 
 Як зiйду я пiзно з вечора,
 Другий гостонько, свiтлий мiсяцю, 
 То втiшиться менi гiсть у дорозi.
 Третiй гостонько дрiбен 
 Третiй гостонько, чим ся радуєш?
 Дощику, Як зiйду я три рази в маю,
 Перший гостонько, чим ся радуєш? 
 То втiшиться менi жито-пшениця,
 Як зiйду я рано-пораненьку, 
 Жито-пшениця, всiляке зело…
 Небеснi сили постають товаришами господаря, який пригощає ïх найкращими стравами зi свого столу (жертовна ïжа). За добре гостювання вони обiцяють свою допомогу. Для цiєï групи теж характернi коляди у формi дiалогу з елементами замовлянь для задобрення природних стихiй, аби вони не завдавали шкоди в господарствi. Поширеним є мотив свiтового дерева, що росте на дворi у господаря, чим вся увага зосереджується навколо дому та родинного життя окремоï сiм´ï:
 А в пана, в пана, в пана Iвана Або: 
   Пане господарю!
 Стояла яблуня посеред двора. 
 На твоïм подвiр´ï верба стояла.
 На тiй яблунi золотая кора.
 Тонка, висока, листом широка.
 На тiй вербi трiйця горiла.
 А що почечка його донечка, 
 Три гискри впало, три моря стало
 А що вiточки його дiточки,
 А що сучочки його синочки…
 У цiй давнiй колядi маємо вiдголос не тiльки культу дерев, а и мiфа про створення моря з вогню (взаємозв´язок та взаємоперехiд сил всесвiту).
 Серед родинно-господарських коляд значну частину становлять коляди побажання здоров´я, успiху та процвiтання родинi, удачi на полi, на городi, у рiзних видах працi, багатого приплоду худоби. Тут збережене звертання до божеств та сил природи, якi цей добробут повиннi забезпечити:
 Будьте здоровi на новий рiк, ой Даждьбоже, Щоб водилось вам краще, як торiк, ой Даждьбоже, Льон по колiна, щоб вас голова не болiла, ой Даждьбоже, Бувайте здоровi, щоб велись вам воли та корови, ой Даждьбоже…
 Цi коляди, як помiтив О. Потебня, тяжiють до замовлянь. М. Гру-шевський з цього приводу писав: Тi описи багатства, життя, краси, мудростi господаря, котрi мiстять вони, се не простi поетичнi прикраси- перебiльшення: се магiчнi закляття на щастя, опертi на вiрi в чудодiйну здiбнiсть слова наводити те, що ним сказане. Коли колядники малюють в таких перебiльшених рисах багатство дому, незчисленнi урожаï, безконечнi стада господаря, вони зовсiм не мають замiру описувати дiйснiсть, i так не розумiють того хазяï… Колядники своïми розкiшними образами накликають се багатство, щастя, шану i славу на свого господаря… Обрядовi i пiсеннi поздоровлення i величання се рiд закляття на щастя, на здоровля, котре й досi заховалося в уснiй традицiï.
 Серед родинно-господарських коляд iснують спецiальнi твори , зверненi до вдови (рiдше удiвця), якi можуть набувати рiзного характеру залежно вiд вiку особи, якiй вони виконуються. Про давнiй перiод ïх творення свiдчать образи тотемних тварин-помiчникiв, яких бiдна вдова кличе на допомогу в господарствi:
 Ой не знала бiдна вдова, як на свiтi жить, Да й найняла ведмедика за плугом ходить, А вовчика сiренького волiв погонить, А зайчика куценького переднi водить, А лисицю Парасицю обiдать носить…
 Безумовно, ця колядка зазнала змiн пiд впливом пiзнiших нашарувань (зокрема жартiвливо-гумористичне змалювання вдовиних помiчникiв), але у нiй збережено елементи давнiх вiрувань та уявлень. Своïми мотивами такi твори дещо спiвзвучнi iз казками про тварин, а також iз казковою та неказковою народною прозою про родинне та суспiльне життя. У творчостi пiзнiшого перiоду мотиви вдiвства, самотностi, нелегкоï долi та негараздiв у господарствi самiтноï людини зустрiчаємо у вдовиних пiснях.
 У родинно-господарських колядках, на вiдмiну вiд попереднiх груп, центральними є образи членiв родини. Часто вони змальовуються як небеснi свiтила, порiвнюються з ними: господар красне сонце, господиня ясний мiсяць, дiти дрiбнi зiрки. Якщо коляда звернена до молодого подружжя, у нiй є побажання плодючостi на полi та у родинi:
 На городi стовпчики, роди, Боже, хлопчики, ой Даждьбоже! На городi шалата. роди, Боже, дiвчата, ой Даждьбоже! На постелi рядна, господиня ладна, ой Даждьбоже…
 Вiтаючи господарiв дому, у колядах цього циклу оспiвується лад у сiм´ï та господарствi, хваляться двiр, подвiр´я, хата, клуня, пiч, обори, комори, кошари (усi цi елементи вiдiгравали певну роль у давнiх уявленнях, мали своє магiчне значення); а також воли, конi, корови, вiвцi, кури, бджоли, iдеалiзується праця людей. Господаря славили за багатство та заможнiсть:
 У тебе вiвси жеброванiï, 
 У тебе корови, як обороги,
 У тебе ячменi золотiï, 
 У тебе вiвцi гори покрили,
 У тебе конi все турецькiï, 
 У тебе худоби без рахуби,
 У тебе стрiльби все стрiлецькiï, 
 У тебе скринi все кованiï,
 У тебе воли, як стодоли, 
 У них червiнцi нерахованiï.
 Величальними рисами окреслюється образ хорошоï господинi у звернених до неï колядках. У них звеличується ïï краса, працелюбнiсть, щедрiсть, любов до чоловiка та дiтей, лагiдна вдача:
 По двору ходить як сонце сходить, А в хату ввiйде як зоря зiйде, Як заговорить як дзвiн задзвонить, Як засмiється сад-виноград в´ється, Як зажартує коня дарує.
 У дiвочих колядках оспiвується краса господаревоï дочки: Красива, ясна у лузi калина, Та ще красивiша у батька дочка… Дiвчина стає доброю, роботящою, веселою. В ïï образi втiлюються найкращi людськi риси. Тому майже у всiх колядках, якi призначенi для дiвчини складовим елементом є обiцянки винагороди за ïï працю, добри характер. Колядники закликають сили природи надiлити господа реву дочку красою, багатством, щасливою долею, часто обiцяють ïй дорогi дарунки золотий перстень, люстерко, стрiчки, хустину та iн., кожен з яких має своє символiчне значення.
 Особливого звучання набувають колядки, якi спiваються дiвчинi на виданнi. ïï образ тут сягає найвищого рiвня поетизацiï. У цих пiсенних творах, окрiм дарункiв, колядники бажають дiвчинi здiйснення ïï заповiтних мрiй, провiщають сподiваних гостей-сватiв:
 Стань, дiвчино, ранесенько,
 Що за воротячка, тим одказала,
 Умий личенько бiлесенько. 
 Що кiньми пiд сiни по хусточцi дала,
 Будеш мати гостi троякiï: 
 Що в новiй свiтлонцi сама молода.
 Однi гостi за воротячка, 
 Бувай же здорова, красная панна…
 Другiï гостi кiньми пiд сiни,
 Третiï гостi в новiй свiтлонцi. Серед величальних колядок є й такi, якi призначаються для парубка господаревого сина. У них оспiвується його краса, вiдвага, мужнiсть, розсудливiсть. Залежно вiд часу творення та особливостей територiï, на якiй виникали колядки, у них були побажання успiхiв на полюваннi, у працi на полi чи в певному ремеслi, у родинному життi. Були й спецiальнi колядки, що виконувались для дорослого парубка з побажаннями щасливого одруження. У них зустрiчаються заклики збиратись у дорогу, щоб знайти для себе дружину, прохання сил природи охороняти його на шляху вiд усякого лиха та нещастя.
 З-помiж величальних дiвочих та парубоцьких колядок найдавнiшого перiоду виокремлюються твори, якi С. Килимник називає еротичними. Створенi на основi язичницьких поглядiв на кохання , вони говорять про швидкий прихiд весни, тепла, а разом з тим торкаються iгрищ та оргiй у гаях та лiсах. Цi гуляння були частиною язичницьких вiдправ та iдольських служiнь. Вони часто приурочувались до конкретних рiчних свят, пов´язаних iз сонячним колообiгом, i супроводжувались паруванням молодi, що вважалось частиною магiï родючостi накликання родючостi природи. Iз приходом на слов´янськi землi християнства, а разом з ним формуванням нового ставлення до сiм´ï, цi колядки та подiбнi ïм твори поступово видозмiнилися. У них почали оспiвуватись близькi взаємини мiж парубком та дiвчиною, вiрнiсть у коханнi:
 Пiшов Петруньо на лонку косити.
 Рефрен (повторюється пiсля кожного рядка): Бринiла коса коло покоса з росою, бринiла!
 Прийшов до нього батенько його. Петруню, сину, iди додому! Покоса дiйду, додому пiду!
 (потiм його просять матiнка, брат i сестра, але отримують цю ж вiдповiдь), а коли:
 Прийшла до нього миленька його: уiилий Петруню, iди додому! Покосу дiйшов, додому пiшов.
 У подiбнiй колядцi для дiвчини з´являється мотив яблунi, яка зродила одне яблуко. Вона вiдмовляється дати його батьковi, матерi, братовi та сестрi, та вiддає своєму коханому.
 Згодом величальнi коляди, зверненi до юнацтва, набувають нового звучання. У них особлива увага придiляється детальним описам дорогого одягу, зброï, кiнськоï упряжi. Це є свiдченням ïх пiзнiшого творення часу виникнення та поширення чоловiчих вiйськових громад. Такi твори об´єднуються в групу лицарсько- дружинних коляд. Найхарактернiшими для цього циклу є твори про сiмсот молодцiв: про ïх женихання з дiвчатами, наймання у вiйсько, походи по Дунаю, привольне життя молодi, що не пiдкорялась нiкому, а жила за власними правилами. М. Грушевський та С Килимник у своïх дослiдженнях подають короткi уривки цього типу коляд:
 А в густiм лiсi на Либединi 
 Або: А в лiсi, в лiсi, в зеленiм гаю,
 Блудило блудцiв сiмсот молодцiв, 
 Росте дубочок тонкий, високий,
 Вiдблудилися в чистеє поле, 
 Пiд тим дубочком ясна
 В чистеє поле, над тихий Дунай… свiтлонька,
 А в тiй свiтлоньцi тисовi столи,
 За тими столами сiмсот
 Молодцiв, Радоньку радять, судоньку судять…
 Одним з найпоширенiших серед них є мотив випроводжання молодця з дружинним братством на здобуття собi нареченоï:
 Ой рано, рано кури запiли, 
 На погуляннє, на розгляданнє,
 А ще ранiше Iвась устав, 
 Та найдемо, браття, куну в деревi,
 Лучком забряжчав братiв 
 Куну в деревi, дiвку в теремi пробуджав, 
 Вам буде, браття, куна на шубу,
 Браття, вставайте, конi сiдлайте, 
 А менi буде панна до шлюбу…
 Та поïдем в чистеє поле
 Як вiдомо, у той перiод умикання (викрадення) дiвчини було звичним явищем. До того ж лицарська громада, що жила у лiсi у спецiально збудованих хоромах, могла захопити дiвчину, яка приходила до лiсу по ягоди, гриби чи горiхи. З iншого боку, дiвчина, з якоï знущалась мачуха, або сирота могли за власним бажанням вирушати в лiс, щоб залишитись жити з лицарським братством, де вона ставала так званою сестрицею спiльною дружиною лицарськоï громади. Згодом з лицарсько- дружинних колядок цей мотив переходить у казки, близькi за тематикою.
 Мотив викрадення дiвчини семистами молодцями зустрiчається також у колядах, в яких лицарi наймаються на роботу або зустрiчаються з паном господарем. За його послугу вони обiцяють викрадену Дiвчину як викуп:
 Ой ходять, блудять сiмсот молодцiв,
 Доблудилися к доброму пану.
 Ой ти, пане наш, виведи ти нас (або: переночуй нас),
 Станемо тодi всi до помочi,
 Як будеш ïхав в угри по дiвку (або в гори по панну).
 Подiбними мотивами сповненi iншi твори , зокрема про дiвчину- перевiзничку, що зустрiла сiмсот вибраних молодцiв-русичiв. Головною ознакою, за якою колядки можна вiднести до раннього княжого перiоду творення, є однакове ставлення у них до всiх лицарiв. Це була iсторична доба, коли серед вiйська дружинникiв-побратимiв нiхто не видiлявся як ватажок. Згодом з´явився новий статус князя. Спочатку князем називали воïна-лицаря, для якого викрадали дiвчину, i який повинен був очолювати цей похiд. З часом так почали називати вiйськового ватажка, який став провiдником усiх вiйськових дiй та битв. М. Грушевський з цього приводу писав: Характеристичною прикметою пiзнiшоï дружинноï верстви являється саме се, що в нiй виступає особа ватажка не iменем тiльки, а самою рiчею: настiльки випинається, що фактично закриває собою всю дружину… Перед нами малюється тiльки постать героя, навiть без згадки, що вiн своï дiла виконує все-таки за помiччю вiйська, полку, дружини i т. д.
 У княжих колядках оспiвується та iдеалiзується краса героя, його багатi шати, гаптованi дорогоцiнним камiнням, золотом та срiблом, зброя, звеличується його героïзм та вiдвага. Князь у цих творах часто постає переможцем у битвах з дикими звiрами. Вiн перемагає чорного тура, дикого вепра, оленя iз сiмдесятьма рогами, люту змiю. Його супротивники постають як мiфiчнi iстоти iз золотими чи срiбними рогами (iклами, копитами), з незвичайними можливостями, або володарями скарбiв, вони розмовляють з героєм людською мовою. Нерiдко, бачачи свою близьку поразку, вони пропонують князевi за дароване ïм життя своï послуги та допомогу дiстати славну панну. Такi ж мотиви звучать у творах про княже полювання:
 ..Аж тут пливе вутка, сивая голубка, Вiн прицiляється, вiн примiряється, Вiн примiряється, хоче ïï вбить. Ой не прицiляйся, пане Iване, Бо я тобi стану в великiй пригодi: Ой як будеш ïхать дiвчину сватать, То помощу гатки з кудрявоï м´ятки, Та помощу мости з тонкоï трости.
 Стоïть ми стоïть зелений явiр,
 На тiм яворi cue сокiл сидить…
 …Надiйшов красний молодець, премудрий стрiлець.
 Золотим луком потрясаючи, ясное шабельков вивiдаючи.
 Та няв сокола стрiлков стрiляти, Стрiлков стрiляти, шаблев рубати. Cue сокiл каже: Не стрiляй мене! Коли ти будеш женитися, Тебе, молодця, перепроваджу, Твою молоду на крильця возьму, А твоï грошi возьму на ношi.
 У деяких колядках птахи, в яких цiлиться лицар, виявляються рiдними героя: сокiл батьком чи матiр´ю, голубка милою: Ой не стрiляй, Iване, то не соколонько, то твiй батенько. Сам князь зчаста називається сивим соколом, яструбом, голубом тощо. У цьому виявляється тiсний зв´язок такого типу колядок iз вiрою у перевтiлення людей у тотемних предкiв-тварин, а вiдтак iз тваринним народним епосом.
 Значна кiлькiсть колядок княжого перiоду має спiльнi елементи iз билинами та чарiвними казками. За тематикою це картини походiв та перемог головного героя у битвах iз ворогами, у виконаннi незвичайних завдань, у завоюваннi чи викраденнi нареченоï. Виконуючи данi йому доручення, князь повинен пройти цiлий ряд випробувань, побороти рiзнi стихiï (вогонь, воду, вiтер, мороз i т. iн., що часто помагають йому). Наприклад, вiн мусить на вечерю своєму господаревi зловити в Дунаï незвичайну Виз-рибу:
 Далеко видить, в Дунай ся дивить Виз-рибу видить i з нее говорить: Ои визе, визе, припливи ближе, Най я тя зловлю свойому пану.
 Незвичайна риба набуває сакрально-магiчного значення, оскiльки, як обов´язкова страва, повинна стати жертовною ïжею на свята. В iнших випадках князь ловить дивну рибу, з кiстки якоï робить незвичайну стрiлу, та сокола, пiр´ям якого цю стрiлу оздоблює. У таких колядках ще зберiгаються образи язичницьких божеств, зокрема Дажбога:
 Помiж трьома дорогами, рано-рано,
 Помiж трьома дорогами ранесенько, Там здибавсь КНЯЗЬ IЗ Даждьбогом, рано- рано,
 Там здибавсь князь iз Даждьбогом ранесенько.
 У княжих колядках є ряд мотивiв, що теж зустрiчаються у героïчному (зокрема билинному) та казковому епосi. Наприклад, мотив Дороги, роздорiжжя. Серед спiльних образiв найпоширенiшим є образ чарiвного магiчного коня, який рятує героя з усiх небезпек та Стихiй, виносить з тридев´яти земель:
 -А в того коня срiбнi копита, 
 Срiбнi копита камiнь лупають,
 А в того коня шовковий хвостик, 
 Срiбло-золото розсипають,
 - А в того коня кiлова грива  
 Шовковий хвостик слiд замiтає.
 Кiлова грива коня покрила.
 Подiбними до нього є образи iнших чарiвних тварин-помiчникiв, таких як старий дев´ятирогий, тридцятирогий чи сiмдесятирогий олень: Спасає його сивий оленець,/ На тiм оленцi тридесять рожкiв, / На пер. шiм рiжку золотий терем. Часом зачарований терем, скриня зi скарбом чи твариною-помiчником, колиска знаходиться на старому деревi: А в чистiм полi стоïть яблiнка,/ На тiй яблiнцi золота гильця,/ а на тiй гильцi гей колисочка… Мотив чарiвного дерева пов´язаний iз образом родового дерева чи райського деревця. У колядках карпатського реґiону ним часто виступає виноград, що тут водночас постає символом весiльного гiльця. У цих творах мотив плекання дiвчиною винограду чи виноградника, яблунi чи саду означає зберiгання себе для милого. При змалюваннi цих дерев використовується багато казкових елементiв золота кора, срiбна роса, на гiллi райськi пташата. Частий мотив обтрушування дiвчиною з дерева золотоï ряси собi на весiльний убiр. Часом у цьому ïй допомагають дивнi птахи або буйний вiтер.
 У колядках цього типу образ дiвчини iдеалiзується, оспiвуються ïï зовнiшнi риси та хороша вдача, значна увага звертається на детальний опис ïï дорогого, багато оздобленого вбрання. На нiй дорога лисяча чи соболева шуба, одяг гаптований золотом, прикрашений перлами чи самоцвiтами, золотi чобiтки, вiнець iз пав´яних чи страуси-них пер, на руцi цiнний перстень. Цi елементи є теж ознаками княжоï доби. Вiдповiдно, у величаннях хлопця головний герой колядок змальований не менш колоритно. У нього срiбна стрiльбонька, золотий лучок, золотий човничок, срiбне весельце, золотий мiст, срiбная лавка.
 Колядки княжого перiоду органiчно пов´язанi з розвитком весiльного обряду. Тому згодом образи князя та його дружини входять у обряд весiлля: наречений князь, наречена княгиня, друзi нареченого дружина (дружби, дружки), гостина княжий бенкет. Таким чином ритуал весiлля стає iнсценiзацiєю життя княжого двору. Тому весiльнi обрядовi пiснi часто перегукуються iз колядками цiєï групи. Таким, зокрема, є мотив викупу для молодця, якому виводять сiдланих коней, дорогоï зброï, красивоï панни.
 Наступну тематичну групу колядок можна окреслити як iсторично- героïчнi. Це твори, якi зафiксували окремi iсторичнi факти та iмена своєï епохи перiоду пiзньоï княжоï доби. Центральним образом цих коляд є головний герой, який, як правило, називається по iменi:
 Ой, славен, явен красний Володимирка.
 А чим же ти та прославився?
 Що iзвечора коня осiдлав,
 А вже к свiтовi пiд Царiвград став.
 У них часто знаходимо вказiвки на конкретнi територiï, мiста чи поселення. Згодом у цих колядках поряд iз звеличенням окремих князiв та ïх героïчних походiв з´являються описи конкретних iсторичних подiй нападiв степових кочiвникiв, печенiгiв, половцiв, турецько- татарських завойовникiв: Ой, вставай, пане, бо наступає Погана вiра, турцi й татарцi. Оспiвуються переможнi походи на 0рога. Цi коляди створювались та виконувались у ту iсторичну добу, оЛи всi украïнськi землi були напоготовi вiдбивати частi напади. ïх метоЮ було не лише звеличувати господаря, його синiв та родину, а й заклякати до подальшоï боротьби з ворогами. У цих творах змальовано вiдвагу та доблесть князя i дружини (пана i його слуг), переможне повернення героïв iз походiв, оспiвано полеглих воïнiв оборонцiв рiдного краю: Коляди цього типу пройнятi надзвичайною динамiкою, патрiотизмом, любов´ю до свого народу, жертвеннiстю в iм´я вiтчизни… Молодь тих часiв характеризується в колядi як завзята, натхнена войовничим духом, жадаюча лицарства.
 Часто твори цього типу поєднують нову образнiсть зi старою символiкою та поетикою. Так, у давнiшiй колядцi сiмсот молодцiв пiдмiняються образом семиста козакiв:
 Ïхав Павлечко через густий лiсок, Соколе ясний, паничу красний, Павлечко!
 Зустрiло його сiмсот козакiв… Питають його, чи є в нього батенько…
   В мене батенько вороний коник. Питають його, чи є в його матiнка.
   В мене матiнка гостра шабелька. Питають його, чи є в його братичок.
   В мане братичок золотий лучок… Питають його, чи є в його сестриця.
   В мене сестриця ясна зiрниця… Питають його, чи є в його миленька.
   В мене миленька постiль бiленька.
 В iсторично-героïчних колядах поряд з образами вiдважних воïнiв зустрiчаються й жiночi образи, якi теж звеличуються й опоетизовуються. Це мати, яка виряджає сина у вiйсько захищати рiдний край вiд нападникiв, сестра-сестриця, що вийшла зброю винесла, хусточку дала збоку прип´яла….
 Найновiшою групою цих колядок є твори перiоду визвольних змагань та важкоï долi Украïни у час ïï поневолення. У них з´являються мотиви визволення рiдного краю з ярма, заклики до незалежностi. Але є й окремi твори, у якi вкраплюються мотиви доль окремих людей:
 В цього господаря були дочки двi 2
 Ми прийшли колядувати, Ïх удома не видати напевно, в тюрмi…
 Або:
 Сумний Святий вечiр в сорок третiм роцi, По всiй нашiй Украïнi плач на кожному кроцi.
 Посiдали до вечерi мати з дiточками,
 Замiсть мали вечеряти облилися сльозами.
 Мамо, де наш тато? дiти ся питають.
 Чому з нами не сiдають, чом не вечеряють…
 … Тато на Сибiру там за дiтьми плачуть:
 Трьох синiв мав як соколiв, бiльш нiколи не побачу.
 Iсторично-героïчнi коляди тематикою, мотивами, образнiстю та поетикою спiввiдносяться з героïчним пiсенним епосом думами, iсторичними пiснями, баладами, якi формувались або на ïх основi, вбираючи вказанi елементи, або паралельно з ними, пiд впливом тих самих iсторичних умов та факторiв.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/janri_zimovogo_ciklu_kalendarnoobrjadovoi_tvorchosti.dhtml