КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/obojnennja_prirodi_osnova_jazichnictva.dhtml

	Обожнення природи — основа язичництва РIзнI люди вкладають в поняття язичництво рiзний змiст. Мало хто називає себе язичником, а капелан з роману Кiплiнга Кiм називав так дев'ять десятих людства. Частiше за все язичництвом називають таке бачення свiту, одним з проявiв якого є персонiфiкацiя, тобто надiлення рисами особистостi, усiх елементiв реальностi. Для такого свiтосприйняття характерна наявнiсть системи мiфiв, що дуже докладно i в поетичнiй формi пояснюють створення свiту i причини усiх природних явиш як iсторiю взаємовiдносин надприродних iстот i людей. Язичники впевненI, що не лише люди, а й усе: небо, земля, вiтер, сонце i навiть рiчка, лiс i кожна галявинка у тому лiсi мають власне Iм'я. Не таке iм'я, яке ми в двадцять першому сторiччi подiляємо з сотнями незнайомих людей, а те, що близьке до понять душа, iндивiдуальнiсть чи особистiсть. То ж варто дивуватись, що народна уява додала до Iменi iншi риси: зовнiшнiсть, характер, родиннi чи дружнi (або навпаки) стосунки з iншими i'стотами. Ми називаємо цих iстот надприродними богами чи нежиттю, тому, що не вiримо в ïхнє iснування. А от нашi предки вiрили. Наприклад, вiрили в когось, хто уособлює сутнiсть озера, i звали його водяником чи Дiдом, i надiляли бородою з водоростей, мордою жаби та iншими, вiдомими нам з фольклору атрибутами. Сучаснi дослiдники знають багато давнiх казок та легенд про таких iстот. А ше нашi предки були магами. Усi. Найпримiтивнiша магiя, презирливо скривиться хтось з сучасних екстрасенсiв, впливати на частку, а частка впливатиме на цiле. Кожне сiльське хлоп'я знало, що частина тотожна цiлому, а тому будь-який атрибут iстоти людини, тварини або ще когось тотожний ïй самiй. Вiдiрвати голову восковiй ляльцi, щоб ворог, на якого вона схожа, потерпав вiд головного болю! Нашi предки приносили жертви й проводили ритуали, в яких ми, люди iншоï епохи, не можемо дiбрати глузду. Вони наносили на всi речi, якими користувались, дивнi вiзерунки, сповненi глибокого змiсту. У них не було жодноï прикраси. Те, що знаходять археологи на мiсцях давнiх поселень: сережки, намиста, кiльця, гривнi та iнше, мало вiдношення до когось iз богiв або вмерлих родичiв.
 Все, що ми знаємо про давнiх слов'ян, свiдчить: вони шанували старших. Тих, кого ми називаємо богами, нашi пращури-язичники вважали найстаршими зi своïх предкiв. Бо людей, гадали вони, народила мати-Земля. I людей, i усiх молодших богiв, i тварин. Варто лише зрозумiти це i стане ясно, що найпримiтивнiша з релiгiй народилася не зi страху перед грiзними силами природи, як вважали усi освiченi люди сто рокiв тому, а з поваги i любовi.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/obojnennja_prirodi_osnova_jazichnictva.dhtml